§ 27. Болгарія

кондукетором — вождем держави. До країни було введено ні- мецькі війська, які розмістилися в районах нафтових промис- лів. Німеччина та Румунія уклали нерівноправний торговель- ний договір, за яким установився контроль над румунською промисловістю. Румунія стала одним з основних постачальни- ків продуктів харчування, сировини й нафти для Німеччини. 6 квітня 1941 р. Румунія вступила в Другу світову війну на боці Німеччини. 22 червня Румунія підтримала напад на СРСР і за- хопила Бессарабію та Одесу.
Проте поразки німецьких і румунських військ на Східному фронті змусили противників Й. Антонеску шукати контактів із країнами антигітлерівської коаліції. У серпні 1944 р. режим Й. Антонеску було повалено в результаті повстання, яке очолив підтриманий комуністами король Міхай.

 Перша світова війна сприяла територіальному зростан- ню румунії та створила сприятливі умови для подальшого розвитку країни. Проте правляча еліта не змогла скориста- тися ними для забезпечення динамічного розвитку країни.

 із кінця 1920-х рр. у румунії наростали авторитарні тенденції, які призвели спочатку до встановлення коро- лівської диктатури, а згодом — до диктатури Й. Антонеску.

б1о. цніаякого союзу воювала румунія в Першій світовій війні? 2. Які території увійшли до складу румунії після Першої світової війни? Якими договорами були закріплені ці зміни? 3. на яких засадах проводи- лась аграрна реформа в 1920-ті рр.? 4. Якою була зо- внішньополітична орієнтація румунії в міжвоєнний період?
5. Коли було прийнято післявоєнну конституцію румунії?
6. У якому році Кароль II встановив особисту владу?
7. Коли було встановлено диктатуру Й. Антонеску?
8. Яким було значення Бухарестського миру для румунії? 9. Якими були наслідки Першої світової
війни для румунії? 10. Укажіть особливості аграрної ре- форми 1920-х рр. у румунії. 11. Охарактеризуйте еконо- мічний розвиток румунії в міжвоєнний період. 12. дайте

§ар2і7я. болг

характеристику політичного розвитку румунії в міжвоєн- ні роки. 13. Які риси були притаманні режиму Й. Анто- неску?
14. Проведіть дискусію за проблемним питанням: завдяки чому відбулося значне територіальне зростання румунії після Першої світової війни? 15. Ука- жіть особливості правління Кароля II. Якими були причини встановлення королівської диктатури? Відповідь подайте
у вигляді тез.
16. Чи скористалася румунія сприятливим історич- ним шансом для модернізації? Свою точку зору
обґрунтуйте. 17. Підготуйте есе на теми: 1) Чи можна румунію вважати імперією? 2) Чи можна стверджувати, що режим Й. Антонеску був фашистським?

ВлаДайСьке ПоВСтання (раДомирСький бунт). наСліДки ПерШої СВітоВої Війни. Перша світова війна спричинила гостру політичну та економічну кризу. Масового характеру на- були виступи проти продовження війни («жіночі бунти»). Цар Фердінанд, замінивши в червні 1918 р. уряд, намагався випра-
вити становище, але марно.
У вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгар- ської армії в районі Доброполе. Під час відступу в її частинах почалися стихійні виступи проти армійського командування та уряду. Солдати захопили генеральний штаб болгарської армії і рушили на Софію. За таких складних умов уряд, не маючи сил, розпочав переговори з повстанцями, включивши до складу

За Цим Параграфом Ви Зможете: дізнатися про наслідки Першої світо- вої війни для Болгарії; визначити зміст реформ А. Стамболійського; проаналі- зувати причини політичної нестабіль- ності Болгарії в міжвоєнний період.
ПригаДайте
1. Коли Болгарія здобула незалеж- ність? 2. Якими були наслідки для Болгарії Балканських війн 1912— 1913 рр.? 3. на боці якого військово- політичного союзу воювала Болгарія в роки Першої світової війни?
111

