СВЯТІ ГОРИ

Антон Чехов: «Місце надзвичайно гарне й оригінальне: монастир на березі Дінця біля підніжжя величезної білої скелі, на якій, тулячись і нависаючи один над одним, купчаться садки, дуби й столітні сосни. Здається, що деревам тісно на скелі і що якась сила випирає їх угору й угору… Сосни буквально висять у повітрі і, так і дивись, попадають. Зозулі й солов’їне вмовкають ні вдень, ні вночі…»

Свято-Успенська Святогорська лавра jeaH Бунін: «Небо над нами зда

валось усе глибшим і невиннішим, і чиста, як це небо, радість наповнювала душу… Яка далечінь відкривалась, якою гарною була з цієї висоти долина, темний оксамит її лісів, як виблискували розливи Дінця в сонячному промінні, яким гарячим життям півдня пашіло все довкола!

Ото, мабуть, і дико радісно билося серце якого-небудь воїна полків Ігоревих, коли, вискочивши на стомленому коні на цю височину, повисав він над урвищем, серед могутніх хащ сосон, що линуть униз!»

Федір Тютчев:

«Дивна брила прямовисна В білості своїй натисла На Донець, над ним стоїть, Хрест піднісши в небо славний,

Щоб, як оберіг прадавній, богомільців захистить…»

Василь Немирович-Данченко, брат відомого театрального діяча Володимира Івановича Немировича-Данченка: «У скелях—чорні крапки підземних келій; здається, що це не скелі, а фантастична біла побудова циклопів. Зусюди охоплена вона зеленою дрімотою дубового царства; на темному його тлі обриси білих конусів виділяються ще виразніше, ще красивіше… Згори вниз, то ховаючись у хащі, то поблискуючи на сонці — зи/за./ критої галереї просто до монастиря. Сама обитель унизу, геть унизу, біля прекрасного Дінця, з її білими стінами, красивими будинками, з монументальними гостроверхими дзвіницями собору, що високо підносить свій золотий хрест… Я бачив Соловецькі острови — з Анзерськоїгори, Заволжя — зі спаду в Нижньому, Задніпров’я — з Києво-Печерських схилів… але якби мені тепер ще раз довелось помилуватися на цю величезну картину з крейдяних скель Святогорських, я,

безсумнівно, багато чого забув би заради неї».

Оспіване у віршах, у прозі, ще раз утілене в олії або олівцем, це місце справді чудесне. Очевидно, мають Святі гори якусь магію, що вабить до себе людей, багато з яких прославили своє ім’я на віки. Крім уже згаданих нами Чехова й Буніна, на берегах Дінця бували Григорій Сковорода, Марина Цветаева, Максим Горький, Ілля Рєпін, Сергій Васильківський. А також — тисячі людей, чиї імена не знайомі ії величності історії.

Що ж вабило й вабить їх? Природа, стримана, але через те не менш вражаюча краса краєвидів Сіверсько-го Дінця? Так, безумовно, але землі нашій не бракує гарних місць. Дзвін літньої тиші в повітрі, до того насиченому свіжістю і настільки п’янкому, що отруєній міським повітрям людині буквально починає наморочитися в голові. І це також, але ж є ще, слава Богу, в Україні незаймані місця, куди практично не дісталась цивілізація. Вочевидь, у Святих горах є щось особливе, що робить це місце обітованим, позначеним з неба, недоступним людському розумінню і святим…

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Щодо того, коли в Святих горах на березі Сіверського Дінця оселилися люди, які вибрали собі шлях служіння Богу, існує три версії. За

однією з них, ще до того, як князь Володимир Великий хрестив Русь, із Візантії, рятуючись від іконоборчої єресі, втекли на Приазов’я монахи багатьох православних обителей. В «Історії Руської церкви» митрополита отця Макарія сказано, що в тамтешніх племен був навіть свій єпископ, такий собі Сосфенський затворник, який утік із Херсоне-са. Інші історики відносять появу монастирів на берегах Дінця до XIII століття. За переказами, монахи, що втекли від Батиєвого нашестя, знайшли пристановище в приазовських скелях. А прибічники третьої версії кажуть, що чернечі обителі, які були початком свя-тогірського чернецтва, з’явились тут на кінець татаро-монгольського панування, наприкінці XIV — на початку XV століття.

