СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНА РЕҐІОНАЛІЗАЦІЯ

Поняття суспільно-географічного регіону

Залежно від особливостей історичного розвитку, політико-адміністративного устрою, характеру природних умов і природно-ресурсового потенціалу, демографічної специфіки, рівня розвитку і структури господарства на території України 24 виділяються суспільно-географічні регіони (СГР). Наприклад, економічне і соціальне життя у Карпатах дуже відрізняється від життя у Причорноморській чи Поліській низовинах. Кожний із регіонів має тільки йому властиві природні умови, історію освоєння території, її заселення і загоспо-дарювання. Кожному з них притаманна своєрідна взаємодія суспільства і природи, чим визначаються традиційні напрямки господарства, особливо сільського, на якому базуються багато галузей обробної промисловості, структура економіки загалом, спосіб життя населення.

Таким чином, можна говорити про суспільно-географічну регіоналізацію України.

Існує багато схем цієї регіоналізації. Наприклад, ще наприкінці XIX ст. Михайло Драгоманов, у 1926 р. Степан Рудницький, у 1931 р. Валентин Садовський ділили Україну на Правобережну, Лівобережну та Південну. Тут основою регіоналізації був історико-географічний принцип.

В останні десятиліття існування радянської імперії Україна була поділена на три великі економічні райони: Донецько-Придніпровський (охоп

лював усю південно-східну і центральну частину республіки від Луганщини на сході до Кіровоград-щини на заході); Південно-Західний (13 областей від Закарпатської на заході до Чернігівської на сході) і Південний (чотири причорноморські області разом із тодішньою Кримською). В основі цього районування лежав економічний принцип. Але, по суті, райони не формувалися як підсистеми єдиного національного комплексу нашої держави, а навпаки — розривали його на три окремі частини, до того ж мало порівнювані між собою.

Сьогодні, коли на перше місце у суспільному житті вийшли інтереси українського народу-дер-жавотворця, а економіка стала головним засобом реалізації цих інтересів, слід вивчати не так істо-рико-географічні чи економічні регіони, як соціально-економічні або ще ширше — суспільно-географічні.

СГР — це великий регіон України, територія якого тісно пов ‘язана з найбільшим розташованим на ній населеним пунктом — демографічним, урбаністичним, соціальним, культурним та економічним ядром, що визначає її головні зовнішні функції та геопросторову організацію.

Першою ознакою СГР є тісна соціально-економічна, демографічна і культурна пов ’язаність його території з головним ядром, яким є найбільше за кількістю населення місто. Внаслідок цього економіка і суспільно-географічне положення будь-якої частини цієї території у загальнодержавному масштабі визначаються передусім її близь-

кістю до такого головного функціонально-територіального ядра. Отже, просторові розміри регіонів залежать від розташування по Україні головних осередків суспільного життя і діяльності — міст-мільйонників. Як відомо, таких міст п’ять: Київ, Харків, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ. До них наближаються Львів і Запоріжжя. Названі міста — це соціально-економічні, культурні, адміністративні (Київ — столиця, Харків — екс-столи-ця, Львів — колишня столиця королівства, ЗУНР тощо) осередки України, які організовують навколишні населені пункти, в тому числі інші обласні центри, у компактні єдності. Внаслідок цього в Україні сформувалися такі СГР: Центральний (ядро — м. Київ), Західний (Львів), Північно-Східний (Харків), Східний (Донецьк), Центрально-Східний (Дніпропетровськ), Південний (Одеса). Карту цих регіонів подано на рисунку 2-15.

Другою ознакою СГР є формування у велико-

25 му регіоні територіальної соціально-економічної системи (ТСЕС) — такого просторового поєднання населення, соціальної, економічної та екологічної сфер, у якому на основі їх взаємозв’язку, збалансованості та взаємодоповнення створюються оптимальні умови для життєдіяльності суспільства. Звичайно, основою, цементуючим стрижнем ТСЕС

26 є територіально-виробничий комплекс (ТВК). Він являє собою раціональне поєднання галузей і

видів діяльності виробничої сфери, яка дає додатковий економічний ефект за рахунок зменшення транспортних витрат, більш повного використання сировинних та енергетичних ресурсів, комбінування, кооперування підприємств тощо. Якщо до структури ТВК додати ще сферу послуг, соціальну та екологічну інфраструктуру, то такий комплекс називатиметься територіально-господарським (ТГК). 27 Структурними компонентами його є галузі та міжгалузеві територіальні комплекси (МТК). Остан- 28 ні виникають як територіальні формування, в яких поєднується кілька взаємопов’язаних галузей, що спільно використовують один вид вихідної сировини, виробляють взаємозамінну продукцію чи надають відповідні послуги, розв’язують певну регіональну проблему. Прикладами таких комплексів є агропромисловий, лісовиробничий, паливно-енергетичний, машинобудівний, транспортний, рекреаційний та ін. Співвідношення цих комплексів у ТВК чи ТГК та їх взаємопов’язаність називається функціонально-компонентною структу- 29 рою (ФКС).

