Південний субреґіон

Три штати, загальне населення яких щойно перевищило 25 млн, утворюють найпівденніший бразільський субрегіон. Цими штатами є Парана, Санта-Катаріна і Ріо-Гранде-до-Сул. Внесок недавніх емігрантів із Європи у сільськогосподарський розвиток південної частини Бразілії, як і сусідніх Уругваю та Аргентини, є суттєвим. Багато з них приїхали не до країни кави, якою є штат Сан-Паулу, але на вільні землі, розташовані південніше. Саме тут, у декількох районах, новоприбулі запровадили свої передові методи господарювання. Португальські фермери, які займалися вирощуванням рису, зосередилися у долинах штату Ріо-Гранде-до-Сул. Німецькі колоністи — спеціалісти з вирощування зернових і розведення худоби — розселилися у північніших районах цього штату та у штаті Санта-Катаріна. Що ж стосується італійців, то вони зайняли найвищі пагорби, де заклали чудові виноградники. Всі ці землі виявилися високопродуктивними, а завдяки зростанню ринків у великих урбанізованих районах на півночі ці три штати стали найбільш заможною частиною Бразілії. Починаючи з 1990 р. процвітанню Півдня сприяло розширення європейських та інших зарубіжних ринків, особливо ринку тютюнових виробів. Сьогодні не менше половини

всіх площ Ріо-Ґранде-до-Сул, відведених під вирощування тютюну, засаджуються надзвичайно популярним тютюном з високим вмістом нікотину. Це — генетично змінений різновид рослини тютюну, спеціально створений на прохання виробників сигарет у Сполучених Штатах. Він був завезений до Бразілії нелегально, але тепер допомагає країні утримувати її становище глобального лідера з експорту тютюну.

Європейський рівень життя у субрегіоні відповідає розмаїттю європейської спадщини як у містах, так і в сільській місцевості, де німецька та італійська мови вживаються нарівні з португальською. В деяких районах завзяте відстоювання культурних цінностей Старого Світу виливається у недоброзичливе ставлення до бразільців неєвро-пейського походження. У багатьох громадах активно знеохочують переселення бідних мігрантів з півночі, які прибувають сюди у пошуках роботи, їм пропонують безплатний проїзд на автобусі назад додому, а транспорт тих, хто приїжджає сюди своїм ходом, можуть блокувати разом з усіма пожитками. Більше того, кілька екстремістськи налаштованих груп відкрито висловлюються за відокремлення Півдня країни від Бразілії. Найновіша з цих груп, яка називає себе «Південь — моя країна», домагається створення «Республіки Пампа» і навіть демонструє свій власний прапор. Засуджуючи сепаратистський рух з його расистськими гаслами, уряди штатів уживають заходів, спрямованих на недопущення такого розвитку подій. На думку місцевих урядів, центральним питанням є економічне, оскільки Південь отримує лише 60 % коштів, які він сплачує центральному урядові. Але оскільки, згідно з опитуваннями, принаймні третина всіх жителів субреґіону виступає за відокремлення, офіційна влада може отримати набагато серйознішу проблему. Боротьба з дореволюційними силами у Південній Бразілії, подібними до тих, що послаблюють національні держави по всій земній кулі, може видатися доволі тривалою.

Економічний розвиток Півдня не обмежується сільськогосподарським сектором. Вугілля, яке відвантажувалося зі штатів Санта-Катаріна і Ріо-Гранде-до-Сул на північ сталеплавильним заводам у Мінас-Ґераїс, було визначальним елементом бразільської індустріалізації. Розвивається також і місцеве виробництво, особливо в Порту-Апегрі, де розташований один із найбільших у Південній Америці сталеплавильних комплексів. Протягом 1990-х років промисловий центр комп’ютерного програмного забезпечення міжнародного значення був збудований у Флоріанополісі — острівному місті й столиці штату Санта-Катаріна. Ставку було

зроблено на вдале розташування, кваліфіковану робочу силу, відмінне авіасполучення та глобальні комунікаційні зв’язки міста. Його розвиткові також сприяє стимулювання як урядом, так і приватним сектором нових компаній. Лише слабоза-селені внутрішні райони Півдня продовжують відставати від решти субреґіону, навіть незважаючи на пуск в експлуатацію потужної греблі Ітайпу у штаті Парана. Завдяки цій греблі Сан-Паулу та прилеглі до нього райони отримують величезну кількість електричної енергії, проте одна ця споруда не може стимулювати розвиток цілого субреґіону. Однак це з надлишком компенсується пробудженням внутрішніх районів Бразілії, розташованих далі на північ.