ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ АФРИКИ

Перед дослідженням суспільної географії Африканської Субсахари слід звернути увагу на унікальну фізичну географію цього континенту (рис. 8-1). Насамперед Африка розташована досить незвичайно. Жоден інший континент не має такого положення щодо екватора, який перерізає Африку майже навпіл. Це визначає специфіку рослинного й тваринного світу Африки, її грунтів, сільськогосподарського потенціалу, розміщення населення тощо. Даний континент повністю розташований у тропічних та субтропічних широтах.

Африка становить близько п’ятої частини усього земного суходолу. Північне узбережжя Тунісу віддалене аж на 7700 км (4800 миль) від південного узбережжя Південної Африки. Між прибережним Сенегалом на крайньому західному Виступі континенту і Африканським Рогом на

крайньому сході Сомалі — 7200 км (4500 миль). Більша частина Африки дуже віддалена від моря. Крім того, як видно з рисунка 1-8, велика її частина розташована в широтах, де глобальні атмосферні системи кругообігу формують аридні умови. Пустелі Сахара на півночі та Калахарі на півдні утворюють частину пустельної зони, що оперізує нашу планету. Водозабезпечення є однією з найбільших проблем Африки.

Гори

Якщо розглянути карту поверхні Африки, стає очевидним, що фізичну географію цього континенту характеризує визначення «унікальний». Візьмімо, приміром, розміщення витягнутих гірських систем світу. Кожний великий континент має принаймні один гірський хребет: Південна Америка — Анди, Північна Америка — Скелясті гори,

Головні географічні особливості Африканської Субсахари

1. З погляду фізичної географії Африка є континентом плоскогір’їв, без лінійного гірського хребта, із низкою Великих озер, несталою кількістю атмосферних опадів, переважно малородючими ґрунтами і рослинним покривом савани та степу.

2. її розмаїте, із багатою культурою населення складають десятки націй, сотні етнічних груп і значно менших суспільних суб’єктів.

3. Головним засобом існування для більшої частини населення Африканської Субсахари є землеробство.

4. Стан здоров’я та харчування населення Африканської Субсахари потребує поліпшення, оскільки рівень поширення хвороб залишається високим, а харчування — незбалансованим. Пандемія СНІДу розпочалася в Африці й стала головною проблемою здоров’я в цьому географічному світі.

5. Існуюча система кордонів Африки є колоніальним спадком; багато кордонів було нанесено без достатніх знань чи врахування суспільної та фізичної географії.

6. Світ Африканської Субсахари багатий сировиною, життєво необхідною для індустріальних країн, проте більшість його населення майже не має доступу до товарів то послуг світової економіки.

7. Характер використання сировинних матеріалів та експортні маршрути, закладені в колоніальний період, усе ще зберігаються на більшій частині Африканської Субсахари. Міжрегіональні та міжнародні зв’язки є слабкими.

8. Через гонку озброєнь між великими державами протягом «холодної війни» збільшилася кількість конфліктів у деяких країнах Африканської Субсахари, наслідки яких відчуватиме ще не одне покоління.

9. Значна міграція населення завдає величезної шкоди багатьом країнам Африканської Субсахари — від Ліберії до Руанди. Нині тут перебуває найбільша в світі кількість біженців.

10. Неефективне управління владних органів негативно впливає на економіку багатьох країн Африканської Субсахари.

ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ АФРИКИ

451

АФРИКА: ФІЗИЧНА КАРТА

І І Височини 1-1 та нагір’я

Басейни

— Рифти

0 400 800

1 1 1

1200 1600 км

І І

0 250 500

750 1000 миль

м.Доброї Надії

Примітка. Висоти на карті подано у футах 20е

на захід від Грінвіча 0“ на схід від Грінвіча

РИСУНОК 8-2

Європа — Альпи, Азія — Гімалаї. Проте Африка, яка займає одну п’яту суходолу Землі, не має нічого подібного. Атлаські гори віддаленої Півночі займають лише кут цієї частини світу, а Капські гори далекого Півдня не досягають континентальних масштабів. А там, де в Африці є справді високі гори, наприклад в Ефіопії та ПАР, то це фактично еродовані нагір’я; або ж як у Східній Африці — вкриті снігом вулкани.

