УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ

Державна

і національна територія

Для України як держави важливе значення має 1 географічний простір, у якому відбувається політичне, соціальне, економічне та духовне життя її людності. Географічний простір — це передусім місце активної життєдіяльності людей. Він є частиною земної суші і водної поверхні з усім їхнім складним природним середовищем, ландшафтом, які упродовж багатьох століть впливають на господарське життя, суспільні, родинні відносини і духовний світ людей.

Український географічний простір складається з таких трьох частин, які послідовно входять одна в одну: 1) територія держави; 2) українські етнічні землі; 3) глобальний простір. Всі вони формуються українським населенням, кожний представник якого є у певній пропорції і homo economicus (людина, що господарює), і homo culturicus (людина культурна), і homo politycus (людина політична, громадянин). Отже, визначальним чинником формування українського географічного простору є український народ з урахуванням історичних особ

ливостей заселення ним земної поверхні, освоєння природного середовища.

Географічним ядром глобального простору українства є державна територія — чітко окреслена 2 у просторі і визнана міжнародними угодами площа земної поверхні і земних надр під нею, а також дванадцятимильна (22,2 км) зона морських вод і дна, товща атмосфери над ними (рис. 2-1). Таким чином, державна територія — це не тільки суша, як це часто уявляють, але й водна поверхня і вся товща вод під нею разом із морським дном та його надрами. Її називають акваторією, або територі- З альними водами. Багато держав виділили у прибережних морях двохсотмильні виключні економічні зони, що у територіальні води не входять, але вилов риби, добування корисних копалин тощо в них можуть здійснюватися лише за згодою даних країн.

До складу території держави належить повітряний простір над її сушею і акваторією — аероторія. 4 Польоти пілотованих і непілотованих апаратів в аероторії певної держави можуть здійснюватися лише з її дозволу. Інакше — це порушення її суверенітету.

Власне територію (сушу), аква- і аероторію ще називають геоторією. Звичайно, площу території 5

ДЕРЖАВНА ТЕРИТОРІЯ УКРАЇНИ та УКРАЇНСЬКІ ЕТНІЧНІ ЗЕМЛІ


Марянівка0

і л Ватутіне

КОРДОНИ та МЕЖІ

—-Державний кордон України

—— Кордони інших країн

——- Межі адміністративних областей України

……. Межі українських етнічних земель

ЦЕНТРИ

Центр державної території України 0 Столиця України

О Центр Автономної Республіки Крим

• Центри адміністративних областей

о Інші міста

Примітка. Межі українських етнічних земель подані за В.Кубі-йовичем.

Кіровоград

Полтава\ХаРків

• у-

Дніпропетровськ

Одеса

РИСУНОК 2-1

держави визначають як площу її суші. Так, сучасна площа України становить 603,7 тис. км2, а площа територіальних вод — понад 20 тис. км2.

Характерною рисою державної території України тепер є те, що вона не повністю збігається з межами її етнічних земель. Своєю чергою, українські етнічні землі (етнічна територія) — це простір земної поверхні, який компактно заселений і господарськи освоєний українцями, українським етносом за багато століть його розвитку і розселення. Часто чіткі межі суцільно заселеного простору важко визначити, тому що він непомітно переходить у етнічно мішані території. Розподіл між сучасними державами української етнічної території — суцільної і мішаної — подано в таблиці 2-1.

Таким чином, суцільна українська етнічна територія становить майже чотири п’ятих усіх земель, що їх заселюють українці. З неї 80,4 % — це державна територія України, а майже 20 % лежить у сусідніх державах. Найбільше такої території у Росії (Бєлгородська, Курська, Воронєжська, Ростовська області, Краснодарський край). Якщо сюди ще зарахувати мішані території (Брянщина, Ставропольський край тощо), то у Росії знаходиться 291,9 тис. км2, або 30,9 % української етнічної території, тобто майже третина. Значно менше української етнічної території відійшло до Польщі (тут вона переважно мішана — Північна Лемківщина, Надсяння, Підляшшя, Холмщина), Словаччини (Південна Лемківщина) і Румунії (Мармарощина, Південна Буковина).

