Чілі

Республіка Чілі, затиснула між хребтами Анд з одного боку та узбережжям Тихого океану з іншого, простягнулася з півночі на південь вузькою смугою на відстань 4000 км. Маючи в середньому всього 150 км ширини, Чілі є яскравим прикладом того, яке значення має протяжність країни для її раціонального функціонування. Результатом цієї крайньої форми територіальної видовженості, підсиленої орієнтацією країни з півночі на південь, стало не тільки її розташування водночас у кількох географічних зонах, а й загострення зовнішніх політичних, внутрішніх адміністративних та загальних економічних проблем. Утім чілійці протягом майже всієї сучасної історії країни вміло отримували найбільшу користь від потенційно згубної ситуації, в якій переважали відцентрові сили. Почнемо з того, що океан слугував магістраллю для повздовжніх зв’язків. Андські ж гори виступають природним бар’єром для проникнення зі сходу. Тому коли країна була змушена захищатися одразу від кількох сусідів, вона виявилася абсолютно спроможною порадити собі як з Болівією і Перу на півночі, так і з Аргентиною на крайньому півдні.

Як видно з рисунків 1-8 та 6-12, Чілі є країною трьох субрегіонів. Приблизно 90 % її 15,6-мільйон-ного населення сконцентровано у так званому Середньому Чілі, де розташовані столиця (і найбільше місто країни) Сантьяго, а також головний порт Вальпараїсо. На північ від Середнього Чілі лежить пустеля Атакама, яка є ширшою, посушливішою і холоднішою, ніж прибережна пустеля Перу. На південь від Середнього Чілі узбережжя подрібнене безліччю фіордів та островів, топографія є гористою, а клімат — вологий і прохолодний поблизу Тихого океану — швидко стає більш сухим і холодним поблизу Андських гір. Південніше широти острова Чілое постійних наземних шляхів уже немає, і поселення трапляються не так часто. Ці три субрегіони чітко видно на карті культурних сфер (рис. 6-5): з метиською Північчю країни, євроко-мерційною зоною в Середньому Чілі та невизначе-ним Півднем. До того ж на півночі в Андах є невелика зона індіанського натурального господарства, що є частиною більшої зони, яку Чілі розділяє з Аргентиною та Болівією.

Між північною та південною частинами Середнього Чілі, який є серцевинним районом країни, існують певні відмінності. Північна частина — це район гасієнд і середньоморського клімату з сухим літнім сезоном. Головними культурами, які вирощують тут на зрошуваних землях, є пшениця, кукурудза, овочі, виноград та інші середземноморські рослини. Чимало продуктивних земель використовують також для розведення худоби та вирощування фуражних культур. Але дедалі більше цієї землі відводиться для більш прибуткового культивування фруктів, що йдуть на експорт. Південна частина Середнього Чілі, до якої охоче прибували іммігранти як з Півночі країни, так і з Європи (особливо Німеччини), є більш вологим районом, де переважає розведення худоби. Але й тут овочі, фрукти, зернові та інші прибуткові культури почали змінювати спеціалізацію фермерських господарств.

До 1990-х років частка посушливого району Атакама на Півночі становила більше половини всіх зарубіжних інвестицій Чілі. В Атакамі залягають найбільші на Землі розвідані поклади нітратів. Спочатку нітрати забезпечували головні прибутки для країни, але ця галузь занепала, оскільки на початку XX ст. були розроблені технології випуску синтетичних нітратів. Після цього головним експортним продуктом стала мідь, чілійські запаси якої є найбільшими на земній кулі. Її поклади знайдені у декількох місцях, але найбільші лежать на східних кордонах пустелі Атакама поблизу міста Чукікамата, недалеко від порту Антофагаста.

