Розміщення розвіданих запасів

Загалом нафта (і супутний природний газ) залягає у цьому світі у трьох майже неперервних зонах (рис. 7-8). Найпродуктивніша з них простягається від південної та південно-східної частин Аравійського півострова на північний захід навколо окраїни Перської затоки, досягаючи Ірану і продовжуючись на північ до Іраку, Сірії та Південно-Східної Туреччини, де вона вичерпується. Друга зона лежить у Північній Африці — від Північно-Центрального Алжиру через Північну Лівію до Сінайсь-кого півострова Єгипту. Третя зона починається на межі цього світу — у Східному Азербайджані, продовжується на схід по дну Каспійського моря у Туркменістан і Казахстан, а звідти досягає Узбекистану, Таджикистану, Киргизстану і Афганістану.

Розвідка нафти у цьому світі, як і в багатьох інших регіонах Землі, триває, і оцінка запасів цього світу змінюється з появою нових родовищ. На сьогодні стверджується, що понад 65 % розвіданих нафтових запасів усього світу залягає у Північній Африці/Південно-Західній Азії.

Стосовно видобутку, то Саудівська Аравія тривалий час була серед світових лідерів, вона також є безперечним топ-експортером. Дві країни, які конкурують із Саудівською Аравією як виробники, СІЛА і Росія, споживають більшу частину власного видобутку. Фактично США виступає провідним світовим імпортером. Тому видобуток нафти у Південно-Західній Азії та Північній Африці є вирішальним для решти світу. Як показує рисунок 1-11, нафтове багатство піднесло декілька країн цього світу до категорій з доходами вище середніх і високими. Прибутки від нафти також залучили ці ісламські суспільства до загальносвітових справ, отже загроза стабільності у багатих нафтою країнах пов’язана з ризиком іноземної інтервенції.

Коли колоніальні держави встановлювали кордони, що поділили цей світ поміж ними, ніхто не знав про багатства, які лежали під землею. У 1908 р. в Ірані було зроблено декілька свердловин

«Ефект нафтового багатства ніде краще не проілюстрований, ніж у Дубаї (Об’єднані Арабські Емірати). Ми зупинилися на мосту, який пов’язує два райони Дубаї, щоб роздивитися старі однощоглові арабські судна (більшість цих дерев’яних суден тепер мають двигуни із тристороннім рухом), пришвартовані до причалів, над якими височіють не традиційні арабські будівлі, а сучасні хмародери. Нафта може трансформувати економіку цілої країни, але вона не в змозі «списати» старі судна, на яких і далі здійснюються торгівля і контрабанда. Ми піднялися на палубу одного з них і запитали хазяїна, що він возить. «Джинси і касети до Ірану, — відповів він, — а ікру і килими — з Ірану. Це вигідний бізнес». Отже, традиційна роль суден зберігається навіть в епоху нафти».

і розпочався видобуток нафти; те саме сталося і у 1913 р. на Сінайському півострові в Єгипті. Але найбільші знахідки відбулися пізніше — у деяких випадках після того як колоніальні держави уже залишили цей географічний світ. Одні з нових незалежних країн, такі як Ліван, Ірак і Кувейт, опинилися з несподіваним багатством, коли розпалася Оттоманська імперія. Іншим, як свідчить рисунок 7-8, пощастило менше. Декілька країн мали (і донині мають) певний потенціал. Менші, слабші емірати і володіння шейхів на Аравійському півострові завжди боялися, що потужні сусіди намагатимуться анексувати їх (Кувейт зіштовхнувся з такою перспективою у 1990 р., коли Ірак вторгся туди). Таким чином, нафтове багатство створило ше одне джерело поділу й недовіри між ісламськими сусідами.