Таблиця 2-1

УКРАЇНСЬКІ ЕТНІЧНІ ЗЕМЛІ (за В. Кубійовичем, 1977 р.)

Країна

Площа

тис. км2

% від усієї площі

Суцільна етнічна територія

747,6

79,1

Україна

(державна територія)

601,1

63,6

Росія

114,3

12,1

Білорусь

27,0

2,8

Словаччина

3,5

0,4

Румунія

1,7

0,2

Етнічно мішана територія

197,1

20,9

Росія, в т. ч.

177,6

18,8

Брянщина

14,2

1,5

Східне Передкавказзя

163,4

17,3

Польща

19,5

2,1

Усього

944,7

100,0

Етнічну територію України становлять істори- 6 ко-географічні землі: Галичина, Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, Мармарощина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Бессарабія, Таврія, Кубань, Донщина, Наддніпрянщина, Сіверщина, Слобожанщина та ін. Ці землі частково або повністю входять до складу політико-географічних 7 земель і територій, до яких належать: Правобережна Україна, Лівобережна Україна, Західна Україна, Східна Україна («Підросійська Україна»), Брац-лавщина, Берестейщина, Перемишльщина, «Но-воросія» тощо. Нарешті, існують ще етнографічні 8 землі — Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина, Новосербія, Слов’яносербія (дві останні названі за місцями вселення царським урядом сербського населення у Подніпров’я та Донщину в XVIII ст.).

Ці землі дуже часто перекриваються і заходять одні в одних. Так, етнографічна земля Гуцульщина лежить головно в історико-географічній землі Галичині і частково — у Закарпатті. А політико-географічна земля Берестейщина розташована в історико-географічному Підляшші та Поліссі. В літературі часто плутають різні види цих земель.

На думку академіка С. Рудницького, етнічна (за його висловом — національна) територія — це головна основа нації, а ідеалом для всіх українців є вільна Україна в її етнічних межах. Так історично склалося, що починаючи з кінця XVIII ст. в Європі формувалися національні держави, які прагнули закріпитися в межах суцільного розселення нації-державотворця.

Державна територія має важливу властивість: незважаючи на те, що за міжнародними і двосторонніми угодами вона вважається недоторканною, насправді не було жодної держави, територія якої залишалася б постійною. Більш постійною, як побачимо, є етнічна територія. Для України зазначимо три особливості: 1) оскільки Україна часто втрачала свою державність, то не завжди можна говорити про державну територію; 2) державна територія України починаючи з XVIII ст. була меншою, ніж етнічна, тобто її кордони проходили всередині меж етнічної території; 3) геополітичним ядром України завжди було Подніпров’я.

Перша українська держава

Багато вчених, зокрема академік М. Грушевський, вважають, що першою праукраїнською державою була Антська держава (IV—VI ст.), яка являла собою племінне військове об’єднання. Територіально вона простягалася від Пруту на заході до Верхнього Дону на сході, від південного Полісся до Чорного моря. Загальні її контури нагадують

Трикутник духовності Волині,

або На чому присягають Президенти України

Дамо відповідь на другу частину питання. Два Президенти України — Леонід Кравчук і Леонід Кучма — присягали на Пересопницькій Євангелії. Назва її походить від села Пересопниця, що лежить західніше Рівного. Це село разом з іншим селом Дермань і містом Острог утворюють своєрідний Трикутник духовності Волині.

Волинь — історико-географічна земля України, один із ЇЇ найдавніших реґіонів. Досить згадати систему міст, що простягалися вздовж межі Лісостепу і Полісся від літописних Волиня і Плісниська, а разом з ними нині існуючих Володимира (Волинського), Белза, Бужеська (Буська), від Лучеська (Луцька) до Ізв’ягеля (Новограда-Волинського) і Житомира. Ці оборонні фортеці були водночас центрами ремесла і торгівлі. А у новітній період на Волині виникла Українська Повстанська Армія (1943 р.), яка вела боротьбу за Українську Незалежну Соборну Державу на два фронти: проти нацистських і більшовицьких окупантів.

