РЕВОЛЮЦІЙНІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЄВРОПИ

67

Занепад і відродження

Навіть занепад і розпад імперії у V ст. по Р. Хр. не змогли затьмарити того, шо римляни досягли з допомогою поширення своєї мови та християнської релігії (у певному сенсі єдиному світлому промені у темні віки), впроваджуючи свою систему освіти, адміністрування і комерції. Занепад стародавнього Риму супроводжувався постанням європейських народів, коли германці та слов’яни перемістилися на свої теперішні позиції на європейській арені. Англосакси вторгайся до Британії з данських берегів, франки замешкали Францію, германці перетнули Північноєвропейську низовину і поселилися в Німеччині. Скориставшись з дезінтеграції Римської імперії, численні королі, князі й нижчі шляхетні особи зробили себе місцевими правителями. У Європі настало безладдя, і внаслідок її слабкості почалося вторгнення з Північної Африки та Південно-Західної Азії. В Іберії арабсько-берберські маври завоювали значну територію; у Східній Європі оттоманські турки розширили свою ісламську імперію. Міські ландшафти Південної Іспанії та Балкан і донині позначені культурними наслідками цих мусульманських вторгнень.

Після майже тисячі років феодальної роздробленості протягом раннього і середнього Середньовіччя оновлена Європа постала у другій половині XV ст. У себе на батьківщині почали зміцнюватися монархії за рахунок феодалів і земельної аристократії. Поступово було започатковано появу націй-держав. Поза своїми кордонами держави Західної Європи були на порозі відкриттів — відкриттів континентів і подорожей за океан. Нові європейські держави загорілися національним самоусвідомленням і гордістю, поновився інтерес до грецьких і римських досягнень у науці та управлінні. Тому цей період називається європейським Ренесансом.

Нова епоха прогресу і процвітання зосередилася у Західній Європі, країни якої були відкриті новим шляхам до багатства — океанам. Тепер висо-коконкурентні монархії Західної Європи були втягнуті в економічний націоналізм, що функціонував у формі меркантилізму. Метою цієї політики була акумуляція якомога більшого обсягу золота і срібла з допомогою зовнішньої торгівлі і пограбування колоній. Меркантилізм був проголошений і підтриманий державою; дорогоцінні метали можна було отримати або завоюванням і підкоренням народів, або непрямо — формуванням сприятливого балансу зовнішньої торгівлі. Тому з’явилися сти

мули не лише для пошуку нових територій, де могли бути такі метали, а й для виробництва товарів удома з наступним прибутковим продажем їх за кордоном. Схема держав у Західній Європі почала набирати сучасних форм, і вони ввійшли у спіраль розвитку, яка привела їх до величезних колоніальних імперій і періоду світового панування.

Шлях Європи до домінування у світі ознаменувався боротьбою і безладдям. Багато здобутків епохи Ренесансу було знову знищено, бо владні монархії змагалися за першість, релігійні конфлікти поширювали смерть і злиденність, а нові тирани придушували зародки парламентаризму. Незважаючи на це, у певних сферах назрівали революції. Економічний розвиток Західної Європи рішуче підривав основи абсолютної монархії та привілейованої землевласницької аристократії. Міський купець багатів і добивався шани, а традиційна міра впливу — земля — поступово втрачала свій статус у ці динамічні часи. Європейські купці та підприємці незабаром почали вимагати політичного визнання, і аристократи вже не могли з ними змагатися. Міська промисловість розросталася; чисельність населення Європи, до цього часу більш-менш стабільна (близько 100 млн осіб), почала зростати.

