ТЕРИТОРІЯ ТА ДОВКІЛЛЯ Австралійського світу

Фізіографічні контрасти між обширною цілісною територією Австралії та видовженою розділеною на частини Новою Зеландією пояснюються їхнім розташуванням на тектонічних плитах Землі (див. рис. 1-4). В Австралії залягають геологічно найстарші породи нашої планети. Вона розташована у центрі однойменної Австралійської плити. Молодша та менш стабільна Нова Зеландія знаходиться у місці зіткнення Австралійської та Тихоокеанської плит. В Австралії рідко трапляються землетруси, а вивержень вулканів немає взагалі. У Новій Зеландії добре знають і те, і те. Відмінності у розташуванні простежуються і у відмінностях рельєфу (рис. 12-1). Найвище місце Австралії — це Великий Вододільний хребет —- гори, що простягаються вздовж східного узбережжя від півострова Кейп-Йорк до південної частини штату Вікторія з продовженням на острові Тасманія. Найвищою вершиною цих старих гір, які зараз дуже еродовані, є гора Косцюшко — 2228 м (7316 футів) заввишки. У Новій Зеландії гірські хребти значно вищі, а гора Кука сягає 3764 м (12 315 футів).

На захід від Великого Вододільного хребта Австралія загалом характеризується рівнинним рельєфом, окрім деяких місцин, як-от хребет Мак-доннелл поблизу центру; переважають височини та низовини (рис. 12-2). Головний фізіографічний регіон — Великий Артезіанський Басейн — є єдиним джерелом підземних водних ресурсів; без нього вся територія перетворилася б на пустелю. На півдні рельєф перетятий головною водною системою континенту — річками Муррей і Дарлінг. На рисунку 12-2 зображена територія, позначена як Щит. Тут залягають найстарші породи Австралії та значна частина корисних копалин.

Із рисунка 1-8 видно, як на клімат Австралії впливають широтне розташування і внутрішня відокремленість. У цьому плані Австралія набагато розмаїтіша від Нової Зеландії, її клімат змінюється від тропічного на крайній півночі, де розкинулися тропічні ліси, до середземноморського подекуди на півдні. У внутрішніх частинах континенту переважають пустелі та степи. Саме степи стали пасовиськами для десятків мільйонів голів домашньої худоби. Вологий помірний клімат на території Австралії спостерігається лише на сході, де розташоване економічне ядро країни. Нова ж Зеландія цілком перебуває під впливом Південного й Тихого океанів, тож клімат тут вологіший, помірний на півночі і холодніший на півдні.

Чи існує Південний океан?

Проведемо цікавий географічний експеримент: спробуємо знайти Південний океан на будь-якій широковживаній карті світу — широковживаній тут у нас, у Північній півкулі. Навряд чи нам це вдасться, навіть якщо візьмемо карти чи глобуси, видані провідними картографічними організаціями.

Тепер заглянемо в атласи й карти, видані у країнах Південної півкулі, наприклад у Новій Зеландії чи Австралії. На них Південний океан відразу впадає у вічі. Це питання не тільки іншої точки зору: для народів, чиї країни виходять до Південного океану, він відіграє велику роль у їхньому повсякденному житті. Його постійні західні вітри, можна сказати, вплинули на хід історії. Він є головним чинником місцевої погоди. Під його широкою холодною поверхнею приховані ще не розвідані багатства. Флора і фауна його вод значно урізноманітнюють Світовий океан.

Як сталося, що головне питання, яке стосується Південного океану, полягає в існуванні самого 2 океану? Найочевиднішою відповіддю є те, що він, на відміну від інших океанів планети, чітко не відокремлений континентальним узбережжям. Він, звичайно, межує з Антарктидою на півдні, але на рельєфній карті не видно його північних країв. Тож картографи просто розширюють межі Атлантичного, Тихого та Індійського океанів аж до берегів Антарктиди, не зважаючи на існування океану, який за розмірами дорівнює Індійському.

Для географів це слушна нагода час від часу кардинально переглянути земну кулю. Зрештою, усталені орієнтири досить довільні. Сучасна картографія народилася у Північній півкулі, і картографи поставили «свою» півкулю зверху, а «не свою» — знизу. Тепер це стало нормою, хоча у книгарнях Південної півкулі можна побачити жартівливі карти, на яких Австралія та Аргентина розташовані зверху, а Європа з Канадою — внизу. Але й у цьому є рація. Обернене бачення земної кулі розкриває безмежжя океану, який омиває Антарктиду. Південний океан, може, й далеко, але він існує реально.

Де ж пролягають північні межі Південного океану? Цей океан відокремлений не суходолом, а морським переходом, який називається суб- З тропічною конвергенцією Тут холодні дуже щільні води Південного океану зустрічаються з теплими водами Атлантичного, Тихого та Індійського океанів. Ця лінія досить чітко простежується за змінами температур води, її хімічного складу, рівня солоності, видів морської фауни. З висоти пташиного польоту можна спостерігати, як змінюється колір води: з боку Антарктиди він темно-сірий, а з півночі — зеленувато-блакитний.

