Туркменістан

На південному заході регіону лежить пустельна країна Туркменістан (лише 5,4 млн жителів). Простягаючись на схід від берегів Каспійського моря до Афганістану і маючи кордон з Іраном дов

жиною понад 1100 км (700 миль), ця територія була частиною старого мусульманського Туркестану перед тим як стала радянською республікою у 1925 р. Обширний за площею, Туркменістан був скупченням багатьох кочових народів, коли розпочалися радянські спроби модернізувати цей ареал. Сьогодні 76 % жителів республіки є туркменами, але багато внутріетнічних меж розділяють її переважно мусульманське населення. Є також росіяни (7 %, переважно у містах), узбеки (10 %), казахи, українці, татари і вірмени.

Радянські плани щодо стабілізації населення Турменістану втілилися у широкомасштабному проекті: у 1950-х роках Каракумський канал почав переносити воду з гір на сході у серцевину пустелі. Систему каналу довжиною понад 1100 км (700 миль) забезпечує понад 3 млн акрів культивованих земель. Але, відводячи воду від ріки Амудар’я (рис. 7-19), тодішні планувальники спричинили висушування Аральського моря.

На зрошуваних землях селяни вирощують бавовник, зернові, овочі та фрукти, але багато туркменів і надалі займаються розведенням овець і продають каракуль (зі шкур молодих ягнят) на експорт. Однак справжня надія Туркменістану — це його сектор Каспійського басейну, багатий на нафту і природний газ. Вони вже посіли перше місце у структурі експорту країни за вартістю, а іноземні компанії ведуть нові розвідки. Ключовою проблемою є транспортування продукції на закордонні ринки. Іран, завжди зацікавлений у поширенні свого впливу в Туркестані, запропонував допомогу у спорудженні трубопроводу із Західного Туркменістану до його порту Абадан у Перській затоці. Інші варіанти передбачають відправку нафти на кораблях із туркменістанського порту Турк-менбаші до Баку в Азербайджані, а звідти трубопроводами через Кавказький регіон і Туреччину до середземноморського порту Джейхан або через Росію до чорноморського порту Новоросійськ, або через Грузію морем до української Одеси, а звідти трубопроводом на Броди — Ґданськ.