розділ IV. держави Центрально-Східної Європи

Александр Стамболійський

112

делегації популярних діячів Болгарського землеробського народ- ного союзу (БЗНС) Александра Стамболійського і Райко Даскало- ва. Водночас тривали переговори з Антантою про укладення перемир’я.
Делегація Р. Даскалова й А. Стамболійського не виправ- дала сподівань уряду. 27 вересня Р. Даскалов у місті Радомир оголосив про повалення монархії та створення Болгарської республіки на чолі з А. Стамболійським. Повстанці підійшли до столиці та в ультимативній формі зажадали здати Софію. Скориставшись нерішучістю повсталих, уряд 29 вересня 1918 р. уклав перемир’я з Антантою та за підтримки німецьких військ завдав поразки повсталим у битві під Владайськом.
Повстання та перемир’я з Антантою змусили царя Ферді- нанда зректися престолу на користь свого сина бориса III.
Незважаючи на те, що повстання було придушене, стано- вище в країні залишалося складним. Щоб заспокоїти хвилю народного невдоволення, цар пішов на деякі поступки: було запроваджено 8-годинний робочий день, оплачувану відпустку, скасовано податок на прибутки в умовах воєнного часу тощо.
Війна дорого коштувала країні. Загинула 1/5 чоловічого
і населення віком від 20 до 50 років. Загальні втрати складали 155 тис. осіб загиблими, 400 тис. пораненими на фронтах. Від
тифу, холери, грипу померло 150 тис. цивільного населення. Країна втратила третину національного багатства.

Політика уряДу а. СтамболійСького. Після Першої світо- вої війни політичне життя країни було надзвичайно бурхли- вим, хоча болгарське суспільство було відкритим і найдемокра- тичнішим серед країн Східної Європи. Воно не мало дворянського стану, а система освіти була найбільш прогресивною і доступною (держава витрачала на освіту 1/3 бюджету). В етнічному, мовно- му й релігійному відношенні Болгарія була найбільш однорідною серед країн Східної Європи. Болгарська еліта формувалася пере- важно вихідцями із селян і ремісників. За своїми поглядами представники болгарської еліти були технократами. Система со- ціального захисту й страхування була найпередовішою на Балка- нах та охоплювала всі верстви населення. Додатковою гарантією соціальної стабільності було те, що селяни й частина жителів міст були забезпечені землею, що перебувала в їхній власності. У серпні 1919 р. відбулися перші післявоєнні вибори в На- родні збори. Вони засвідчили повну перемогу антивоєнних сил: більшість голосів набрали представники лівих сил БЗНС, Болгарської комуністичної партії («тісних» соціалістів, або
«тісняків») (БКП), соціал-демократи («помірні»). Праві партії отримали лише 66 мандатів із 236. Уряд очолив лідер БЗНС А. Стамболійський. Спочатку було сформовано коаліційний уряд із представників БЗНС і правих партій, а після виборів 1920 р. — однопартійний уряд.
З ініціативи А. Стамболійського в грудні 1919 р. Народні
збори прийняли закон про покарання винних у національній катастрофі. Кампанія з покарання воєнних злочинців стала демонстрацією політичної сили А. Стамболійського. Так, було

