На південь від Словаччини, посередині басейну річки Дунай, лежить Угорщина, що межує з Австрією на заході та Румунією на сході. Угорщина є нацією-державою лише з менш ніж 10 млн людей, але угорці також живуть у Словаччині, Румунії, Словенії, Хорватії, Сербії та Чорногорії від тих часів, коли Угорщина правила цим регіоном (рис. 1-24). Час від часу угорська держава виявляє підтримку цим етнічним групам у сусідніх державах, і вони, зі свого боку, сподіваються на визнання своєю батьківщиною.

Коли нація виявляє транскордонний інтерес до своїх етнічних груп, така практика називається ірредентизмом. Цей термін відображав подібну си- ЗО туацію стосовно Італії та Австрії у XIX ст. Італія хотіла інкорпорувати італомовну територію у сусідній Австрії, називаючи її «Italia Irredenta» («Італія необ’єднана»). Сьогодні численні етнічні меншини знаходяться по різні боки кордонів в усіх частинах світу. Тому ірредентизм є глобальним географічним феноменом.

Найбільша ріка Східної Європи, Дунай, протікає у багатьох країнах регіону, але слугує більше розділяючим, ніж об’єднуючим чинником. У

\

своєму серединному басейні Дунай формує особливо сприятливі умови для угорців (мадярів), які мігрували сюди понад тисячу років тому. Азійці за походженням, мадяри розбудували у своїй родючій низовині процвітаючу державу, в той же час зберігши культурну та лінгвістичну ідентичність; ба більше, у певний період виростаючи до імперської влади у регіоні. Столичні міста-близнюки на Дунаї, Буда і Пешт (більш відомі як Будапешт), є провідними містами, які майже у десять разів більші від наступного великого міста в Угорщині. Це відображає сільський характер більшої частини країни. Після того як Угорщина звільнилася від радянського домінування на початку 1990-х років, було проведено аграрні реформи. Сьогодні країна залишається самодостатньою у виробництві більшості продуктів харчування і є єдиним експортером продовольства у регіоні.

Перехід Угорщини до демократії та ринкової економіки був важким, але політична стабільність і демократичне передання влади (у 1994 р. за колишніх комуністів проголосувала більшість, і вони повернулися до влади під соціалістичним прапором!) дали Угорщині змогу розв’язати її економічні проблеми. Будучи світовим експортером бокситів (для виробництва алюмінію), Угорщина має поклади вугілля, які частково використовують для виробництва електрики, родовища нафти і природного газу на сході Середньодунайської низовини, а також уранової руди для атомних станцій. Низка інших корисних копалин тягнеться від марганцю до міді. Але майбутнє Угорщини полягає у досвіді її добре освіченої робочої сили. Старі державні підприємства далі виробляють залізо і сталь (з руди, імпортованої на баржах по Дунаю), але тисячі менших компаній тепер експортують дороге обладнання — від мікрохвильових печей до телевізорів. У 2001 р. перспективи Угорщини щодо вступу до ЄС були обнадійливими.