СУЧАСНА ЄВРОПА

73

Але не так важлива культурна чи інша гомогенність, як невидимий «національний дух» — емоційна відданість державі й тому, що вона обстоює. Одна з найстарших європейських держав, Швейцарія, має населення, поділене за лінгвістичною, релігійною та історичною ознаками, але Швейцарія, втім, залишилася найміцнішою нацією-державою, нещодавно відзначивши свою 700-літню річницю.

8 Отже, нація-держава може бути визначена як політична одиниця, шо має чітко окреслену територію, успадковану значною кількістю населення, яка достатньо добре організована і володіє певного мірою влади, де люди усвідомлюють себе нацією з певними емоційними та іншими зв’язками, котрі виражаються у найвідчутнішій формі у державних правових інституціях, політичній системі та ідеологічній могутності. Підтримують цю структуру, як правило, владні органи, що постійно працюють над тим, щоб сили, які об’єднують державу, переважали над тими, котрі її роз’єднують (див. вставку «Доцентрові та відцентрові сили»).

Це визначення нації-держави базується на європейській моделі, яка виникла у процесі довгої еволюції цього географічного світу і його революційних змін. Франція завжди наводиться як найкращий приклад поміж європейських націй-держав, але Польща, Угорщина, Швеція, Іспанія і возз’єднана Німеччина також належать до країн, які великою мірою відповідають цьому визначен

ню. Бельгія і Молдова є прикладами країн, які на сьогодні не можна віднести до націй-держав. Колишні Югославія і Чехословаччина ніколи не були націями-державами; їхні явні та приховані відцентрові сили були дуже значними і не сприяли тривалій стабільності.

Європейські нації-держави належать до найдавніших у світі, а колоніальні імперії європейських метрополій — до найтриваліших. Незважаючи на багато руйнівних воєн і революцій, європейські нації вижили, і зі своєї довготривалої стабільності вони викували упевненість, що базується на яскравих індивідуальних ознаках і є визначальною віхою європейської культури. Хоча Європа становить географічний світ, вона являє собою незначну географічну гомогенність.

Часто постулюється, що Європу можна розглядати як регіональну одиницю, тому що її населення користується індоєвропейськими мовами 1 1 (рис. 1-8), має християнські релігійні традиції (див. рис. 6-2) і спільну європейську (кавказьку) расову належність. Однак ці культурні й фізичні ознаки поширені й далеко поза Європою і в будь-якому випадку не є сильними об’єднувальни-ми елементами європейської мозаїки. Як показує рисунок 1-8, угорці та фінни належать до

Доцентрові та відцентрові сили

Політико-географи використовують поняття «доцентровий» і «відцентровий» для визначення сил усередині держави, які, відповідно, спричиняють об’єднання цієї політичної системи або її роз’єднання.

Доцентрові сили пов’язують державу, об’єднуючи і зміцнюючи її. Реальна або можлива зовнішня загроза може стати сильною доцентровою силою. Однак важливішим і тривалішим є почуття відданості державній системі, визнання того, що вона є найкращим вибором. Це відчуття часом зосереджується на сильних харизматичних якостях лідера, який персоніфікує державу і приваблює населення. Така харизма може затьмарити майже все інше. Тривала популярність Ху-ана Перона в Аргентині є таким прикладом. Шарль де Голль у Франції, Мао Цзедун у Китаї, Джавахарлал Неру в Індії — усі вони володіли харизматичними якостями і відігравали провідну роль (яка існувала і після їхньої смерті) у консолідації своїх держав.

10 Відцентрові сили роз’єднують або розділяють.

Вони можуть спричинити внутрішні незгоди. Релігійний конфлікт, расова дискримінація, лінгвістичні розходження і протилежні регіональні погляди належать до

головних відцентрових сил. Третину століття тому в’єтнамська війна стала значною відцентровою силою у Сполучених Штатах, і ще досьогодні відчуваються її наслідки. У нових незалежних країнах племінний лад часто є провідною відцентровою силою, інколи настільки сильною, що загрожує існуванню цілої державної системи (приміром, біафрський конфлікт 1960-х років у Нігерії).

Рівень влади і узгодженості всередині держави залежить від переваги доцентрових сил над відцентровими. Хоча важко виміряти такі невидимі речі, однак були зроблені певні спроби у цьому напрямі, наприклад, дослідження відносин між меншинами і оцінки ступеня реґіоналізму з допомогою голосування на виборах і референдумах. Коли відцентрові сили стають надто сильними і їх не можна контролювати навіть зовнішніми силами, держава розпадається (як Радянський Союз і колишня Югославія у 1991 р., Чехословаччина у 1993 р.). Або вона переживає революційні внутрішні зміни, які роблять її новим утворенням (такими стали Іран після позбавлення влади шаха і Куба після перемоги Кастро).