Острог на Волині, що лежить на р. Вілії — притоці Горині, є історично відомим культурним центром. Тепер (2000 р.) тут проживає близько 10 тис. мешканців. Уперше згадується у літописанні під 1100 р. З другої половини XIV ст. він став осідком князів Острозьких, що походять від Рюриковичів. У минулому — це осередок православ’я, зокрема зі своєю Острозькою академією (1577—1640 рр.) та друкарнею (1580 р.), у якій Іван Федорович у 1581 р. вперше надрукував церковнослов’янською мовою «Острозьку Біблію». З цими закладами пов’язана діяльність українських церковних, культурних і суспільних діячів: Г. і М. Смотрицьких, І. Вишенського, Д. Наливайка, П. Конашевича-Сагайдачного та ін. Коли у другій половині XIX ст. залізничне будівництво оминуло Острог, він став занепадати. Новий імпульс у розвитку Острога пов’язаний з відновленням у середині 90-х років минулого століття Острозької академії — високої школи загальноукраїнського рівня.

Трохи західніше Острога лежить село Дермань з його знаменитим Свято-Троїцьким монастирем, заснованим Костянтином Острозьким у 1602 р. Сюди було перенесено частину Острозької друкарні, організована школа. Село відоме як місце науково-освітньої діяльності Д. Наливайка (керівник друкарні), Г. і М. Смотрицьких, И. Борецького, І. Вишенського. Тут бували славнозвісний вояк Іван Богун, генерал-хорунжий УПА Л. Ступницький; професор М. Костомаров, архімандрит Мотронинського монастиря М. Значко-Яворський. У Дермані народилися українські письменники Борис Тен та автор роману «Волинь» Улас Самчук (1905—1987, похований у Торонто).

Нарешті, третя «вершина» Трикутника духовності Волині — Пересопниця, яка за княжих часів була містом, а у другій половині XVI ст. стала селом. Наприкінці XV ст. тут було засновано монастир, збудовано замок. Але Пересопниця відома передусім своєю Євангелією. Цей шедевр української писемності й мистецтва створювався у 1556—1561 рр. спочатку у с. Двірці (Львівщина), а потім завершений у монастирі Богородиці у с. Пересопниці архімандритом Григорієм і протопопом сяноцьким Михайлом Васильовичем (прізвище невідоме). Це перша Євангелія, перекладена з давньогрецької українською літературною мовою. Євангелію подарував Переяславському кафедральному соборові гетьман Іван Мазепа, а потім її знайшов у 1837 р. науковець Осип Бодянсь-кий. Нині пам’ятка зберігається у Центральній публічній бібліотеці НАН України (м. Київ), і раз на чотири роки на ній Президент України присягає своєму народові на вірність.

сучасну державну територію України без крайньої західної її частини (рис. 2-2).

У часи розвитку Русі (за князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого, X—XI ст.) державна

територія простягалась у південно-північному напрямі від Чорного до Балтійського морів, хоч її політичне й економічне ядро залишалося у середній течії Дніпра (рис. 2-3). Величезні простори

УКРАЇНА

На Гуцульщині

Гуцульщина — етнографо-географічна земля України, що розкинулася на стику трьох областей — Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської. їй належить весь південно-східний край Українських Карпат з найвищою вершиною — горою Говерлою (2061 м). А ядром Гуцульщини є місто Косів, що лежить у розлогій улоговині на р. Рибниці — притоці Черемоша. Косів — давнє українське місто, перша письмова згадка про яке датується 1424 р. У ньому й навколишніх селах як у краплині води віддзеркалилася уся історія і культура Гуцульщини й гуцулів.

Гуцули — етнографічна група гірських українців, що зберегла свою самобутню культуру, мову, обрядовість, господарські навички. Вони неперевершені лісоруби, виробники бринзи, різьбярі, мосянжники, писанкарі, килимарі тощо. Висококваліфікованих фахівців з народних промислів готує Косівський коледж ужиткового мистецтва.

