Становлення комуністичного Китаю

Після того як західні держави під проводом США розбили Японію у 1945 р., у Китаї швидко розв’язалася громадянська війна. США, маючи на меті встановлення в Китаї стабільної та прихильної до них влади, вирішили стати посередником у конфлікті двох фракцій, але в той же час визнали легітимною владу націоналістів. Більше того, вони надавали їм військову допомогу, руйнуючи будь-яку можливість справедливого і безстороннього посередництва. До 1948 р. стало зрозуміло, що добре організовані сили Мао Цзедуна розіб’ють Чан Кайші. Чан переносив свою столицю то назад до Ґуанчжоу, місцеперебування першого націоналістичного уряду Сун Ятсена, то знову до Чунціна. В кінці 1949 р. після низки поразок, у яких було вбито сотні тисяч націоналістів, залишки фракції Чана зібрали всі свої скарби і втекли на острів Тайвань. Там вони перебрали владу і проголосили окрему Республіку Китай.

Тим часом 1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун перед багатотисячним натовпом біля Брами Небесного Миру на площі Тяньаньминь проголосив народження Китайської Народної Республіки.

Після більш як півстолітнього правління комуністів Китай зазнав істотної трансформації. Як уже було сказано, 1949 рік фактично ознаменував початок нової автократичної системи, не дуже відмінної від старих династій. Відкинута була лише сімейна спадковість; тепер комуністичні «товариші» були наступниками один одного.

Звичайно, деякі традиції Китаю збереглись і в комуністичну еру, але у багатьох аспектах китайське суспільство кардинально змінилося. Династичне керівництво старого Китаю очолювало країну, в якій, незважаючи на її велич, силу і культурне багатство, доля безземельного населення і кріпаків часто була вкрай нещасливою; у якій повені, голод і хвороби могли стерти з лиця землі населення цілих регіонів без будь-якої допомоги від держави; у якій місцеві поміщики могли безкарно репресувати людей; у якій дітей продавали, а наречених купували. Під час європейського вторгнення робилися навіть гірші речі, прирікаючи мільйони тих, хто переїхав у міські нетрі, на голод і приниження.

Комуністичний режим хоча й теж був диктаторським, але боровся зі слабинами Китаю на багатьох фронтах, мобілізуючи кожного працездатного громадянина до участі у цьому процесі. Землю та ферми було колективізовано; греблі та насипи будувалися майже голими руками тисяч людей; небезпека голоду для мільйонів зникла; поліпшилася охорона здоров’я; скоротилося використання дитячої праці. Тривале правління Мао (1949— 1976 рр.) може нагадати нам абсолютизм династичних правителів, але новий Китай, який він залишив по собі, дуже відрізнявся від старого.

Проте у кількох сферах надзвичайна відданість Мао марксистській догмі мала проблематичні наслідки для Китаю. Один із цих наслідків знайомий кожному, хто вивчав коли-небудь комуністичну планову економіку: це державний контроль над усіма виробничими потужностями — сільськогосподарськими та промисловими. Індустріалізація радянського типу обтяжила країну тисячами неефективних і неконкурентоспроможних державних підприємств. Інший наслідок стосується населення. Під впливом московських радників Мао відмовився проводити будь-яку демографічну політику, стверджуючи, що така політика відображатиме капіталістичну змову щодо обмеження людських ресурсів Китаю. У результаті населення країни надзвичайно зросло.

Ще одним одіозним епізодом режиму була так звана Велика пролетарська культурна революція, започаткована Мао Цзедуном в останнє десятиліття його влади. Боячись, що радянський «ухил» спот-


ворить маоїстський комунізм і його власну роль в історії, Мао провів кампанію проти тих, кого він вважав новою елітою в суспільстві. Він мобілізував молодих людей у містах і містечках у загони, відомі як Червона гвардія, і наказав їм атакувати «буржуазні» елементи по всьому Китаю, викорінюючи «опонентів» системи. Мао позакривав усі школи у Китаї, переслідуючи «ненадійних» інтелектуалів і заохочуючи Червону гвардію брати участь у цьому «революційному експерименті». Результати були руйнівними: фракції Червоної гвардії почали боротися між собою, запанували анархія, терор і економічний параліч. Тисячі відомих інтелектуалів Китаю загинули, серед поміркованих лідерів була проведена «чистка», а вчителів, старих революціонерів та інших під тортурами змусили визнати свої «злочини», яких вони ніколи не вчиняли. Внаслідок виходу культурної революції з-під контролю дуже постраждала економіка, скоротилися обсяги виробництва продовольства і промислової продукції. Насильства і

голод призвели до загибелі близько ЗО млн люду Один із тих, хто вижив, був лідером комуністичної партії, якого теж переслідували, але потім помилували, — це Ден Сяопін. Йому й судилося керувати країною у постмаоїстський період економічної трансформації.