СХІДНЕ ПОГРАНИЧЧЯ

Між східними схилами Уральських гір і верхів’ям Амуру, між широтою Тюмені й північною частиною сусіднього Казахстану простяглося обширне пограниччя Росії, — наслідок колосального експерименту зі східним поширенням серцевинного ареалу (рис. 3-10). На картах міст і доріг видно, що західна частина Східного пограниччя населена густіше і розвинутіша, ніж східна. На широті Байкалу групи поселень зосереджені вздовж залізниць, які пролягають зі сходу на захід. Тут виділяються два субрегіони: Кузнецький басейн на заході та Прибайкалля на сході.

Кузнецький басейн (Кузбас)

На відстані 1450 км (900 миль) східніше Уралу лежить іще один провідний регіон важкої промисловості Росії — Кузнецький басейн, або Кузбас (рис. 3-11). Які інші, він виник унаслідок державного планування доби комунізму. У 30-х роках його зробили постачальником сировини, особливо вугілля, на Урал, але ця функція відійшла на задній план із розвоєм місцевої промисловості. Спочатку планувалося, що звідси вугілля транспортуватиметься на захід Уральських гір, а на зворотному шляху поїзди мали везти металічну руду на схід від кам’яновугільного басейну. Проте з часом родовища високоякісної руди відкрили безпосередньо біля Кузбасу. Із зростанням нової промисловості, яка використовувала мінеральні ресурси, розвивалися й урбаністичні центри. Головне місто — Новосибірськ — лежить неподалік, поза межами регіону. Тут ріку Об перетинає Транссибірська магістраль — символ підприємливих дій царської Росії на обширних східних територіях. На північному сході знаходиться Томськ — одне з найстарших міст Росії в усьому Сибіру (засноване в XVII ст.). Нині він бере активну участь у розвитку Кузбасу. На південному сході від Новосибірська розмістився Новокузнецьк — виробник сталі для потреб машинобудівних і металообробних заводів та виробів з алюмінію з уральських бокситів.

Кузбас може вражати неймовірним зосередженням ресурсів, та все ж своїм промисловим та урбаністичним розвитком він завдячує передусім комуністичному ладові й системі державного планування, які заохочували таке розширення коштом непомірних капіталовкладень. Не знаючи фінансових обмежень, державні мужі Союзу штовхали країну до індустріалізації, плекаючи надію, що певні території досягнуть «стартового» рівня. Коли це станеться, ці території вже не потребуватимуть стільки прямих інвестицій, оскільки їхній розвиток буде незворотним. Наприклад, Кузбас мав стати одним із провідних промислових центрів країни з власним потужним ринком, корисним якщо не для Уралу та західних територій, то, принаймні, для далекосхідних ринків, що розвивалися.

Прибайкалля

На схід від Кузбасу центри розвитку стають замк-ненішими, а відстані створюють серйозні перешкоди. На північ від Республіки Тива і на схід від Байкалу, вздовж двох залізничних магістралей, які біжать до Тихого океану, скупчилися великі й малі поселення (рис. 3-11). На захід від озера ці залізничні коридори пролягають через верхів’я Єнісею та його приток. Міста в долині Ангари, особливо Братськ, забезпечуються численними гідроелектричними спорудами. Тут розвиваються вуглевидобувна галузь, деревообробна і певного мірою сільськогосподарська, та все ж домінує ізоляція. Іркутськ на півдні Байкалу — це головний сервісний центр у широченному Сибірському регіоні на півночі та на території, де простягається Південно-Східна Росія.

За Байкалом Східне пограниччя цілком відповідає своїй назві: це найгористіша, найвідда-леніша окраїна Росії. Поселення трапляються рідко, інколи вони схожі просто на табори. Частиною цієї зони є Республіка Бурятія (рис. 3-7); сусідню територію на сході царі відібрали в Китаю, і дотепер вона є проблемною. Там, де російсько-китайський кордон повертає на південь вздовж Амуру, закінчується територія Східного пограниччя і починається Далекий Схід.