Найбільша концентрація нової хвилі українських емігрантів — у Римі. Загальна їх кількість складає десятки, а може й сотні тисяч. Подібна картина в Іспанії та Португалії. У Португалії, за даними ЗМІ, працюють 150 тис. українців, у тому числі майже 60 тис. із західноукраїнських областей. Вони зайняті на важких фізичних роботах, хоч це на 90 % люди з вишою освітою. Уряди України й Португалії уклали договір, який регламентує правовий легальний статус українських заробітчан та емігрантів.

Українці у Греції працюють головно у сільському господарстві, переважно на збиранні цитрусових.

Українська діаспора у Північній Америці. Найбільша вона у двох країнах — США і Канаді. Українці тут розселилися у лісостеповій і північній частині степової зони. Діаспора цих країн має найвищий рівень своєї організованості.

Українська діаспора США започаткована ще у XVII ст. Але інтенсивна еміграція українців, особливо західних, почалася з 1870 р. За 1877—1887 рр. сюди прибуло 33,9 тис. українців, у 1887—1897 —

74,4 тис., у 1897—1907 — 284,4 тис. Перед Першою світовою війною тут уже було близько 0,5 млн українців. Це була головно заробітчанська еміграція. У міжвоєнний час прибуття знизилося до 15—20 тис. осіб (також переважали «трудові» емігранти). Але вже після Другої світової війни сюди прибуло до 85 тис. головно політичних емігрантів. У 90-х роках почалася нова хвиля: заробітчани, студенти, з’єднання родин. Тепер зросла роль вихідців зі Східної України.

За різними оцінками, кількість українців у США коливається від 0,5 млн (дані радянської статистики) до 1,35 млн осіб (оцінка ЕУ). За даними Д. Маркусь і О. Воловини, у США на 1990 р. проживало 740,8 тис. осіб, що визнали себе частково чи повністю українцями. Найбільше їх живе на сході у штатах Пенсільванія (129,8 тис.), Нью-Йорк (121,1 тис.), Нью-Джерсі (73,9 тис.), Огайо (43,6 тис.), Мічіґан (43,9 тис.), Флоріда (33,8 тис.), а також на заході (Каліфорнія — 56,2 тис.), в центрі (Іллінойс — 38,4 тис.) та ін. У трьох штатах (Пенсільванія, Нью-Йорк і Нью-Джерсі) зосереджується майже половина усієї української діаспори США.

Більшість українців проживає у містах (у 27 містах по 5 тис. і більше осіб у кожному). Найбільшими «українськими» містами США є Нью-Йорк (56,3 тис. осіб у 1980 р.), Філаделфія (52,7 тис.), Чікаґо (37,4 тис.), Детройт (34,6 тис.), Піттсбург (34,2 тис.), Ньюарк (23,9 тис.) та ін. У 15 містах проживає половина усіх українців. Це означає, що у США українці є високоурбанізова-ною національною меншиною.

Як члени постіндустріального суспільства, вони мають високий ступінь освіченості й фаховості й зайняті переважно у сфері невиробничих послуг. Наприклад, у 1980 р. з усіх зайнятих українців-чо-ловіків лише 1,9 % працювало у сільському, лісовому господарстві та рибництві, 20,9 % — у промисловості, 20,0 % — у точних виробництвах, ремонті, енергетиці. Решта — у менеджменті, адміністрації, торгівлі, обслуговуванні тощо.

Українці у США займають високі державні пости, відомі у світі як визначні діячі науки і культури. Наприклад, Георгій Кістяковський був спеціальним радником президента Д. Айзенгауера в галузі науки і технології; Роман Попадюк — асистентом прес-секретаря президента Р. Рейгана, посланцем прес-секретаря міністерства іноземних справ, послом США в Україні; Богдан Футей — член Верховного суду США. Широко відомі імена учених: Олександра Оглоблина, Любомира Вина-ра, Тараса Гунчака, Мирослава Лабуньки (історики), Володимира Бандери та Івана Коропецького (економісти), Юрія Шевельова (лінгвіст), Григорія Грабовича та Леоніда Рудницького (літературознавці), Романа Дражньовського (картограф) та ін.

Як у жодній іншій країні, у США добре розвинена система українських громадських, релігійних, культурно-освітніх, молодіжних, жіночих та інших організацій.

