ТІБЕТ

Як демонструють кліматична і фізична карти, у цій колонії Китаю домінує суворе природне довкілля. Це безмежний рідкозаселений район, визначений як автономний, але фактично Тібет (Сізан) є окупованою територією. У його суспільній географії ми звернемо увагу на два суб-райони.

Перший є серцевинним ареалом тібетської культури — між Гімалаями на півдні та Трансгіма-лаями трохи на північ. На цій території деякі долини лежать на висоті 2130 м (7000 футів); клімат порівняно м’який, і можлива певна культивація. Тут міститься головне геопросторове зосередження населення Тібету, в тому числі столиця Лхаса на перехресті шляхів. Китайська влада вклала інвестиції у розвиток цих долин, які мають прекрасні місця для будівництва гідроелектростанцій (деякі з них були використані для кількох галузей легкої промисловості) і багатообіцяючі поклади корисних копалин. Другим субрайоном, що викликає інтерес, є басейн Цайдам на півночі (рис. 10-15). Він лежить на тисячі футів нижче оточуючих гір Куньлунь і Алтинтаг та завжди був пристановищем кочових пастухів. Однак нещодавно тут розвідано нафтові й вугільні родовища, і вони тепер розробляються.

Як нагадує нам рисунок 10-3, Тібет підпав під китайське правління за часів маньчжурської династії Цін у 1720 р., але здобув окремий статус у кінці XIX ст. Комуністичний режим Китаю окупував Тібет у 1950 р., а у 1959 р. придушив повстання тібетських селян проти китайської присутності. Віддавна тібетське суспільство згуртоване навколо подібних до фортець монастирів буддист-ських монахів, які платять безмежною відданістю своєму верховному лідерові Далай-ламі. Китайці намагаються модернізувати цю феодальну систему, але тібетці вірні своїм традиціям.

У 1959 р. вони, зрозуміло, не змогли перемогти китайські збройні сили. Далай-лама був вигнаний, а монастирі спустошені. Китайці зруйнували більшу частину культурної спадщини Тібету, грабуючи її духовні скарби й мистецькі твори. їхній суворий режим був дещо послаблений після смерті Мао у 1976 р. (релігійні скарби повернулися в Тібет, було дозволено реконструкцію монастирів, буддистське релігійне життя відновилося). Але виступи тібетців за незалежність, особливо після 1987 р., тривали; врешті-решт китайці знову зробили свій контроль жорсткішим. Від часу формальної анексії у 1965 р. Тібет управлявся як автономний район. Хоча за територією він великий, його населення становить лише трохи більше 2 млн.

Відвідини Тібету, окупованого китайцями, справляють гнітюче враження. Власне тібетська архітектура красива й експресивна, але поряд сучасні китайці збудували свої потворні сірі споруди. Це безпосереднє сусідство комуністично-китайської банальності й тібетської вишуканості ніби підкреслює духовну прірву, яка існує у цьому нібито постколоніальному світі. За правління Мао Цзедуна Китай розглядав Тібет як плацдарм проти Індії — тодішнього союзника Москви. Розпад радянської імперії поки що не пом’якшив позицію Пекіна.