Інші СЕЗ

Кожна економіка зазнає піднесень і спадів, і Тихоокеанська окраїна Китаю не є винятком. Але безпрецедентні інвестиції Китаю у регіональну інфраструктуру свідчать про економічний поступ, започаткований Деном. Наприклад, після повернення Гонконгу Китаєві з допомогою китайських грошей завершилося будівництво нового міжнародного аеропорту, пов’язаного з материком найдовшим вантовим мостом світу. Тепер триває робота на ще одному мості світового класу і двох тунелях під гаванню Вікторія — їх називають найбільшим проектом громадських робіт на Землі.

Якщо це правда, то цей проект зазнаватиме конкуренції з боку гігантського будівельного комплексу в Пудоні (Шанхай). Тут уже зведено найвищу споруду у Східній Азії, а незабаром постане та, що перевищить світовий рекорд. Горизонт Пудону виріс із сільських будинків до пропорцій приблизно Гонконгу за одне десятиліття. Це переважно державний проект, який свідчить про прагнення Пекіна перемістити фокус Тихоокеанської окраїни Китаю з півдня на північ (див. вставку «Діловий центр річки Перл»), У 2001 р. значна частина землі у Пудоні залишалася незайнятою, що було наслідком економічного спаду в Азії загалом. Але Пекін не злякався. Окремі офіційні згадки про втечу китайських підприємців у Гонконг у 1949 р. дещо прояснюють мотиви комуністичної партії у величезних фінансових вливаннях у ці найновіші СЕЗ.

Жодна з інших СЕЗ навіть не наближається до того рівня, який можна спостерігати у Шеньчжені або Пудоні, але розвиток у Сямині, Шаньтоу, Чжуге та Хайнані також був значним. Завдання Сяминю полягало виключно в тому, щоб залучати тайванські інвестиції, і сотні тайванських підприємств були тут збудовані. У Шаньтоу вкладено капітали китайської діаспори, здебільшого з Таїланду. Однак Шаньтоу найменше розвинений із сучасних СЕЗ унаслідок слабкої інфраструктури, а також тому, що місту бракує талантів і торговельних традицій Сяминю. Чжуге, який є для Аоминю (Макао) тим, що Шеньчжень для Гонконгу, відчуває, що Макао — це не Гонконг; але Чжуге розширився сам по собі та в середині 1990-х років мав вищі прибутки на одну особу, ніж будь-яке місто у провінції Гуандун, крім Шеньчженю. Це пояснюється піднесенням тут сфери послуг. У

кінці 1990-х років компанії, «перестрибуючи» Шеньчжень, часто засновували підприємства у Чжуге, де рівень заробітної платні був нижчий. Тисячі підприємств, виробляючи товари від іграшок до текстилю, створили ландшафт, що забруднює довкілля; умови праці на фабриках часто жахливі. Чжуге також має проблеми з експортом: графіки вантажних робіт прискорюються, а передавальні та портові потужності за ними не встигають.

Специфічною СЕЗ є острів Хайнань, де регулювання призвело до того, що китайці називали Диким Півднем. Губернатор Хайнаню проводить політику, яку він сам називає низькою та вільною: низькі зарплатня та податки — вільний рух людей і грошей. Результатом стало те, що Віллєм ван Кеменаде у своїй книзі «Китай, Гонконг, Тайвань Іпс» описав як «беззаконня китайської Сіцілії, де процвітають злочинність, корупція, піратство і проституція». Спекуляція нерухомістю вийшла з-під контролю, протягом року ціни часом зростають учетверо. Коли губернатор вплутався в «експорт» імпортованих автомобілів «Мерседес» за високими цінами на материковий Китай, Пекін змушений був втрутитися. А коли спроба заснування «СЕЗ усередині СЕЗ» у порту Янпу провалилася, престиж Хайнаню було остаточно підірвано.

Пекін не ліквідував СЕЗ Хайнань можливо тому, що відносне положення острова важливе для Китаю в цілому. З населенням 7,5 млн осіб (включно з двома найбіднішими меншинами лі та мяо з Південно-Східної Азії) Хайнань репрезентує найглибше проникнення Китаю у Південноки-тайське море. Історично острів є частиною економічної сфери Південно-Східної Азії, і великі обсяги контрабанди, в тому числі заборонених наркотиків, надходять до Китаю через Хайнань. Крім того, Хайнань став базою піратів, які тепер нишпорять по морях. Нещодавно владні органи Хайнаню намагалися використати тропічний клімат і вкрай вільне суспільне життя на острові, стимулюючи розвиток туризму. Але вже ясно, що мильна бульбашка цієї СЕЗ луснула.

У глиб Китаю

Економічне зростання Тихоокеанської окраїни зумовило зростаючі регіональні відмінності в усьому Китаї. Коли Ден Сяопін проголосив нову економічну політику, він усвідомлював, що регіональні нерівності у прибутках і рівні життя зростатимуть, але стверджував, що місцевості, спроможні стати багатими, мають створити полюси зростання, успіх яких позитивно вплине на решту країни. І от сьогодні його наступник Цзян Цземін керує Китаєм, де найвищі прибутки в урбанізо-ваній Тихоокеанській окраїні у 80 разів більші, ніж на сільському заході. Зростає занепокоєння, що такі контрасти можуть призвести до регіональних бунтів і загального порушення порядку.

На межі століть складалися плани перенесення полюсу економічного зростання з Тихоокеанської окраїни всередину країни. Якщо СЕЗ добилися успіху на сході, то, можливо, вони процвітатимуть і в континентальних районах. Тому пільги, подібні до тих, що мали СЕЗ, планували надати території у провінції Юньнань на кордоні з В’єтнамом, Лаосом і М’янмою. Ідея коридору, що пов’язує Тихоокеанську окраїну вздовж ріки Янцзи із Сичу-аньським басейном на користь внутрішніх провінцій, розглядалася також. Але на заваді цих проектів є дві перешкоди: небажання центральних органів позбутися тисяч застарілих та неефективних державних підприємств, а також загально-азійський економічний спад кінця 1990-х років, що сповільнив і китайське економічне зростання. Після періоду дев’ятивідсоткового щорічного приросту досить стійка китайська економіка, втім, відчула наслідки проблем своїх сусідів. Тому ризики поглиблення відмінностей, пов’язані з Тихоокеанською окраїною, можуть дедалі зростати.