РОЗВИТОК РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Чотири століття тому, коли європейські королі відправляли до далеких берегів свої флотилії на пошуки скарбів і захоплення колоній, мало що вказувало на те, що одного дня навколо міста серед лісів між Швецією і Чорним морем виникне

найбільша серед усіх імперій. По євразійських рівнинах на південь від тайги зі сходу на захід прокочувалися хвилі кочовиків: скіфи, сармати, готи, гуни та інші приходили, воювали, осідали, а потім зливалися з місцевим населенням або змушені були відступити. З часом унаслідок таких євразійських змішувань на території теперішньої України південніше Росії та північніше Чорного моря виникла нова домінуюча культура — культура східних слов’ян.

Східні слов’яни проживали і розширювали свої володіння на родючих землях. їхньою столицею на півдні був Київ, а на півночі — Новгород, що на озері Ільмень. Обидва міста були центрами Русі та головними ланками на шляху між германо-мовними ганзейськими портами Балтійського моря і торговельними центрами Середземномор’я. У XI—XII ст. південні та північні русичі об’єдналися у велику і порівняно багату державу лісів і степів.

Монголо-татарська навала

Багатство привертає увагу, а далеко на сході, на північ від Китаю зростала монголо-татарська імперія на чолі з Чінґізханом. У XIII ст. монголо-татарські орди повернули своїх коней на Русь. Держава впала. До середини століття русичі ховалися по лісах, де не могли пройти монголо-татарські вершники, на відміну від відкритих рівнин України. Тут вони перегрупувалися, утворивши кілька держав. Усе ще відчуваючи загрозу татар, князі сплачували їм данину в обмін на мир.

Однією з держав, що утворилися, була Мос-ковія, глибоко причаєна в лісах над Москвою-рікою. Вона була далеко, і її легко було захистити. З часом Москва налагодила торговельні та політичні зв’язки з Новгородом, і навколо неї почав розширюватися ареал слов’янського заселення (на землях угро-фінських племен). Монголо-татар тривожив її зростаючий вплив, і наприкінці XIV ст. вони вирушили на Москву. Напад було відбито, а сама Москва отримала статус непереможного центру східного слов’янства. Незабаром правитель країни, якого тепер називали великим князем, завоював Новгород, заклавши підгрунтя для подальшого зростання державності.

Велике князівство Московське

І знову на хід подій вплинули сприятливі географічні умови: Москва розташовувалася в центрі, її було легко обороняти, а також підтримувати зв’язки з іншими слов’янськими поселеннями, зокрема з Новгородом. Північні та західні прикордоння центру взагалі не знали небезпеки ворожого нападу. Після відходу кочових орд і взяття Казані Москва дістала змогу розширити свої володіння за рахунок басейну Волґи та прилеглих районів, де панував іслам — домінуюча релігія татар. За часів Івана Грозного (1547—1584) князівство Московське перетворилося на потужну військову силу та імперську державу (рис. 3-3). Її правителі називали себе царями і стверджували, що походять від візантійських імператорів.

Російські козаки

Розширенню Росії у східному напрямі дуже посприяла відносно невелика напівкочова спільнота, відома як козаки. На відміну від українських запорожців вони ще з XVI ст. полювали на східному прикордонні, головно на хутрових тварин. До середини XVII ст. ці першопрохідці дісталися берегів Тихого океану, по дорозі воюючи з татарами. Для закріплення завойованих територій вони закладали остроги — стратегічні фортифікаційні споруди вздовж річок. Розширення на схід припинилося у 1812 р. (рис. 3-3), а перед тим росіяни вже переп

ливли Берінґову протоку до Аляски і просунулися на південь західним узбережжям Північної Америки аж до півночі теперішньої Каліфорнії (див. вставку «Росіяни у Північній Америці»).

Цар Петро І

Коли Петро І (роки правління 1682—1725) став царем, Москва вже була центром великої імперії — принаймні з огляду на обшир підвладних територій. Після перемоги над татарами зникла загроза ісламського іга. Потужний вплив мала Російська православна церква з чіткою ієрархією та сильними єпископами.

Петро об’єднав усі здобутки Росії та сподівався зробити з розхлябаної країни державу на кшталт європейської. Неподалік від Фінляндії, яка на той час перебувала під Швецією, він збудував передову 7 столицю — Санкт-Петербург, укріпив її як міцну фортецю, а також зробив головним портом Росії.