Уперше назва «Святі гори» з’явилась у «Книзі большаго чертежу», датованій 1547 роком. А в 1624 році Михайло Федорович, перший російський цар із роду Романових, наділив ігумена Святогорського монастиря Симеона грамотою, за якою обителі призначалося щорічне продовольче забезпечення, а за декілька років до нього додалися ще й 10 рублів на потреби монахів — для братії самітників сума доволі значна на ті часи.

Поступово Святогорська обитель стала центром духовного життя краю. А завдяки щедрим пожертвам та царській ласці мо

настир став найбагатшим і найбільшим поселенням у Приазов’ї. Святогорська обитель процвітала. 27 тисяч десятин землі, на якій працювало понад 2000 кріпаків, — небагато російських монастирів могли похвалитись таким багатством.

У 1787 році наказом Катерини II Святогорську обитель було скасовано, а за три роки її маєтності й землю відписано фавориту імператриці найяснішому князю Григорію Потьомкіну-Таврійському. На одному з крейдяних схилів Потьомкін побудував палац, а на березі річки — лазні й купальні для своїх гостей. Тільки в 1844 році наказом імператора Миколи II монастир було відновлено під назвою «Святогорська Успенська пустинь».

На початку 1850-х років на території Святогорської обителі почались масштабні будівельні роботи. Старі дерев’яні споруди знесено, на їх місці побудовано нові ігуменський, братський, проскурний, економічний корпуси, постоялі двори, трапезні, відремонтовано храми та печерні церкви. Відбулися закладини Преображенської церкви, розміщеної на самій вершині гори, Успенського соборуй скитського храму Арсенія Великого.

У 1922 році на території монастиря зорганізовано Будинок відпочинку для робітників

Донбасу, який пізніше став однією з найвідоміших в СРСР профспілкових оздоровниць. У 1930-хрокахучастиніпечербуло відкрито антирелігійний музей. Обитель зазнала великої шкоди під час Великої Вітчизняної війни, в 1947 році знесли «за непотрібністю» цвинтарний Усіхсвятський храм, а на початку 1960-х років знищено всі монастирські кладовища. Успенську церкву, головний храм монастиря, було переобладнано під кінотеатр, а в трапезній церкви Різдва Богородиці влаштовано їдальню.

У 1980 році комплекс уцілілих будівель Святогорської обителі оголошено Державним істори-ко-архітектурним заповідником. А в 1992 році було відновлено діяльність Свято-Успенського чоловічого монастиря.

Якщо ви зібрались на екскурсію до Свято-Успенського Святогорського монастиря, дозволимо собі дати вам кілька порад. Вас не пустять на територію монастиря в яскравому одязі. Для жінок обов’язкова хустина на голові й спідниця нормальної довжини (у брюках, міні-спідницях і з непокритою головою вхід на територію

монастиря заборонено; поблизу монастиря в торгівців можна купити хустки й легкі спідниці). У принципі, на території обителі заборонено фотографувати й здійснювати відеознімання, хоча суворо за цим ніхто не стежить. А взагалі слід пам’ятати, що обитель — це оселя для монахів, а ви приходите сюди як гості, і тому слід додержуватись правил, установлених господарями (це, до речі, стосується й відвідання інших культових споруд).

Якщо ви приїхали власним автомобілем, то його краще залишити на одній із стоянок, яких досить багато на під’їздах до монастиря (вартість цієї послуги — 3—5 грн). Тут же розміщені кав’ярні й торговельні точки, де можна поїсти, а також ятки з різноманітними сувенірами. В’їзд на територію лаври дозволено тільки транспорту монастиря, заповідника «Святі гори» та спеціальному транспорту.

Отже, переходимо по мосту через Донець, виходимо на невелику площу, де встановлено фігуру Богоматері, оминаємо пост, на якому козаки й служителі монастиря перевіряють зовнішній вигляд відвідувачів (про вимоги до зовнішності ми вже розповіли), і от ми на території монастиря.

Знайомство зі Свято-Успен-ською Святогорською лаврою

Рішенням Святійшого синоду нині монастир іменується Свято-Успенською Святогорською лаврою.

