Промисловість США

У географії промислового виробництва Північної Америки здавна домінує Промисловий пояс (рис. 4-8). Поява цього регіону була зумовлена, по-перше, кращим доступом до національного ринку Мегалополісу, який утворив свій край на сході, і, по-друге, близькістю до викопних ресурсів, зокрема залізної руди і вугілля для важливої сталеплавильної галузі, що виникла в його західній половині. Раніше ми згадували, що промисловців дуже приваблювали великі міста, і внутрішня структура цього поясу почала формуватися навколо дюжини промислово-урбаністичних районів, пов’язаних між собою густою транспортною мережею. Коли ці промислові центри розрос-17 талися, вони швидко досягали економії на обсягах, тобто заощаджень, які збільшувалися від великомасштабного виробництва. При такому виробництві вартість одиниці товару дедалі знижувалася, оскільки в окремих компаніях механізувалися складальні лінії, спеціалізувалася робоча сила і у величезних кількостях купувалися сировинні матеріали.

Ця ефективна модель виробництва добре служила країні протягом останнього періоду індустріальної епохи. Внаслідок ефекту історичної інерції — необхідності використання великомасштабних виробничих потужностей на повну силу з метою покриття початкових капіталовкладень — Промисловий пояс ще не скоро збирається припинити своє існування. Але оскільки його обладнання зношується, розміщення американської промисловості змінюватиметься. Тут діють такі чинники: 1) транспортні затрати вирівнюються між регіонами США; 2) енергетичні затрати тепер сприяють видобуванню нафти і газу в південно-центральних штатах; 3) високі технології у виробництві змен

шують попит на менш кваліфіковану робочу силу; 4) надається перевага неекономічним факторам при прийнятті рішень на місцях. Отож промисловий менеджмент дедалі більше демонструє готовність до переміщення у райони Півдня і Заходу як більш бажаних із цього погляду.

Частини Промислового поясу чинили опір цій тенденції, особливо на Середньому Заході, перспективи якого значно поліпшилися з часу «Іржавого поясу» 1970—1980-х років. Останнім часом, відкидаючи цей ярлик, промисловці Середнього Заходу успішно реінвестують свою діяльність, усуваючи неефективні операції, роблячи вкладення у високоякісні технології та обладнання, і не лише витримують іноземну конкуренцію у Сполучених Штатах, а й значно розширюють свій експорт. І все ж існує інший бік цього поступу, бо із зростанням високотехнологічного виробництва працівники старих заводів виявляють, що попит на їхню кваліфікацію нижчих технологій відповідно падає.

Оскільки карта промисловості США продовжує змінюватися, іншого вигляду набуває економічне життя численних спільнот. Якщо 1990-ті роки були знаком прийдешніх дій, підприємницька реструктуризація також відіграватиме дедалі значнішу роль, бо корпоративні злиття і придбання часто супроводжуються географічними зрушеннями тисяч робіт. Ще однією тенденцією останніх років, що, ймовірно, посилюватиметься, є «економічна війна», коли роботодавці з метою розміщення важливих нових проектів свідомо нацьковують міста, округи і навіть штати один на одного, аби підписати найвигіднішу угоду. Дуже часто окремі громади під впливом політиків, які добиваються повторного обрання, пропонують комплексні угоди, що надають тимчасове звільнення від податків, перепідготовку працівників та інфраструктурні вдосконалення. Однак така конкуренція може закінчитися неспроможністю отримати значну норму прибутку. Приміром, коли недавно штат Алабама робив усе можливе для того, щоб спонукати «Мерседес-Бенц» до спорудження нового складального заводу, компанія підняла вартість одного робочого місця до 200 000 доларів для уряду штату (кілька років тому, щоб заохотити будівництво автомобільного комплексу «Сатурн», вартість одного робочого місця для уряду штату Теннессі складала одну десяту цієї цифри). Крім того, такі ділові стратегії можуть спрацьовувати і у зворотному напрямі. Не так давно Нью-Йорк-Сіті запропонував стимулюючий пакет угод на 60 млн доларів, аби утримати дві брокерські фірми із Волл-стріт від переїзду в передмістя, а Діснейленд змусив своє місто і штат витратити сотні мільйонів доларів для покращання місцевих доріг після того, як ця компанія погрожувала скасувати свої плани

розширення і, можливо, навіть забрати свій парк із Південної Каліфорнії.

