«Три Гвіани»

На північному узбережжі Південної Америки на схід від Венесуели лежать три невеликі країни, що межують з північними районами Бразілії (рис. 6-9). У «Латинській» Америці ці території до певної міри є аномаліями. їхня колоніальна спадщина є західноєвропейською, і в минулому вони були відомі під назвами Британської, Голландської та Французької Ґвіан. Але сьогодні дві з них — Гайана, сусідка Венесуели, і Сурінам, що міститься посередині і має сильні голландські впливи, — вже віддавна є незалежними країнами. Найбільш східна територія, Французька Гвіана, все ще перебуває в колоніальній залежності від Франції, але в ній набирає сили національний рух за зміну політичного статусу.

Населення жодної з цих країн не перевищує мільйона осіб. Гайана має найбільшу кількість жителів — 740 000, Сурінам — 440 000, а Французька Гвіана — лише 185 000. У культурному і просторовому планах ці території належать до Карібського реґіону. Більшість їхнього населення має південноазійське чи африканське походження, а білі перебувають у меншості. В Гайані азійці становлять трохи менше половини всього населення, темношкірі жителі та мішані африканці — 44 %, а інших, у тому числі європейців, зовсім небагато. У Сурінамі етнічна картина більш складна, оскільки колоністи привезли сюди для підневільної праці не тільки індійців із Південної Азії (нині їхні нащадки становлять 37 % усього населення) і негрів (31 %), а й індонезійців (15 %). Решта 10 % сурінамського населення — це представники окремої категорії людності, предки яких були темношкірими рабами (відомими також під назвою бушу), котрим удалося втекти із прибережних плантацій і поселитися в лісах внутрішньої частини країни. Французька Гвіана є найбільш європейською з трьох країн. Приблизно три чверті її крихітного населення розмовляє французькою мовою, а етнічну більшість становлять креоли — мішане населення, предками якого були африканці, азійці та білі (66 %).

Французька Гвіана, яка є заморським департаментом Франції, найменш розвинута серед трьох країн. Стартовий комплекс Європейської космічної агенції в Куру забезпечує половину більш ніж скромної виробничої активності країни. Більшість продуктів харчування завозиться з-за кордону.

Сурінам досягнув набагато більшого прогресу після отримання незалежності у 1975 р., але незабаром країна вступила в період політичної нестабільності. Понад 100 000 жителів еміґрували до Нідерландів, а протягом кінця 1990-х років застійна економіка країни майже збанкрутувала. Утім Сурінам не тільки залишився самодостатнім у виробництві рису, а й експортує надлишки цієї основної сільськогосподарської культури разом із бананами та морськими продуктами. Головним джерелом отримання прибутків були і залишаються боксити (алюмінієва руда), які добувають у районі, розташованому в середині країни. Однак першість скоро може перейти до нафти, значні родовища якої були відкриті нещодавно в офшорній зоні.

Британська Гвіана (сучасна назва якої — Гайана) стала незалежною в 1966 р. — у розпалі внутрішнього конфлікту між темношкірим та азійським населенням. Етнічні проблеми продовжують переслідувати цю країну, в якій більшість люду проживає у невеликих селах поблизу узбережжя. Значну частину щорічного доходу країні приносять боксити і золото з багатої на корисні копалини західної частини Гайани, цукор, рис, креветки та меляса. Існує імовірність того, що нафта стане однією з головних статей доходу, оскільки відкриті біля берегів Сурінаму родовища простягаються до територіальних вод Гайани. Ці дві країни, однак, не можуть дійти згоди щодо їхнього морського кордону, що ще більше загострює відносини між ними.

Сьогодні всі три країни почали втягуватися у вир полеміки щодо подальшої долі тропічних лісів. У той час як економіки двох більших «Ґвіан» гостро потребують капіталовкладень, лісозаготівельні компанії Південно-Східної Азії пропонують великі гроші за право експлуатації їхнього найбільш цінного природного ресурсу — обширних просторів тропічних лісів, які вкривають землю за межами заселених прибережних смуг. Азійці вже отримали концесії, коли у бій вступили захисники довкілля. Останні прекрасно усвідомлюють, що лісозаготівельниками вже було сплюндровано довкілля у багатьох місцях Південно-Східної Азії, тому вони самі намагаються придбати собі концесії для збереження якомога більшої частини лісів.

того ж залежать від коливань цін на світовому ринку. Переважна більшість їхніх мешканців живуть за рахунок натурального сільського господарства і праці за наймом. Соціальна і економічна нерівність є тут звичайним явищем, як і у більшості країн іберійської Америки. У політичному плані над обома державами нависли чорні хмари нестабільності. Особливо це стосується втомленої від насильства Колумбії — країни, в якій не припиняється збройна боротьба і громадянське суспільство практично перестало існувати.