Аграрна революція

Ці трансформації прискорювалися аграрною революцією — визначними метаморфозами європейського сільського господарства, які випередили Промислову революцію і сприяли приросту населення у XVII — XVIII ст. Нідерланди, Бельгія і Північна Італія (до яких незабаром приєдналися Англія і Франція) прокладали собі дорогу завдяки своїм успіхам у торгівлі та виробництві. Економічні стимули, що забезпечувалися розширенням урбанізації та ринків, привели до ефективнішої організації земельної власності й сільського господарства. Вдосконалювалися методи обробітку грунту, сівозміни, вирощування і збирання врожаю, відгодівлі худоби, розвивалися ефективні засоби сільськогосподарського виробництва, системи зберігання і розподілу продукції. У зростаючих містах і містечках на сільськогосподарські товари піднялися ціни. Упроваджувалися нові культури,

Моделі в географії

Широко використовуваним підходом до узагальнення як у суспільній, так і у фізичній регіональній географії, є розвиток концептуальних моделей. У роботі Пітера Гаґґета «Аналіз розміщення у суспільній географії» пропонується таке визначення: будуючи моделі, ми створюємо ідеалізований образ реальності для демонстрації її найважливіших властивостей.

Географам конче потрібно використовувати моделі, тому що реальність дуже складна: щоб зрозуміти як речі працюють, ми спочатку маємо виділити головні просторові процеси та їхні наслідки з міріад деталей, у яких вони втілюються у цьому переплетеному світі. Таким чином моделі спрощують реальну картину. Тому вони можуть передавати якщо не всю суть, тоді, щонайменше, її найважливішу частину. Теоретичне походження моделі фон Тюнена (рис. 1-5) та її емпіричне застосування до сучасної Європи (рис. 1-6) класично демонструють цей географічний метод.

особливо з Америки; картопля стала у Європі другим хлібом. Дедалі більше європейських аграріїв переходили від натурального господарства до прибуткової ринкової економіки. Пізніше промислова продукція індустріальної революції стимулювала подальшу трансформацію сільського господарства у цьому географічному світі.

У міру того як нові чинники і процеси почали заново формувати європейську економічну географію, вчені намагалися пояснити це новими просторовими моделями. У 1826 р. економіст Йоганн Генріх фон Тюнен (1783—1850) розробив 4 одну з перших географічних моделей (див. вставку «Моделі в географії»). Протягом 40 років фон Тюнен, який володів великим сільськогосподарським маєтком у Північно-Східній Німеччині, вивчав вплив відстаней і транспортних витрат на розміщення господарської діяльності. Він опублікував новаторську працю під назвою «Ізольована держава», і його методи у багатьох аспектах заклали основи сучасної теорії розміщення.

Модель ізольованої держави фон Тюнена була так названа через те, що з метою теоретичного аналізу він хотів показати самодостатню країну, позбавлену зовнішніх впливів, які перешкоджають внутрішньому функціонуванню економіки. Вчений створив щось на кшталт регіональної лабораторії, всередині якої міг ідентифікувати чинники впливу на просторове розміщення ферм навколо єдиного міського центру. Щоб цього досягти, він

зробив декілька обмежуючих припущень. Перше: він припустив, що грунти і клімат однакові для всього регіону. Друге: жодна річкова долина або гори не порушують цілком рівної поверхні. Третє:

Інтенсивне приміське фермерське господарство та молочне тваринництво

Ліси

Екстенсивне рільництво

М’ясо-молочне

тваринництво

РИСУНОК 1 -5

РЕВОЛЮЦІЙНІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЄВРОПИ

69

існуватиме єдине, розміщене у центрі ізольованої держави місто. А поза цією державою лежить порожня незаселена місцевість. Четверте: фермери в ізольованій державі перевозитимуть свою продукцію на ринок у підводах, запряжених волами, прямо до центрального міста. Звичайно, це те саме, що й припущення існування системи радіальних доріг однакової та постійної якості; всередині такої схеми транспортні витрати будуть прямо пропорційні відстані.

