ТИХООКЕАНСЬКИЙ СВІТ І ЙОГО МОРСЬКА ГЕОГРАФІЯ

Певні площі суші можна не відносити до Тихоокеанського світу (ми згадували Філіппіни та Нову Зеландію), але Тихий океан простягається від берегів Північної та Південної Америки до материкових Східної та Південно-Східної Азії, а також від Берінгового моря до Південного океану. Це означає, що кілька морів, включно з Японським, Східнокитайським і Південнокитайським, є части

нами Тихого океану. Як ми побачимо далі, цей зв’язок дуже важливий. Тихоокеанські прибережні країни — великі та малі, материкові та острівні — конкурують за юрисдикцію над водами, які їх пов’язують.

Тому Тихоокеанський світ і його океан є ідеальною цариною для досліджень морської гео- 1 графії. Ця сфера об’єднує різні підходи до вивчення океанів і морів: деякі морські географи спеціалізуються на біогеографії коралових рифів, інші на геоморфології берегів, а ще інші — на русі течій та дрейфів. Особливо цікава ділянка морської географії має справу з визначенням та делімітацією політичних кордонів на морі. Тут географія пов’язується з політичними науками та морським законодавством.

Приморські (прибережні) держави не закінчуються там, де показано на карті. Вони століттями пред’являли різні форми юрисдикції на прибережні води, перекриваючи затоки і морські рукави чи наказуючи іноземному риболовецькому флотові триматися подалі від їхніх рибних полів. Так виникло поняття територіальних вод, де переважають 2 права прибережної держави. За їхніми межами знаходяться відкриті води — вільні, не пов’язані З національними інтересами.

Колоніальним меркантилістським державам було вигідно утримувати територіальні води вузькими, а відкриті води широкими. У XVII— XVIII ст. територіальні води мали ширину 3—4 або максимум 6 морських миль, і колоніальні держави вимагали такої самої ширини для територіальних

вод своїх колоній (1 морська миля = 1,15 звичайної милі [1,85 км]). У XX ст. ці обмеження ослабли. Держави, що володіли близькими рибними полями і традиційно експлуатували їх з допомогою власного флоту, прагнули утримувати якомога далі іноземні траулери. Держави з мілководними 4 континентальними шельфами (морським продовженням прибережних низовин) бажали контролювати ресурси морської поверхні та її дна, які ставали доступнішими завдяки вдосконаленню технології. Проте між державами не було згоди щодо методів, якими мають визначатися морські кордони незалежно від їхньої ширини. Перші спроби Ліги Націй у 1920-х роках розв’язати ці питання мали лише частковий успіх, переважно у технічній сфері делімітації кордонів.

У 1945 р. США допомогли прискорити те, що стало відоме як «боротьба за океани». Президент Гаррі Трумен оприлюднив Декларацію з претензіями США на юрисдикцію і контроль над усіма ресурсами «у і на» континентальному шельфі на 100 сажнів (600 футів) углиб. У деяких місцях мілководний континентальний шельф США простягається на понад 200 морських миль, і Вашингтон не бажав, щоб інші країни робили свої нафтові свердловини за трьома милями його територіальних вод.

Деякі оглядачі передбачили вплив Декларації Трумена не лише на води США, а й на будь-які інші, в тому числі Тихого океану. І справді, у 1952 р. група південноамериканських країн видали так звану Декларацію Сантьяго з вимогою виключних прав на рибальство на відстані 200 морських миль від їхніх берегів. Разом із тим у часи «холодної війни» Радянський Союз змушував

своїх союзників вимагати 12-мильних територіальних вод.

Тоді втрутилася ООН, і розпочалася низка зустрічей ЮНКЛОС (Конференції ООН із морського законодавства). На цих зустрічах порушувалися питання від закриття заток до ширини і делімітації територіальних вод, а після тривалих переговорів було досягнуто Конвенції, яка назавжди змінила політичну й економічну географію океанів. Серед її головних положень був дозвіл на 12-мильні територіальні води для всіх країн і на заснування 200-мильних виключних економічних 5 зон (БЕЗ), у яких прибережна держава мала б усі економічні права. Ресурси у цій зоні (риба, нафта, мінерали) належать також прибережній державі, яка може їх експлуатувати, здавати в оренду, продавати або ділитися ними.

Ці положення справили далекосяжний вплив на світову морську ситуацію (рис, 13-2), зокрема в Тихому океані. На відміну від інших океанів Тихий має безліч малих островів, і, скажімо, мікро-держава, що складається з одного острівця, несподівано отримувала БЕЗ площею 166 000 квадратних морських миль. Європейські колоніальні держави, які утримували тихоокеанські володіння (зокрема Франція), дуже розширили свою морську юрисдикцію. Малі низькоприбуткові архіпелаги тепер могли змагатися з великими риболовецькими державами. Але через появу численних БЕЗ площа відкритих вод світу суттєво зменшилася.