§ 27. Болгарія

проведено референдум із цього питання, на якому більшість населення висловилася за суд. Хоча суд не відбувся, кампанія стала способом залякування опозиції.
У 1921 р. був прийнятий закон про максимум землеволо-
діння (його встановили в розмірі 30 га та по 4 га на кожного члена сім’ї, у якій було понад чотири особи). Цей закон мав забезпечити відносно рівний розподіл землі між селянами, а також стимулювати народжуваність. Така рівність відпові- дала селянській ідеології А. Стамболійського. До того ж цей закон свідчив про намагання уряду розвивати сільське госпо- дарство, оскільки лише велике господарство дає змогу запро- ваджувати нові технології і техніку. Також на користь селян було переглянуто податкове законодавство. Щоб усунути по- середників у торгівлі сільськогосподарською продукцією, було створено Державний зерновий консорціум (був ліквідований під тиском країн Антанти). Бідняки переселялися в помеш- кання «багатіїв» — тих, хто потрапляв під дію закону 1919 р. про покарання воєнних злочинців. Уряд сприяв розвитку коо- перативного руху. Банківська кредитна система орієнтувалася на потреби села. Запроваджувалися прогресивно-прибутковий податок і податок на прибутки банків, промислових і торго- вельних підприємств. Проте це спричинило невдоволення про- мисловців і підприємців.
У листопаді 1919 р. Болгарія підписала Нейїський мирний дого-
вір, згідно з яким вона втрачала 1/10 території. Було скорочено кількісний склад збройних сил, ліквідовано загальну військо- ву повинність. Болгарія мала сплачувати репарації, передава- ла країнам-переможницям велику кількість худоби, а також мусила утримувати окупаційні війська. Підписання договору поставило в опозицію до уряду офіцерський корпус болгарської армії. У зовнішній політиці уряд не спромігся пом’якшити умо- ви Нейїського договору, а це підривало його авторитет.
Наприкінці 1920 р. почався процес консолідації опозицій- них сил, які намагалися повалити уряд. У 1921 р. було засно- вано партію «Народна змова».
Із 1922 р. реформи й експерименти почали гальмуватися. Зростала кількість невдоволених, особливо жителів міст. Улітку 1922 р. праві та центристські партії утворили «Демократичну злагоду (згоду)», яка об’єднала свої зусилля з Військовою лігою (ор- ганізація звільнених з армії за Нейїським договором офіцерів). До них також приєдналася таємна організація македонських болгар ВМРО, яка мала досвід проведення терористичних актів. Ці сили спиралися на підтримку царя, який був майстром по- літичних інтриг. В опозиції до уряду була і БКП («тісняки»). Скориставшись сприятливими умовами, у ніч із 8 на 9 червня 1923 р. «Народна змова» і Військова ліга здійснили переворот. А. Стамболійського було жорстоко вбито, а його уряд заарештова- но. Владу захопила «Народна змова» на чолі з александром Цан- ковим. До уряду А. Цанкова увійшли представники майже всіх правих і центристських партій. Новий уряд влаштував справжнє полювання на лідерів селянської і комуністичної партій. Загину- ло близько 3 тис. осіб. За це А. Цанков зажив собі недоброї слави.
113

розділ IV. держави Центрально-Східної Європи

«ВереСнеВе ПоВСтання» 1923 р. Лідери Комінтерну оці- нили становище в Болгарії як сприятливе для проведення повстання і встановлення радянської влади. Болгарія мала стати плацдармом для поширення світової революції. БКП об’єдналася з лівим крилом БЗНС і розпочала підготовку до збройного по- встання, призначеного на 22—23 вересня 1923 р. Було створе- но військово-революційний комітет. Однак про ці плани стало відомо уряду, який почав проводити превентивні арешти (за- арештовано 2 тис. осіб). Це спровокувало передчасний початок повстання. Збройні виступи тривали з 13 до 27 вересня 1923 р. Урядові війська змогли придушити їх. Під час повстання за- гинуло 20 тис. осіб. Ще тисячі були засуджені до ув’язнення. Після цього комуністи зазнали нових гонінь. 4 квітня 1924 р. їх було оголошено поза законом. Спроба комуністів перейти до те- рористичних методів боротьби лише посилила репресії проти

Александр Цанков

Александр Малинов

114

них. Найгучнішим терористичним актом комуністів став вибух бомби в соборі Святої Неділі в Софії 16 квітня 1925 р., під час якого загинуло 213 осіб. Проте цар Борис III, проти якого була спрямована акція, залишився неушкодженим. Політичні струк- тури комуністів і лівого крила БЗНС були повністю розгромлені.