Фон Тюнен зробив ці припущення на основі вивчення фактичних даних, зібраних за часи управління своїм маєтком. Тепер він запитував себе: якою буде ідеальна просторова організація аграрної сфери всередині ізольованої держави? Вчений зробив висновок, що сільськогосподарська продукція буде вирощуватися у низці концентричних зон поза центральним ринковим містом. Найближче до міста будуть вирощуватися ті культури, які швидко псуються або приносять найвищі прибутки (такі як овочі), оскільки на цю доступну оброблювану землю є великий попит, і тому вона дорога; молочне господарство також доцільно провадити у цій зоні. Далі мають бути картопля і зер

нові. Оскільки транспортні видатки до міста зростають з відстанню, має бути межа, за якою економічно невигідно вирощувати культури. Там уже починається пустка.

Модель фон Тюнена містить чотири зони, або кільця, сільськогосподарської спеціалізації, що оточують ринковий центр (рис. 1-5). Перший і найближчий пояс — зона інтенсивного фермерства і молочного господарства. Друга зона — ареал лісів, котрі використовуються як паливо і як деревина (у його часи для будівельних матеріалів). Далі йде третє кільце екстенсивних польових культур. Четверта і остання зона зайнята розведенням худоби; за нею має починатися пустка, що ізолює регіон від решти світу.

Звичайно, фон Тюнен розумів, що реальна Європа (або цілий світ) не є такою ідеальною, якою він її уявив. Транспортні шляхи служать певним секторам ефективніше, ніж іншим. Природні бар’єри можуть перешкоджати навіть найсучаснішим комунікаціям на суші. Зовнішні економічні впливи досягають кожної території. Але фон Тюнен хотів обмежити ці негативні умови з тим, щоб визначити головний процес, що формує

70

просторову організацію аграрної сфери. Пізніше ці чинники можна вводити один за одним і досліджувати їхній вплив додатково. Однак для початку вчений розробив цю теоретичну модель стосовно ізольованої держави на основі загальної просторової однорідності.

Велика заслуга фон Тюнена в тому, що його ідеї все ще привертають увагу географів. Еко-номіко-географічний ландшафт Європи дуже змінився за цей час, але вчені порівнюють сьогоднішні моделі господарської діяльності з моделлю фон Тюнена. Таке порівняння було зроблене Семюелем ван Валькенбергом і Колбертом Гел-дом, чия карта інтенсивності сільськогосподарської діяльності Європи проілюструвала дивовижну концентричність кілець (рис. 1-6). Просторові зміни, що відбулися з часів фон Тюнена, втілюються в основні вдосконалення транспортних технологій, які дали змогу ізольованій державі розширитися з мікро- до макромасштабу. Тому модель більше не зосереджується на одному місті, а радше на широкій урбанізованій території аж до південних берегів Північного моря, яка охоплює тепер аграрну систему Тюнена континентального масштабу.

Промислова революція

Поряд із досягненнями у сільському господарстві Європа також створила розвинену промисловість 6 ще до початку Промислової революції. У Фландрії (Західна Бельгія) і Англії було досягнуто спеціалізації у вовняній та лляній текстильній промисловості; у Саксонії (Східна Німеччина) видобувалася і виплавлялася залізна руда. Європейські промисловці виробляли широкий асортимент товарів для місцевих ринків, але їхня якість завжди перевершувалася текстилем та одягом з Індії та Китаю. Це давало європейським підприємцям головні стимули для поліпшення якості та масового виробництва своєї продукції. Сировинні матеріали можна було завозити всередину країни у практично необмежених обсягах, і якщо з них масово вироблялися предмети широкого вжитку, то вони могли поховати азійську промисловість шляхом зростання обсягів виробництва і заниження цін.

