Пінанґ: майбутній Сінґапур?

У північно-західному куті півострова Малакка навпроти північного краю індонезійської Суматри, де Малаккська протока відкривається на Індійський океан, лежить острів Пінанґ (рис. 11-10). Процвітаючий аванпост у часи британського колоніального періоду, Пінанґ (столиця — Джорджтаун) часто порівнюють із Сінгапуром.

Сьогодні Сінґапур більше не є частиною Малайзії, але швидко зростає роль Пінанґу. З’єднаний із материком одним із найдовших в Азії мостів (14 км/9 миль), цей острів площею 100 кв. миль має понад мільйонне населення, в якому китайці переважають малайців чисельно. Джорджтаун, старий колоніальний порт, став центром високих технологій для міжнародної комп’ютерної промисловості. 65-поверховий комплекс, у якому розміщені державні офіси, підприємства, крамниці та ресторани, є однією з визначальних віх на ультрамодерному горизонті. З його верху можна побачити сучасні промислові парки з неоновою рекламою таких компаній, як «Інтел», «Соні», «Філіпс», «Моторола» та «Гітачі».

Швидкий розвиток Пінангу — результат прогнозованої стратегії малайзійського уряду. Пріорітетом є формування висококваліфікованої робочої сили, яка готується у технічних школах і тренінґових центрах, що фінансуються багатонаціональними корпораціями. Малайзія робить інвестиції в інфраструктуру — від нового моста до великого аеропорту. Багатокультур-ний міський ландшафт Джорджтауна приваблює туристів, а нові готелі та курорти — розширюють сферу послуг.

Малайзія плекає надію на те, що Пінанґ стане провідним кутом «Трикутника зростання» (концепт, що набирає дедалі більшої популярності у Тихоокеанській окраїні), разом з індонезійською Суматрою на заході та Південним Таїландом на півночі. Тим часом Пінанг крокує економічними слідами Сінгапуру. Але політики Куала-Лумпура твердо сподіваються того, що Пінанґ із домінуванням китайської людності не наслідує китайсько-зорієнтованого політичного курсу цього міста-держави.

Західна Малайзія пережила деколонізацію, втрату Сінгапуру та етнічні проблеми, але після 1980 р. її економіка зробила ривок і стала важливим чинником у Тихоокеанській окраїні. Іноземні виробники, приваблені кваліфікацією та дешевизною робочої сили Малайзії, побудували тут мільйони підприємств (див. вставку «Пінанг: майбутній Сінгапур?»). Тоді як старий колоніальний експорт усе ще займає міцні позиції, електроніка починає його витісняти. Однією з переваг об’єднання зі Східною Малайзією був видобуток цим сектором цінної деревини й нафти. Куала-Лумпур, забудований висотними спорудами, почав нагадувати Сінгапур. ВНП Малайзії виріс до третього місця у цьому географічному світі після суцільно урбанізо-ваного Сінгапуру і багатого на нафту Брунею.

Територіально Східна Малайзія становить до 60 % країни, але Сабах і Саравак містять лише 20 % населення Малайзії. За рівнем розвитку східних територій Сабах, також більше населений, іде попереду відсталого Сараваку (рис. 11-6, верхня ліва карта). Кота-Кінабалу, столиця Сабаху, є найсучаснішим містом на всьому Калімантані — з важливим портом, через який переправляють деревину, зі значною інфраструктурою туристської галузі, із сучасним аеропортом, а також запасами природного газу на півночі.

Етнічна складність Сараваку і Сабаху створює проблеми. Китайці є єдиною великою групою у Сараваку, але на кожний штат припадає кілька десятків інших меншин. У результаті політика у Східній Малайзії фракційна і часто войовнича, що веде до втручання федеральної влади. При цьому

остання часом звинувачується східняками у «колоніальній» експлуатації їхньої території. Найбільший тривалий виклик країни і далі полягає у її культурній гетерогенності, ускладненій територіальною фрагментацією.