74

Є в Р О п А

60

So°

МОВИ ЄВРОПИ

саамська

[лапландська)

nHi4w

ісландська

. (.аамівмя

/(лапландська)

кфарерська

«•-англійська

Північне

море

28, латиська

данська

литовська

V “ ж 4 ; англійська

білоруська

4 валлійсі

нідерландська

польська

валлонська:

німецька

українська

бретонська

43 /’Л/——

словацька

румунська ^г(

французька

угорська

Галісійська

баскська

Чорне море

сербська

болгарська

корсікано-

-італійська

‘македонська^

іспанська

албанська}

каталанська

Грецька

сардіно-

італійська

на захід від Грінвіча 0° на схід від Грінвіча > / _

ГОЛОВНІ індоєвропейські гілки

ІНШІ індоєвропейські гілки

УРАЛЬСЬКА МОВНА СІМ’Я

І І ГЕРМАНСЬКА ГРУПА

ЗАХІДНА ГЕРМАНСЬКА ПІВНІЧНА ГЕРМАНСЬКА

1 нідерландська 5 данська 8 ісландська

2 німецька 6 шведська 9 фарерська

3 фрізька 7 норвезька 10 ельзаська

4 англійська

РОМАНСЬКА ГРУПА

~] КЕЛЬТСЬКА ГРУПА

БРИТАНСЬКА ГЕЛЬСЬКА

35 бретонська 37 ірландська гельська

36 валлійська 38 шотландська гельська

Л БАЛТІЙСЬКА ГРУПА

39 латиська 40 литовська

| | ФІННО-УГОРСЬКА ГРУПА Території зі значною

44 фінська 47 естонська Іконцентрацією інших мов

45 карельська 48 угорська ШШзШ (як правило, споріднених

46 саамська 49 комі з національною мовою)

^ САМОДІЙСЬКА ГРУПА

50 самодійська

Межі мовних груп

17 ретороманська

18 румунська

19 корсікано-італійська

20 сардіно-італійська

21 валлонська

22 Галісійська

23 молдовська

СЛОВ’ЯНСЬКА ГРУПА

11 португальська

12 іспанська

13 каталанська

14 провансальська

15 французька

16 італійська

ЗАХІДНА СЛОВ’ЯНСЬКА СХІДНА СЛОВ’ЯНСЬКА ПІВДЕННА СЛОВ’ЯНСЬКА

24 польська 28 російська 31 словенська

25 словацька 29 українська 32 сербська

26 чеська ЗО білоруська 33 македонська

27 лужицька 34 болгарська

РШ ЕЛЛІНСЬКА

41 грецька

ФРАКІЙСЬКА/ІЛЛІРІЙСЬКА ГРУПА

42 албанська

ІНДОІРАНСЬКА ГРУПА

43 циганська (розсіяна)

АЛТАЙСЬКА МОВНА СІМ’Я

ТЮРКСЬКА ГРУПА

51 турецька 51А кримськотатарська

ІНШІ МОВИ

U БАСКСЬКА

52 баскська

РИСУНОК 1 -8

європейських груп, які не розмовляють індоєвропейськими мовами; для такого малого географічного світу Європа є справжньою Вавилонською вежею. Стосовно спільних релігійних традицій, то Європа має історію інтенсивних і деструктивних конфліктів з питань релігії; наприклад, спільні християнські принципи мало чим допомогли для досягнення згоди у Північній Ірландії. І знову ж таки спільна расова належність приховує значні відмінності у зовнішніх фізичних характеристиках між, скажімо, іспанцями і шведами, шотландцями і сіцілійцями.

Стосовно економічного розвитку, то цілі століття європейської експлуатації заморських володінь привели до нагромадження багатств у себе на батьківщині та встановили глобальний вплив, який витримав дві світові війни й тривав і після завершення колоніальної ери. Європа у 1945 р. вступила у повоєнну епоху реконструкції, перебудови і відродження. У реконструкції допомогли мільярди доларів США завдяки планові Маршалла (1948—1952 рр.). Перебудова постала у вигляді «залізної завіси», яка протягом 1945—1989 рр. відокремлювала Схід із радянським домінуванням від Західної Європи; вона також характеризувалася появою кількох міжнародних блоків держав, що виступали за багатостороннє співробітництво. Відродження Європи тривало, незважаючи на втрату колоніальних імперій, періодичні політичні кризи та інші перешкоди; знову Європа пережила всі труднощі. Сучасна Європа постала з нещодавно завершеної повоєнної ери з багатьма перевагами. Серед її багатьох важливих географічних ознак є ті, які ми будемо обговорювати у наступних трьох параграфах.

