ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКА СЕРЦЕВИНА

Безперервна трансформація суспільної географії Північної Америки відображена у її внутрішній регіональній організації. Коли нові сили змінюють спосіб життя людей і переміщують їх та їхню діяльність, старі закономірності локалізації більше не діють. Однак змінений характер природних, культурних та економічних ландшафтів цього світу говорить про те, що виразні регіональні відмінності існуватимуть і далі. Наразі розглянемо сучасні особливості Сполучених Штатів і Канади в межах структури дев’яти регіонів (рис. 4-18).

Поняття Серцевинного регіону (рис. 4-18), що є синонімом американського Промислового поясу, було введене попередньо в нашому розділі. Слугуючи історичною кузнею для з’єднаних просторових економік Сполучених Штатів і Канади, цей регіон був незаперечним лідером і центром упродовж століття між Громадянською війною і кінцем промислового періоду (1865—1970 рр.). Виникнення постіндустріалізму протягом останніх трьох де

сятиліть зменшило цю його роль і продовжуватиме її зменшувати, зміцнюючи позиції Півдня і Заходу. Однак не слід поспішати: Серцевина усе ще є географічним центром Північної Америки. У ньому знаходяться найбільше місто і федеральний капітал обох країн. Тут також містяться головні фінансові ринки, управління корпораціями, центри масової інформації, культурні й науково-дослідні комплекси, найбільші аеропорти та міжміські швидкісні автостради. Крім того, обидві частини Серцевини — і США, і Канади — все ще налічують понад третину кількості населення цих країн.

Хоча промисловість зберігає свою значущість у рамках трансформованої американської економіки, проблеми продуктивності та морального зношення машин у кінці XX ст. збільшили затрати виробництва в Серцевинному регіоні, усуваючи таким чином багато його історичних конкурентних переваг над новопосталими промисловими районами Півдня й Заходу Сполучених Штатів. У деяких частинах Серцевини (зокрема у східній) різко знизилася зайнятість особливо у тих галузях, де працюють підприємства, що роблять інтенсивні викиди в атмосферу. Ці заводи закривали або

НАЙБІЛЬШІ МІСТА ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ

Місто, країна

Населення, млн (прогноз на 2002 р.)

Місто, країна

Населення, млн (прогноз на 2002 р.)

Атланта, США

4,2

Нью-Йорк, США —

20,6

Бостон, США

5,8

Оттава, Канада ~~

1,2

Чікаго, США

9,0

Філаделфія, США

6,1

Даллас—Форт-Верт, США

5,3

Сан-Дієго, США

3,0

2,6

Сан-Франціско, США

Денвер, США

7,2

Детройт, США

5,4

Сіетл, США

3,7

Х’юстон, США

4,8

Торонто, Канада

4,9

Лос-Анджелес, США

16,8

Ванкувер, Канада

2,1

Монреаль, Канада

3,4

Вашингтон (+ федер. округ Колумбія), США

5,0

переносили в інші місця, що прискорювало економічний занепад численних промислових містечок, робітничих передмість і внутрішньоміських осередків. Деякі райони опиралися цьому, і особливих успіхів досягнув район Середнього Заходу Промислового поясу, який відродився, наполегливо підвищуючи якість своєї промислової бази за допомогою високих технологій і стаючи дедалі конкурентоспроможним на міжнародному ринку.

Просторове зміщення основної автомобільної промисловості з початку 1980-х років є найкращим прикладом нової географії промисловості процвітаючого Середнього Заходу, яку сформували іноземні й вітчизняні виробники автомобілів. Провідну роль тут зіграла японська «Тойота», що

кинула виклик «Великій трійці» («Дженерал моторе», «Форд» і «Крайслер»). Інвестиції «Тойоти» були спрямовані у менш розвинену південно-східну прикордонну зону Серцевини, де коридор міжштатівської автостради Інтерстейт-64 довжиною 500 миль (800 км) між Сент-Луїсом та північною частиною Західної Віргінії став віссю економічно самостійного і технічно розвиненого автомобільного комплексу, розташованого в районі Лексінгтона (штат Кентуккі). Детройтська «Велика трійка» була змушена не відставати і з успіхом прийняла виклик, удосконалюючи виробничі технології та будуючи нові підприємства далеко від своєї традиційної бази у Мічігані — в інших поселеннях Середнього Заходу і аж до Мексики.