Особливо привабливий Косів весною, коли зацвітають яблуневі сади. Тоді на місцевому ринку з’їжджаються митці з усієї Гуцульщини зі своїми творами, що виграють усіма барвами веселки. Тут гуцула не сплутаєш із численними туристами чи просто приїжджими. Багату гуцульську лексику зі специфічною вимовою використав письменник Михайло Коцюбинський у творі «Тіні забутих предків». Духовну

і матеріальну культуру гуцулів вивчали багато вітчизняних і чужоземних етнографів та географів. Серед них передовсім назвемо українців Володимира Шухе-вича, Володимира Кубійовича, поляка Вінцента Поля.

Центром сьогоднішньої Гуцульщини дедалі більше стає місто Коломия, що лежить на р. Прут. Тут створено Музей Гуцульщини, відкрито пам’ятник «Гуцульська писанка», проводяться конгреси гуцулів з усього світу.

……. Межі українських етнічних земель

—Сучасний державний кордон України

—Сучасні кордони інших держав

найдавніші держави

на ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

І Грецькі міста-держави (VII-VI ст. дв Хр. SJ Скіфська держава (VII-III ст. до Хр.)

Мала Скіфія (Піст, до Хр.-II ст. поХр.)

] Боспорське царство (IV-11 ст. до Хр.)

~»| Держава (пакс) Антів (IV-VI ст. по Хр.) о 100 200 км

РИСУНОК 2-2

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ 137

РИСУНОК 2-3

межиріччя Волги й Оки, тобто місцевості, де пізніше, у XII ст., почало формуватися Володимиро-Суздальське князівство — попередник Московської держави, були заселені нечисленними угро-фінськими племенами. Ще перед монголо-татар-ською навалою (XIII ст.) Київська держава по суті розпалася. Її державно-політичне ядро перемістилося на захід у Галицько-Волинське князівство (королівство), яке простягалося від Берестейщини до Чорного моря, маючи в цілому меридіональне спрямування. Тоді західний кордон держави найбільше збігався з західною межею українських етнічних земель.

Після анексії Галичини Польщею (1349 р.) і входження східноукраїнських земель та Волині до

Великого князівства Литовського (XV ст.) про державну територію України говорити не доводиться аж до 50-х років XVII ст., коли вибухнула Визвольна війна українського народу проти королівської Польщі, яка у XVI ст. (Люблінська унія 1569 р.) захопила усі тодішні етнічні українські землі майже до Дінця на сході.

Друга українська держава

Ядром організації Другої української держави тоді стало Запоріжжя — козацька республіка (Козацька держава), що являла собою широку смугу від Дністра і Південного Бугу на заході до Дінця на

• — • N С

РИСУНОК 2-4

Брест-Литовський

Чернігів

Рівне#

Берестечко

•.Броди

Житомир

Переяслав

Біла Церква Корсунь #

Полтава

>каси

Тернопіль

Кременчук

Чигирин1

Кам’янець

Умань

Кишине\

Бахчисарі

__ _ Кордон Московського царства за Поляновським договором (1634 р.)

Кордон згідно з умовами «Вічного миру» (1686 р.)

………. Південно-західний кордон Російської імперії (1878 р.)

…….. Межі українських етнічних земель

—-Сучасний державний кордон України

ЕКСПАНСІЯ МОСКОВСЬКОГО ЦАРСТВА та РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ на УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ у XVI — на початку XIX ст.

200 км

1 Територія, зайнята до XVII ст.

і—1 Гетьманщина (протекторат за Переяслав

11 ською угодою 1654 р.)

_ і Запоріжжя

Землі, що відійшли за І поділом Речі Посполитої до Російської імперії (1772 р.)

Землі, що відійшли за II поділом Речі Посполитої до Російської імперії (1793 р.)

—і Землі, що відійшли за III поділом Речі Посполитої 1 до Російської імперії (1795 р.)

«1 Землі, що відійшли за І поділом Речі Посполитої до Австро-Угорщини (1772 р.)

”1 Землі, захоплені в Османської імперії (1774,1783,1791 рр.)

І І Землі, захоплені в Османської імперії (1812 р.) Щ Землі під Австро-Угорщиною з початку XVIII ст.