Петро 1 був надзвичайним політиком і багато в чому засновником нової Росії. Прагнучи переробити країну, витягнути її з континентальних лісів на розлогі водні плеса Заходу, відкрити її для

І ФІНЛЯНДІЯ, відвойована Росією

ЦАРСТВО ПОЛЬСЬКЕ, ввійшло до складу Росії за Віденським конгресом (1815р.) Втрачене1918 р. з утворенням незалежної Польщі_

ЕСТОНІЯ, ввійшла до складу Росії 1721 р. |Незалежна 1918-1940 рр.; з 1991 р. КАЛІнінҐРАДСЬКА ОБЛ..Г’ /

відступила

Тепер територія Росії

ТЕРИТОРІЇ, ОКУПОВАНІ ІМПЕРІЄЮ 1795-1920рр Повторно ввійшли до складу СРСР 1939 р. Незалежні з 1991 р.

Землі, приєднані до України за договором з Чехословаччиною 1945 р.

МОЛДАВІЯ (БЕССАРАБІЯ), під владою імперії 1812-1918 рр. Приєднана до Румунії 1918 р. Територія знову перейшла до СРСР 1940 р. Незалежна

Томськ

КУРИЛЬСЬКІ ОСТРОВИ, поділені між Росією та Японією 1854 р. Перейшли до Японії 1875 р. Завойовані СРСР 1945 р._

АРДАГАН та КАРС, у XIX ст. те-

Іриторія кілька разів переходила від Росії до Туреччини і навпаки 1878 р. анексована Росією, повернена Туреччині 1921 р.

БУХАРСЬКЕ ХАНСТВО, стало васалом Росії 1868 р.

З 1873 р. — Хівське ханство. Приєднане до складу СРСР 1920 р._

ПІВНІЧНИЙ

ЛЮЛОВИТИЙ

ОКЕАН

ЗРОСТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Велике князівство Московське до 1462 р., Московське царство в 1533 р.

Завойовані території Західні кордони

| 1 1533-1598 І І 1725-1801 — 1864

| ~] 1598-1689 [Щ| 1801-1945 — 1920

І І 1689-1725

АЛЯСКА. Постійні поселення, закладені 1784 р. Територія продана США 1867 D. У Каліфорнії 1812 р. росіянами був збудований Форт-Росс, від якого вони відмовилися 1840 р.

£

\

500

600 миль

Ігарка

САХАЛІН, під російсько-японською владою 1854-1875 рр. У складі Росії з 1875 р. Південна частина відійшла до Японії 1905 р. Знову завойований Росією 1945 р.

Іркутськ

Росія

1871-1881

ТЕРИТОРІЯ КВАНТУНҐ, здана оренду Росії на періоди 1898-1905 та 1945-1955 рр.

100

40° на схід від Грінвіча

РИСУНОК 3-3

РОЗВИТОК РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

215

Росіяни у Північній Америці

Першими білими поселенцями в Алясці були росіяни, а не західні європейці. Вони прийшли сюди з Сибіру через Берінґову протоку, а не через Атлантичний океан і Північну Америку. У 1748 р. російські мисливці на морських видр, хутро яких високо цінилося, заклали перше поселення на Алясці на острові Кодіак. Посуваючись на південь узбережжям, росіяни засновували поселення і форти, щоб захистити свої мізерні володіння. Так вони досягли території дещо північніше затоки Сан-Франціско, де збудували Форт Росс

1812 р.

Російські поселення були ізольованими і слабко захищеними. Європейські торгівці хутром почали чинити тиск на своїх російських конкурентів, а для Санкт-Петербурґа ті далекі поселення були лиш тягарем і створювали ризик. До того ж американські, британські та канадські мисливці активно винищували популяцію морської видри. Отож коли державний секретар США Вільям Сьюард запропонував Росії викупити її володіння за 7,2 млн дол., у Санкт-Петербурзі радо погодилися. Таким чином Аляска разом з узбережною територією, яка простягається далеко на південь, увійшла до складу США сорок дев’ятим штатом. За той вчинок Сьюард став об’єктом насмішок, Аляску називали «Сьюардовою химерою» або «Сьюардовою льодовнею». У 90-х роках XIX ст. добре ім’я повернулося до нього — на Алясці знайшли золото. У XX ст. стало ще ясніше, наскільки стратегічно й економічно розсудливими були дії Сьюарда. В 70-х роках у бухті Прудо біля арктичних схилів Аляски було відкрито великі запаси нафти, розробка яких триває дотепер. Подібно до Сибіру Аляска, мабуть, теж приховує незвідані скарби.

