КОНЦЕПТИ, ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

1 Морська географія

2 Територіальні води

3 Відкриті води

4 Континентальний шельф

5 Виключні економічні зони (ВЕЗ)

6 Морські кордони

7 Медіанні лінії

8 «Високі острови»

9 «Низькі острови» 10 Антарктична угода

РЕГІОНИ

МЕЛАНЕЗІЯ

МІКРОНЕЗІЯ

ПОЛІНЕЗІЯ

Поміж Америкою на сході та західною Тихоокеанською окраїною на заході лежить Тихий океан — більший від усієї поверхні суходолу разом узятої. У цьому найпросторішому з океанів розкидані десятки тисяч островів — деякі великі (Нова Гвінея серед них найбільша), а більшість малі (багато з яких незаселені). Сукупна територія цих островів становить чистих 974 000 кв. км (376 000 кв. миль).

Тихоокеанський географічний світ (суша і вода) займає майже всю півкулю, яку зазвичай називають Морською (рис. 13-1). Ця півкуля межує з Російським та Північноамериканським світами на крайній півночі та з Південним океаном на півдні. Незважаючи на переважання води, цей диференційований, культурно складний світ має свої регіональні особливості. Одні лиш назви — Гавай-ські острови, Таїті, Тонга, Самоа — звучать як казкові.

У термінах сучасної культурної та політичної географії Індонезія та Філіппіни не є частиною Тихоокеанського світу, хоча політична система Індонезії досягає його; те саме з Австралією та Новою Зеландією. Перед європейською колонізацією Австралія могла належати до нього через своїх аборигенів, а Нова Зеландія — внаслідок полінезійської спорідненості свого населення

маорі. Але європеїзація цих країн поглинула темношкірих австралійців та маорі новозеландців, і регіональна географія Австралії та Нової Зеландії сьогодні, без сумніву, не тихоокеанська. З іншого боку, у Новій Гвінеї чисельно та культурно переважають тихоокеанські народності.

Політико-географічно Тихоокеанський світ поділений на прямокутні одиниці, що позначені морськими кордонами груп островів (рис. 13-1). Тихоокеанські острови колонізували французи, британці та американці; тубільне полінезійське королівство на Гавайських островах було анексоване США і тепер є п’ятдесятим штатом. Сьогодні карта цього світу ше складається як із незалежних, так і з колоніальних територій. Париж контролює Нову Каледонію і Французьку Полінезію. США адмініструє Ґуам, Американське Самоа, острови Лайн, острів Вейк, острови Мідвей і декілька менших островів; США також має спеціальні відносини з іншими територіїїми, колись залежними, а тепер номінально незалежними. Британці через Нову Зеландію відповідають за групу островів Піткерн, а Нова Зеландія адмініструє і підтримує острови Кука, Токелау і Ніуе. Острів Пасхи — легендарна часточка землі у південно-східній частині Тихого океану, є власністю Чілі. На Новій Гвінеї Індонезія править Західним Іріаном.

Головні географічні особливості Тихоокеанського світу

1. Загальна площа Тихоокеанського світу найбільша з усіх географічних світів. Однак площа її суші, як і кількість населення, найменші.

2. Острів Нова Гвінея (7,2 млн населення) містить понад 80 % людності Тихоокеанського світу.

3. На Тихоокеанський світ впливає морське законодавство ООН щодо прав держав на економічні активи у своїх прилеглих водах.

4. Дуже подрібнений Тихоокеанський світ складається з трьох реґіонів: Меланезії (включно з Новою Гвінеєю), Мікронезії та Полінезії.

5. Меланезія формує зв’язок між папуаською та меланезійською культурами у Тихому океані.

6. Культури Тихоокеанського світу можна поділити на культури островів вулканічного походження та культури островів рифового походження.

7. У Мікронезії вплив США був особливо сильним і нині продовжує впливати на місцеві спільноти.

8. У Полінезії локальна культура майже повсюдно спотворена зовнішніми впливами. На Гаваях, як і в Новій Зеландії, місцева культура майже повністю зникає внаслідок вестернізації.

9. Тубільна полінезійська культура продовжує демонструвати значну однорідність по всьому регіону, а також величезний розмах, незважаючи на розосередженість.

Інші групи островів стали незалежними державами. Найбільші з них Фіджі, колишня британська колонія, Соломонові Острови (також колишні британські) і Вануату (до 1980 р. управляли разом Франція і Британія). На сучасній карті також є такі мікродержави, як Тувалу, Кірібаті, Науру і Палау. У виживанні більшості цих країн вирішальну роль відіграє іноземна допомога. Наприклад, Тувалу має сукупну територію понад 10 кв. миль, населення 10 000 осіб і ВНП на одну особу понад 600 дол. США, джерелом якого є рибальство, продаж копри (сушеного ядра кокосового горіха) і туризм. Але найбільше підтримує Тувалу міжнародний довірчий фонд, заснований Австралією, Новою Зеландією, Сполученим Королівством, Японією та Південною Кореєю. Щорічні гранти з цього фонду, як і грошові перекази, що їх надсилають робітники-емігранти своїм родинам із Нової Зеландії та інших країн, дають змогу Тувалу вижити.