Інтенсифікація просторових взаємозв’язків

Ширше міжнародне співробітництво є логічним наслідком мирної повоєнної ери; до того ж довкілля і ресурси Європи давно надавали надзвичайні можливості для людських контактів та взаємодії. Концептуально просторова взаємодія ефективно організована навколо тріади принципів, розроблених американським географом Ед-вардом Ульманом: 1) комплементарність, 2) транс-ферність і 3) можливість втручання.

12 Комплементарність спостерігається тоді, коли одна територія має надлишок товарів, на які є попит на іншій території. Одна лише присутність ресурсів у якомусь місці не є гарантією того, що розвиватиметься торгівля; ці ресурси мають бути специфічно потрібні ще в іншому місці. Отож комплементарність виникає з регіональних відміннос

тей як у пропозиції, так і попиті на людські й природні ресурси. Трансферність стосується спромож- 13 ності товарів переміщуватися між двома територіями. Реальна відстань у термінах як коштів, так і часу руху, може стати головною перешкодою трансферності товару. Тому навіть коли існує комплементарність між двома територіями, проблеми економічного подолання відстані, яка їх розділяє, можуть бути такими значними, що торгівля не відбувається. Третій принцип взаємодії — інтервенційна можливість — стверджує, ЩО 14 потенційна торгівля між двома місцями, навіть якщо вони відповідають необхідним умовам компле-ментарності й трансферності, буде розвиватися лише за відсутності ближчого джерела пропозиції, яке втручається.

Європейська економічна географія завжди стимулювалася внутрішньою комплементарністю. Прикладом може слугувати Італія, яка йде попереду інших середземноморських країн за економічним розвитком, але їй бракує вугілля. Довгий час її галузі залежали від імпорту вугілля з багатих басейнів Західної Європи. Натомість італійські селяни вирощували культури, які не можна було культивувати у прохолоднішому кліматі на північ від Альп. Цитрусові, оливки, виноград та ранні овочі користуються великим попитом на ринках Західної Європи. Внаслідок цього Італія імпортує вугілля з Північно-Західної Європи, а остання імпортує італійські фрукти, вина тощо. Цей випадок подвійної комплементарності не стримується обмеженнями трансферності: природні бар’єри Альп давно подолані залізничними та шосейними шляхами, а двосторонні торговельні потоки найвигідніші для морських перевезень, бо рухомий склад не повертається додому порожнім. Ба більше, через те, що Північно-Західна Європа та Італія є, відповідно, найближчими джерелами вугілля і фруктів, немає можливості втручання для розриву просторової взаємодії, тому взаємний обмін цих товарів розвивається.

Історично існує безліч таких прикладів по всій Європі, і усі вони залежать від ефективних транспортних зв’язків. Європейський географічний світ має добру систему комунікацій іще з римських часів, а постійне вдосконалення транспортної технології розширює торговельні відносини, охоплюючи дедалі більше віддалених місць. Сьогодні відмінна мережа залізниць, шосейних доріг і повітряних рейсів цілком інтегрована внаслідок зусиль повоєнних конструкторів об’єднаної Європи. Понад це, декілька головних проектів було запущено для подальшого вдосконалення уже першокласних пасажиро- і вантажозалізничних перевезень: 1) довгоочікуваний тунель під Ла-Маншем, відкритий у 1994 р., тепер прямо пов’язує Британію

76

Поїзд «Євростар» вирушає з вокзалу Ватерлоо у Лондоні у свій тригодинний пробіг до Парижа. Французи і японці протягом тривалого часу були світовими лідерами у швидкісній залізничній технології, і тепер мета Європи — пов’язати усі частини Європейського Союзу швидкісною залізничною мережею. Завершення тунелю під Ла-Маншем було головним кроком у цьому процесі, але рух поїздів поки ще сповільнюється невідповідними вагонами з британського боку протоки. Тим не менше поїзди «Євростар» символізують інтеграцію і уніфікацію Європи.