У релігійному житті характерна багатокон-фесійність при домінуванні Української Католицької Церкви (УКЦ), яка має тут чотири дієцезії (найбільша — у Філаделфії). Досить сказати, що УКЦ має два коледжі, п’ять вищих навчальних закладів, 20 початкових шкіл. Кожна церква — це не лише будинок молитви, а й громадський заклад — бібліотека, недільна школа тошо. Існує невелика Візантійська Католицька Церква, що обслуговує колишніх закарпатців-русинів (у Піттс-бурзі). Найбільшою серед православних є Українська Православна Церква США, якою недавно керував патріарх Мстислав (Скрипник). Її центр — Баунд-Брук (західніше Нью-Йорка). Існують також УПЦ Америки, протестантські церкви. Частина парафій перейшла на григоріанський календар і англійську мову.

У США розвинене українське шкільництво, особливо суботні й недільні школи українознавства, де учні вивчають українську мову та літературу, культуру, історію, географію, етнографію. Серед закладів середньої та вищої освіти слід назвати духовні семінарії, молодіжні коледжі, американські інститути з українськими підрозділами, Гарвардський український науковий інститут у м. Бостоні. Останній видає квартальний «Українські гарвардські студії», бюлетень «Вісті з Гарварда».

Серед українських газет найвідомішою є «Свобода». У бібліотеці Конгресу США існує великий відділ україніки.

Наукові й професійні організації та заклади у США такі: Наукове товариство ім. Шевченка, Українська вільна академія наук, Товариство українських інженерів Америки, Українське лікарське товариство Північної Америки, Товариство українсько-американських адвокатів та ін. Діють ряд фундацій, громадських товариств (ветеранських, спортивних, жіночих, молодіжних та ін.).

Українці Канади. їхня чисельність становить, за різними оцінками, від 963 тис. до понад мільйона осіб. За переписом 1991 р. тут проживає 1054 тис. осіб українського походження. З них 406,6 тис. заявили свою українську національну ідентичність, решта — українці за походженням. Більшість мешкає у декількох провінціях, зокрема, в Онтаріо —

275,4 тис., Алберті — 266,2 тис., Британській Колумбії — 177,9 тис., Манітобі — 165,9 тис., Саска-чевані — 131,1 тис. осіб. Таким чином, якщо у США українці головно зосереджені на сході країни, то у Канаді — на заході та у центрі. Про це свідчить і зосередженість української діаспори у містах Канади. Лише в Едмонтоні (провінція Алберта) живуть 121,3 тис. осіб, Вінніпезі — 105,9 тис., Торонто — 91,4 тис., Ванкувері —

79.0 тис., Калґарі — 52,4 тис., Саскатуні —

31,6 тис. осіб та ін. У порівняно невеликому місті Віндзор на пограниччі з американським Детройтом проживає понад 10 тис. українців.

Канадська діаспора формувалася шляхом прибуття українців чотирма хвилями: 1) до Першої світової війни; 2) у міжвоєнний час; 3) після Другої світової війни; 4) у теперішній час. Великою мірою це збігається з хвилями емігрантів до США. Відомі імена перших емігрантів — Івана Пилипіва та Василя Єленяка з теперішньої Івано-Франківщини, які прибули у провінцію Алберта 1891 р. Перша хвиля українців зробила великий внесок в освоєння віддалених південно-західних регіонів Канади. Це були землероби, яким наділяли по 64,5 га цілинних (часом зайнятих лісом) земель.

Як і у США, канадські українці живуть повноцінним суспільно-культурним, релігійним, економічним і політичним життям. Вони досить глибоко інтегровані у громадянське суспільство.

33,1 % українців Канади — це греко-католики,

18.0 % — православні, 17,4 % — римо-католики. Це становить понад двох третин усієї української діаспори. Велика концентрація українських греко-і римо-католиків — у Вінніпезі. УГКЦ має п’ять єпархій, Українську католицьку семінарію Святого Духа. Інститут імені митрополита А. Шептицько-го, видає газети і журнали «Українські вісті»,

«Поступ», «Наша мета». У православної церкви три єпархії. Вона має духовну семінарію, Коледж Св. Андрія, Інститут Петра Могили, Інститут Св. Володимира, офіційний орган «Вісник».

Соціальне і політичне життя української діаспори Канади добре організоване. Тут знаходиться центр Світового Конгресу українців (СКУ). Серед найбільш відомих організацій — Українське національне об’єднання, Ліга визволення України, Товариство об’єднаних українців Канади. Діє чимало професійних товариств (лікарів, правників, бізнесменів).

Освіта українців здійснюється у приватних школах (початкова), на курсах українознавства, вища — в університетах та коледжах країни. Відкрито український відділ у Торонтському університеті, Канадський інститут українських студій в Едмонтоні. Багато учених-українців є членами Української вільної академії наук у Нью-Йорку і Канадського відділу Наукового товариства ім. Шевченка.