і Землі під Австро-Угорщиною з початку 1774 р.

РИСУНОК 2-5

сході. В результаті війни сформувалася українська держава з територією значно меншою, ніж етнічні українські землі, — без Галичини, Буковини, Закарпаття, Західного Полісся і Західної Волині. Основний масив її території лежав на Правобережжі Дніпра, простягаючись уверх вздовж його лівої притоки Десни аж до Брянська (район Ста-родубщини) на півночі, до Путивля, Лебедина і Харкова та р. Донець на сході та вниз уздовж Дніпра до Чорного моря на півдні (рис. 2-4). Богдан Хмельницький мав намір об’єднати у цій державі усі західні українські землі (аж до Вісли, як він висловлювався). Столицею держави було місто Чигирин.

У результаті Андрусівського перемир’я (1667 р.) і «Вічного миру» (1686 р.) Україна була поділена між Польщею і Московією головно по лінії Дніпра (Київ з околицями відійшов до Московії), а Запоріжжя від Південного Бугу до Дінця і до Нижнього Дніпра залишилось автономною республікою під спільною зверхністю цих держав (рис. 2-5).

Деякі автономні державні права мала Гетьманщина — українська земля, що була підвладна Росії (без Слобідської України). Територія Гетьманщини мала більш меридіональне простягання: від Верхньої Десни до Запоріжжя. В часи її найбільшого розквіту (1687—1709 рр.) за гетьмана Івана Мазепи столицею її був Батурин. Гетьманщина

«Чигрине, Чигрине!»

У 60—80-х роках XX ст., в часи застою, багато західних українців полюбляли їздити у козацький край, передовсім на Черкащину — до Канева, на могилу Т. Шевченка, і до Чигирина — столиці Богдана Хмельницького. Це до нього, Чигирина, звертається Т. Шевченко словами: «Чигрине, Чигрине! Все на світі гине». Звертання поета було не випадкове. Чигирин став для українця символом відвойованої і втраченої незалежності. Саме тут було ухвалене рішення прийняти військове підданство Московії, що оформилося Переяславською радою (1654 р.) і закінчилося для України трагічно.

Чигирин розкинувся на високому березі р. Тяс-мин недалеко її впадіння у Кременчуцьке водосховище. Він лежить на південному краю Лісостепу і був деякий час поселенням-зимівником, де проводили холодну пору року запорожці. Це — саме серце козаць

кого краю, приблизно половина шляху між духовною столицею України Києвом та Низовим козацтвом. Та й поруч село Суботів — родинне гніздо гетьмана Богдана Хмельницького, куди він щоденно їздив і де був похований (1657 р.). Тепер виявилося, що саме поблизу Чигирина міститься геометричний центр українських етнічних земель. Чи не дивний збіг?

Після смерті Б. Хмельницького гетьманську столицю перенесли у Батурин, який у 1708 р. за «зраду Мазепи» був дотла знищений, а його людність вирізана. Занепав і Чигирин. Резиденція Б. Хмельницького, ратуша і Спаська церква не збереглися. Тільки на Замковій горі залишилися руїни фортифікацій. Слова Т. Шевченка, який двічі відвідав ці місцевості і створив тут декілька картин та малюнків (фрагмент одного з них — «Дари в Чигрині 1649 року» — ми тут бачимо), виявилися пророчими. У тому числі для радянського періоду, коли руйнація була завершена.

Лише на початку 80-х років минулого століття стараннями ентузіастів було створено Національний історико-культурний заповідник «Чигирин». Відроджувати доводиться на голому місці.

Передовсім планується відтворити резиденцію самого гетьмана Б. Хмельницького, де він приймав найважливіші державні рішення, писав листи високим особам Європи й Азії. Багато документів Другої української держави тепер зберігаються у музеях Кракова, Лондона, Стокгольма та ін. Там же прапор, булава, шабля та інші символи влади і особисті речі великого сина України. їх місце має бути тут, у Чигирині.

