ЯПОНІЯ

Чи уникне країна долі інших внутрішньоазійських буферів — Тібету й Афганістану?

ДЖАКОТСЬКИЙ ТРИКУТНИК

Тепер ми звертаємося до регіону, який є взірцем для всієї Східної Азії і не лише для неї, уздовж Тихоокеанської окраїни, від Японії (через Південну Корею, Тайвань, китайську провінцію Ґуандун) до Сінгапуру прискорений економічний розвиток найсуттєвішим чином трансформував величезне суспільство. У Китаї, як ми бачили, район Тихоокеанської окраїни ще перебуває у цьому процесі, який у майбутньому, очевидно, пошириться на все його узбережжя. У Японії, Південній Кореї і Тайвані ми можемо спостерігати це майбутнє сьогодні. Ось чому ми виділяємо окремий регіон під 14 назвою Джакотський трикутник, що складається з Японії, Кореї (Південна Корея сьогодні, але, можливо, об’єднана Корея пізніше) і Тайваню (рис. 10-20). Це регіон величних міст, споживання сировини величезних обсягів з усього світу, неосяжного експорту і глобальних фінансових зв’язків. Але це також регіон соціальних проблем, політичної непевності та економічної вразливості.

У наступному ми матимемо справу з Японією, Південною Кореєю і Тайванем як головними складовими Джакотського трикутника. Ця делімітація створює проблему виключення з нього не тільки Північної Кореї, але і Власне Китаю також. Така ситуація відбиває неспівмірне становище Північної Кореї у цьому географічному — та фактично й у цілому — світі. Ми розглянемо Північну Корею після того як зосередимося на лідері регіону — Японії.

Коли ми говоримо про перспективи Китаю стати супердержавою, то повинні пам’ятати, шо відбувалося у Японії в XIX ст. У 1868 р. група реформаторів перебрала владу від старої гвардії, і до кінця століття Японія виросла у велику військову та економічну державу. Від підприємств усередині й поза Токіо і звідусіль з урбаністично-індустріального комплексу надходив потік зброї та устаткування, які японці використали для колоніальної експансії. До середини 1930-х років Японія стала центром імперії, яка охоплювала весь Корейський півострів, північний схід Китаю, острови Рюкю і Тайвань, а також південну половину острова Сахалін (названого Карафуто). Навіть спустошливий землетрус, що зруйнував більшу частину Токіо у 1923 р. і вбив 143 000 людності, не зміг уповільнити ривок японців.

Друга світова війна заскочила Японію за розширенням своїх володінь іще далі, ніж планували архітектори «модернізації». На початок грудня 1941 р. Японія загарбала велику частину Власне Китаю, увесь французький Індокитай та більшість малих островів у західній частині Тихого океану. 7 грудня 1941 р. японські авіаносці перемістили військові літаки від Токіо до Гаваїв, і несподіване атакування американського флоту у Перл-Харборі укріпила віру Японії у свою воєнну машину. Незабаром японці захопили Філіппіни, тодішню нідерландську Ост-Індію, Таїланд і британські Бірму та Малайзію, а також проклали широкий коридор через серцевину Китаю до кордону з В’єтнамом.

Через кілька років ера японської експансії завершилася. Її армія була вигнана практично з усіх своїх позицій, і коли американські атомні бомби впали на два японських міста у 1945 р., країна лежала в руїнах. Але Японія знову, цього разу з допомогою досвідченої повоєнної адміністрації США, здолала розруху.

Економічне відродження Японії та її піднесення до статусу світової економічної супердержави були справжньою історією успіху. Японія програла війну та свою імперію, але здобула багато економічних перемог на новій глобальній арені. Вона стала індустріальним велетнем, утверджувачем технологічного поступу, цілком урбанізованим суспільством, великою політичною силою та впливовою нацією. Сьогодні немає жодного міста у світі без японських автомобілів; жоден магазин фототоварів не обходиться без японських фотоапаратів і плівки; лабораторії по всьому світу використовують японське оптичне обладнання. Від океанічних кораблів до мікрохвильових печей та відеокамер японські товари заповнили світові ринки.

Нетривала колоніальна історія Японії допомогла закласти підгрунтя економічних успіхів західної частини Тихоокеанської окраїни. Японці немилосердно експлуатували корейські й тайванські природні та людські ресурси, але вони також упровадили там новий економічний порядок. Після Другої світової війни ця інфраструктура стимулювала економічні зрушення, котрі незабаром перетворили і Тайвань, і Південну Корею у конкурентів Японії.

