Японська колоніальна імперія

Коли архітектори реставрації Мейдзі прийняли виклик щодо розбудови Японії, спроможної конкурувати з могутніми супротивниками у зміненому світі, вони проаналізували наявні активи та пасиви країни. Матеріальні активи виявилися обмеженими. Щоб здійснити індустріалізацію, потрібні були вугілля та залізна руда. Для початкової індустріалізації вугілля поки вистачало. Вугільні басейни на Хоккайдо і Кюсю (рис. 10-21) розміщувалися недалеко від узбережжя; нові галузі розвивалися також на узбережжі. У результаті на берегах Сето (Внутрішнього моря) постало багато міст і містечок. Але залізної руди було обмаль — практично нічого для забезпечення потужної індустріалізації, яку запланували реформатори. Ці ресурси треба було імпортувати.

Позитивним було те, що промисловість, зокрема легка на основі ремесел, уже була розвинена у Японії. По домівках та у громадських майстернях виробляли текстиль, порцеляну, товари з дерева та металу. Невеликих покладів руди було достатньо, щоб забезпечити цю місцеву промисловість.

Енергія надходила від людських ніг та рук, а також коліс, що приводилися у рух водою; головним паливом було деревне вугілля. Важливо те, що Японія мала промислові традиції та кваліфіковану робочу силу, яка володіла потрібними виробничими навичками. Усього цього було недостатньо, щоб здійснити модернізацію промисловості, але обіцяло нагромадження капіталу. Громадські та надомні майстерні були інтегровані у великі ланки, на найзначніших територіях було збудовано гідроелектричні станції та кілька теплових (на основі вугілля).

Вперше японські товари (хоча й з асортименту легкої промисловості) почали конкурувати із західними на міжнародних ринках. Однак японці опиралися будь-якому вливанню західного капіталу. Підтримка Заходу, безумовно, прискорила б індустріалізацію, але це коштувало б Японії економічного суверенітету. Натомість на селян наклали більші податки, і ці кошти спрямовували в індустріалізацію.

Ще одна перевага Японії полягала у військових традиціях країни. Збройні сили сьогунату не змогли відвернути вторгнення 1850-х років, але це було наслідком застарілого оснащення, а не відсутності особового складу чи дисципліни. Тому коли економічні перетворення відбулися, військові сили також модернізувалися. Трохи більше ніж через десятиліття після реставрації Мейдзі Японія висунула претензії на свій перший тихоокеанський трофей — острови Нансей (Рюкю). Отож японська колоніальна імперія почала свою розбудову.

Коли Японія здобула контроль над такими важливими східноазійськими колоніями, як Тайвань і Корея, її сировинні проблеми були суттєво вирішені, і проблеми робочої сили також. Високосортне вугілля, високоякісна залізна руда та інші ресурси переправлялися на підприємства Японії; крім того, і на Тайвані, і в Кореї японці будували промислові підприємства. Це у свою чергу забезпечило устаткуванням відповідні імпульси у Китаї та Південно-Східній Азії.