Недалеко від Чигирина — ще одна пам’ятка історії та культури — Мотронинський Троїцький монастир другої половини XVI ст. У ньому гайдамаки святили свої ножі, готуючись до повстань. У 1918— 1924 рр. на Чигиринщині з центром у Мотронинсько-му монастирі та в урочищі Холодний Яр, що поруч з ним, діяли загони «Чигиринської республіки», спрямовані проти Денікіна, і повстанські загони В. Чучупака, що боролися проти радянської влади. Нині Мотронинський жіночий монастир належить Українській Православній Церкві Московського патріархату.

УКРАЇНА

Перлина Гетьманщини — Качанівка

Протягом майже усього XIX ст. на півдні Чернігівської губернії притягувала до себе дворянська садиба Тар-новських — Качанівка. Вона славилася архітектурно-парковим ансамблем, великою збіркою творів образотворчого, ужиткового мистецтва і скульптури, книгозбірнею.

Тарновські належали до українського козацько-старшинського роду, що мав великі маєтності у Київській, Чернігівській та Полтавській губерніях. Найвідоміші три представники цього роду — Григорій (1788—1853), Василь (старший, 1810—1866) і Василь (молодший, 1838—1899) — були громадськими, культурно-освітніми діячами і меценатами. За їхнього життя Качанівка стала знаним культурно-мистецьким осередком. її відвідували, у ній жили і творили українські і російські поети і прозаїки, художники, вчені, композитори й артисти, громадські діячі та ін. Серед великої плеяди знаменитостей — Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Панько Куліш, Марко Вовчок, Ганна Барвінок, Микола Костомаров, Михайло Глинка, Павло і Гнат Житецькі, Дмитро Яворницький, Семен Гулак-Артемовський, Ілля Рєпін, Михайло Максимович. Саме тут на замовлення Григорія Тарновського Тарас Шевченко створив свій мистецький шедевр — акварель «Катерина». На кошти Василя Тарновського П. Куліш зміг видати український переклад Біблії (співавтором був український фізик Іван Пулюй) та низку художніх творів, зокрема «Чорну раду». Коштом Тарновських споруджували пам’ятники Богданові

Хмельницькому у Києві, Іванові Котляревському у Полтаві, була впорядкована могила Тараса Шевченка у Каневі, створено Київську громадську бібліотеку, покладено основу Чернігівського музею старожит-ностей тощо. У мистецькій колекції Качанівки були картини А. Ван Дейка, К. Брюллова, Т. Шевченка, І. Айвазовського, О. Кіпренського і багатьох інших видатних художників. За меценатську діяльність Григорія Тарновського було обрано почесним вільним членом Російської Академії мистецтв. А Василь Тар-новський (молодший) став почесним членом товариства «Просвіта» у Львові.

У 1897 р. садиба Тарновських була продана цук-розаводчику Павлові Харитоненку, який теж був колекціонером мистецьких творів. До революції вона перейшла у власність Михайла Оліва, який збирав переважно західноєвропейський живопис.

Незавидною видалася доля Качанівки та її мистецьких надбань за радянського режиму. Велика кількість художніх творів була знищена або розкрадена. Розбито майже усі скульптури, зруйновано приміщення. Деякі експонати осіли у музеях України та Росії. Наприклад, у Московському історичному музеї опинилася бандура Івана Мазепи.

Після створення у 1981 р. Качанівського культурно-історичного заповідника організовано «Товариство друзів Качанівки», яке прагне відновити принаймні частину втраченого.

припинила своє існування за Катерини II у 1764 р. й остаточно була ліквідована на початку 80-х років XVIII ст., коли зруйнували Запорізьку Січ (1775 р.), яка утворювала своєрідну альтернативну до Гетьманщини українську державу.

Кінець XVIII ст. був початком триразового поділу королівської Польщі (1772, 1793, 1795 рр.). У результаті всю Правобережну Україну і Західну Волинь окупувала Російська, а Галичину і Буковину — Австрійська імперії.

Третя українська держава

Третя українська держава формувалася на уламках Російської та Австро-Угорської імперій, які розпалися після Першої світової війни. Цей процес мав декілька етапів.