з континентом; 2) у Західній Європі завершена нова швидкісна залізнична мережа для об’єднання усіх її головних міст, змодельована на кшталт французької TGV (train a grande vitesse), яка пов’язує Париж із більшістю французьких міст на середній швидкості 185 миль (300 км) за годину;

3) у Північній Європі міст-тунель Ерезунд, який відкрився у 2000 р., тепер прямо пов’язує Скандинавський півострів з рештою Європи; 4) понад 100 миль (160 км) нових тунелів планується під Альпами для прискорення руху і погодження зі швейцарським мандатом, згідно з яким після 2004 р. всі перевезення вантажів здійснюватимуться залізницею; 5) нова генерація поїздів на магнітній подушці (зі швидкістю понад 300 миль/480 км) буде представлена у 2005 р., коли відкриється перша лінія у Німеччині між Берліном і Гамбургом. Проте перспективи автомобільного транспорту менш обіцяльні. Зі збільшенням числа власників автомобілів дорожні «корки» стають дедалі частішими

навіть на внутрішньоміських магістралях. Найгірше сполучення в європейських містах: шосейні дороги закінчуються у приміських територіях, а всередині старого міста автомобіль погано вписується у вузькі, хаотично поєднані вулиці, які були вимощені сотні років тому.

Урбаністична послідовність і зміни

Сьогодні зі своїми 73 % людності, що проживає у містах і містечках, Європа належить до найур-банізованіших географічних світів. Усередині світу рівень урбанізації зростає до 83 і 79 % у регіонах Північної та Західної Європи відповідно. У деяких країнах він підноситься ще вище: у Бельгії — 97 %; в Італії — 90 %; у Сполученому Королівстві — 89 %; у Німеччині — 86 %. (Одним із побічних явищ довготривалої урбанізації є дуже низький рівень народжуваності, наслідки якого ми обговоримо у вставці «Демографічна імплозія Європи».)

Великі міста є немовби плавильним тиглем національних культур. У дослідженні 1939 р. про вирішальну роль великих міст у розвитку національних культур американський географ Марк Джефферсон постулював закон провідного міста, 15 який стверджує, що «провідне місто країни завжди непропорційно велике і особливо вражальне щодо національного потенціалу і почуття». Хоча й неточно, але цей «закон» можна підтвердити і на європейських прикладах. Без сумніву, Париж персоніфікує Францію у безлічі аспектів і ніщо в Англії не зрівняється з Лондоном. У цих двох провідних містах культура та історія нації та імперії є невід’ємними рисами міського ландшафту. Так само Відень є мікрокосмом Австрії, Варшава — серцем Польщі, Стокгольм — моделлю Швеції, Афіни — Греції. Сьогодні кожне з цих міст (разом з іншими першорядними містами Європи) займає певний щабель в ієрархії урбаністичних центрів, на які припадає левова частка приросту населення країн після Другої світової війни.

На внутрішньоурбаністичному рівні європейський міський ландшафт суттєво контрастує з міським пейзажем у США. Як уже було зазначено, європейські міста набагато старші, а розташування їхньої, часом небезпечної, системи вулиць набагато стисліше; землі майже всюди не вистачає, тому вона надзвичайно дорога. У більшості країн влада відіграє домінуючу роль у розвиткові міст, наглядаючи за процесом їх планування, впроваджуючи кодування зон, рентовий і ціновий контроль нерухомості.

Урбаністична модель регіону Лондона (рис. 1-9) показує внутрішню просторову структуру євро-16 пейської столиці, зокрема її центральну частину і кільця приміських територій. Власне столичний ареал сконцентрований у центрі великого міста, особливо у центральному діловому районі (ЦДР), який є найстарішою частиною міської агломерації і в якому найбільше бізнесових і владних структур, крамниць, а також найбагатших і найпрестиж-ніших мешканців. Обширні житлові сектори розміщені радіально поза ЦДР, і кожен зосереджує конкретну майнову групу. Поза центральним містом лежить досить велике кільце передмість, густота населення яких набагато вища порівняно зі США, оскільки європейською традицією є поселення у рекреаційних зонах («зелених поясах») і проживання у багатоквартирних будинках, а не котеджах для окремих сімей. Тут також більше покладаються на громадський транспорт, що надалі символізує вдосконалення моделі передмістя. Це дає змогу переносити багато видів діяльності у приміські зони, і сьогодні ультрамодерні ділові центри за містом дедалі частіше конкурують із ЦДР у багатьох частинах урбанізованої Європи.

