СТРУКТУРА КУЛЬТУРИ

Ми можемо думати про Африку як про континент з екзотичними країнами і славними містами, про проблеми, пов’язані з її політикою, проте самі африканці мають інший погляд. У колоніальний період утворилися держави і столиці, було запроваджено іноземні мови як мови міжнаціонального спілкування, побудовано залізниці й дороги. Колонізатори стимулювали міграції робітників до відкритих ними копалень, і це зруйнувало інші міграції, шо були усталені протягом багатьох століть. Але європейці так і не змінили способу життя більшості людей. Понад 70 % населення Африканської Субсахари все ще живе і працює в сотнях тисяч сіл. І вони розмовляють, як і раніше, тисяччю національних мов. Турботи селян украй обмежені: це засоби до існування, здоров’я та безпека. їх тривожать можливі політичні чи ідеологічні конфлікти, які вже поглинули мільйони людей у Ліберії, Сьєрра-Леоне, Ефіопії, Руанді, Демократичній Республіці Конго, Мозамбіку й Анголі починаючи від 1970-х років. Найчисленніші народи Африки — це йоруба в Нігерії та зулу в ПАР. Малих же народів налічується декілька тисяч. Отож Африканська Субсахара має найскладнішу культурну мозаїку на Землі.

Африканські мови

Лінгвістична географія Африки є суттєвим компонентом цієї культурної складності. Переважна частина більш ніж 1000 мов не має письмової передачі, що утруднює класифікацію та картографію. Вчені зробили спробу з’ясувати межі мовної карти Африки, і рисунок 8-8 являє собою результат їхніх зусиль. Усі мовні карти Субсахари визначає одна спільна риса: цей географічний світ починається приблизно там, де закінчується афроазійська мовна сім’я, хоча кореляція є чіткішою в Західній Африці, ніж на сході.

В Африканській Субсахарі переважаючою мовною сім’єю є нігеро-кордофанська. Вона скла

дається з двох підсімей — незначної кордофансь-кої концентрації у Північно-Східному Судані та більшої нігеро-конголезької підсім’ї, що поширюється через більшу частину Субсахари від Західної до Східної та Південної Африки. Мова банту утворює найбільшу гілку в цій підсім’ї, однак такими нігеро-конголезькими мовами, як йоруба та акан, теж розмовляють мільйони людей. Ще однією важливою мовною сім’єю є ніло-сахарська, яка поширюється від народності масаї у Кенії в північно-західному напрямі до народності теда в Чаді. Інші мовні сім’ї мають менше значення: кой-санська сім’я, дуже давнього походження, тепер виживає серед народів пустелі Калахарі кой (готтентотів) та сан (бушменів), які мають тенденцію до зменшення. Невеличка кількість білого населення у ПАР розмовляє індоєвропейськими мовами, а малайсько-полінезійські мови переважають на Мадагаскарі, який заселили вихідці з Південно-Східної Азії перед тим як туди прибули африканці.

Ви бачите покірне стояння навколішки під час молитов у п’ятницю біля мечеті в Кано, на півночі Ніґерії. Збереження Ніґерії як єдиної держави є прикладом африканського успіху. Нігерійці побороли потужні відцентрові сили у багатоетнічній країні, яка є переважно мусульманською на півночі та християнською на півдні. У 1990-ті роки деякі мусульманські духовні особи почали гучно вимагати встановлення ісламської республіки в Ніґерії, і після смерті диктатора Абачі та обрання немусульмансько-го президента наступ ісламу посилився. Цілий ряд північних штатів запровадили закон шаріату, що викликало сутички між мусульманською більшістю та християнською меншістю, яка відчула себе під загрозою. У північному місті Кадуна майже розгорілася громадянська війна: було вбито сотні людей, спалено церкви та мечеті й спустошено цілі райони. Наприкінці 2000 р. уряд штату Кадуна змінив політику і призупинив дію закону шаріату, проте інші штати вперто продовжували його дотримуватися, незважаючи на громадські заворушення. Чи зможе Нігерія уникнути долі Судану?