Перший етап — 1917—1922 рр. Це період утворення національної держави Українська Народна Республіка зі столицею у Києві (від лютневої революції у Росії до 22 січня 1918 р., коли був проголошений IV універсал Центральної Ради — найвищого органу влади УНР); утворення залежної від Петрограда Української Соціалістичної Радянської

Республіки 25 грудня 1917 р. з центром у Харкові; утворення 1 листопада 1918 р. Західноукраїнської Народної Республіки зі столицею у Львові, її об’єднання (злука) з УНР 22 січня 1919 р. Кожна з цих республік мала свою територію.

Територія УНР охоплювала землі підросійської України без Північного Підляшшя, Кубані, Бесарабії та Криму (рис. 2-6). Під час існування Гетьманської держави (29 квітня 1918 р. — 14 грудня 1918 р.) було встановлено кордон з Росією та Білоруссю, який проліг по північній межі етнічних земель України до межі з землями Війська Донського. Це був перший державний кордон України, який переважно збігався з межею українських етнічних земель.

Другий такий кордон проліг на заході, коли 1 листопада 1918 р. постала Західноукраїнська Народна Республіка. Її найвищий орган влади (Українська Національна Рада) 13 листопада 1918 р. проголосив, що «простір Західно-Української Республіки покривається з українською суцільною етнографічною областю в межах бувшої Австро-Угорської монархії. Тобто з українською частиною бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковини та з

Стародуб

Воронеж

Чернігів

чБутурлинівкд..

Люблін

Ніжин1

Бєлгород*’

Житомир

Біла Церква

Тернопіль \

Станіслав

Камянець-л- Подільський

Умань

Ужгород

Катеринослав

:Ольвіополь

^.Кривий Ріг

Новочеркаськ

ДЕРЖАВИ

_І Українська Народна Республіка (1918-1920 рр.)

Західноукраїнська Народна Республіка (1918-1919 рр.)

ІШ Короткотривалі анексії українськими державами

КОРДОНИ та МЕЖІ

— Кордон УНР

………..Кордони країв, провінцій та губерній в 1914 р.

——Кордони інших країн у 1914 р.

……. Межі українських етнічних земель

—-Сучасний державний кордон України

Катеринодар

Сімферополь

Новоросійо

РИСУНОК 2-6

українськими частинами бувших угорських повітів (комітатів): Спиш, Шариш, Земплин, Уг, Берег, Угоча, Мармарош». Столицею ЗУНР стало місто Львів.

22 січня 1919 р., у день першої річниці проголошення УНР, було здійснено акт величезної історичної ваги — злуку УНР і ЗУНР. ЗУНР увійшла до складу УНР на правах області. Таким чином, вперше в історії майже на усьому етнічному просторі України (за винятком невеликих територій Північного Підляшшя, Південно-західної Одещини, Донщини і Кубані) була утворена Українська Соборна Держава зі столицею у Києві. Ця держава зразу опинилася у кільці війни: більшовицької агресії з північного сходу, білоросійської денікінської — з південного сходу, Антанти — з півдня, румунів — з південного заходу та поляків — із заходу. Під цими ударами держава українського народу в його етнічних межах упала, а східний (російський) і західний (польський) агресори зійшлися у двобої на українських землях (літо 1920 р.).

Аби стримати більшовицький наступ у Середню і Західну Європу, англійський міністр закордонних справ Керзон запропонував установити демаркаційну лінію між Польщею і Росією, яка мала проходити через західні землі України від Бреста вверх Бугом до Грубешова (тепер у Польщі) і Со-

каля, повертаючи далі на захід до Томашова і прямуючи на південь східніше Ярослава та Перемишля і далі до межі із Закарпаттям західніше м. Турки (тепер Львівська обл.).

Україна під окупаційними режимами

Після падіння УНР протягом 1922—1939 рр. територія України була поділена між чотирма державами. Період між початком 20-х і початком 90-х років був найтрагічнішим в історії українського народу і його землі. Формально з 25 грудня 1917 р. існувала Українська Соціалістична Радянська Республіка зі столицею у Харкові (до 1934 р.). Галичину, Лемківшину, Надсяння, Холмшину, Підляшшя, Західну Волинь окупувала Польща, Північну Буковину і українську Бессарабію — Румунія, а Закарпаття було приєднано до Чехословаччини. В усіх землях державними органами здійснювався відкритий етноцид українського народу.