Іноземне втручання

Багаті нафтою країни цього географічного світу мали бажані енергетичні джерела, але їм бракувало устаткування та кваліфікації для їх експлуатації. Це мало надійти із зовнішнього світу, однак багато традиційно зорієнтованих мусульман більш за все боялися неминучої навали вульгарних, на їхній погляд, західних звичаїв. У своїй книжці «Близький Схід» географ Вільям Фішер стверджував, що Саудівська Аравія мала два головні культурні чинники: іслам та «Арамко» (арабсько-американська нафтова компанія). Отож, запозичивши деякі західні ідеї та досвід, ісламське суспільство все ж виявляло опір іноземним культурним впливам. Наприклад, більшість шкіл залишилися розділеними за статтю; стосовно ролі жінок у суспільстві, то вона дещо відрізнялася по країнах. Тоді як жінки у Туреччині користуються значною свободою і можливостями, афганки змушені підкорятися правилам найжорсткішої ісламської ортодоксальності.

У географічному вимірі вплив нафти, її видобутку і продажу в країнах-експортерах цього світу можна підсумувати таким чином.

1. Високі прибутки. Коли ціни на нафту на міжнародних ринках були високими, декілька країн цього світу ранжувалися як суспільства з високими прибутками. Навіть коли ціни на нафту знизилися, практично всі країни — експортери нафти залишилися у категорії прибутків вище середніх (рис. 1-11).

2. Модернізація. Величезні прибутки від нафти трансформували культурний ландшафт усього цього географічного світу, створюючи фасад модернізації передусім у портах і столицях. Блискучі офісні будівлі височіють над мечетями; супермагістралі перетинають стародавні верблюжі стежки; високотехнологічне портове обладнання завантажує нафту і нафтопродукти на продаж.

3. Індустріалізація. Далекоглядні владні органи країн, багатих на нафту, усвідомлюючи, що її запаси вичерпні, інвестують певну частину своїх прибутків у промислові підприємства, які продовжуватимуть нафтову еру. Це нафтохімічні галузі, виробництво пластмас, виробництво устаткування для боротьби з засоленням ґрунтів тощо.

4. Міграція всередині світу. Нафтове багатство принаджує мільйони робітників із бідніших частин цього світу для роботи на нафтових родовищах, у портах та у багатьох інших сферах переважно як обслуговуючий персонал. Отож чимало шиїтів прибули до країн Східної Аравії, так само як і сотні тисяч палестинців. У Саудівській Аравії з населенням 23 млн осіб аж 5 млн іноземних робітників.

5. Міграція з інших географічних світів. Згода багатьох робітників із таких країн, як Пакистан,

Індія і Шрі-Ланка, працювати за платню, нижчу від тої, яку отримують у нафтовій галузі, зумовила значний потік тимчасових іммігрантів із-поза меж цього географічного світу. Ці люди служать здебільшого як домашня обслуга, садівники, прибиральники тощо.

6. Регіональні відмінності. Нафтове багатство і його прояви у культурному ландшафті зумовлюють глибокі контрасти з тими територіями, які прямо не мають з ним нічого спільного. Ультрамо-дерне східне узбережжя Саудівської Аравії — це світ, украй відмінний від великих обширів її внутрішньої частини — землі пустель, оаз, верблюдів, величезних відстаней, повільних змін та ізольованих поселень. Певною мірою цей феномен характерний для всіх нафтових країн.

7. Закордонні інвестиції. Уряди та ділові кола нафтових країн інвестують за кордон свої прибутки від нафти. Ці інвестиції створили міжнародну мережу, що пов’язує ці держави не лише з іноземними економіками, а й зі зростаючими арабськими (читай: ісламськими) спільнотами по всій планеті.

Рисунок 7-8 містить застереження, яке справдилося для нафтових країн (не лише у цьому географічному світі, а й будь-де) у 1980-х роках, коли після періоду високих цін на нафту і величезних прибутків вони різко впали. Навіть могутність ОПЕК (Організації країн—експортерів нафти) — картелю з 11 країн-учасниць — не змогла відновити втрачену перевагу. Рисунок демонструє систему нафтових та газових трубопроводів, яка дуже нагадує її попередницю — залізничну мережу від внутрішньої частини колонії, багатої на корисні копалини, до узбережжя. Така схема означає невигоду для експортера — чи то колонії, чи то незалежної країни. У міжнародній торгівлі домінують не експортери сировини, а ринки. Нафта втягнула сировинників у зв’язки із зовнішнім світом шляхами, не передбачуваними століття тому. Вона збагатила і дала владу одним, але не дуже ощасливила й навіть піддала небезпеці інших. Це був справжній двосічний меч.