Лінія субтропічної конвергенції хоч і змінюється сезонно, але не відходить від 40° південної широти. Приблизно того ж рівня доходять північні межі антарктичних айсбергів. Отож Південний океан — це обширна маса води, яка рухається за годинниковою стрілкою (з заходу на схід) навколо Антарктиди. Саме тому його ще називають Течією Захід- 4 них Вітрів

Біогеографія

Однією з характерних ознак Австралійського світу є його жива природа. Австралія — країна кенгуру і коала, вомбатів, опоссумів і качконосів. Ці та численні інші сумчасті (тварини, які народжують по-томство на ранньому етапі утробного розвитку і тоді виношують його у черевній сумці) вижили лише завдяки тому, що Австралія відокремилася від Гондвани на початковому етапі розпаду (див. рис. 8-3). У решті частин світу розвиненіші ссавці витіснили сумчастих, а ця земля відійшла від Антарктиди та Індії ще перед тим, і сьогодні тут найбільше представників сумчастих.

Рослинному світові Австралії теж притаманне розмаїття, зокрема цей регіон є батьківщиною сотень видів евкаліптів. Велика кількість цих рослин є символом австралійської флори. Деякі з них у процесі адаптації до високих температур і низької вологості виробили незвичайні властивості.

Вивчення фауни і флори у територіальному вимірі поєднує дослідницькі сфери біології та гео-5 графі! і витворює науку біогеографію. Для біогео-графів Австралія є чудовою лабораторією. У Вступі ми зауважували, що декотрі кліматичні зони світу отримали свої назви за характерною для них рослинністю: тропічна савана, степ, тундра. Клімат, грунти, рослинний і тваринний світ із часом пристосовуються один до одного і досягають певного рівня стабільності, створюючи таким чином екосистему, найпомітнішим елементом якої, проте, є саме рослинність.

Біогеографів особливо цікавлять поширення різних видів рослин і тварин, взаємовідносини між ними і природним довкіллям (географічна наука

про життя рослин називається фітогеографією, про життя тварин — зоогеографією). У 1876 р. один із засновників біогеографії, Алфред Воллес, опублікував книгу під назвою «Географічне поширення тварин», якою він започаткував тривалу дискусію про те, де проходить зоогеографічна межа австралійської фауни. Теренові дослідження Воллеса показали, що австралійські види існують не тільки в самій Австралії, а також у Новій Гвінеї та на кількох островах на захід від материка. Науковець запропонував провести таку межу між островами Борнео та Сулавесі й далі на південь між островами Балі та Ломбок (рис. 12-3).

Доцільність лінії Воллеса незабаром поставили 6 під сумнів інші дослідники, знайшовши види, які Воллес не описав, і побувавши на островах, на яких Воллес не був. Незаперечним виглядав той факт, шо австралійський зоогеографічний світ закінчувався десь у межах Індонезійського архіпелагу, але залишалося питання — де саме? Західна Індонезія була природним середовищем несумчас-тих тварин (тигрів, носорогів, слонів, а також приматів), тоді як Нова Гвінея безсумнівно була ареалом поширення сумчастих. Скільки ж островів підкорили розвиненіші ссавці, поширюючись на схід до Нової Гвінеї? Дані, зібрані зоогеографом Максом Вебером, дали йому змогу провести свою межу — лінію Вебера — значно ближче до Нової Гвінеї (рис. 12-3).

Зоогеографів і фітогеографів хвилюють не тільки такі масштабні питання. Значна увага приділяється взаємозв’язкам між окремими видами і довкіллям, яке вони зазвичай займають і яке є їхньою невіддільною частиною. Такі середовища змінюються. Деякі зміни можуть стати фатальними

7 для тварин чи рослин. Поява в Австралії аборигенного населення (близько 60—50 тис. років тому) майже не вплинула на ЇЇ тодішню фауну. Проте вона зазнала руйнівної дії пізніше — внаслідок європейської колонізації та завезення домашньої

худоби, шо призвело до вимирання багатьох місцевих видів. Зберегти решту природної флори і фауни — чи то у Східній Африці, чи то в Західній Австралії — можна з допомогою знань, які дає біогеографія.

РЕГІОНИ АВСТРАЛІЙСЬКОГО СВІТУ

Австралія, головний елемент Австралійського світу, — це країна-континент, співмірна з територією Китаю, Канади, США чи Бразілії. Проте Австралія значно менше поділена на регіони, ніж указані країни. Для цього існують дві причини: відносно проста фізіогеографія Австралії та мала кількість населення. Основою вивчення Австралії ми приймаємо концепт «серцевина — периферія», а Нову Зеландію розглядаємо як окремий регіон.