Схід і захід, північ і південь Японії

Із попереднього матеріалу випливає, що Японія має свою власну Тихоокеанську окраїну: майже

весь економічний приріст Хонсю відбувається на східному узбережжі. Японські географи часто називають цю зону Омоте Ніппон (Парадна Японія) — тихоокеанський мегалополісний, високо-технологічний, динамічний сектор, що уособлює сучасну економічну супердержаву, — на противагу Ура Ніппон (Задвірки Японії) — порівняно нерозвинутої периферії занедбаних ферм і бідних сіл, що виходить до Японського моря на заході. У лідерів країни, що так гостро потребує продовольства, безгосподарний стан сільськогосподарських угідь в Ура Ніппон викликає велике занепокоєння.

Ще однією проблемою є перенаселеність Хонсю. Зусилля пов’язати Хоккайдо і Південний Сікоку з «материком» привели до створення тунелів і мостів світового рівня. Після землетрусу в Кобе у 1995 р. з’явилися проекти передання столичних функцій Токіо територіям за 65—320 км (40—200 миль) на захід від нього — не лише з причин безпеки, а й переважно для переміщення урядових офісів із перенаселеної та дорогої міської площі. У 1999 р. через сповільнення розвитку економіки ці проекти відклали, але японські географи й надалі стверджують, що переміщення столиці залишається актуальним.

Продовольство і людність

Економічна модернізація Японії так заполонила наші думки, що ми легко можемо забути про значні досягнення країни у сільському господарстві. Японські проектувальники з метою ліквідації нестачі вітчизняного продовольства створили широку мережу експериментальних станцій, які провадять роботу зі стимулювання механізації, селекції насіння, використання добрив та поширення інформаційних послуг серед фермерів. Хоча ця програма мала успіх, Японія зіткнулася з суворою реальністю: їй просто бракує землі для обробітку. Країна має один із найвищих показників фізіологічної густоти населення на Землі — 3070 осіб на кв. км (7950 осіб на кв. милю).

Японці роблять усе від них залежне, щоб максимізувати свої сільськогосподарські можливості, вкладаючи величезні кошти у дослідження нових високоурожайних сортів рису, в механізацію, іригацію, терасування, удобрення грунтів та інші заходи. Понад 90 % угідь відводиться продовольчим культурам. Городи оточують усі міста.

Але все це коштує великих грошей, тому ціни на продовольство в Японії високі. Мільйони японців перебралися з ферм до міст, зменшуючи населення сільських місцевостей. Політична система Японії приділяє малозаселеній сільській периферії дуже багато уваги і штучно роздуває ціни

на харчі, щоб утримати фермерів на землі. Але це не спрацьовує. За 1920—2000 рр. кількість повністю зайнятих фермерів зменшилася від 50 % до менш ніж 4 % усієї робочої сили. Разом із тим така політика продовжується. На початку 1990-х років американські фермери довели, що вони можуть постачати в Японію рис ушестеро дешевший, ніж японський. Але уряд опирався відкриттю своїх ринків для імпорту.

Маючи національну кухню, у якій переважає їжа, багата на крохмадь, така як рис, пшениця, ячмінь і картопля, японці потребують протеїну для її збалансування. На щастя, вони можуть забезпечити значну його кількість, не купуючи за кордоном, а отримуючи з багатих рибних полів поблизу японських островів. Із притаманною їм скрупульозністю японці створили рибну промисловість потужнішу, ніж у США або у будь-якій давній рибній державі Північно-Західної Європи. Тепер Японія забезпечує внутрішній ринок другим після рису найважливішим продовольчим товаром. Хоча згадка про японську рибну промисловість наводить на думку про флот, який борознить далекі моря й океани, більша частина його величезного вилову (близько сьомої частини сукупних світових річних обсягів) надходить із акваторії в межах кількох десятків кілометрів від Японії. Тепліші води багаті на сардини, оселедця, тунця і скумбрію, а холодніші — на тріску, палтуса і лосося. Береги Японії всіяли близько 4000 рибацьких селищ, і десятки тисяч малих суден курсують у прибережних водах. Японці також практикують аквакультуру — розведення риби у штучних водоймах і затоплених рисових полях, морських водоростей в акваріумах, устриць і креветок у мілководних затоках.

Якщо ви потрапите на вулиці японських міст, то можете помітити те, про шо звітує демографічна статистика: японці стають вищими й товстішими. Водночас зростає смертність від серцевих захворювань та раку. Існує думка, що причина криється у зміні харчування багатьох японців, особливо молодих. Коли рис і риба були основними продуктами харчування практично для всіх і кількість калорій була обмеженою, але достатньою, японці як нація були поміж найздо-ровіших і з найбільшою тривалістю життя у світі. Але у міру поширення закладів швидкого харчування, які так полюбляють діти й підлітки, і західних смаків на червоне м’ясо і смажену їжу, їхній сукупний вплив на населення швидко став очевидним. Додайте до цього інтенсивне паління, яке притаманне всім азійським країнам Тихоокеанської окраїни, і ви зрозумієте зміни в медичній географії регіону.