Тепер актуальним став пошук кращого устаткування, особливо ткацьких і прядильних машин. У 1780-х роках Джеймс Ватт та інші винайшли паровий двигун, який швидко почав використовуватися в різних цілях. Приблизно в той же час кам’яне вугілля (перетворене на багатий вуглецем кокс) було визнано кращим замінником деревного вугілля для виплавлення заліза. Ці одночасні інновації мали негайні наслідки. Прогрес у вироб

ництві енергії революціонізував прядильну промисловість. Сталеплавильна галузь, яка у Європі довго була залежною від лісів для палива, тепер почала зосереджуватися поблизу вугільних басейнів. Поїзди могли приводитися у рух локомотивами. Океанічне плавання відкрило нову епоху.

Британія мала величезну перевагу, бо Промислова революція сталася тоді, коли британський вплив поширився по всьому світові, а важливі відкриття було зроблено у самій Британії. Британці контролювали потоки сировини, утримували монополію над продуктами, що мали світовий попит, і самі володіли навичками, необхідними для виробництва машин, які виробляли продукцію. Незабаром наслідки Промислової революції стали предметом експорту, і почалося формування сучасної промислової просторової організації. У Британії поблизу вугільних басейнів постали промислові райони, густо заселені та високо урбанізо-вані: в англійському Мідлендсі, у Ньюкаслі на північному сході, у Південному Уельсі та вздовж ріки Клайд навколо Глазго у Шотландії.

У материковій Європі пояс великих вугільних басейнів простягнувся із заходу на схід уздовж південних меж Північноєвропейської низовини: від Південної Англії через Північну Францію і Бельгію, Німеччину (Рур), Західну Богемію у Чехії, Сілезію у Південній Польщі та Донецький басейн у Східній Україні. Залізна руда була знайдена у подібному широкому поясі, і промислова карта Європи суттєво збагатилася результатами зосередження економічної діяльності (рис. 1-7).

Ще одна низка промислових регіонів постала у зростаючих урбанізованих центрах Європи і поблизу них, що демонструє ця сама карта. Лондон, уже сформований європейський провідний міський центр і найбагатший внутрішній ринок Британії, був типовим для цього розвитку. Багато місцевих галузей тут було створено в результаті великої пропозиції робочої сили, наявності капіталу і значної кількості потенційних покупців. Хоча Промислова революція зумовила розвиток інших місцевостей, Лондон не втратив своєї першості: обсяги промисловості у британській столиці та навколо неї зросли у кілька разів.

Індустріальна й урбаністична інтенсифікація

Не дивно, що індустріалізація Європи або, радше, її індустріальна інтенсифікація після Промислової революції також стала предметом географічного дослідження. Які чинники формували розміщення промисловості? Як розвивалася європейська індустріалізація? Знову ж німецькі вчені провели у

II g g р о п и

71

РЕВОЛЮЦІЙНІ

МОДЕРНІЗА

10′

і V

/ч- (

\ «і

%

є

Північне полярне коло

•/

/ % — % }

Норвезьке

/ Ч / #

-с- і Є \

33

море

л 60°

Перські

и?РОВи 1

(Дан.). J

Сь.

{‘

J

/

Ч

9 0

РИСУНОК 1 -7

72

цій царині перші важливі дослідження. Більша їхня частина ввійшла до праці Альфреда Вебера (1868—1958) «Про розміщення промисловості», опублікованої в 1909 р. Як фон Тюнен перед ним, Вебер розпочав з обмежувальних припущень, щоб мінімізувати складність реальної дійсності Європи. Але на відміну від фон Тюнена Вебер досліджував діяльність, яка відбувалася у конкретних пунктах, а не на великих територіях. Промислові підприємства, шахти і ринки розміщені у специфічних місцях, тому Вебер створив модель регіону, позначену низками пунктів, де ці види діяльності відбувалися. Він обмежив мобільність праці та відмінності у ставках заробітної платні, і тому міг підрахувати «бали», які припадали на кожний пункт у його теоретичному регіоні.