болгарія В міжВоєнний ПеріоД. Уряд А. Цанкова, при- душивши повстання, домігся відносної стабілізації режиму, цьому сприяло й економічне зміцнення. Було підвищено заро- бітну плату військовим і службовцям, надано податкові пільги ремісникам, введено соціальне страхування тощо. Проте репре- сивний характер режиму, що посилився після невдалого замаху
на царя Бориса III, перекреслив усі позитивні зрушення.
У січні 1926 р. було змінено уряд. Його очолив Андрій Ляпчев, представник партії «Демократична злагода». Новий уряд пом’як- шив репресії, оголосив амністію. Було дозволено діяльність по- літичних партій та організацій. Цим скористалися комуністи, що заснували легальну Трудову партію, яка щороку набирала популярності. А. Цанков пішов в опозицію до нового уряду (він критикував його за м’якість), а в 1930—1940-ві рр. став відвер- тим прихильником праворадікальних, фашистських поглядів.
У 1928 р. Болгарію охопила економічна криза, яка тривала до 1934 р. і торкнулася всіх галузей економіки. Кількість безро- бітних сягнула 200 тис. осіб. Різко погіршилося матеріальне ста- новище населення. На початок 1934 р. національний дохід кра- їни складав 61,4 % проти 1929 р. (хоча порівняно із сусідніми державами глибина падіння виробництва була значно меншою). Криза призвела до перегрупування політичних сил і поси- лення боротьби за владу. Після виборів 1931 р. «Демократична злагода» втратила владу. Урядову коаліцію утворили демокра- тичні партії та БЗНС. Уряд очолив александр малинов, який згодом передав владу ніколі мушанову. А. Цанков утворив право- радікальну партію Народний соціальний рух (НСР), яка орієн- тувалася на Італію та Німеччину. Їй протистояла група «Звено», яка прагнула здійснити модернізацію країни. У зовнішній полі- тиці вона покладала надії на Англію та Францію. Її союзниками
виступили члени Військової ліги.

§ 27. Болгарія

У травні 1934 р. виникла урядова криза, із якої вирішили скористатися НСР і «Звено». А. Цанков планував почати похід на Софію, подібний до «походу на Рим» Б. Муссоліні. Його ви- передила група «Звено», яка 19 травня 1934 р. здійснила держав- ний переворот. На чолі уряду став кімон георгієв. Переворот був ретельно підготовлений, бездоганно виконаний, але заколотники не мали чіткої подальшої мети. Їхні прагнення «відродження» країни шляхом «очищення» і «раціоналізації» всіх інституцій та життєвого укладу були не зрозумілі народу. Відповідно уряд К. Георгієва не мав соціальної опори. Цим скористався цар Бо- рис III. Своєю поведінкою він вдавав, що політика його не ціка- вить, а єдиним предметом його захоплення є паровози, які він колекціонував. Цар поступово усунув молодих і недосвідчених політиків, відкинув їхні соціально-економічні ініціативи, проте залишив авторитарні методи управління. У країні було скасо- вано конституцію, розпущено Народні збори, заборонено діяль- ність партій (особливо ВМРО) та профспілок. Було встановлено державний контроль над банками, який здійснював новостворе- ний банк «Болгарський кредит» за участю держави. Вводила- ся державна монополія на спирт, сіль, тютюн, нафтопродукти.
У зовнішній політиці К. Георгієв пішов на зближення з Англією та Францією, нормалізував відносини з Югославією і в 1934 р. встановив дипломатичні відносини із СРСР.
К. Георгієв прагнув обмежити владу царя. Проте напри- кінці 1935 р. Борис ІІІ домігся усунення К. Георгієва від влади і встановив особисту королівську диктатуру. У 1938 р. цар до- зволив провести вибори до Національних зборів на безпартій- ній основі. Із 158 обраних депутатів 56 осіб мали опозиційні погляди (11 були комуністами). Така розстановка політичних сил забезпечувала покірність парламенту й одночасно знімала звинувачення в тому, що цар придушує опозицію. Свої вибор- чі експерименти цар повторив у 1939 і 1940 рр. Цього разу опозиційними були лише 20 депутатів (дев’ять комуністів). У зовнішній політиці цар пішов на зближення з Німеччиною.
За її підтримки Болгарія домоглася скасування статей Нейїського договору (Солонінська угода 1938 р.). У 1940 р. Румунія поверну- ла Болгарії Південну Добруджу (основну житницю країни, де вироблялося 20 % сільськогосподарської продукції країни). Од- нак за це Болгарія розплатилася участю у Другій світовій війні на боці Німеччини. Щоправда, вона категорично відмовилася воювати проти СРСР, обмежившись окупацією Македонії та Фра- кії (захоплені в Югославії та Греції в 1941 р.).