почнемо з головного храму обителі — Успенського собору. Першу будівлю собору зведено ще в XVIII столітті. Однак після відновлення діяльності монастиря в середині XIX століття було вирішено побудувати новий храм, монументальніший і місткіший. Проект собору розробив петербурзький архітектор, академік О. М. Горностаев, а підрядчиком будівництва став заможний воло-димирський селянин Яків Єрьо-мін. Будівництво Успенського собору почалося в 1859 році й тривало десять років. 4 вересня 1868 року освячено головний

Успенський собор

престол храму в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці. Крім нього, було влаштовано два бокові вівтарі — правий в ім’я великомучениці Варвари й мучениці Тетяни, лівий — в ім’я святителів Дмитра, Митрофана й Тихона.

Поряд з Успенським собором стоїть Покровська церква. Колись прочани потрапляли до обителі по старомумосту (нинінеіснує) іпер-шою їх зустрічала саме ця церква, зведена в 1850 році. Побудовано її за проектом відомого архітектора Костянтина Тона, автора проекту храму Христа Спасителя в Москві. Покровська церква — це типо-

Покровська

церква

вий взірець класичного стилю в сакральній архітектурі. На її дзвіниці було встановлено вісім дзвонів, головний із яких важив 394 пуди, тобто близько 6 тонн.

Оглянувши Успенський собор та Покровську церкву і відпочивши на зручних лавочках біля невеликих фонтанів, рушаємо далі. Дорогою, що стрімко йде вгору, повз гостиний двір ми вийдемо до нещодавно відновленого входу до підземної церкви пре

подобних Антонія та Феодосія Печерських. Це — найстаріша споруда Святогорського монастиря, вважається, що побудовано її в XV столітті. Певний час храм був покинутий, і монахи навіть забули, де саме знаходиться вхід до нього. Але якось, невдовзі після відновлення діяльності монастиря в середині XIX століття, монах Феофіл кілька разів бачив уночі світло, що йшло ніби з-під землі. Він розповів про це братії,

і один з монахів, столітній старець, згадав, що ще замолоду чув розповідь про підземну церкву. Її знайшли, розчистили й освятили. Невеликий храм, що знаходиться в глибині скелі, складається з маленького приміщення для проведення відправ і кількох прилеглих до нього печер з могилами. При вході до церкви влаштовано кладовище, де поховані члени родин благодійників Святогорського монастиря.

Скит Усіх Святих землі Руської, який знаходиться в мальовничій крейдяній ущелині, створено для тих братів, які бажали ще більше віддалитись від світського життя й повністю зосередитись на

житті духовному. Потрапити на його територію практично неможливо, бо в скит віддаляються передусім для того, щоб скоротити до мінімуму контакти з навколишнім світом.

Миколаївська церква (щоб потрапити до неї, нам треба пройти через гору під назвою Фавор до вершини крейдяної скелі) — це, безумовно, символ Святих гір. Цим дивом можна милуватися зблизька і здалеку, з іншого берега Дінця. Крім усього іншого, Миколаївську церкву вирізняє й цікаве архітектурне вирішення — крейдяні скелі утворюють частину стін храму. Як уважають історики, побудовано Миколаївську церкву

Церква преподобних Антонім та Феодосія Печерських

ще в XVII столітті. У роки Великої Вітчизняної війни церква зазнала сильної шкоди, і лише нещодавно її відновлено повністю.

Вузьким проходом, що веде з Миколаївської церкви, можна пройти в глиб крейдяних скель, де знаходиться печерний комплекс Святогорського монастиря. Тут поховано архімандрита Арсенія — першого ігумена обителі після відновлення її діяльності в XIX столітті. Неподалік від його могили в 1860—1861 рр. побудували ще одну печерну церкву, присвячену людині божій Олексію (світське ім’я архімандрита Арсенія — Олексій). Після революції в крейдяних печерах відкрили антирелігійний музей, знищений під час Великої Вітчизняної війни.