Українська діаспора у Південній Америці. Найбільшою українською діаспорою характеризуються Бразілія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

Українці у Бразілії. їх приблизно 350 тис. осіб, із них 310 тис. проживають у штаті Парана, зокрема у його столиці Курітібі. Приблизно 30 % українців — це міське населення, головно у штатах Сан-Паулу, Санта-Катаріна, Ріо-Гранді-ду-Сул та ін.

Першим емігрантом до Бразілії у 1872 р. був галичанин з-під Золочева (Львівщина). Малі групи емігрантів приїхали сюди у 1876 р. з Буковини. Масова еміграція почалася у 1895 р. Перша хвиля під назвою «Бразільська гарячка» прокотилася у 1895—1897 рр. (20 тис. малих фермерств), друга — у 1907—1914 рр. (15—25 тис. осіб з Галичини і Волині). Третя хвиля — міжвоєнна. Тоді приїхало 9 тис. українців з Галичини, Волині, Полісся, Буковини і Закарпаття, частково з Югославії. Ще одна хвиля була у 1947—1951 рр. (7 тис. осіб із таборів переміщених осіб із Німеччини та Австрії). Це були переважно інтелектуали, які потім частково виїхали до Канади і США.

Українці Бразілії інтегровані в економічне життя країни. З них 70 % живуть у селах («колоніях»). Маючи приблизно по 20 га, кожна родина вирощує пшеницю, жито, гречку, льон, а також маніоку, рис, чорні боби, м’яту, а у північних штатах Мату-Гросу і Рондонія — кофе, какао-боби та ін. 30 % українців живе у містах і працює як робітники чи техніки у приватних, муніципальних і державних підприємствах і закладах. Багато зайнято у сфері вищої освіти і науки в університетах країни.

Українці Бразілії на 85 % є греко-католиками. Існують 17 греко-католицьких парафій, три місії, 184 церкви. До УАПЦ із центром у Курітібі належать переважно вихідці з Волині та Буковини. Тут 12 парафій. Обидві церкви мають чернечі чоловічі й жіночі ордени.

На жаль, у Бразілії немає українських шкіл. Але, наприклад, у Малій семінарії Василіян святого Йосафата у Прудентополісі деякі предмети викладають українською мовою. Орден Сестер слу-жебниць Марії Пречистої володіє ЗО початковими, двома середніми школами, 17 дитячими садками з українською мовою викладання окремих предметів. Українську мову вивчають у державних школах штату Парана. Існують також суботні українські школи.

Українці в Аргентині. Тут проживає приблизно 220 тис. українців. З них 46 % — у Буенос-Айресі та околицях, 25 % — у провінції Місьйонес, 14 % — у провінції Чако та ін.

Першими поселенцями були вихідці з Західної України, що прибули у провінцію Місьйонес у 1897 р. Це була аграрна еміграція. Близько 10 тис. осіб приїхали сюди до Першої світової війни, 50 тис. — у міжвоєнні роки і лише 6 тис. — після Другої світової війни (серед них визначний український географ Юрій Полянський).

Першим емігрантам було дуже важко інтегруватися у місцеві умови: незвичний клімат з високими температурами і вологістю, червоноземами, обернений порядок сезонів року, багато комах, змій і т. п. Тяжкою працею викорчовували і випалювали ліс, щоб здобути орну землю (уряд виділяв близько 50 га).

Українці з самого початку перебування в Аргентині вирощували на нових землях, окрім традиційної для них пшениці, також рис, цукрову тростину, тютюн і передовсім — герба мате (типовий для Південної Америки чай). Поза товарною монокультурою чаю вони вирощували тропічні фрукти для власного споживання — цитрусові, горіхи, банани. Брали участь у розвитку лісової та деревообробної, зокрема меблевої та целюлозно-паперової промисловості. У посушливій провінції Чако вирощували також бавовник. Тільки у провінції Мендоса українці знайшли клімат, подібний холодними зимами до українського. На південному сході провінції вони стали вирощувати виноград і виробляти вино. Тепер молоді українці дедалі частіше залишають сільське господарство і переходять у міста, освоюючи нові види діяльності — комерцію, сферу послуг та інформації.

Українці Аргентини належать до Католицької (понад 50 %), Православної (20 %) та Євангелістсь-кої церков. Невелика їх кількість — це римо-като-лики. Церкви мають свої чернечі ордени, школи.