Просторові обмеження

При розгляді економічної географії Європи ми описували, як порівняно малий острів Британія став рушієм Промислової революції, що забезпечило її вирішальний потужний старт перед стрибком на континент. Британія, повторимо, не була великою, але її острівне положення, місцеві сировинні

тихи и

ОКЕАН

130° на схід від Грінвіча

ЯПОНІЯ

НАСЕЛЕННЯ 50 000-250 000

Залізниці

Шосе

250 000-1 000 000

в

Вугілля

1 000 000-5 000 000

Си

Мідь

понад 5 000 000

2п

Цинк

Столицю країни підкреслено

0

І—

100

200 км

0

50

100 миль

РИСУНОК 10-21

матеріали, кваліфікація ЇЇ інженерів, численна робоча сила та сильна суспільна організація поєдналися не лише для того, щоб забезпечити ЇЇ промислову могутність: вони зробили Британію величезною морською імперією.

Отож коли японські реформатори прийшли до влади у 1868 р. (подія, образно названа реставрацією Мейцзі — повернення «епохи просвіченого правління» на чолі з імператором Мейцзі), вони

звернулися саме до британського досвіду. У наступні десятиліття британці були радниками японців у заснуванні міст, створенні залізничної мережі, розміщенні промислових підприємств та в організації освіти. Британський вплив і до сьогодні відчутний у японському культурному ландшафті: японці, як і британці, їздять по лівому боці дороги. Задумайтесь, як це впливає на зусилля відкрити японський ринок для американських автомобілів!

Японські реформатори кінця XIX ст., без сумніву, бачили багато географічних подібностей між Британією та Японією. Тоді все найважливіше, що відбувалося в Японії, зосереджувалося на найбільшому острові країни — Хонсю (буквально — «материк»). Стародавня столиця Кіото була на суходолі, але реформатори хотіли мати прибережну, зовнішньо зорієнтовану штаб-квартиру. Вони вибрали місто Едо на великій затоці, де східна берегова лінія Хонсю круто повертає на захід (рис. 10-21). Нова столиця була перейменована на Токіо («східна столиця»), і майже за століття вона стала найбільшою міською агломерацією у світі. Береги Хонсю лежать близько до азійського материка, де є сировина і потенційні ринки для японської продукції. Отож мрія про велику японську імперію випливає, звісно, з британського прикладу.

Разом із тим британський та японський архіпелаги суттєво відрізняються. За загальною площею Японія більша. Крім Хонсю, вона має три великі острови — Хоккайдо на півночі, Сікоку та Кюсю на півдні — і ще безліч малих островів та острівців, усе загальною площею 377 000 кв. км (146 000 кв. миль). Значна частина цієї поверхні гориста й крута, геологічно молода, сейсмічно небезпечна і всіяна вулканами. Британія має нижчий рельєф, старша геологічно, не зазнає землетрусів і не має діючих вулканів. А щодо промислових ресурсів Британія набагато краще забезпечена, ніж Японія. Наділеність залізною рудою та високоякісним вугіллям забезпечила Британії старт, що тривав століття. Високорельєфна поверхня Японії є дотеперішньою проблемою. Усі великі міста країни, крім старої столиці Кіото, розташовані вздовж берега, і практично частково лежать на штучному Грунті, відвойованому у моря. Попливіть до гавані Кобе, і ви минатимете штучні острови, пов’язані з Хонсю залізницею просто космічної ери. Запливіть у Токійську затоку, і побачите обабіч неї заводи та фабрики на обширних насипних землях, які висунули далеко вперед природну берегову лінію. Зі 127,2 млн людності, переважна частина якої (78 %) проживає у містах та містечках, Японія використовує свій життєвий простір якомога інтенсивніше і розширює його, де тільки можливо.

Як показує рисунок 10-22, оброблювана земля в Японії дуже обмежена і регіонально роздроблена. Чималу її частину забрали міста. У запліччі Токіо лежить рівнина Канто; навколо Нагої — рівнина Нобі; а Осаку оточує район Канзай. Ці важливі сільськогосподарські зони відчувають неабиякий урбаністичний тиск. Усі три рівнини містяться всередині перервного, але чітко визначеного серцевинного ареалу — осередка величезного виробничого комплексу.

Від географічного світу до регіону

Близько півстолітнє майже непоборне економічне лідерство Японії, її унікальна для такої кількості населення етнічна гомогенність, її острівне розміщення та культурна однорідність — усе це може спонукати до виділення її як окремого географічного світу, а не регіону чи навіть субрегіону Східної Азії. Але швидкі зміни на окраїні західної частини Тихого океану — як усередині самої Японії, так і поза нею — розмивають підгрунтя цієї окремішності. У середині 1990-х років економічний двигун Японії почав давати збої, тоді як сусіди по Тихоокеанській окраїні акселерувалися; її суспільна структура була зруйнована безпрецедентними актами жорстокості, а її зовнішні відносини погіршилися у зв’язку зі злодіяннями воєнного часу в Китаї та Кореї. Японія була сама при закладанні основ розвитку Тихоокеанської окраїни, але тепер вона не єдина.

