Іслам та інші релігії

Дві інші головні віри походять із Леванту (території, що простягається від Греції на схід уздовж середземноморського узбережжя до Північного Єгипту), і обидві старші від ісламу. Піднесення ісламу поглинуло багато дрібніших юдейських спільнот, і християни, а не юдеї, витримували століття священної війни проти мусульман, намагаючись з допомогою Хрестових походів не лише прогнати їх, а й насадити християнські спільноти там, де вони домінували до ісламської експансії. Наслідки цієї кампанії позначаються на культурному ландшафті світу й до сьогодні. Значна християнська меншина (близько чверті населення) зберігається у Лівані, чималі християнські спільноти також вижили в Ізраїлі, Сірії, Єгипті, Йорданії. Напружені відносини між колись домінуючою християнською меншиною у Лівані та мусульманською більшістю (що сама поділена на п’ять сект) вилились у збройну боротьбу, яка поглинула цю країну в 1970—1980-х роках.

Але найінтенсивніший конфлікт у новітні часи спіткав єврейську державу — Ізраїль — та її ісламських сусідів з усіх боків. Створення Ізраїлю під егідою ООН у 1948 р. спричинило понад півстоліття нестихаючої боротьби і спроб посередництва; воно також зумовило поділ між ісламськими державами у регіоні. Єрусалим — священне місто для юдаїзму, християнства та ісламу — опинився у самому вирі цієї конфронтації.

Оттоманські наслідки

Тільки викрутасом географічної долі можна назвати те, що останній великий наступ ісламу на Європу спричинив європейську окупацію самої ісламської серцевини. Оттомани (турки, названі так на честь свого лідера Османа І), родом звідти, де сьогодні Туреччина, завоювали Константинополь (тепер Стамбул) у 1453 р. і ринули у Східну Європу. Незабаром оттоманські сили були на підступах до Відня; вони також окупували Персію, Месопо

тамію і Північну Африку (рис. 7-6). Оттоманська імперія під Сулейманом Пишним, який правив у 1522—1560 рр., була наймогутнішою державою у Західній Євразії.

Оттоманська імперія проіснувала понад чотири століття, але з часом утрачала території — спершу на користь угорців, тоді росіян, а пізніше греків і сербів, — аж поки після Першої світової війни європейські держави захопили її провінції та зробили їх колоніями, які ми знаємо під назвами Сірія, Ірак, Ліван і Ємен (рис. 7-7). Як свідчить карта, французи і британці отримали найбільші володіння; навіть італійці анексували частину от-томанських земель.

Система кордонів, яку колоніальні держави створили для делімітації своїх володінь, не була задовільною. Як нагадує нам рисунок 1-9, населення цього світу (понад 500 млн осіб) сильно фрагмен-товане й розміщене у річкових долинах, на узбережжях чи у перенаселених оазах. Колоніальні ж держави проклали деякі кордони майже під лінійку через необжиті території; вони не бачили потреби якось пристосувати ці межі до культурних або природних рис ландшафту. Інші кордони, навпаки, були нечіткими і ніколи не позначалися на поверхні. Пізніше, коли колонії стали незалежними державами, це не раз призводило до суперечок і навіть збройних конфліктів між братами по вірі.