Не так давно Чілі пережила економічний бум, який трансформував її економічну географію протягом 1990-х років. Завдяки економічному стрибку країна заслужила репутацію найбільш успішної країни Південної Америки останніх років. Після відходу від влади репресивної військової диктатури в 1990 р. розпочалися ринкові реформи, результатом яких стали стабільні темпи зростання (до 8 % на рік), значне зниження рівнів інфляції та безробіття, скорочення бідності більш ніж на 20 % та масове залучення іноземних інвестицій. Останні мають особливо велике значення, оскільки нові міжнародні зв’язки допомогли орієнтованій на експорт чілійській економіці стати більш різноманітною і розвинутися у кількох нових напрямках. Мідь, незважаючи на постійне падіння цін на неї протягом останніх років, залишається провідним продуктом експорту, але країна розпочала видобуток й інших корисних копалин, серед яких є золото. У сільськогосподарській сфері виробництво овочів і фруктів на експорт продовжує стрімко зростати, оскільки період їх збирання в Чілі збігається із зимовим затишшям у багатих країнах Північної півкулі. Іншими головними видами

діяльності, завдяки яким країна починає отримувати дедалі більші прибутки, є виробництво морських продуктів, деревини і особливо паперу. Промисловість Чілі розвивається, але не такими швидкими темпами, як сільське господарство. Нові промислові підприємства продукують дещо скромний перелік товарів — від хімічних продуктів до програмного забезпечення для комп’ютерів.

Економіка Чілі з її міжнародною інтеграцією забезпечила країні визначну роль у глобальній торгівлі. Навіть Японія протягом 1990-х років була головним торговельним партнером Чілі. Проте, незважаючи на свої доволі сильні позиції в Азійському регіоні, у своїх торговельних зв’язках Чілі почала більше орієнтуватися на власну півкулю. Чілійці швидко усвідомили, що найкращі можливості для тривалого прогресу можуть бути забезпечені регіональною економічною інтеграцією. Тому в 1994 р. вони радо прийняли запрошення Сполучених Штатів, Канади і Мексики приєднатися до угоди НАФТА. Водночас Чілі стала асоційованим членом Меркосуру. При цьому країна прийняла рішення не добиватися повноправного членства в цій організації, надавши перевагу переговорам щодо укладення власної угоди про вільну торгівлю зі Сполученими Штатами.

Чілі увійшла у XXI століття з менш оптимістичним настроєм через те, що її все ще домінуюча галузь видобутку міді стала причиною зупинки економічного зростання. Оскільки експорт міді приносив країні третину всіх прибутків в іноземній валюті, чілійці виявилися безпорадни

ми, коли у 1998 р. економічний спад у країнах Азії різко зменшив попит на цей метал і призвів до об-вального падіння і так низьких цін на нього на світовому ринку. За цим настав період болісного коригування, проте фінансова система країни встояла. Окрім цього, чілійські плановики отримали з цього досвіду корисні уроки. Одним із них стало розуміння того, що економічна диверсифікація країни та її намагання позбутися залежності від експорту міді не були ні достатньо всебічними, ні достатньо швидкими, як це вважалося спочатку. Іншим уроком було усвідомлення залежності Чілі від її корисних копалин та необхідності негайної підготовки кваліфікованої робочої сили. Чілійці пересвідчилися, що вони мають працювати більш наполегливо для розвитку виробничого, сервісного й четвертинного секторів.

Трансформації останніх років у Чілі широко рекламуються як «економічна модель» для наслідування всіма країнами Середньої та Південної Америки. Це, мабуть, є перебільшенням, бо ще декілька країн цих двох географічних світів мають таке саме поєднання природних та людських ресурсів та сприятливих умов для розвитку. І все ж усі ці країни щосили прагнуть наслідувати чілійсь-кий взірець і вперше у своїй сучасній історії докладають зусиль для того, щоб зробити співробітництво реальністю. їхньою метою є економічна інтеграція всіх Америк протягом наступних п’яти років — досягнення, яке дасть змогу поліпшити життя всіх без винятку жителів Західної півкулі.

щт

розділ

Північна Африка/ Південно-Західна Азія

20°

10°

10°

20°