ТВК у структурі ТСЕС чи ТГК є засобом поліпшення соціальних умов життя населення, нарощування його інтелектуального та естетичного потенціалів, раціонального використання природного середовища. Якщо ТВК не здійснює цих функцій, то формування його у районі недоцільне.

СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНА РЕҐІОНАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНИ

(за О. Шаблієм)

Чернігів

Житомир \ КИЇВ

\ Тернопіль

Вінниця

Хмельницький^,,

Черкаси

.Івано-Франківськ

А Ужгород \

^ХГигз

Кіровоград

іпропетровськ

Чернівці

Донецьк

Запоріжжя

Херсон ^

Ядра суспільно-географічних реґіонів Межі суспільно-географічних реґіонів Державний кордон України Кордони інших країн Межі адміністративних областей України Столицю України підкреслено

Сімферополь

РИСУНОК 2-15

Третьою ознакою СГР є його спеціалізація у загальноукраїнському (загальнодержавному) поділі та інтеграції праці. Це випливає з того, шо кожний регіон є інтегративною ланкою України, національного комплексу, а не окремою «федеративною» чи сепаратистськи-відрубною частиною. Регіон виступає у територіальному поділі та інтеграції праці у формі участі його населення у виробництві товарів і наданні послуг іншим регіонам чи країнам. У цьому виявляється його зовнішня функція. Раніше вважалося, шо головною у регіоні є виробнича спеціалізація (виготовлення товарів позарегіонального споживання). У майбутньому деякі регіони, наприклад Південний, дедалі більше надаватимуть невиробничі, зокрема рекреаційні, послуги населенню всієї України, що істотно змінить їхню спеціалізацію. Разом із тим у соціально-економічному плані кожний регіон виступає не лише як виробник продукції та послуг — матеріальних і духовних, але, шо дуже важливо, він є потужним споживачем. Виробниками і споживачами у регіоні є передусім люди, а вже потім — виробнича сфера і сфера послуг.

Четверта ознака СГР — можливість здійснювати в його межах територіальне регулювання і координацію соціальних, економічних та демографічних процесів на субукраїнському рівні, зокрема комплексний розвиток і раціональну територіальну організацію суспільного життя. Головним засобом

цього регулювання стає складання і реалізація обгрунтованих програм та розроблення концепцій науково-технічного, соціального, економічного розвитку регіонів. Визначальними регуляторами таких програм і концепцій мають стати наукові центри, що координували б усю науково-дослідну роботу у цих регіонах (такі центри вже створені у містах-мільйонниках та у Львові й Сімферополі).

Склад, структура і типи СГР

Кожен із шести регіонів України займає територію в десятки тисяч квадратних кілометрів, у ньому проживає багатомільйонне населення — часом більше, ніж у таких європейських державах, як Угорщина, Чехія, Словаччина, Швейцарія чи Бельгія.

Як бачимо з таблиці 2-4, найбільшими за площею є Центральний, Західний та Південний регіони. Два перших з них та Східний регіон мають найбільшу кількість населення: в них мешкає 6/10 громадян нашої держави. Це означає, що ці три регіони концентрують і найбільший демографічний, працересурсовий, соціально-географічний потенціал.

Найменші з регіонів — Східний (за площею), Центрально- і Південно-Східний.

Неоднакова і кількість областей у регіонах. Західний регіон, поступаючись площею перед

Таблиця 2-4

СКЛАД І ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ДЕМО- та Е К О Н О М І К О — Г Е О Г Р А Ф І Ч Н И Й ПОТЕНЦІАЛ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ, %

Регіон та області, шо входять до нього

Територія

Населення

(1.01.03)

Валова додана вартість,

2001 р.

Сільськогосподарська продукція, 2001 р.

Центральний

(Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська, Вінницька)

22,9

21,2

28,8

23,0

Західний

(Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Рівненська, Волинська)

21,7

22,8

15,2

24,0

Північно-Східний

(Харківська, Сумська, Полтавська)

13,9

12,0

11,6

14,5

Східний

(Донецька, Луганська)

8,8

15,2

16,5

8,2

Центрально-Східний

(Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська)

13,9

13,7

15,0

14,5

Південний

(Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кримська автономія)

18,8

15,1

12,9

15,9

100,0

100,0

100,0

100,0