ПІВНІЧНА АФРИКА / ПІВДЕННО — ЗАХІДНА АЗІЯ

КОНЦЕПТИ, ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

1 Географія культури

2 Культурний осередок

3 Культурна дифузія

4 Культурне довкілля

5 Екологія культури

6 Теорія водних цивілізацій

7 Зміна клімату

8 Просторова дифузія

9 Експансивна дифузія

10 Релокаційна дифузія

11 Інфекційна дифузія

12 Ієрархічна дифузія

13 Ісламізація

14 Культурний реґіон

15 Релігійний фундаменталізм

16 Культурне відродження

17 Мусульманський фронт

18 Бездержавна нація

19 Блокуючий прохід

20 Номадизм

21 Буферна держава

РЕГІОНИ

ЄГИПЕТ І БАСЕЙН НИЖНЬОГО НІЛУ

МАҐРІБ ТА ЙОГО СУСІДИ

АФРИКАНСЬКА ПЕРЕХІДНА ЗОНА

БЛИЗЬКИЙ СХІД

АРАВІЙСЬКИЙ

ПІВОСТРІВ

ІМПЕРСЬКІ

ДЕРЖАВИ

ТУРКЕСТАН

Від Марокко на берегах Атлантики до гір Афганістану і від Африканського Рогу до степів внутрішньої Азії лежить просторий географічний світ величезного культурного розмаїття. Він розташований на перетині доріг, де зустрічаються Європа, Азія і Африка, і є частиною усіх трьох (рис. 7-1). Упродовж історичного минулого його вплив поширювався на ці континенти, а також практично на кожну іншу частину світу. Це один із головних територіальних витоків людства.

На Месопотамській рівнині між ріками Тігром і Євфратом (на території сьогоднішнього Іраку) і на берегах єгипетського Нілу постало декілька найдавніших світових цивілізацій. На цих грунтах були окультурені рослини, що тепер вирощуються від Америки до Австралії. По стежках цього географічного світу ходили пророки, чиї релігійні вчення і зараз наслідують сотні мільйонів. А на початку XXI ст. серцевина цього світу вражена одними з найтрагічніших конфліктів на Землі.

Доречно охарактеризувати цей географічний світ у кількох словах і наголосити на його найголовніших рисах. Його, наприклад, часто називають «посушливим світом», що містить величезну Сахару, а також Аравійську пустелю. Але більша частина людності цього світу живе там, де є вода: у дельті Нілу, вздовж середземноморської побережної смуги крайнього північного заходу Африки, вздовж азійських східних і північно-східних берегів Середземного моря, у басейні Тіґру і Євфрату, у просторих оазах пустель і у підніжжях гірських схилів Ірану південніше Каспійського моря і Туркестану на північному сході. Ми знаємо цей регіон світу як такий, де води майже завжди не вистачає, де селяни часто борються за те, щоб зробити грунти й луки хоча б трохи родючими, де кочові народи та їхня худоба переміщуються по

запорошених рівнинах, де оази є островами осілого землеробства і торгівлі посеред моря безплідності. Але це також земля Нілу — життєво важливої артерії Єгипту, родючої смуги Північно-Західної Африки, зелених берегів Туреччини, долин Центральної Азії, зрошених талими снігами.

Перед тим як детальніше досліджувати цей регіон, нам знову треба звернутися до рисунка 1-8 — карти світового клімату. Зважте на високий ступінь залежності між поширенням клімату В (пустелі та степи) та межами як Північноафри-канського, так і Південно-західного сегментів. У Північній Африці межі між цим географічним світом і Африканською Субсахарою майже збігаються з південними межами зони Bsh. У Південно-Західній Азії домінує клімат пустель, степів і гір. За винятком Середземноморського узбережжя —

Головні географічні особливості Північної Африки/Південно-Західної Азії

/. Північна Африка і Південно-Західна Азія були колискою кількох найбільших світових стародавніх цивілізацій, розміщених у річкових долинах і басейнах.

2. Із культурних осередків цього світу поширювалися ідеї, інновації та технології, які зміню- ! вали світ.