Постіндустріальна революція

18 Ознаки постіндустріалізму є видимими на всій території Сполучених Штатів і більшій частині Канади, і їх можна популярно об’єднати під такими ярликами, як «комп’ютерна ера» або «нова економіка». Сам термін постіндустріальна вказує здебільшого на ту характерну рису, котрої американська економіка вже не має. І все ж багато соціологів уживають цей термін стосовно певних суспільних рис, які сигналізують про історичний розрив з минулим (наприклад, виробничий досвід тепер, як правило, зосереджується на взаємодії людини з людиною, а не людини з продуктом чи з довкіллям). Багато з виявів просторової урбанізації безперервних суспільних перетворень вже були висвітлені; тут ми звертаємо увагу на дещо ширші економічно-географічні моделі.

Високі технології, «чисті комірчики», праця в офісі — усе це властиве провідним зростаючим галузям постіндустріальної економіки, більшість з яких є відносно незалежними, а тому чутливими до таких неекономічних чинників локалізації, як географічний престиж, місцева привабливість і близькість до рекреаційних можливостей. Силіконова Долина Північної Каліфорнії — світовий центр комп’ютерних досліджень і розробок, головний офіс мікропроцесорної промисловості США — представляє поєднання місцевих особливостей, які притягують більшість компаній з високими технологіями до певного місця. Маємо на увазі: 1) університет наукових досліджень світового рівня (Стенфорд); 2) технологічні ноу-гау у вигляді великої групи високоосвічених висококваліфікованих працівників; 3) близьке розташування від космополітичного міського центру (Сан-Франціско); 4) великий венчурний капітал (капітал ризикових підприємств); 5) місцевий економічний клімат і підприємницьку культуру, яка підтримує прийняття рішень, що потребують неабиякого ризику, і пробачає невдачі як малих, так і великих компаній; 6) систему глобальних ділових зв’язків, створену на основі даного місця; 7) надзвичайно привабливе довкілля у вигляді високоякісного житла, приємного клімату, мальовничих сільських краєвидів і цілорічних рекреаційних можливостей.

Створення Силіконової Долини є настільки важливим для нової постіндустріальної ери, що вчені, які займаються регіональним плануванням, — Мануель Кастеллс і Пітер Голл — узагаль-

19 нили це явище в окремій концепції технополісу. Технополіси є спланованими техноіндустріальни-

ми комплексами, що запроваджують численні інновації, стимулюють і розробляють обладнання та програмне забезпечення нової інформаційної економіки. У ландшафті окраїнного субурбанізо-ваного міста, де розташовані майже всі ці комплекси, технополіс вигідно вирізняється розосередженістю невисоких ультрамодних будинків; він є таким самим символом просторової економіки нашого часу, як століття тому фабрика з димовими трубами. Від Силіконової Долини технополіси поширилися в усіх напрямах — від Сан-Дієго на крайньому південному заході Каліфорнії до транспортного коридору 128-го шосе навколо Бостона і від Трикутника наукових досліджень Північної Кароліни до передмість Сіетла, розташованих на березі озера. Більшість технополісів згадуватимуться у тій частині розділу, де йдеться про регіони. Такі комплекси високих технологій нині стають глобальним явищем, оскільки постають в інших географічних світах. Вони часто виникають як спільні підприємства державного та приватного секторів. Серед назв, які вони отримали, такі: наукове містечко (Японія, Росія), технополіс (Франція, Японія), науковий парк (Тайвань) і навіть Силіконова Лісиста долина (Шотландія).