Особливої уваги заслуговує УРСР, яка в 1922 р. увійшла до складу СРСР. Фактично українські землі в СРСР становили 570 тис. км2, із них лише 443 тис. км2 (77,7 %) в УРСР. Поза республікою опинилися майже 130 тис. км2 етнічних українських земель, головним чином у Росії. Це

Стародубщина (Брянська обл.), Південна Курщи-на і Білгородщина, Воронєжчина, схід Донщини (у Ростовській обл.), Кубанщина, Крим. Кордони між Україною і Росією проводилися часто по старих губерніальних чи повітових межах, які не враховували національного складу населення. Крім того, вже у 1925 р. від України було відірвано Шахтинську і Таганрозьку округи загальною площею 6,5 тис. кв. верст і населенням 325 тис. осіб (рис. 2-7). Такий стан залишався до початку Другої світової війни. Щоправда, у 1938—1939 рр. кілька місяців існувала самостійна українська держава на Закарпатті — Карпатська Україна (зі столицею у Хусті) на чолі з президентом Августином Волошиним.

Після Другої світової війни остаточно сформувалася сучасна державна територія України. У 1939 р. в результаті таємної змови Сталіна і Гітле-ра до складу УРСР увійшла Західна Україна (територія, окупована Польщею, але з кордоном, який загалом збігався з лінією Керзона). Проте вже тоді кордон Західної України із Західною Білоруссю пройшов так, що частина українського Полісся (Піншина, Кобринщина, Берестейщина) опинилася поза межами нашої держави.

Остаточне розмежування між СРСР і Польщею було здійснене за договором, підписаним у

серпні 1945 р., згідно з яким кордон перемістився на схід від лінії Керзона на 17—30 км. Якщо у 1939—1941 рр. Перемишль входив до складу України, то тепер він опинився у Польщі. У 1951 р. відбувся частковий обмін територіями: до України відійшли землі між річками Соколія і Західний Буг (частина Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну), а до Польщі — околиці тодішньої Дрогобицької області із запасами нафти і газу.

У 1940 р. більшовицький режим установлено у Північній Буковині й українській Бессарабії, а у 1945 р. — у Закарпатті. Тоді ж ці землі були офіційно приєднані до УРСР.

Після 1954 р., коли до складу України повернувся Крим, державна територія УРСР не змінювалася. Незмінною вона залишилась і після проголошення самостійності України 24 серпня 1991 р.

Формування сучасної української держави

Сучасна українська держава бере початок від 16 липня 1990 р., коли Верховною Радою УРСР було проголошено Декларацію про державний суверенітет України.

ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УРСР (1921-1954 рр.)

ї*, :[. Черніпв

……. Межі українських етнічних земель

(

—-Державний кордон України

Межі сучасних адміністративних областей

J

України

(

——Кордони інших держав

Столицю України підкреслено

0 100 200 км

V

J /*» *Льгов


‘.. Луганськ1. А /

ЗЕМЛІ, що УВІЙШЛИ до СКЛАДУ УРСР у:

Г~~| 1921-1939 рр.

[ ] 1939 р. (пакт Ріббентропа-Молотова)

І 1940 р. (окупація Пн. Буковини і Пд. Бессарабії) ] 1945 р. (договір з Чехословаччиною)

pgjfH 1951 р. (договір з Польщею)

І ~1 1954 р. (договір з РРФСР)

ЗЕМЛІ, що ВІДІЙШЛИ зі СКЛАДУ УРСР у:

І | 1925 р. (до РРФСР)

| 1 1940 р. (до Молдови)

| 1 1945 р. (до Польщі)

1951 р. (до Польщі)

Дніпропетровськ )

Донецьк f «

-.•Запоріжжя \

ІТаганРог:»‘Р0еГбв-на-Дону

г- і *

.(• 1940

1954

Сімферополь

//

РИСУНОК 2-7