Чехія є західною частиною колишньої держави Чехословаччини. У 1993 р. чехи і словаки вирішили мирно поділити свою країну по домінуючих етнічних лініях (так зване оксамитове розлучення). Чехам дісталася краща частина; Словаччина ж у цьому субрегіоні поки шо є найбіднішою країною.

Серцевина Чехії — це Богемія — гірський замкнутий ареал, що містить історичну столицю Прагу. Ця провінція завжди була багатонаціональною і прозахідною у своєму розташуванні, вигляді, розвитку і зв’язках. Прага лежить у басейні річки Ельба — традиційному виході Богемії через Німеччину до Північного моря. Це класичне провідне місто, його культурний ландшафт відданий чеським традиціям; але воно також є промисловим центром. У навколишніх горах багато долин з містечками, які спеціалізуються, за швейцарським стилем, на виробництві високоякісної продукції. У Східній Європі чехи завжди були лідерами у технології та інжинірингу; навіть у комуністичні часи їхня продукція знаходила ринок в іноземних країнах.

Як видно з рисунка 1-23, Чехія має східну провінцію під назвою Моравія, пов’язану з польською Сілезією Моравськими воротами — улоговиною між горами Судетами та Карпатами. Ця проталина створює прохід між Дунайською низовиною на півдні та Північноєвропейською рівниною. За комуністичних часів Моравія стала важли

вою індустріальною зоною з центрами в Остраві і Брно, але сьогодні багато з цих неефективних галузей з державною підтримкою відсталі та неконкурентоспроможні. Відродження економіки Моравії є головним викликом для чеського уряду. Наприкінці 1990-х років економічне зростання уповільнилося, ускладнене проблемами праці та повенями 1997 р., найважчими в усьому столітті.

У Чехії (населення 10,3 млн осіб) важливою етнічною проблемою є кілька сотень тисяч циган, або рома, які історично були жертвами дискримінації. Зі свого боку, Словаччина також має значну етнічну меншину: близько 11 % із 5,4 млн її мешканців є угорцями, які переважно зосереджуються у південній частині вздовж Дунаю (рис. 1-24). Словацько-угорські суперечності періодично загострюються після здобуття незалежності, оскільки словацькі органи влади спробували обмежити вживання угорської мови та всіляко утискали угорців. Однак перспективи вступу до ЄС змушують владу пом’якшити свою етнічну політику.

Словаччина вирішила відокремитися від Чехії не лише на етнічному і культурному ґрунті, а й на економічній основі. Словаки не поділяли чеських прагнень проводити швидкі економічні реформи. При поділі активів словаки отримали третину багатств. Братислава, регіональний центр Словаччини, стала національною столицею.

Словаччина завжди була менш розвиненою, здебільшого сільською частиною колишньої Чехословаччини; вона більше кооперувалася з радянською авторитарною системою і мала тісніші зв’язки з радянською економікою, ніж Богемія. У теперішній незалежній Словаччині (населення 5,4 млн

осіб) залишки авторитаризму комуністичного зразка, корупція і неефективне управління залишаються характерними рисами державної діяльності.