3. Світ Північної Африки/Південно-Західної Азії породив три світові релігії: юдаїзм, християнство та іслам.

4. Іслам, остання з головних релігій, яка постала у цьому світі, трансформувала, об’єднала і надихнула величезну територію, що простяглася від Європи до Південно-Східної Азії та від Росії до Східної Африки.

5. Недостатні опади визначають природне довкілля цього світу. Геопросторові зосередження населення спостерігаються там, де запаси води відповідають мінімальним потребам.

6. Деякі країни цього світу мають величезні родовища нафти і природного газу, забезпечуючи величезні багатства меншості, але роблячи мало, щоб піднести життєвий рівень більшості.

7. Межі географічного світу Північної Африки/ Південно-Західної Азії — це непостійні перехідні зони у кількох місцях Африки та Азії.

8. Близький Схід як регіон цього світу лежить у його серцевині, а Ізраїль розташований у центрі близькосхідного конфлікту.

9. Релігійні, етнічні та культурні суперечності часто спричиняють нестабільність і напруження у цьому світі.

це світ малих і надзвичайно мінливих щорічних опадів, палючої денної спеки і нічного холоду, сильних вітрів і запорошеного повітря. Ґрунти бідні, на гірських схилах мало рослинності. І всьому цьому вода приносить життя — не лише вздовж берегів морів і річок, але й в оазах і так званих канатах — тунелях, прокопаних до похилих водоносних гірських пластів, щоб вода витікала на поверхню. Карта населення (рис. 1-9) нагадує нам, наскільки розкидані та ізольовані тут територіальні згустки населення — як наслідок необхідності.

«Арабський світ»?

Північна Африка/Південно-Західна Азія вважається здебільшого арабським світом. Цей термін передбачає однорідність, якої практично не існує. Назва «арабський» може стосуватися виключно тих спільнот цього регіону, які розмовляють арабською і спорідненими мовами, але найбільш прискіпливі етнологи обмежують їх до певних жителів Аравійського півострова — «витоків» арабів. У будь-якому випадку турки не є арабами, так само як іранці чи ізраїльтяни. Хоча арабська мова переважає від Мавританії на заході через Північну Африку до Аравійського півострова, Сірії та Іраку на сході, нею не розмовляють в інших частинах цього світу. Наприклад, у Туреччині головною мовою є турецька, і вона має радше урало-ал-тайські, а не арабські, семітські або хамітські корені. Іранська мова належить до індоєвропейської лінгвістичної сім’ї. Іншими мовами так званого арабського світу, які мають свої етнологічні основи, розмовляють юдеї Ізраїлю, туареги Сахари, бербери Північно-Західної Африки і народності перехідної зони між Північною Африкою та Африканською Субсахарою на півдні.

«Ісламський світ»?

Ще однією назвою цього світу є світ ісламу. Пророк Мугаммад (Магомет) народився в Аравії у 571 р. по Р. Хр., і протягом століть після його смерті у 632 р. іслам поширився в Африці, Азії та Європі. Це була епоха арабської експансії. Арабські армії вторгалися у Південну Європу, їхні каравани перетинали пустелі, а кораблі допливали до берегів Азії та Африки. По цих каналах вони приносили мусульманську (ісламську) віру, навертаючи до неї правлячі класи держав західно-африканської савани, загрожуючи християнським твердиням на високогір’ях Ефіопії, проникаючи у пустелі внутрішньої Азії, в Індію і навіть на віддалені острови Південно-Східної Азії. Іслам був релігією ринку, базару, каравану. Де потрібно, він насаджувався шаблею, і його прихильники прямо прагнули політичного панування у суспільстві, в яке вони вступили. Сьогодні ісламська віра, що має понад мільярд послідовників, поширена далеко поза межами світу, про який ідеться (рис. 7-2). Це головна релігія у Північній Нігерії, Пакистані та Індонезії; вона впливова у Східній Африці; вона ще переважає у своїх старих твердинях в Албанії, Косово та Боснії у Східній Європі. Ба більше, у Південній Азії понад 120 млн мусульман мешкають у переважно індуїстській Індії — цій найбільшій світовій релігійній меншині.

