Столиця на час

Такою столицею у 1917—1934 рр. був Харків, розташований у північно-східній частині України. Це найбільше за людністю місто однієї з історико-гео-графічних земель України — Слобожанщини. Сьогодні з населенням 1,47 млн мешканців, він поступається лише Києву. Поряд зі столицею нашої держави Харків став величезним індустріальним, науковим і культурно-освітнім ядром країни.

Економічна достатність Харкова, його господарсько-торгова підприємливість досить удало виражені на гербі міста, впровадженому ще 1781 р. На зеленому щиті схрещуються ріг достатку з плодами і квітами та кадуцей (знак Меркурія — бога торгівлі). Цей герб підтверджений і тепер.

Історична доля Харкова великою мірою пов’язана з його географічним положенням. Він був і залишається межовим містом на пограниччі Лісостепу і Степу, на шляху зі столиці колишніх російської та радянської імперій до головної вугільно-металургійної бази — Донбасу. Харків уособлював вільний спосіб життя з часів колонізації Слобожанщини (сама назва краю походить від слова «свобода»), куди втікали козаки і селяни із Гетьманщини й Правобережжя ще у XVII ст. Межування Слобожанщини з «Диким полем» виробило у ЇЇ жителів психологію наступальності, волі,

незалежності та підприємництва. На початку XIX ст. саме звідси, де у 1804 р. був організований перший на сході України університет, почалося духовне відродження України. Потім воно поширилося на її центр і захід.

Місто виникло спочатку як острог Московського князівства, захищений від кочовиків невеликими річками Харків, Лопань та Уда (басейн Сіверського Дінця). Перша згадка про нього належить до 1654— 1655 рр., коли ватага українських козаків під проводом І. Каркача оселилася біля укріплень. Тоді тут мешкало до 2000 людей. Місто було військово-оборонним форпостом і ремісничо-землеробським осередком.

Із зростанням Харкова змінювалася його управлінсько-адміністративна функція на Слобожанщині та в Україні. До 1765 р. він був центром Харківського козацького полку. Після цього стає центром Харківського намісництва, а з 1797 р. — Слобідсько-Української (з 1835 р. Харківської) губернії. Губернським містом Харків залишався аж до перших років радянської влади.

Змінювалися економічні функції міста. З XVIII ст. Харків став містом багатьох ярмарків і поступово перетворився на важливий торгово-ремісничий, а згодом фабрично-заводський центр. Стимулом послугувало прокладення через Харків залізниць (1869 р.), особливо ліній Москва — Ростов-на-Дону та Київ —

шли

Харків. Місто стало не лише залізничним вузлом, а й центром паровозобудування. Серед великих підприємств, що виникли тут, слід зазначити завод транспортного машинобудування ім. Малишева, що випускає не лише трактори, а й танки, відомі на світовому ринку; завод гірничого устаткування «Світло шахтаря» та ін.

Від першої половини XIX ст. Харків виступає важливим центром національної науки, освіти й культури. Тут у різний час працювали відомі історики Д. Баталій, М. Костомаров, О. і П. Єфименки, О. Русов, Д. Яворницький; визначні письменники і митці Г. Сковорода, А. Ведень, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, М. Лисенко, П. Грабовський, Б. Грін-ченко, В. Блакитний, Остап Вишня, О. Гончар, П. Тичина, М. Крушельницький, Л. Курбас, Н. Ужвій та ін. Багато з них потрапило під жорстокий прес більшовизму. Саме тут у 1927 р. академік Степан Рудниць-кий заснував Український науково-дослідний інститут

географії і картографії (ліквідований 1934 р. після арешту вченого).

Вже зазначалося, що у 1917—1934 рр. Харків був столицею радянської України. Тут зосереджуються Верховна Рада республіки, її уряд, багато великих промислових підприємств і наукових закладів. Тоді ж відбулася його докорінна планувальна перебудова. Насамперед було виділено управлінсько-організую-чий центр (нинішній Майдан Незалежності) з комплексом урядових будинків — т.зв. Держпрому, зведених у дусі конструктивізму.

Як столиця, Харків дуже розбудувався, а населення його зростало надзвичайно швидко. Якщо в 1917 р. тут мешкало 279 тис. осіб, то у 1939 р. — 833 тис.

Індустріальний Харків зростав головно у південно-східному напрямі від центру. Саме тут ще до Другої світової війни виник величезний промисловий вузол. У 1975 р. центр і заводський район було з’єднано метрополітеном. Велику територію на півночі Харкова займає авіаційний завод Тут налагоджене виробництво найсучасніших вантажних і пасажирських літаків, зокрема АН-140.

У повоєнний період надзвичайно зросли житлові масиви на окраїні Харкова. Це Салтівка, Павлове Поле, Рогань, Олексіївка, Червона Баварія та ін. Територія Харкова добре озеленена: тут 110 луго-і лісопарків, скверів, садів тощо.

Нині Харків стає одним із головних науково-дослідних, науково-інформаційних та рекреаційних центрів України. Тут зосереджений потужний науковий потенціал, об’єднаний Північно-східним науковим центром НАН України. У ньому 42 науково-дослідних та 48 проектних інститутів, 75 конструкторських бюро, 26 державних та близько 60 недержавних вищих навчальних закладів та ін.

Місто володіє великим історико-культурним надбанням. Це передусім архітектурні пам’ятки та місця народження і діяльності визначних людей. Слід назвати Покровський та Успенський собори, старий корпус університету, будинок Національної юридичної академії, будинок бібліотеки ім. В. Короленка, комплекс Держпрому та ін.

осередком українізації. Тепер регіон є потужним двигуном науково-технічного прогресу України. Тут уперше розщеплено атомне ядро, виготовляється космічна і авіаційна техніка, продукція точного машинобудування тощо.

Два останні регіони — Центрально-Східний та Південний — мають багато спільного. Обидва — приморські. Через них і річкову Дніпровську, Південно-Бузьку та Дністровську системи майже всі інші регіони виходять у Середземномор’я і Світовий океан. Це зона найбільшого стикання українства із тюркським елементом. Тут головна

територія колишнього «Дикого поля», а потім — української войовничості й експансивності у формі Січей — Запорізької, Нової, Побузької, Олешківської, Задунайської. В обох регіонах розвинена рекреація загальнодержавного і міжнародного значення, тут виробляється близько третини сільськогосподарської продукції України і більше чотирьох десятих її зерна. Середнє Подніпров’я — головний металургійний район України. Після більшовицьких депортацій сюди повертаються колишні корінні жителі: у Крим — татари, а в інші області — німці.