Протяжність територіальних вод до 12 морських миль і БЕЗ до 188 миль від узбережжя створила нові проблеми морських кордонів. Багато країн 6 світу розділяють води шириною менше 24 миль,

«Приїхавши пізно вночі, я ще не мав уявлення про поселення Паґо-Паґо. Але вранці, навіть ще перед тим як пробудився, я вже знав, яка тут провідна галузь: їдкий всепоглинаючий запах риби наповнював повітря. День висвітлив величезний завод із переробки тунця якраз через затоку з риболовецькими суднами, що безперервно снували туди-сюди. Американське Самоа володіє величезною тихоокеанською ВЕЗ — одним із найбагатших рибних полів у Тихому океані, і експорт рибних продуктів випереджає туризм як основне джерело зовнішніх надходжень. Американське Самоа є групою вулканічних островів зі значним розмаїттям довкілля. Тувалу — країна, яку я щойно покинув, була прямою протилежністю, тобто ЇЇ острови мають рифове походження. Свою ВЕЗ Тувалу здала в оренду японському риболовецькому флотові, який обробляє рибу на цих островах, утім не наймаючи на роботу місцеве населення».

680

РОЗДІЛ 13

100 2000 3000 км

1000 2000 миль

КАНАДА

тичнии

БЕРМУДСЬ’Ю ОСТРОВИ

ОКЕАН

МЕКСИКА

Північний тропік

ҐВАТЕМ^

о. Кліппертон (Фр. Полінезія)

-БІКАР/

ВЕНЕСУЕЛА ґ’’

ТИХИИ

КОЛУМБІЯ

о-ви Галапаг (Екзадр

Еквадор

сватор

ОКЕАН

Маркізькію-ви

БРАЗІЛІЯ

АМЕРИКАНСЬКЕ

САМОА

(CUJA)

ФРАНЦУЗЬКА

ПОЛІНЕЖ

(Фр.) )

БОЛІВІЯ

фАРАЕ

Пвденний трафік

АРГЕНТИНА

УРУҐВАІІ

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВОДИ КРАЇН

п=ьп Територія в межах 200 морських миль

ФОЛКЛЕНДСЬКІ ААЛЬВІНСЬКІ) ОСТРОВИ (Бриті—.

РИСУНОК 13-2

тому було спеціально делімітовано так звані 7 медіанні лінії на однаковій відстані від протилежних берегів для встановлення їхніх територіальних вод. Чимало країн розділені відстанню меншою, ніж 400 морських миль, що потребує подальшої делімітації морських кордонів для визначення їхніх БЕЗ. У таких регіонах, як Північне море, Карібське море, а також Японське, Східноки-тайське і Південнокитайське моря, виник справжній лабіринт морських кордонів, і деякі з них є предметом суперечок. До того ж політичні зміни на суші спричинюють значні модифікації на морі.

Скажімо, незалежність Східного Тімору і його новий медіанний кордон БЕЗ через Тіморське море відчутно зменшили тут частку ресурсів Австралії.

Конвенція ЮНКЛОС також створила деяким країнам можливості для розширення їхніх сфер впливу. Ширші територіальні води і наявність БЕЗ підняли ставки територій, оскільки претензії на острів тепер означають потенційний контроль над величезною морською територією. У розділах 10 і 11 ми розглядали багато суперечок щодо островів материкової Східної Азії: між Японією та Росією, Японією та Південною Кореєю, Японією та

Китаєм, Китаєм та В’єтнамом, Китаєм та Філіппінами. Володіння деякими островами тут непевне, і малі цяточки суші стали великими ставками у боротьбі за океани. У випадку островів Спратлі (рис. 11-2), шість країн заявили претензії на володіння ними, в тому числі Тайвань і Китай. Претензії Китаю на ці досить віддалені від нього острови у Південнокитайському морі непокоять інші держави, узбережжя яких розташовані ближче.

Рисунок 13-2 виявляє, що означає ведення ВЕЗ для таких країн Тихого океану, як Тувалу, Кірібаті чи Фіджі. Прямокутні, геометрично окрес

лені території (див. рис. 13-1) тепер замінюються на майже круглі ВЕЗ, які оточують групи островів у широкому океанському просторі. Японія, Тайвань та інші риболовецькі держави придбали права на вилов риби у ВЕЗ деяких островів, хоча трапляються й порушення прав ВЕЗ.

Процес делімітації кордонів триває. Особливо це стосується прибережних вод Східної та Південно-Східної Азії, оскільки зацікавлені держави беруть участь у дво- та багатосторонніх переговорах щодо цих проблем. Отож тихоокеанська (і світова) карта морських кордонів залишається на стадії розробки.