У цьому процесі Вебер досліджував різні чинники, які впливали на розміщення промисловості. Він визначив загальні чинники, котрі могли вплинути на всі галузі (на чолі з транспортними витратами на сировину і кінцеву продукцію), і специфічні чинники (такі як псування продуктів). Він також розрізняв регіональні чинники (видатки на транспорт і працю) і локальні чинники. Як стверджував Вебер, локальні чинники характеризувались аґломеративними (концентрувальними) і деґломе-ративними (деконцентрувальними) силами. У випадку з Лондоном галузі зосереджувалися там здебільшого внаслідок переваги спільного розміщення. Наявність спеціалізованого устаткування, технологічно кваліфікованої робочої сили і великомасштабного ринку товарів зробила Лондон (так само як Париж та інші великі міста, не розміщені біля багатих покладів природних ресурсів) привабливим місцем для багатьох промислових підприємств, які вигравали від агломерації. З іншого боку, така концентрація врешті-решт створювала значні невигоди — головно змагання за місце, зростаючі ціни на землю, перенаселеність, забруднення довкілля. З цих причин галузь могла переміститися — тоді почали би діяти дегломеративні сили.

Індустріалізація Європи стимулювала зростання багатьох міст і містечок. У Британії у 1800 р. лише 9 % населення жило у міських місцевостях, але вже у 1900 р. близько 62 % мешкало у містах і містечках (сьогодні ця частка становить 89 %). Усе це відбувалося на тлі зростання загальної кількості населення. Коли індустріальна модернізація прийшла до Бельгії та Німеччини, Франції та Нідерландів, а також до інших частин Європи (див. рис. 1-7), загальна урбаністична модель змінилася. Характер цього процесу — зростання і зміцнення міст і містечок — і суміжні питання стали темами географічного дослідження, як сільське господарство та індустріалізація. Геоурбаністика

набула статусу однієї з провідних субдисциплін географічної науки протягом XX ст.; ми розглядаємо багато її принципів у цьому розділі, а також розділах 4 і 6).

Політичні революції

Європа має великий досвід експериментів із демократичним правлінням, але політична революція, яка змінила цей географічний світ після 1780 р., принесла трансформацію небачених масштабів. Затьмарила усі події Французька революція (1789—1795 рр.), але французький і загальноєвропейський політичний катарсис тривав до XX ст., оскільки зростаюча хвиля націоналізму врешті-решт вплинула на кожну монархію на континенті.

У Франції масова революція втягнула країну в роки хаосу і деструкції. Лише коли Наполеон І узяв владу у 1799 р., стабільність відновилася. Наполеон, котрий персоніфікував нову Французьку республіку, реорганізував Францію так глибоко, що заклав основи сучасної нації-держави (концепт, що трактується у наступному параграфі). Він також побудував імперію, яка простягнулася від німецької Пруссії до Іспанії та від Нідерландів до Італії. Хоча його армії зазнали поразки, Наполеон назавжди змінив політичну просторову структуру Європи. До його збройних сил приєдналися націоналістичні революціонери з усього континенту; так одна за одною були повалені монархії. Навіть після остаточної поразки Наполеона під Ватерлоо у 1815 р. прокотилися масові повстання в Іспанії, Португалії, Італії та Греції. Отож Європа пройшла справжнє випробування на демократію і націоналістичну владу, тому вона ніколи не повернеться на старі шляхи.

Поява націй-держав

У міру того як у Європі відбувалися революційні зміни, змінювалася і політико-географічна карта цього географічного світу. Менші утворення збиралися у більші спільноти, розв’язувалися конфлікти (силою або шляхом переговорів), визначалися кордони, реорганізовувалися внутрішні структури. Формувалися європейські нації-держави.

Що ж таке нація-держава, і що не є нею? Дане запитання, зокрема, потребує визначення поняття нації. Прийняте визначення, як правило, передба- 7 чає певну гомогенність: нація має охоплювати групу тісно пов’язаних людей, які розмовляють однією мовою, мають спільну історію, однакові етнічні основи і спільні політичні інституції. Це означає, що багато держав не є націями-державами, тому що їхнє населення якимось чином поділене.