Майже сорока африканськими мовами розмовляє понад мільйон людей, півдюжиною — близько десяти мільйонів; мовою хауса — 50 млн, йоруба — 23 млн; поширеними мовами є ібо, суахілі, лінгала та зулу. Хоча англійська та французька стали мовами міжнаціонального спілкування в багатомовних країнах, наприклад, у Ніґерії чи Кот-д’Івуарі, африканські мови теж слугують таким цілям. У савані Західної Африки звичайно користуються мовою хауса; суахілі широко вживається у Східній Африці. Так звані піджін — суміші африканських та європейських мов — поширені вздовж Західноафриканського узбережжя. Мільйони людей у Нігерії та Гані розмовляють «суржико-вою» англійською (її звуть вес-кос).

Мультилінґвізм може бути могутньою відцентровою силою в суспільстві, і африканські уряди з перемінним успіхом намагалися ввести поряд із місцевими мовами «національну». Нігерія, скажімо, зробила англійську своєю офіційною мовою, оскільки жодна з її 250 мов, навіть хауса, не мала достатнього внутрішньорегіонального використання. Проте вживання колоніальної мови як офіційного посередника викликає опір, і Нігерія залишається поділеною щодо цього спірного питання. З іншого боку, якщо офіційною мовою зробити основну місцеву мову, це викличе негативну реакцію етнічних меншин. Таким чином, у культурному житті Африки мова відіграє неабияку роль.

Релігії в Африці

В африканців були свої власні релігійні системи задовго до того як сюди прибули християни та мусульмани, щоб навернути їх у свою віру. Незважаючи на всю строкатість культури, африканці мали чітке уявлення про своє місце серед природи. Духовні сили, згідно з африканською традицією, виявляють себе у природному довкіллі повсюдно, а не у вигляді якогось верховного божества, шо існує десь далеко. Тому вони впливають на щоденне життя людей, будучи свідками кожного їхнього руху, нагороджуючи праведних та караючи грішників (приміром, тілесними ушкодженнями чи неврожаєм). Духи предків можуть заподіяти шкоду живим, вони є всюди — у лісах, річках, горах тощо.

Монотеїстичне християнство спочатку досягло Африки на північному сході, коли навернулися Нубія та Аксум, а Ефіопія стала твердинею коптського християнства ще з IV ст. Але справжня навала християнських церков відбулася лише за першого натиску колоніалізму — на початку XVI ст. Різні християнські віросповідання здійснювали вторгнення на різні території; римо-католицизм у більшу частину Екваторіальної Африки, головно через бельгійців, англіканська церква — у британські колонії, а пресвітеріанська та решта — в інші місця. Однак майже всюди проникнення нової релігії вело до змішування традиційних африканських і християнських вірувань; таким чином переважна більшість Африканської Субсахари

лише номінально є християнською. Підіть до церкви у Габоні, Уганді чи Замбії, і замість дзвонів ви почуєте звук барабанів і скоріше народну музику, ніж гімни, а поруч зі звичними християнськими статуями побачите африканські різьбярські вироби.

Іслам в Африці мав іншу долю. Він наступав з Аравії через пустелю і просувався вниз уздовж східного узбережжя. Мусульманське духовенство навернуло правителів африканських держав і наказало їм навернути своїх підданих. Араби зробили ісламськими держави савани і проникли в північну частину сучасної Нігерії, Гану та Кот-д’Івуар. Вони оточили та ізолювали коптських християн Ефіопії, ісламізували народи Сомалі на Африканському Розі. Вони встановили свої осередки на узбережжі Кенії та захопили Занзібар. Недарма Африканська перехідна зона визначається як ісламський фронт (рис. 7-12). Арабський іслам та європейське християнство боролися за серця африканців, й іслам виявився значно більшою силою. Від Сенегалу до Сомалі африканське населення є стовідсотково мусульманським, і закони ісламу неподільно панують у його щоденному житті. Суннітські мулли ніколи не дозволять шлюб між представниками різних вірувань, хоча протилежне можна побачити у більшій частині колишньої колоніальної Африки. Ця основна суперечність між ісламським радикалізмом та християнським примиренням створює потенціал для конфліктів у країнах, де обидві релігії мають своїх прихильників.