СІНЬЦЗЯН

Північно-західний кут Китаю заповнює гігантський Сіньцзян-Уйґурський автономний район, який становить понад одну шосту сухопутної території

країни (рис. 10-15). Пов’язаний із Власне Китаєм життєво важливим Хесійським коридором у провінції Ганьсу на сході, Сіньцзян є найбільшою адміністративною територією Китаю.

Але навіть сьогодні, після понад півстоліття рішучої китаєзації, китайці залишилися тут меншиною. Понад 40 % населення з 18 млн осіб є китайцями (у 1949 р. — 5 %), і вони контролюють практично всі аспекти життя. Більшість жителів належить до мусульманських уйгурів (приблизно половина сукупного населення), а казахи, киргизи та інші мають культурні корені через кордон в усіх п’яти республіках колишньої радянської Центральної Азії.

У фізичній географії Сіньцзяну переважають високі гірські пасма і широкі басейни (рис. 10-2). Південна межа позначається горами Куньлунь, за якими простягається Тібет. На півночі, поблизу

Урумчі — столиці АР — височить гірська стіна Тянь-Шаню. Між Куньлунем і Тянь-Шанем лежить широкий посушливий Тарімський басейн із пустелею Такла-Макан, а на північ від Тянь-Шаню є ще одна улоговина — Джунгарський басейн. Ріки, що беруть початок на гірських схилах, зникають під наносами басейнів, створюючи систему оаз, де їхні води близько підходять до поверхні (рис. 10-16).

Це не виглядає найсприятливішою географією, але Сіньпзян має інші активи. Ще армії династії Цін, які розбили тут кочових мусульманських пол

ководців у 1870-х роках, побачили сільськогосподарські можливості району і висадили тут перші культури. Але комуністичне керівництво після 1949 р. вважало за краще висилати сюди своїх політичних опонентів разом із кримінальними елементами. Незабаром у Сіньцзяні знайшли чималі поклади нафти й природного газу (рис. 10-15 та 10-16). Китай також проводив у цій віддаленій місцевості випробування космічної технології, ракетної та атомної зброї. І останнє: найзахідніші межі Китаю лежать відносно близько до великих енергетичних родовищ басейну Каспійського

«З найвищого поверху офісної будівлі мені було добре видно Урумчі — столицю Сіньцзян-Уйґурсь-кого АР Китаю — і частину Джунґарського басейну, де вона знаходиться. У новітні часи Урумчі пережив свій перший період зростання за участі радянських комуністів, коли були збудовані деякі з офісних та житлових споруд, які тут можна бачити. Тепер місто переживає нову фазу розширення, оскільки Пекін намагається зміцнити присутність китайців хань у цій віддаленій окраїні; готель «Holiday Inn» — спільне американсько-китайське підприємство з обертовим рестораном на даху, свідчить про це».

моря, і лише один сусід трапляється на дорозі. Отож сьогодні триває будівництво трубопроводу через Казахстан до Урумчі.

Еволюція суспільної географії Сіньцзяну показана на рисунку 10-16. Більшість китайців хань зосереджена у групі міст і містечок між Урумчі та нафтовим центром Карамай. Особливого інтересу тут варте місто Шіхецзи, засноване китайською армією: воно вважається моделлю Китаю для регіону. Понад 90 % його півмільйонного населення є етнічними китайцями; але поряд із цим відносна модерність і впорядкованість центру міста становлять різкий контраст із переважно злиденними поселеннями поза ним. Найбільша аграрна зона Сіньцзяну також лежить на території Урумчі—Карамай, де бавовник і фрукти забезпечують експортні надходження. Як видно з карти, коло оаз і зрошувального землеробства оточує Тарімський і Джунґарський басейни.

Пекін докладає величезних зусиль для інтеграції Сіньцзяну в китайську державу. Залізниця і шосейна дорога пов’язують Урумчі та Ланьчжоу через Хесійський коридор. На захід від Урумчі залізниця перетинає кордон із Казахстаном і вливається в лінію Оскемен—Алмати; ще одна залізниця, відкрита у 2000 р., з’єднує столицю з Каші (Кашґаром) на віддаленому південному заході (рис. 10-16). Але великі простори у Сіньцзяні все ще залишаються недоступними, хоча нещодавно вдосконалене шосе робить велику петлю навколо Тарімського басейну.

Отож західне пограниччя Китаю є місцем як викликів, так і можливостей. Тут режим, який час

від часу демонструє свою нетолерантність до «іноземних» вірувань, змушений задовольняти більшість мусульманського населення, лідери якого часто закликають до розколу. Тут відмінність між відносно забезпеченими китайцями і біднішими меншинами велика та особливо чітка. Тут Китай також має невирішені проблеми кордонів із сусідами, в тому числі Таджикистаном та Індією. З іншого боку, енергетичні ресурси Сіньцзяну, його аграрний та промисловий потенціал і відносне положення роблять цей район обіцяючою окраїною, символом для решти Центральної Азії, який китайська адміністрація тільки може витворити.