зовнішніх впливів, перемістити її людність, він не залишив у спокої геть нічогісінько. Новий цар примусив найбільші купецькі родини переїхати з інших міст до Санкт-Петербурґа. Кораблі та диліжанси, які прибували до міста, мали платити за в’їзд будівельним камінням. Петро І добре розумів, що Росія може стати дійсно великою потугою, якщо матиме не тільки сухопутну, а й морську силу. Він особисто поїхав до Нідерландів, де працював звичайним докером, аби дізнатися про найефективніший спосіб будування кораблів. Водночас царська армія продовжувала завойовувати інші народи й території: 1721 р. було приєднано Естонію, і це ще ширше відкрило російське вікно на захід. Але найвідчутніше розширення держави відбулося за рахунок територій на південь Томська (рис. 3-3).

Цариця Катерина II

З 1760 по 1796 р. правила Катерина II, і саме тоді Російська імперія дійшла до Чорного моря і зросла за рахунок Оттоманської Туреччини. Під вели-

короську руку потрапили Кримський півострів, портове місто Одеса, а також усе північне узбережжя Чорного моря. На цей період припадає справді доленосний крок росіян: вони вторглися на гірський Кавказ, де проживали десятки етнокультурних груп, більшість яких сповідували іслам. Були захоплені міста Тбілісі (сучасна Грузія), Баку (Азербайджан), Єреван (Вірменія). Росія намагалася прокласти вихід до Індійського океану, але тут на перешкоді стала Британія, яка на той час панувала у Персії (сучасний Іран) і Туреччині. Незважаючи на це, Катерина II зробила Росію колоніальною імперією.

XIX століття

Експансія Росії на цьому не завершилася. Розширивши свої кордони на півдні, імперія взялася за Польщу — свого давнього ворога на заході. Більшість території теперішньої Польщі потрапила під владу Росії, у тому числі столиця Варшава. На північному заході у 1809 р. Росія відвоювала у шведів Фінляндію. Упродовж майже всього XIX ст.

Трохи західніше Хабаровська вверх по Амурі пливе на буксирі баржа з вантажівками. У цей час із міста рушає потяг, перетинає ріку і прямує далі у довгу подорож углиб країни до Іркутська і ще далі на захід. Цей міст не просто з’єднує обидва береги найбільшої далекосхідної ріки Росії в межах Транссибірської залізниці, він — остання ланка трансконтинентальної магістралі. Саме тут 1916 р. завершилося 25-річне будівництво колії, яка з’єднала Москву і Владивосток, перетнувши всю територію Росії. Новий шлях замінив старий, який пролягав між Владивостоком і Східним Прибайкаллям через Північно-Східний Китай.

в центрі уваги Росії була Центральна Азія — регіон між Каспійським морем і Західним Китаєм. Тут влада Санкт-Петербурга поширилася, зокрема, на міста Ташкент і Самарканд (рис. 3-3). Росіяни зазнавали нападів кочовиків, тому прагнули розширити свої володіння у Центральній Азії аж до високих гір на півдні. Разом із тим підданими царя ставала велика кількість мусульман. На той час ці народи зберігали відносну автономію. Чимдалі на схід зростав вплив Японії та занепадав вплив Китаю, що дало змогу Росії анексувати у Китаю кілька областей на схід від Амуру. Незадовго після того, 1860 р., на Тихоокеанському узбережжі було засноване місто Владивосток.

Але невдовзі відбулися події, які призвели до першого відступу Росії у прагненні нових територій. Перед тим упродовж п’яти століть експансія та консолідація майже не припинялися. У 1892 р. Росія почала будувати Транссибірську залізничну магістраль. Це була спроба ефективніше з’єднати віддалені прикордоння з серцевиною країни. На рисунку 3-3 видно, що найпряміший шлях до Владивостока пролягав через північно-схід

ний Китай (Маньчжурію). Росія добивалася дозволу Китаю прокласти останню ділянку залізниці через його територію, але зустріла спротив. Скориставшись боксерським повстанням 1900 р. (розд. 10), Росія окупувала Маньчжурію, що становило загрозу інтересам Японії. У результаті розгорілася російсько-японська війна 1904—1905 рр., в якій росіїгни були розгромлені. Японія навіть захопила південну частину Сахаліну, назвавши її Карафуто.