РЕЛІГІЇ СВІТУ

ХРИСТИЯНСТВО

здебільшого римо-католицьке

здебільшого

протестантське

здебільшого

православне

ІСЛАМ

сунніти шиїти

Індуїзм Буддизм Китайські релігії

Сінтоїзм та буддизм

Традиційні та шаманістські релігії

Юдаїзм

1000 2000 3000ш

—‘-1-‘-1—|

1000 2000 миль

З іншого боку, сам так званий ісламський світ також не є цілком мусульманським. В Ізраїлі юдаїзм є переважаючою вірою; християнство залишається сильним у Лівані; стародавні коптські християнські церкви надалі зберігаються в Єгипті. Тому визначати як ісламський той світ, що представлений Північною Африкою/Південно-Західною Азією, неправомірно: іслам поширений далеко за межами даних територій, а всередині цього світу спостерігається велике релігійне розмаїття.

«Близький Схід»?

Зрештою, цей світ часто називають Близьким Сходом. Це може здаватися дивним для когось, скажімо, в Індії, де радше схиляються до назви

«Середній Захід», а не «Близький Схід»! Назва, звичайно, відображає точку зору того, хто дивиться: отож «західний» світ убачає «Близький» Схід у Туреччині, «Середній» Схід у Єгипті, Аравії та Іраку, а «Далекий» Схід у Китаї та Японії. Цей підхід усталився, і його повсякденно використовують учені, журналісти, співробітники ООН тощо. З огляду на складність цього світу, його перехідних меж і обширних територіальних компонентів назву «Близький Схід» можна критикувати лише за її неточність — вона не може визначати регіон Північної Африки/Південно-Західної Азії з допомогою одного чинника, так само як і терміни «Посушливий світ», «Арабський світ» чи «Ісламський світ». У цьому розділі ми використовуємо цю назву, але тільки стосовно одного з регіонів, а не географічного світу в цілому.

ОСЕРЕДКИ КУЛЬТУРИ 395

Цей географічний світ займає «осьову» частину земної кулі: тут Євразія — колиска культур людства — межує з Африкою, яка сама є першо-витоком людства. Мільйон років тому наші предки мігрували зі Східної Африки до Північної Африки і Аравії і поширилися з одного кінця Азії до іншого. Сотню тисяч років тому представники Ното sapiens перетнули ці землі на шляху до Європи, Австралії і, можливо, до Америки. Десять тисяч років тому людські спільноти там, де тепер Близький Схід, почали одомашнювати тварин і рослини, навчилися зрошувати свої поля, розбудовувати свої поселення до міст і створювати найдавніші держави. Тисяча років тому серцевину цього світу захопило і мобілізувало вчення Мугаммада і

Корану, й іслам поширився з Північної Африки до Індії. Сьогодні цей світ є «казаном» релігійної та політичної активності, ослабленим конфліктами, але збагаченим нафтою, знедоленим бідністю, але підігрітим хвилею релігійного фундаменталізму.

У Вступі ми обговорювали концепт культури та його регіональне вираження у культурному ландшафті. Географія культури, як зазначалося, — 1 це широка і складна сфера, яка вивчає просторові аспекти людських культур із наголосом не лише на культурні ландшафти, а й на культурні осередки — 2 колиски цивілізацій, джерела ідей, інновацій та ідеологій, які змінювали регіони і світи. Ці ідеї та інновації поширилися вглиб і вшир через низку процесів, які загалом називаються культурною З дифузією. Через те що ми краще розуміємо ці

процеси сьогодні, ми можемо відтворити стародавні шляхи, якими знання і досягнення культурних осередків поширювалися (тобто дифузували) на інші території. Ще однією проблемою географії культури, шо також відповідає контекстові світу Північної Африки/Південно-Західної Азії, є культурне довкілля, яке створює домінуюча культура. Культура людства існує у довготривалій взаємодії зі своїм природним довкіллям, адаптуючись до нього, використовуючи можливості, які воно надає, і борючись із його крайнощами. Дослідження взаємозв’язку між людським суспільством і природним довкіллям стало окремою сферою географії культури — екологією культури. Як ми побачимо далі, світ Північної Африки/Південно-Західної Азії надає багато можливостей для дослідження географії культури у регіональному плані.

