Італія

Розміщена у центрі Середземноморського регіону, найбільш населена із середземноморських держав, найкраще поєднана з європейською серцевиною і економічно найрозвиненіша Італія (57,7 млн осіб) є привілейованим членом європейського спільного ринку.

Адміністративно Італія складається з 20 регіонів, багато з яких мають історичні корені, що датуються кількома століттями (рис. 1-20). Декілька цих регіонів стали владними економічними одиницями з центрами у найбільших містах. Це Ломбардія з Міланом і П’ємонт з Туріном; інші є історичними серцевинами італійської культури, в тому числі Тоскана з Флоренцією та Венето з Венецією. Ці регіони у північній половині Італії різко контрастують у соціальному, економічному і політичному плані з такими південними регіонами, як Калабрія («носик» італійського «чобота») і

два найбільші середземноморські острови Італії — Сіцілія та Сардінія. Не дивно, що Італія часто описується як дві країни — прогресивна Північ і відсталий Південь, або Медзоджорно.

Північ і Південь пов’язуються старовинним центром — Римом, що лежить у вузькій перехідній зоні на стику контрастуючих половин Італії. Ця зона тягнеться по лінії Анкони — міста на Адріатич-ному узбережжі, де вона сягає іншого боку півострова (рис. 1-20). Тоді як Рим залишається столицею і культурним центром Італії, функціональний серцевинний ареал держави змістився на північ до Ломбардії у басейні ріки По. Тут діє провідний промисловий комплекс усієї Південної Європи, в якому кваліфікована робоча сила і цілком достатня гідроелектрична енергія зі схилів Альп і Апеннін поєднуються з безліччю імпортованих сировинних матеріалів для виробництва широкої низки машин і точного устаткування. Трикутник Мілан—Турін—Генуя експортує прилади, інстру

менти, автомобілі, судна і багато інших спеціалізованих продуктів. Водночас басейн По, що лежить на окраїні домінуючого середземноморського кліматичного режиму регіону, має більше опадів за рік і є продуктивною сільськогосподарською зоною.

Метрополісний ареал міста Мілана втілює собою нову сучасну Італію. Мілан є не лише великим містом (4,3 млн осіб) і провідним промисловим центром Італії, відносячи Ломбардію до «чотирьох двигунів Європи», а й фінансовою та сервісною столицею країни. Приватні підприємства тут не дуже великі, але високоякісний менеджмент і автоматизація, ефективність і адаптивність принесли їм глобальне визнання. Сьогодні ареал Мілана із усього дев’ятьма відсотками населення Італії виробляє третину національного доходу країни. Справді, Північна Італія стала частиною Європейської серцевини. Успіх Італії можна побачити у таблиці 1-2: її ВНП на одну особу є поки

що найвищим у Середземноморській Європі та дорівнює кільком країнам у європейській серцевині.

Загальний економічний прогрес Італії менш значний, бо Південь не показує ознак покращання ситуації (зверніть увагу на рисунок 1-20: у регіонах, що лежать на південний схід від лінії Ан-кони, ВВП значно нижчий). Високорозвинена промислова Північ гостро контрастує зі стагную-чим, переважно сільськогосподарським Півднем, де все ще функціонують відсталі державні підприємства. У міру зростання регіональних відмінностей між Північчю і Півднем загострюються соціальні та політичні проблеми, пов’язані з ними. Платники податків на Півночі протестують, що їхні гроші кидаються у «чорну діру» Медзоджорно. Ба більше, екстремістська політична реакція на Півночі навіть призвела до сепаратистського руху з метою утворення там незалежної держави під назвою Паданія (див. рис. 1-10). Багато людей на

Півночі переконані, що Південь просто відмовляється модернізуватися, позбавитися організованих злочинних кланів, які контролюють село і сільську місцевість, і не хоче скористатися з досвіду нині трансформованих, колись бідних частин Європи.

Але Південь Італії має певні проблеми, що виникають з його відносного розташування. Північні мешканні скаржаться на «африканізацію» Медзо-джорно, оскільки Південь формує канал із Північної Африки для доступу до робочих місць європейської серцевини; проте Південь не має засобів для отримання цієї течії. Протягом тривалих

дезінтеграційних процесів у колишній Югославії тисячі біженців перепливали Адріатичне море, більшість — до Південної Італії. Нещодавнє протистояння у Косово і економічний колапс в Албанії зумовили подальші переміщення біженців і пов’язані з ними проблеми у кожній частині Італії, яка не могла справитися з ними.

Чи є якась надія для Медзоджорно? У 1998 р. Італія оголосила про відкриття найбільших нафтових родовищ у світі серед розвіданих у 1990-ті роки — у долині річки Агрі в Басілікаті (рис. 1-20). Повідомлялося, що ця нафта високої якості, а її обсяги величезні навіть за стандартами Північного

СЕРЕДЗЕМНОМОРСЬКА ЄВРОПА 111

По великих містах Європи

Рим

З висоти здається, що Рим складається з нескінченного моря черепичних дахів, над якими піднімаються численні білі, брунатно-жовті й сірі куполи різних розмірів; на відстані міський периметр блякне у міському тумані. Це історичне місто живе посеред свого минулого, як жодне інше, коли напружений вуличний рух оточує Колізей, Форум, Пантеон та інші свідчення могутності колишньої імперії.

Заснований майже 3000 років тому на острівному вигині річки Тібр у 15 милях (24 км) від моря, Рим займав високе та безпечне місце. Тисячоліття потому, з населенням, яке деякі вчені оцінюють до 1 млн, він був столицею римських володінь, які простягалися від Британії до верхів’їв Перської затоки і від берегів Чорного моря до Північної Африки. Римські імператори наповнили місто розкішними мармуровими будівлями з колонами та басейнами, прикрасили обелісками, арками і статуями; коли Рим став християнським містом, куполи церков і каплиць доповнили його велич.

Неймовірно, що таке місто могло занепасти, але це таки трапилося після того як центр римської влади перемістився на схід до Константинополя (тепер Стамбул). До кінця VI ст. Рим, мабуть, мав менш ніж 50 000 мешканців, а у XIII ст. — лише ЗО 000. Правління Папи і епоха Відродження були попереду, але у 1870 р., коли Рим став столицею заново об’єднаної Італії, він усе ще мав 200-тисячне населення.

Далі йде цикл зростання, який затьмарює усі попередні досягнення Рима, оскільки це політичне, релігійне і культурне ядро Італії (але не індустріальне) виросло до 1 млн осіб до 1930 р., до 2 млн до 1960 р. і до 2,7 млн, які Рим перевищує сьогодні. Релігійний анклав міста — Ватикан, оплот римо-като-лицизму — робить Рим подвійною столицею; Ватикан функціонує як незалежна одиниця і має глобальний вплив, з яким не може зрівнятися Італія.

Сьогодні Рим залишається містом, економіка якого характеризується домінуванням сфери послуг: національне і місцеве управління, фінанси і бан-ківництво, страхування, торгівля і туризм дають роботу трьом чвертям робочої сили. Нове місто простяг-лося далеко поза старим, оточеним муром, задушеним вуличним рухом центром, де римське минуле та італійське майбутнє зустрілися віч-на-віч.

моря. Планується бурити свердловини і прокладати трубопроводи до узбережжя. Але як приватна та високоавтоматизована видобувна промисловість допоможе знизити 30-відсотковий рівень безробіття у Басілікаті або зменшити бідність у регіоні? Навіть енергетичного «золотого дна» може не вистачити, щоб розбудити Медзоджорно зі сплячки.