КОЛОНІАЛЬНА СПАДЩИНА

Так само, як і Британія, Франція та інші європейські держави, Росія зростала завдяки колоніалізму. Проте існує і відмінність: між європейськими колоніїїми і метрополіями пролягали моря і океани, тоді як російські колонії розташовані на тому самому континенті — Центральна Азія, Сибір, Китай, Тихоокеанське узбережжя Далекого Сходу. У результаті виникла можливо й не найпотужніша, але найбільша територіально цілісна імперія світу. На час російсько-японської війни під владою царя було 22 млн кв. км (8,5 млн кв. миль), тобто трохи менше від території майбутнього Радянського Союзу. Тож своїми розмірами комуністична імперія завдячувала головно Санкт-Петербургові та Європейській Росії, а не Москві й комуністичній революції.

Російські царі розширювали межі імперії частково через невдале географічне розташування держави, а саме через брак портів на теплих морях. Якби не революція, південні кордони Росії могли сягнути Перської затоки або навіть Середземного моря. Петро І прагнув відкрити Росію для торгівлі з усім світом. Він зробив Санкт-Петербург на Балтійському морі головним портом Росії. Проте через свою історичну географію Росія і надалі залишалася осторонь магістральних змін і прогресу, перебуваючи у самоізоляції. Навіть багато портів у теплих морях навряд чи змогли би перетворити Росію на торговельну державу, спрямовану на зовнішні ринки. Царські намагання мали здебільшого стратегічний, а не економічний, характер.

Імперська багатонаціональна держава

Російський експансіонізм протягом своєї багатовікової історії не обмежувався незаселеними чи нічиїми землями. Поступово держава ставала імперською потугою, що анексувала та інкорпорувала різні народи й культури. Для цього часто застосовувалася зброя, усувалися незгідливі правителі, розпалювалися міжетнічні конфлікти. У царській 9 Росії імперіалізм процвітав. Коли жорстокий царський режим зіткнувся з революцією у своїй державі, до імперії входили народи більш ніж ста національностей. Переможці у революційній боротьбі — комуністи, які згодом створили Радянський Союз, — підкорених народів не звільнили. Вони просто змінили саму форму імперії, зв’язавши народи, завойовані царатом, у нову систему, яка теоретично надавала їм автономність і самоврядність. На практиці ж ці народи прирікалися на залежність, а в деяких випадках навіть на знищення.

Коли розпалася радянська система, а «соціалістичні республіки» стали незалежними державами, Росія залишилася без імперських володінь, які розбудовувалися і укріплювалися століттями, без територій, багатих на важливі сільськогосподарські та мінеральні ресурси. Москва втратила контроль над аграрною сферою України і родовищами нафти й газу Центральної Азії. Але гляньмо

ще раз на рисунок 3-3: навіть без європейських і центральноазійських колоній Росія все ж залишається імперією. Від Росії від’єдналися «республіки» на периферії, але Москва все ше контролює територію від кордону з Фінляндією до Північної Кореї. Переважна кількість населення тут — росіяни, але представники підкорених народів (від татар до якутів) усе ще проживають на землях предків. Залагодження спірних питань з корінним населенням є однією з нагальних проблем Російської Федерації.

Отже, за низкою фізико-географічних, етнічних, історичних та культурних чинників Росія становить окремий географічний світ, хоча деякі його межі визначені не чіткими кордонами, а перехідними зонами. Країну оточують переважно гори і пустелі, тут панує континентальний клімат, її об’єднує домінуюча культура, на землі їй немає рівних за розмірами. Попри це Росія почувається осторонь Європи на заході, Китаю на сході, Центральної Азії на півдні. Але, як побачимо пізніше, суспільство Росії перебуває у перехідному стані. Межі світу нестабільні, вони все ше змінюються. На заході Білорусь увійшла в XXI ст., переорієнтувавши свою політику з Європи на Москву. На Кавказі Вірменія і Грузія перебувають в орбіті Росії. У Центральній Азії мільйони росіян живуть за кордоном, у Північному Казахстані.

У 90-х роках XX ст. внаслідок падіння Радянського Союзу Росія реорганізувалася. Такі зміни неможливо зрозуміти, не знаючи про попередні сім десятиліть радянської влади, тож звернімося до цього важливого питання.