Історичні виміри

На карті Корейський півострів простягається подібно до незавершеного моста від азійського материка у напрямі Південної Японії. Японські острови Цусіма та Ікі у Корейській протоці майже завершують цей зв’язок (рис. 10-21). Фактично Корея з’єднувалася з Японією у праісторичні часи, коли рівень моря був нижчий. Народи і культурні впливи час від часу сягали Японії з Азії, навіть коли підйом води затопив сухопутний міст між ними.

Японські острови були заселені задовго перед тим як предки сучасних японців прибули з Азії. Як ми зазначали раніше, айну, людність центрально-азійського походження, влаштувалася на усіх чотирьох головних островах на тисячі років раніше. Але айну не могли втримати свою землю перед краще організованими та озброєними завойовниками і змушені були постійно відступати на північ — аж до невеличкого плацдарму на Хоккайдо. Сьогодні останні залишки культури айну зникають.

До XVI ст. Японія розвинула яскраву й самобутню культуру, що базувалася на суспільному досвіді, персональній мотивації та системі вірувань сінто. Люди поклонялися багатьом богам, шанобливо ставилися до предків і прославляли свого імператора, як божество, непогрішиме і всемогутнє. Військовий управитель імператора, сьогун, очолив тоді боротьбу проти айну і почав керувати країною. Столиця Кіото стала ансамблем сотень визначних храмів, палаців та садів. У своїй архітектурі, стилі одягу, музичних та інших культурних проявах японці були унікальною спільнотою.

Вакканай,

Асахікава

Саппоро

•Муроран

Хакодате ^ тунель

\ Сейкан

Кавасакі

Йокогама

Йонаґо

о-ви

Цусіма

РИЗдзНІ

Такамайу

Хойохасі

,Кітакюсю

Фукуока

іКумамото

КОРЕЯ

ПІВНІЧНА

ЯПОНІЯ: ПРОМИСЛОВІ та

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ

РЕГІОНИ

Головні регіони

Другорядні регіони

Сільське господарство

Найважливіші залізниці

Серцевинний ареал

0

1~

«О

о

о

2

0

25 50 75 миль

Ще у середині XIX ст. важко було уявити, що Японія стане провідною державою Азії. Протягом 300 років країна була закритою для зовнішніх впливів, а японське суспільство — стагнуючим і суто традиціоналістським. Коли європейські колонізатори вперше з’явилися на азійських берегах, Японія спочатку вітала їхніх торгівців і місіонерів. Але вже наприкінці XVI ст. імператор видав указ про їх вигнання з країни. До того часу християн

ство (особливо римо-католицизм) встигло завоювати значне число прихильників у Японії, але тепер воно розцінювалося як прелюдія до колоніальних загарбань. На початку XVII ст. сьогун розпочав масову криваву кампанію, яка практично затаврувала християнство.

Ставлячи собі за мету не зазнати долі Філіппін, які стали володінням Іспанії, японці відтоді дозволяли лише мінімальні контакти з європейцями.

Декілька голландських торгівців, фактично ув’язнених на маленькому острові біля міста Нагасакі, були протягом багатьох десятиліть єдиними представниками Європи в Японії. Так розпочався довгий період ізоляції, що тривав до другої половини XIX ст.

Японія змогла зберегти свою відчуженість у колоніальній Східній Азії з допомогою сильної центральної влади і добре організованого війська, а також природного захисту, створеного островами, розміщеними вздовж важкодоступного узбережжя континенту. Слід сказати, що ізольована Японія була набагато менше привабливою, ніж ізольований Китай, чий вишуканий шовк, цінний чай і високоякісні товари не давали спокою як торгівцям, так і загарбникам.

Але коли Японія, зрештою, зіткнулася з новою зброєю своїх старих супротивників, вона нічим не могла на неї відповісти. У 1850-ті роки металеві «чорні кораблі» американського військового флоту зайшли в японські гавані, і американці домоглися односторонніх торговельних угод. Незабаром з’явилися британці, французи і голландці, полюючи за такими ж угодами. Якщо ж місцеві чинили опір, американці одразу демонстрували свою перевагу, обстрілюючи японське узбережжя. До кінця 1860-х років, коли японські реформатори вже були готові скинути старий порядок, не залишалося жодного сумніву, що затяжна ізоляція Японії закінчилася.