Сільське господарство

Незважаючи на те, що з початком XX ст. акцент ставився на неголовні сектори просторової економіки, сільське господарство залишається важли

вим елементом суспільної географії Америки. Воно є найбільш просторомісткою економічною діяльністю. Тому великі площі ландшафтів США і Канади зайняті полями, засіяними зерновими культурами. Крім того, великі стада худоби випасають на луках і годують фуражними кормами, оскільки цей багатий світ може дозволити собі розкіш годувати худобу зі своїх фермерських земель, шоб задовольнити величезний попит на м’ясо для свого столу. Зростаюче впровадження

високотехнологічної механізації у фермерстві постійно збільшує як обсяги, так і якість усієї сільськогосподарської продукції. Це супроводжується також різким зменшенням кількості активно зайнятих у сільському господарстві працівників, і сьогодні лише трохи більше ніж 1,5 % населення СІЛА продовжує жити від фермерства.

Районування сільськогосподарського виробництва С11ІА показано на рисунку 4-15. Його гео-просторова структура розвивалася головним чином за схемою моделі фон Тюнена (див. розділ 1). Як і в Європі на початку XIX ст. (рис. 1-6), тут початкова модель «місто — запліччя» розширювалася назовні від так званої локальної «ізольованої держави» через постійне вдосконалення транспортної технології. І до початку XX ст. ця модель охопила увесь континент. Із формуванням такої макрогео-графічної структури були модифіковані початкові зони спеціалізації фон Тюнена, які тепер мали тенденцію до значного розширення (рис. 1-5): 1) перше кільце тепер диференціювалося у внутрішню зону садівництва та овочівництва і у навколишній пояс молочного тваринництва; 2) кільце лісівництва змістилося до найвіддаленіших меж регіональної системи через те, шо тепер можна досить дешево транспортувати ліс за допомогою

залізниці; 3) кільце травосіяння поділилося те р на внутрішнє змішане кільце травосіяння і вирощування худоби м’ясного напряму (Зерновий по яс, як його почали називати) та зовнішню зону, яка спеціалізується на масовому виробництві пшеничного зерна (Пшеничні пояси); 4) зона ранчо залишилася найбільш віддаленою: це зона, де відгодовують молодняк для приросту ваги у зерновому поясі виробництва м’яса; також це зона розведення овець. Супермістом цієї «макротюненсь-кої» регіональної системи став північно-східний Мегалополіс, який упевнено прямував до зростання як домінуючий ринок продовольчих товарів і транспортний центр усієї країни.

Хоча кругові кільця моделі не позначені на рисунку 4-15, можна зауважити багато просторових закономірностей (пам’ятайте, що фон Тюнен також застосовував цю модель до реального світу і таким чином модифікував свою теоретичну ідеальну структуру). Із збільшенням відстані від ядра національного ринку найбільш важливою є послі довність регіонів фермерського господарства зо крема на захід від Мегалополісу в напрямі до Центральної Каліфорнії, що йшло у річищі головного сторично спрямованого поштовху сухопутного

проникнення у глиб Сполучених Штатів. Атлантичний пояс садівництва та овочівництва, пояс молочного тваринництва, зерновий пояс, пшеничні пояси і регіон пасовищного тваринництва справді відповідають логічній структурі цієї моделі, і кожна зона послідовно посувається далі вглиб за основним трансконтинентальним маршрутом. Ми можемо констатувати певні відхилення від цієї схеми внаслідок природних чи інших унікальних умов. Приміром, цілорічні вегетація і збирання врожаю у Каліфорнії та на узбережжі Мексиканської затоки й Флоріди дають змогу цим віддаленим регіонам за допомогою ефективного рефрижераторного транспорту конкурувати з першою овочево-фруктовою зоною регіональної системи, що перебуває деякий час у зимовій сплячці.