Великі озера та рифтові долини

Фізична географія Африки має ше ряд характерних особливостей, які ми винесли на карту (рис. 8-2). По-перше, Африка є одним із двох континентів, що містять групу Великих озер. Ті, що знаходяться в Північній Америці, завдячують своїм походженням роботі льодовиків, а Великі

озера Африки, скупчені на сході, є результатом могутніх тектонічних сил земної кори.

За винятком озера Вікторія, всі озера Східної Африки мають дуже витягнуту форму — від озера Ньяса (Малаві) на півдні до озера Рудолф (Турка-на) на півночі. Що ж спричинило таку продовгу-ватість озер та їхнє «вертикальне» розташування? Ці озера займають частини глибоких западин, що перетинають Східноафриканське плато і виходять за межі озер. На північний схід від озера Рудолф така западина розсікає Ефіопське нагір’я на дві частини, і Червоне море виглядає цілком як її продовження. По обидва боки озера Вікторія розташовані менші озера в подібних западинах; одні з них, західні, впадають в озеро Танганьїка, а східні простягаються через Кенію і Танзанію (рис. 8-2).

2 Технічним терміном для цих западин є «риф-тові долини». Вони утворюються тоді, коли в земній корі з’являються величезні паралельні тріщини чи розломи, і частини кори між ними опускаються чи витісняються. Такі долини простягаються від північного краю Червоного моря до Свазіленду в Південній Африці. Ширина цих рифтів у середньому становить 30—90 км (20— 60 миль), їхні стіни подекуди прямовисні, а подекуди східчасті.

Течії річок

Наступне, що слід зазначити, — це незвичайні річкові системи Африки (рис. 8-2). В Африці є кілька великих рік, з яких Ніл та Конго належать до найбільших у світі. Ріка Нігер бере свій початок на крайньому заході Африки, на схилах високогір’я Фута-Джаллон, але спершу тече вглиб континенту — в напрямі до Сахари. Потім, після утворення внутрішньої дельти, вона раптово вигинається на південний схід, покидає пустелю і стрімко падає водоспадами, коли перетинає район плоскогір’їв Нігерії, формуючи ще одну велику дельту у своєму гирлі. Ріка Конго починається як річка Луалаба на кордоні між Демократичною Республікою Конго та Замбією; на певному відтинку вона тече у північно-східному напрямі перед тим, як повернути на північ, далі в західному і південно-західному, врешті, перетинаючи Кришталеві гори, дістається океану. Зауважимо, що верхні течії цих перших двох річок прямо не пов’язані з узбережжями континенту, де вони, власне, закінчуються. Подібною є ситуація з рікою Замбезі, верхів’я якої знаходиться в Анголі та північно-західній частині Замбії; ріка спершу тече на південь, у напрямі до внутрішньої дельти, відомої як болото Окаванґо, а згодом повертає на північ

ний схід та південний схід і, врешті, досягає своєї дельти південніше озера Ньяса. Мінливою є і течія Нілу, яка розпадається на численні річища у Південному Судані. У своїй середній течії Ніл змінює її на протилежну і тече в південному напрямі, потім відновлює свою течію і прямує до середземноморської дельти. З огляду на таку незвичайну звивистість течій африканських річок спадає на думку запитання: а чи не могла вплинути на них усіх одна й та ж подія в історії цього континенту? Можливо, — але давайте ще раз подивимося на карту.

Плато й уступи

На всіх континентах є низько розташовані території: приміром, рівнина узбережжя Мексиканської затоки чи прирічкові низовини Євразії та Австралії. Проте, як показано на рисунку 8-1, прибережних рівнин в Африці мало, і вони мають обмежену довжину. Насправді ж Африку можна назвати континентом плато: за винятком прибережного Мозамбіку й Сомалі та районів уздовж північного та західного берегів майже весь континент знаходиться на висоті 300 м (1000 футів) над рівнем моря, а абсолютна його половина — на висоті 800 м (2500 футів). Навіть басейн Конго — величезна тропічна рівнина Екваторіальної Африки — розташований понад 300 м над рівнем моря.

