Токіо

Багато урбаністичних агломерацій називають на честь міста, яке лежить в їхній серцевині. Це стосується і другого у світі мегалополіса — Токіо (26,4 млн жителів). Навіть його довша назва — Токіо—Йокогама—Кавасакі — не відображає всю конгрегацію міст і містечок, які формують цю перенаселену територію, що оточує Токійську затоку і продовжує зростати вшир і вглиб.

Біля берегової лінії деякі околиці Токіо у плані мають вигляд ґратки. Але більша частина міської території, розкинутої по горбах і долинах, являє собою плутанину вузьких вулиць і завулків. Рух повільний, а транспортні «корки» фантастичні. Однак система електричок і метро є взірцем ефективності, хоча у час пік ви повинні звикнути до сіріосі — спеціальних заштовхувачів людей у вагони, щоб закрилися двері.

У центрі Токіо красується Імператорський палац зі своїми фортечними ровами та приватними парками. Поряд невисокі будівлі зберігають свій давній респектабельний вигляд, але далі хмарочоси ніби ігнорують небезпеку землетрусів. Недалеко простягається один із найвідоміших кварталів — Ґінза: це окремий район розкішних універмагів і крамниць. Іздалека видно споруду, подібну до Ейфелевої вежі, лише трохи вищу. Це Токійська вежа — багатоцільова структура, спроектована для випробування легкої японської сталі, передавання теле- та радіосигналів, вимірювання сейсмічної активності, моніторингу забруднення повітря та, звісно, для приваблення туристів.

Токіо є уособленням модернізації, але буддійські храми, сінтоїстські святині, історичні мости і замріяні сади й надалі урізноманітнюють його культурний ландшафт, що відображає успішне поєднання сучасного і традиційного.

морі. Тут перевагою є дешева енергія з місцевих гідроелектростанцій, і це демонструє низка галузей: целюлозно-паперова, хімічна, текстильна. Рисунок 10-22 також показує ранжування промислових районів у Японії, багато з яких орієнтується на локальні ринки. Тисячі підприємств функціонують у містах і містечках, крім тих, що ми бачимо на цій карті, — навіть на холодному північному острові Хоккайдо, який з’єднується з Хонсю найдовшим у світі залізничним тунелем під протокою Цугару.

Карта територіальної організації Японії свідчить, шо в її серцевинному ареалі домінують чотири провідні регіони. Кожен із них є провідним, оскільки певного мірою дублює інші. Кожен містить залізоробні та сталеплавильні заводи, обслуговується одним головним портом і лежить усередині або біля великої продуктивної сільськогосподарської території. Чого не показує карта, то це того, що кожен з них також має свої власні зовнішні зв’язки із закордонними джерелами си

ровини і ринками збуту. Ці зв’язки можуть бути навіть міцніші, ніж ті, що існують між чотирма внутрішніми регіонами серцевинного ареалу. Лише для Кюсю з його вугіллям існує внутрішня сировинна база, що визначає природу та розміщення важкої промисловості, але ці ресурси майже вичерпані. Тому до формування структури територіально-функціональної організації країни залучено більше, ніж просто багатства самої Японії. У цьому сенсі Японія не є унікальною: усі країни, які характеризуються організацією обмінного типу, змушені пристосовувати свої просторові форми і функції до зовнішніх взаємозв’язків, необхідних для поступу. Але мало для яких країн це справджується більше, ніж для Японії.