РЕГІОНИ І КУЛЬТУРА

При дослідженні географічних світів або регіонів ми повинні вивчити їхню природну основу, тобто ЗО загальну фізіографію. Світи і регіони, які ми розглядатимемо у наступних розділах, переважно визначаються суспільно-географічними критеріями, а один із цих критеріїв — культура — особливо важливий. Тому нам потрібно детально розглянути поняття культури у регіональному контексті.

Коли культуру визначають антропологи, вони, 31 звичайно, зосереджуються на абстракціях: навчання, знання та їх передання, поведінка і т. ін. Більш ніж півстоліття тому Ральф Лінтон визначив культуру як «загальну суму знань, ставлень і моделей звичної (успадкованої) поведінки, які схвалюються і передаються членами суспільства». Мервін Гарріс у 1971 р. писав, що культура — це «досліджені моделі уявних і поведінкових характеристик населення або суспільства». Існують сотні визначень поняття культури. Подібно до регіональних понять у географії такі визначення довільні та сформульовані з певною метою.

Географи найбільше зацікавлені у тому, як культура і моделі поведінки, що з нею асоціюються, відображаються у ландшафті. Ось чому ми дослідимо, як члени суспільства отримують і використовують свої наявні ресурси, як вони мак-симізують можливості та адаптуються до обмежень свого природного довкілля, а також як вони організовують свою частину земної поверхні. Деякі людські витвори залишають незабутні сліди на планеті впродовж тривалого часу: єгипетські піраміди, Велика Китайська стіна, римські дороги і мости все ще на місці — через тисячоліття після того як вони були збудовані. З часом регіони набувають визначальних рис, які спільно створюють регіональний характер, індивідуальність, особливу 32 атмосферу. Регіональний характер є головним критерієм, з допомогою якого ми ділимо людський світ на головні географічні світи і регіони.

Культурні ландшафти

Як ми вже зазначали, географи особливо турбуються про те, як культура впливає на природну земну поверхню. Культура надає очевидних рис регіонові кількома способами. Часто одна-єдина сцена на фотографії може виявити, де це фото було зроблене. Архітектура, форми транспортування, речі, а також одяг людей (усе це є частиною культури) допомагають нам вгадати регіон на фото. Ми можемо це зробити, бо люди кожної культури є активними носіями змін: вони трансформують землю, яку заселяють, споруджуючи будівлі, створюючи транспортні лінії та комунікаційні мережі, обробляючи грунти тощо (поміж інших численних видів діяльності).

Сукупність людських витворів на земній поверхні називається культурним ландшафтом — 33 терміном, який почали широко використовувати у географії в 1920-х роках. Карл Ортвін Зауер, професор географії в університеті Берклі (штат Каліфорнія), започаткував школу географії культури, яка зосереджувала увагу на понятті культурного

34

«Видається, що місто Бєрґен на Атлантичному узбережжі Норвегії репрезентує староскандинавський культурний ландшафт переконливіше, ніж будь-яке інше норвезьке місто, навіть Осло. Горельєф Берґена створює дивовижні перспективи, але також і довгі тіні; вікна великі, щоб впускати всередину максимум світла. Червоні черепичні дахи мають стрімкий нахил для спуску води і зсуву снігу; вулиці вузькі, будинки скупчені для зберігання тепла … Прибережне селище Менкабонґ на о. Борнео у Південнокитайському морі представляє культурний ландшафт, який можна побачити вздовж берегів острова. Будинки та каное зроблені з дерева, як і багато століть тому. Але можна помітити і деякі ознаки модернізації: вікна, які замінили отвори у стінах, вода, проведена по трубах з найближчого колодязя».

ландшафту. У праці під назвою «Найновіший розвиток географії культури» (1927 р.) Зауер запропонував найлаконічніше визначення культурного ландшафту: форми, накладені на природний ландшафт діяльністю людини. Такі форми є результатом впливу культурних процесів — факторних сил, які спричиняють творення культурних моделей. Вони утримуються тривалий час і визначаються кумулятивним впливом людської діяльності.

Інколи впливові групи людей не є представниками однієї культури. Жителі Африки сьогодні займають поселення, які європейські колоністи збудували близько століття тому; мінарети ісламу все ще височать у деяких східноєвропейських містах, нагадуючи про панування Оттоманської імперії. У 1929 р. Дервент Віттлсей увів термін 34 «наступне освоєння (зайняття)», щоб катетеризувати ці успішні стадії в еволюції регіонального культурного ландшафту.

Поняття культурного ландшафту було підкріплене у 1984 р. Джоном Брінкергоффом Джексо-ном. Його твердження співмірне з визначенням Зауера: композиція створених або модифікованих людиною місць, які слугують інфраструктурою або фоном для нашого колективного існування. Таким чином, культурний ландшафт складається з будівель, шляхів, полів — і значно більшого. До

того ж він володіє якоюсь невидимою якістю, атмосферою або шармом, сенсом місця, який часто легко відчути, хоча важко визначити. Запахи, вигляд і звуки традиційного африканського базару не можна ні з чим сплутати, але спробуйте об’єктивно позначити ці якості на карті або ще якось для порівняльного дослідження!

Конкретніші властивості легше вивчати й фіксувати. Візьміть, наприклад, урбаністичний міський ландшафт — визначальний елемент загального культурного ландшафту — і порівняйте головне місто США, скажімо, з японським. Фотографії двох столичних краєвидів, звичайно, швидко виявлять відмінності, так само це зроблять і карти. Американське місто з його квадратно-гратчастими формами центрального ділового району 35 (ЦДР) і широко розкиданими, тепер сильно ур-банізованими передмістями гостро контрастує з просторово згрупованою японською столицею, що економить землю. Візьмемо сільські приклади. Широкоформатне планування американських фермерських володінь виглядає цілком відмінним від африканської традиційної сільської місцевості з її неправильної форми, часто вузенькими смужками землі, яка оточує село. Та все ж цілісність культурного ландшафту ніколи не можна вловити з допомогою фотографії або карти, тому що спе-

цифіка регіону охоплює більше, ніж переважаючу просторову організацію. Потрібно також урахувати візуальне виявлення регіону, його шуми й запахи, спільний досвід його жителів і навіть ритм їхнього життя.