Месопотамія і Ніл

У басейнах найбільших рік цього світу (Тігру і Євфрату в сучасних Туреччині, Сірії та Іраку, а також Нілу в Єгипті) містяться два найдавніші культурні осередки всього світу (рис. 7-3). Месопотамія — «земля поміж ріками» — мала родючі алювіальні грунти, багато сонячних днів, достатньо

води, тварин і рослин, яких можна було одомашнити. Тут, у долині Тігру і Євфрату між Перською затокою і високогір’ями сучасної Туреччини постало одне з перших вогнищ людської культури, носії якої, низка спільнот, розвинулися у більші суспільства, що створили перші в усьому світі держави. (Розвиток ранніх держав, імовірно, також паралельно відбувався у річкових басейнах Східної Азії.) Месопотамці були мудрими землеробами, які знали, коли сіяти і збирати врожай, як зрошувати свої поля і зберігати запаси. їхні знання і навички поширювалися по всіх поселеннях так званого Благодатного Півмісяця — від Месопотамії через Південну Туреччину до Сірії та вздовж середземноморських берегів (рис. 7-3).

Зрошування було ключем до процвітання і влади у Месопотамії, а урбанізація була його винагородою. Багато поселень Благодатного Півмісяця процвітали, зростали, розширювали свої запліччя, соціально і територіально диверсифікувалися; інші занепадали. Що визначало успіх? Одна з теорій, теорія водних цивілізацій, стверджує, що міста, які 6 могли контролювати зрошуване землеробство у великих запліччях, утримували владу над іншими, використовували продовольство як зброю і процвітали. Одне з таких міст, Вавілон на річці Євфрат, існувало понад 4000 років тому (від 4100 до Р. Хр.).

—Тйвнічне полярг коло

‘АТЛАНТИЧНИЙ)

ВЕЙ/ХУ і

ОКЕАН

АТЛАНТИЧНИЙ

ТИХИЙ ^ОКЕАН

ОКЕАН

ДОЛИНА

ІНДУ

ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕА Н 1

АТЛАНТИЧНИЙ

ОКЕАН

АНДСЬКА

АМЕРИКА

Південний

тропік

ОКЕАН

ПІВДЕННИЙ

Південне полярне коло

тропік МЕЗОАМЕР

Південний

тропік

40°

ОКЕАН

РИСУНОК 7-3

ОСЕРЕДКИ КУЛЬТУРИ 397

Стародавні римляни трансформували північноафриканську сільську місцевість, будуючи міста, створюючи зрошувальні системи і культивуючи поля, які були пасовищами для кочівницької худоби, (хні споруди — від проспектів з колонами до терасованих амфітеатрів і від брукованих доріг до закритих акведуків — були зведені так добротно, що частина з них збереглася до сьогодні. Це залишки закритого акведука, який транспортував воду на багато миль через хвилясті землі сучасного Тунісу. Профіль «труби» над колоною видно у крайньому лівому кутку; протяжність системи виходить далеко за межі фото. Римські інженери так спроектували акведук, щоб воду можна було відводити на поля по різні боки його пролягання. Система не лише функціонувала: сама по собі споруда демонструвала могутність імперії. Арки між колонами були відкритими для сильних середземноморських вітрів, зменшуючи небезпеку пошкоджень і руйнувань. Цей акведук пропрацював протягом багатьох століть.

Великий порт, з укріпленим і обгородженим центром із замками, вежами і палацами. Вавілон певний час був найбільшим містом світу.

Культурна еволюція Єгипту могла розпочатися навіть раніше, ніж у Месопотамії, і її осередок лежав між дельтою Нілу та першою низкою його порогів (рис. 7-3). Ця частина долини Нілу оточена непривітною пустелею, і на відміну від Месопотамії Ніл створював тут природну фортецю. Стародавні єгиптяни використали свою безпеку для прогресу. Ніл був їхнім торговельним і комунікаційним шляхом; він також підтримував з допомогою зрошення сільське господарство. Циклічні відпливи і течія Нілу були набагато прогнозо-ванішими від річкової системи Тігру і Євфрату. До того часу як Єгипет остаточно впав жертвою зовнішніх завойовників (близько 1700 р. до Р. Хр.), тут буяла повномасштабна урбанізована цивілізація. Єгипетські майстри та інженери залишили по собі дивовижні свідчення у вигляді масивних кам’яних пірамід; декотрі з них містять склепи обожнених царів, яких називали фараонами. Ці грандіозні надгробки дали археологам змогу відтворити стародавню історію цієї культурної серцевини.

