ФРАҐМЕНТОВАНІ ФІЛІППІНИ

На північ від Індонезії та на схід від В’єтнаму і Тайваню через Південнокитайське море лежить Філіппінський архіпелаг із понад 7000 островів (площа лише 460 із них більша від однієї квадратної милі), заселений 83,9 млн людності. Ці острови назагал можна поділити на три групи: 1) Лусон на півночі, найбільший з усіх (разом із Міндоро); 2) Вісаянське скупчення у центрі; 3) Мінданао — другий за величиною острів, шо на півдні (рис. 11-13). На південний захід від Мінданао лежить невеликий архіпелаг Сулу, найближчий до Калімантану, де мусульманські повстанці утримують територію в напруженні.

Кілька узагальнень, які ми зробили для Південно-Східної Азії, можна застосувати й до Філіппін. Розміщення країни відносно головних змін у цій частині світу дуже вплинуло на її історію. Острови, населені народностями малайського походження з індонезійськими рисами, спо

чатку були подібні до решти Південно-Східної Азії у ранньому періоді впливу індуїстської культури. Згодом настало китайське вторгнення — найбільш відчутніше на острові Лусон. Прихід ісламу був дещо зумовлений положенням Філіппін на схід від материка і на північ від індонезійських островів; але кілька південних мусульманських плацдармів було окуповано іспанцями протягом XVI ст. Сьогодні населення Філіппін, які межують з найбільшою мусульманською державою світу — Індонезією, на 83 % римо-католики, на 9 % протестанти і лише на 5 % мусульмани.

У «плавильному тиглі» Філіппін, де перемішалися монголоїдо-малайські, арабські, китайські, іспанські та американські елементи, виникла окрема філіппінська культура. На тлі всієї Південно-Східної Азії вона багато в чому унікальна. Наприклад, хоча «чиста» китайська меншина налічує усього 2 % населення, набагато більша частка місцевої людності Філіппін відчуває її вирішальний вплив. Це сталося внаслідок змішаних шлюбів, які створили певний китайсько-метиський елемент, що становить понад 10 % усього населення. Далі слід зазначити, що етнічна мозаїка супроводжується величезною лінгвістичною різноманітністю. Майже 90 малайськими мовами, більше чи менше, розмовляють 84 млн мешканців Філіппін; лише 1 % користуються іспанською. У 1946 р., в часи здобуття незалежності, найбільша з малайських мов — тагалог, або піліпіно — стала офіційною мовою країни. Англійська вивчається як допоміжна мова і залишається головною мовою міжнаціонального спілкування; сьогодні дедалі частіше можна почути англо-таґалоґський гібрид («тагліш») в усіх верствах суспільства. Широке використання англійської на Філіппінах, безумовно, є наслідком півстолітнього американського правління починаючи з 1898 р., коли Іспанія уступила острови США на умовах угоди, що випливала з іспансько-американської війни. Безсумнівною заслугою адміністрації США на Філіппінах стало те, що це була єдина залежна територія у Південно-Східній Азії, яка виступала проти японців під час Другої світової війни. Зрозуміло, правління США мало свої добрі та погані риси, але саме американці ініціювали реформи, які вже давно були потрібні, і саме вони ше у 1941 р. обговорювали майбутню незалежність Філіппін.

Населення Філіппін сконцентроване там, де розташовані родючі сільськогосподарські угіддя, — у низинах трьох територій (рис. 1-9): 1) північно-західної та південно-центральної частин Лусону;

2) південно-східного продовження Лусону; 3) островів моря Вісаян між Лусоном і Мінданао. На Лусоні лежить столиця країни Маніла (11,7 млн, майже сьома частина всього населення держави) — обширний метрополіє із виходом до Південнокитайського моря. Алювіальні й вулканічні грунти разом із достатньою вологою у цьому тропічному середовищі забезпечують самодостатність країни у вирощуванні рису та інших продуктів першої необхідності та роблять Філіппіни чистим експортером сільськогосподарської продукції, незважаючи на високі темпи приросту населення (2,2 %).

Філіппіни поки відіграють незначну роль у розвитку Тихоокеанської окраїни. Неефективне

державне управління і політична нестабільність характерні для країни, але протягом 1990-х років становище покращалося. Незважаючи на низку надзвичайних подій — ліквідацію військових баз США, руйнівне виверження вулкану поблизу столиці, жорстокість мусульманських бунтівників і суперечки щодо островів Спратлі у Південноки-тайському морі, Філіппіни досягай значного економічного прогресу. Постійно розширюється електронна й текстильна промисловість (переважно у столичному запліччі), залучається дедалі більше іноземних інвестицій. На острові Себу спостерігається особливо швидке зростання на основі його центрального розташування, ефективних морського та повітряного портів, кваліфікованої

робочої сили і кадрів менеджерів із досвідом у сфері послуг. Зона вільної торгівлі на острові приваблює іноземні компанії зі США та Японії, і тепер його продукція — від іграшок до напівпровідників — надходить на світові ринки. Разом із тим в економіці Філіппін продовжує домінувати сільське господарство; залишається високим рівень безробіття. Конче необхідні подальша земельна реформа і суспільна реструктуризація (зниження контролю над державними справами з боку порівняно невеликої групи сімей). Однак поступ країни стає дедалі помітнішим. Прибутки тут нижчі від середніх, але за умови тривалої стабільності та зниження темпів приросту населення Філіппіни піднімуться на наступний щабель і врешті посядуть своє місце серед полюсів зростання Тихоокеанської окраїни.

За останні роки проблема населення поділила це переважно римо-католицьке суспільство на дві частини: владні структури, що заохочують планування сім’ї, і духівництво, яке чинить цьому опір. Але попри всі дебати країна має безсумнівні активи: у цьому світі переважно недемократичних режимів вона вийшла зі свого періоду автократичного правління якщо поки не міцною, то принаймні оновленою демократією.