Повертаючись до історії Святогорського монастиря, скаже

мо, що йому пощастило. У радянський час він уникнув долі тисяч інших монастирів і

Каплиця Андрія Первозванного

Скит

Усіх Святих землі Руської

храмів — його не зруйнували, тут не влаштовували комори чи овочесховища. Але радянська влада все ж не змогла втриматись від того, щоб не продемонструвати свою перевагу над тими, хто вибрав собі шлях служіння Богу. Високо підносяться в небо бані святогірських церков, але ще вище — пам’ятник Артему (Ф. Сергееву), державному та політичному діячу Радянської України. Його видно зда

леку, за десятки кілометрів. Ще б пак, адже стоїть він на вершині великої гори, і до того ж сам має висоту 27 метрів. Цей справді циклопічний монумент мав символізувати могутність і незрушність установленого в країні ладу. Лад цей, щоправда, не встояв, але пам’ятник залишився і нині є однією з примітних пам’яток Святогорська.

Чим же ще цікаві Святі гори? Безумовно, своєю чудовою при-

родою, чистою водою й повітрям, що, слід сказати, велика рідкість для індустріального Донбасу. Тому ми рекомендували б вам після огляду Святогорського монастиря затриматися тут ще на день-два. Цікаві місця, знайомство з одним із найвідоміших монастирів України й добрий відпочинок на природі — що може бути краще? Сподіваємося, що ця подорож дасть вам багато приємних вражень.

чЖР

ДЕ ЗУПИНИТИСЬ

«Святоград», готельно-туристичний комплекс, м. Святогорськ, вул. Куйбишева, 59; тел.: (050) 326-99-66,

(06262) 53-008, 55-061.

Розміщений у лісовій зоні міста Святогорська. На території знаходяться аквазона (басейн 5×3 м з під-світкою, сауна, душова, місце для бенкетів; 75 грн/год); дитячий майданчик; 4 дерев’яні зруби з убудо-ваним каміном (надається мангал і шампури); стоянка, що охороняється. Можлива організація полювання, риболовлі, екскурсій по Святогор-ському монастирю та парку «Святі Гори». У кожному номері є туалет, ванна, душ (гаряча вода постійно), м’які меблі, телевізор, холодильник.

Двомісний номер: 370—570 грн; двокімнатні: 420—700 грн; люкс: 1100 грн.

«Старий замок», готель-пансіонат,

м. Святогорськ, вул. Шевченка, 125а; тел.: (06262) 53-279.

Розміщений неподалік від річки Сіверський Донець та Святогорського монастиря, в одному з найкрасивіших місць Донецької області, в оточенні крейдяних гір та соснових лісів. До послуг клієнтів конференц-зал, 2 сауни, більярд, теніс, кафе-бар, домашня кухня, безкоштовна автостоянка, що охороняється, пункт прокату. Номери з супутниковим телебаченням, телефоном.

Двомісний номер: від 80 до 300 грн.

«Примус», база відпочинку, м. Святогорськ; тел.: (06262) 55-135.

Розміщена в сосновому бору неподалік від Святогорського монастиря. Автономне водопостачання, опалення, гаряча вода. Номери різноманітної комфортності, в усіх є холодильник, душ, туалет, умивальник, у номерах підвищеної комфортності — телевізор, кондиціонер.

Двомісний номер: 60—100 грн; поліпшений: 130 грн; люкс: 330 грн.

«Сосенки», база відпочинку,

м. Святогорськ;

тел.: (06262) 55-357, 36-374.

Розміщена в лісі за два кілометри від центру міста Святогорська, неподалік від Святогорського монастиря. До послуг відпочивальників сауна, більярд, тенісний корт, катання на човнах, катамаранах, прокат велосипедів, волейбольний та дитячий майданчики. Номери в корпусі, а також одно- й двокімнатні опалювані будиночки.

Двомісний номер: 55—138 грн; люкс: 520—635 грн.

ТРАНСПОРТ

Дістатись до Святогорська можна залізничним або автомобільним транспортом. Залізнична станція «Святогорськ» знаходиться приблизно за 8 км від міста й монастиря. Від станції до центру міста можна доїхати автобусом або таксі. Автобусне сполучення зв’язує Святогорськ із Донецьком, Слов’янськом, Запоріжжям, Макіївкою, Бердянськом і деякими іншими містами.

Відстань від Києва до Свято-горська складає 618 км, від Харкова — 147 км, від Львова — 1167 км, від Одеси — 834 км.

20 кращих екскурсій Україною