Хоча переважна частина поверхні Африки являє собою плато, ця поверхня не всюди рівна й однакова. По-перше, річки розмивали її протягом мільйонів років і дуже порозсікали. Наприклад, ширина водоспаду Вікторія на річці Замбезі становить 1,6 км, а його висота перевищує 90 м. Вулкани та інші групи гір, частина яких є ерозійними залишками, здіймаються над ландшафтом багатьох районів. Не є винятком і Сахара, де нагір’я Ахаггар і Тібесті сягають 3000 м (10 000 футів) над рівнем моря. У деяких місцях плато «провисають» під тягарем тих чи інших відкладень. У басейні Конго численні річки несли пісок і наноси впродовж мільйонів років і скидали свою ношу — результат ерозії — в місце, що колись було велетенським озером, свого роду внутрішнім морем. Тепер цього озера немає, проте щільні відкладення, які спресували цю частину поверхні Африки в гігантський басейн, є доказом того, що воно там було. І, як ілюструє рисунок 8-2, воно було не єдине. Південніше басейн Калахарі наповнювався відкладеннями, які нині утворюють пісок цієї пустелі. Далеко на північ, у Сахарі, лежать три подібні басейни, розташовані приблизно в Судані, Чаді та сьогоднішніх Малі та Маврітанії (басейн Джуф).

Вражають і краї африканських плато. На значній території континенту плато оточені усту-

пами. У Південній Африці, де така картина різко виражена, Великий Уступ (як його там називають) позначає край плато на сотні миль; тут земля стрімко знижується від 1500 м (5000 футів) над рівнем моря до вузької прибережної смуги. Від Конго до Свазіленду, майже по всій цій береговій лінії Африки уступи відмежовують внутрішню гористу частину континенту. Такі уступи можна бачити і в інших місцях світу: у Бразілії — на східних межах Бразільського плоскогір’я; в Індії — на західному краї плато Декан. Але на Африку, навіть з її розмірами, припадає непропорційно велика частка цього топографічного феномена.

Дрейф континентів і Африка

Розгадку дивовижної фізичної географії Африки запропонував на початку XX ст. географ Альфред І Вегенер. Згідно з його гіпотезою дрейфу континентів

(див. Вступ) усі теперішні материки входили до складу одного велетенського континенту під назвою Пангея\ південні материки становили Гондва-ну — південну частину цього суперконтиненту (рис. 8-3). Після тривалого періоду цілісності ці величезні масиви почали дробитися більш ніж 200 млн років тому. Африка, що займала центральну частину Ґондвани, набула форми, схожої на сучасну тоді, коли Північна і Південна Америки, Антарктида, Австралія та Індія здійснили свій радіальний дрейф. Згодом геофізики назвали цей процес тектонікою плит, і тепер ми розуміємо, що цей поділ Пангеї був лише найближчим до наших днів у серії зіткнень і відокремлень континентів, яка охоплює значний період історії Землі.

Розташування Африки у центральній частині гіпотетичного суперконтиненту пояснює багато з того, що ми бачимо в її ландшафтах сьогодні. Великий Уступ є залишком гігантських розломів, які

утворилися, коли відокремлювалися прилеглі земні масиви. Рифтові долини є лише найближчими до нашого часу доказами тих розтягувальних сил, які впливали на Африканську плиту. Червоне море є давньою стадією таких рифтів, і ми можемо припустити, що Східна Африка колись відокремиться від решти Африки, як раніше це зробила Аравія, а перед нею Мадагаскар. У прадавні часи річки Африки наповнювали водою озера в межах континенту і не досягали далекого океану. Сьогодні, коли океани обмивають нові берегові лінії Африки, ці озера дренуються ріками, які здійснюють ерозію глибин континенту.

Але чому ж в Африці відсутні довгі гірські хребти? Відповідь може критися в тій же гіпотезі дрейфу континентів. Південна Америка перемістилася далеко в західному напрямі, і її плита зіткнулася з плитою під водами Тихого океану. Анди при цьому зіткненні зморщилися, немов міхи акордеону. Індія рухалася в північно-східному напрямі, вклинюючись у земний масив Азії; таким чином постали Гімалаї. Проте Африка перемістилася порівняно мало, бо на неї більше впливали сили розтягнення, шо утворюють рифти, ніж конвергентний тиск при зіткненні плит, який спричиняє підняття гір. Отже, фізико-географічна карта безперечно виявляє щось більше, ніж просто розміщення річок, рівнин і озер.