Східніше від Месопотамії на більш ніж 1900 км (1200 миль) гір і пустель лежить долина Інду (рис. 7-3). За сучасними мірками ця територія лежить поза світом, який тут обговорюється, але у стародавні часи вона мала культурні та комерційні зв’язки з цивілізацією Тігру і Євфрату. Месопотамські винаходи швидко досягли цього східного регіону, і його міста стали владними центрами тамтешньої цивілізації, яка простяглася далеко у сучасну Північну Індію.

Сьогодні світ продовжує користуватися досягненнями стародавніх месопотамців і єгиптян. Вони вирощували зернові (пшеницю, жито, ячмінь),

овочі (горох, боби), фрукти (виноград, яблука, персики) і одомашнили багато тварин (коней, свиней, овець). Вони також удосконалили календар, математику, астрономію, управління, інжиніринг, металургію та безліч іншого. З часом багато їхніх винаходів було впроваджено, а тоді удосконалено іншими культурами у Старому Світі та й у Новому також. Європа найбільше виграла від цієї спадщини Месопотамії та стародавнього Єгипту, чиї здобутки склали підгрунтя «західної» цивілізації.

Занепад і розпад

Сьогодні багато з давніх культурних осередків цього світу є археологічною дивиною. Подекуди на старих місцях збудовано нові міста, але визначні культурні традиції фактично занепали після багатьох століть існування. Декілька зі стародавніх урбаністичних центрів були розташовані там, де тепер пустеля. Якщо ми припустимо, що їх не будували посередині цих посушливих земель, то можемо висунути гіпотезу, яка є альтернативою до теорії водних цивілізацій: про зміну клімату.

Саме зміна клімату, а не монополія на зрошу- 7 вальну техніку, могла надати певним містам стародавнього Благодатного Півмісяця перевагу над іншими; і саме вона, пов’язана зі зміщенням зон довкілля після останнього відступу плейстоцено-вого льодовика, могла зруйнувати давні цивілізації. Мабуть, перенаселення і руйнування людьми природної рослинності доповнили цей процес. Деякі географи культури припускають, що інновації у сільськогосподарському плануванні та зрошувальній технології не враховували сезонні виливи річок і впроваджувалися мешканцями по мірі того як вони намагалися пережити зміну умов довкілля.

Такий сценарій не важко собі уявити. Оскільки прилеглі території запліччя почали висихати, а угіддя псуватися, люди зосередилися в уже перенаселених річкових долинах і намагалися підвищити продуктивність землі, яку ще можна було зрошувати. Отож перенаселення, руйнування системи зрошування і, можливо, менші опади на територіях водозборів річок стали останньою краплею. На міста наповзала пустеля, зрошувальні канали засипалися пересувними пісками. Ті, хто міг, мігрував на вцілілі території. Інші залишалися, і їхня кількість зменшувалася, як і можливість виживання.

По мірі розпаду старих суспільств виникали нові потуги в інших місцях. Спочатку перси, тоді греки і пізніше римляни втілювали свої імперські плани на убогих землях роз’єднаних народів Північної Африки та Південно-Західної Азії. Римські майстри перетворили сільськогосподарські угіддя Північної Африки на зрошувані плантації, продукція яких морем переправлялася до римських берегів. Тисячі бранців перевозили як рабів до нових метрополій. Єгипет швидко колонізували, як і територію, котру ми тепер називаємо Близьким Сходом. Єдиним віддаленим регіоном, що не зазнав цих

вторгнень, став Аравійський півострів, де не було значних культурних осередків або великих міст, а тільки арабські поселення та стежини кочовиків.