Кімон Георгієв

 Перша світова війна негативно вплинула на розвиток Болгарії. Крім людських і матеріальних втрат, вона заго- стрила внутрішньополітичну боротьбу в країні.

 У 1920—1930-ті рр. в країні відбувалися перевороти, спроби розпочати світову революцію. Зрештою було вста- новлено королівську диктатуру. Болгарія була втягнута увгду рсвітову війну як союзниця німеччини.

1. Коли відбулося Владайське повстання (ра- домирський бунт)? 2. Хто став царем Болгарії

в 1918 р.? 3. на які сили у своїй реформаторській діяль- ності спирався А. Стамболійський? 4. Які сили здійснили
115

розділ IV. держави Центрально-Східної Європи

переворот проти уряду А. Стамболійського? 5. У якому році відбулася спроба повстання комуністів? 6. Коли в Болгарії було встановлено королівську диктатуру?
7. Який вплив мала Перша світова війна на роз- виток Болгарії? Проаналізуйте міжнародне і вну-
трішнє становище країни. 8. Чому реформи, започат- ковані урядом А. Стамболійського, не набули розвитку?
9. Чому «вересневе повстання» 1923 р. зазнало поразки?
10. Яку політику проводили уряди А. Цанкова і А. Ляп- чева? 11. Чим був зумовлений переворот 1934 р.?
12. Якими були причини встановлення королівської дикта- тури? 13. Чому Болгарія вступила в другу світову війну на боці німеччини?

14. Проведіть дискусію за проблемним питан- ням: чому в Болгарії після Першої світової війни
не було повалено монархію? 15. Складіть таблицю «ре- форми А. Стамболійського: заходи уряду, результати, наслід- ки». 16. Порівняйте державні перевороти 1923 і 1934 рр.
17. Підготуйте есе на тему «Мета, результати і на- слідки реформаторської діяльності уряду А. Стам-
болійського». 18. Чим було зумовлене нестабільне по- літичне становище в Болгарії в міжвоєнний період? дайте розгорнуту відповідь.

о§с2л8а.вюіяг
За Цим Параграфом Ви Зможете: дізнатися, як була утворена Югосла- вія; визначити причину гострої націо- нальної проблеми в країні; проаналі- зувати правління короля Александра.
ПригаДайте
1. Чому Балкани називали «поро- ховим льохом Європи»? 2. Якими були підсумки Балканських війн 1912—1913 рр.? 3. Чому вбивство в Сараєві стало приводом до Першої світової війни?

і

116

утВорення короліВСтВа СербіВ, хорВатіВ і СлоВенЦіВ. Восени 1918 р. південнослов’янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбува- лися революційні виступи. За такої ситуації 5—6 жовтня 1918 р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників різних партій від усіх південнослов’янських земель Австро-Угорщини було утво- рено Народне віче словенців, хорватів і сербів. Своєю метою воно вважало «об’єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народ- ну, вільну й незалежну державу». Було оголошено про розрив усіх відносин із Габсбурзькою монархією і створення суверенної Держави словенців, хорватів і сербів (Держави СХС). Народне віче
стало верховним органом влади.
Нова держава перебувала в скрутному становищі. Під гасла- ми розподілу поміщицької землі посилювався селянський рух, тривали воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула за- хопити не тільки південнослов’янські землі на узбережжі Адрі- атичного моря, обіцяні їй державами Антанти, але й значно більшу територію. Також нова держава мала збройний конфлікт з Австрією за прикордонні території.
У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла на- дати лише Сербія, яка спрямувала свої війська на узбережжя Адріатики, щоб нейтралізувати дії італійських військ. Сербія претендувала на об’єднання всіх південнослов’янських земель під зверхністю династії Карагеоргієвичів. Хорватські та сло- венські лідери побоювалися гегемонії Сербії в єдиній державі. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС не могла захис- тити свого суверенітету, через що й була змушена піти на угоду із Сербією. Унаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення єдиної південнослов’янської держави — Королівства сербів, хорватів і словенців (Королівства СХС). До його складу згодом увійшла Чорногорія.

ВиДоВДанСька конСтитуЦія. За конституцією в Коро- лівстві СХС була встановлена парламентська монархія.