Політична і економічна трансформація

Сьогодні, через десяток з лишком років після колапсу комунізму як у Східній Європі, так і в ко

лишньому Радянському Союзі, Європейський світ увійшов у нову еру. Після розпаду радянської імперії утворилося 15 нових незалежних держав у межах колишніх республік СРСР (див. розділ 3). Чотири з цих країн — Латвія, Литва, Молдова і Україна — належать до розширеної Східної Європи, шо тепер простягається далеко на схід аж до російського кордону; п’ята колишня радянська республіка, Естонія, історично і культурно є частиною Північної Європи. Є ще Білорусь, яка повернулася до Європи спиною і чия майбутня доля невідома. У цілому ця остання географічна реорганізація після 1991 р. розширила територіальні виміри Європейського світу на 21 %, кількість його країн — до 39, а загальну кількість населення — на 71 млн осіб (14 %).

Отже, єдина нова Європа зайняла місце двох Європ, які ше недавно вороже дивилися одна на одну через «залізну завісу». Але хоча ця політична трансформація набагато зменшила небезпеку східно-західного військового протистояння, вона не послабила внутрішнього культурного поділу цього світу. Справді, швидке відродження націоналізму і старих антагонізмів у Східній Європі, шо майже одразу призвело до жорстокої громадянської війни у Югославії, яка розпадалася, нагадують нам, що багато важких випробувань чекає на реформовану Європу в її пошуках міжнародного співробітництва.

Ці проблеми не нові, і європейці давно визнали, що невигідно жити у поділеному світі; тому

Демографічна імплозія Європи

Коли населення урбанізується, то середні розміри сім’ї зменшуються, а з ними зменшується і загальний рівень природного приросту. Дані таблиці 1-2 виявляють залежність між вищим рівнем урбанізації та нижчим рівнем приросту населення.

У світі загалом темпи приросту населення залишаються високими, особливо на менш урбанізованій периферії. Але у глобальних серцевинах та особливо у Європі темпи приросту вражаюче знизилися. Для утримання сталої кількості населення середньоста-тистична жінка має виховати 2,1 дитини. Для Європи в цілому ця цифра у 2002 р. становила 1,4. Жодна з європейських країн не зареєструвала більш ніж 2,2 народження на одну жінку, а сім із них, у тому числі Італія та Іспанія, — менше 1,3, що є найнижчим показником у будь-якій людській популяції. Італія наприкінці 1990-х була першим суспільством у світі з більшим числом людей, старших від 60 років, порівняно з числом молодших за 20 років. Такі негативні темпи приросту населення накладають серйозні проблеми на будь-яку націю.

Урбанізація в усьому цьому процесі є спільним визначником. Обмежений життєвий простір і високі витрати на проживання змушують міські сім’ї мати менше дітей, ніж на селі, але зростаюче благополуччя, пізніше одруження і планування сім’ї також відіграють свою роль. Дедалі більше жінок радше воліють отримати престижну освіту і зробити кар’єру, ніж виховувати дітей. Чимало подружніх пар витрачають гроші на матеріальні речі та відпочинок, а не на дітей.

Усе це у підсумку означає те, що географи називають демографічною імплозією (явище, протилежне іншій загрозі людству — експлозії, або демографічному вибухові). Ії вплив на суспільство теж турбує, оскільки менша кількість працюючих молодих людей не зможе підтримувати старіюче населення, якому потрібні пенсії та охорона здоров’я. Аби покрити дефіцит, зростають податки, що погіршує діловий клімат, збільшує безробіття і можливість еміґрації. Імплозія населення є справжнім викликом Європі XXI ст.

78

1

Лейтон

Гемеїт*

Гемпстед

Вотфорд

.ЧІґвелл

г г л. ‘З’-Саугенд-Сауї-Бенфліт. —0^-Сі

Мейденге^

шлюз

Віндзов

-тБракнелі

.Вокінґем

Чатем

етєргед / Кейтерем

Мейдстон

Олдершот,

аеропорти

/Ґетвік

•Годалмінґ

.Роіш-Танбріцж-Велс

МЕТРОПОЛІЄ ЛОНДОН

І і Забудована ш

І_І територія шосе

Зелений пояс -Залізниці

□ Центральний діловий район (ЦДР)

0 5 10 15 20 км

РИСУНОК 1-9

Бум приміських територій (див. розділ 4) трансформує столичний ландшафт США, і такі «окраїнні міста» нині також постають у Західній Європі. Найбільший і найважливіший з цих комплексів — Ля-Дефанс — розташований на захід від Парижа. Він так розрісся, що став одним із найбільших ділових центрів континентальної Європи, річні трансакції якого перевищують ВНП цілих Нідерландів! Окрім демонстрації економічних досягнень, кубічно Велика арка, що висо-чить у центрі Ля-Дефанс, є архтектурною перлиною і зсхідним якорем паризької сторичної осі», яка містить Тріумфальну арку, Єлисейські Поля, Площу Злагоди й Лувр.