§ 20—21. Виклики міжвоєнного часу
Зміни В роЗВитку каПіталіЗму. Після завершення Пер- шої світової війни країни Заходу увійшли в період трива-
лої перебудови класичного буржуазного суспільства з наявністю численних варіантів розвитку. Це спричиняло гострі зіткнення різних політичних сил щодо шляху, який має обрати суспіль- ство. У дискусіях і суперечках між ними вироблявся новий напрямок розвитку Західної цивілізації.
У післявоєнний період країни Заходу охопили проблеми, пов’язані з подоланням розрухи й відновленням господарства. У 1924 р. становище загалом покращилося й розпочалося під- несення економіки. Особливо швидко розвивалися нові галузі промисловості — електротехнічна, радіотехнічна, хімічна, літа- кобудівна й автомобільна. У виробничому процесі стали застосо- вувати наукові методи організації праці, нові технічні винаходи, конвеєрне виробництво тощо. Усе це сприяло зростанню обсягів виробництва товарів і продуктивності праці.
Збільшення заробітної плати, зниження рівня безробіття й зростання рівня життя населення сприяло зменшенню соці- ального напруження, що відображалося у скороченні кількості соціальних протестів.
Світова економічна криза 1929—1933 рр. була масштабною
щодо глибини, тривалості та впливу на тогочасне суспільство. Одним із головних проявів кризи стало перевиробництво това- рів. Це призвело до банкрутства величезної кількості підпри- ємців у країнах, охоплених кризою, скорочення промислового виробництва майже на 80 %, сільськогосподарського — на 30 %, торгівлі — майже на 70 %. Загальна кількість безробітних у країнах Заходу перевищила 30 млн осіб. Були зруйновані цілі галузі економіки. Надзвичайно болючого удару криза за- вдала дрібним і середнім підприємцям. Через різке падіння рів- ня життя населення стало більш прихильним до радикальних дій і сил, що до них закликали. Шукаючи шлях подолання кризи, правлячі кола багатьох західних держав зрозуміли, що необхідно посилювати роль держави в процесах регулювання економіки. США, Велика Британія, Франція, Канада й скан- динавські країни в результаті ліберальних реформ зробили дер- жавне регулювання постійним елементом соціально-економічної сфери суспільства й заклали підвалини «держави добробуту».
Іншу модель подолання кризи уособлювали Італія та Німеч- чина, де панували тоталітарні режими. У радянській державі, де більшовики встановили тоталітарний режим й оголосили про будівництво комуністичного суспільства, процеси розвивалися інакше. СРСР став єдиною державою, яка, відокремившись від світової економіки, не зазнала кризи й здійснювала в цей час імпортозамінну індустріалізацію.

оноВлення лібераліЗму і конСерВатиЗму. Ліберальні ідеї мали визначальну роль у формуванні нових поглядів на сус-
пільство, економіку й політичну демократію.

§ 20—21. Виклики міжвоєнного часу

За Цим Параграфом Ви Зможете: визначити, які зміни відбувалися в тогочасному капіталізмі; проаналі- зувати трансформацію лібералізму, консерватизму та націоналізму в цей період; порівняти лівий і правий то- талітаризм; дізнатися, чому громадян- ську війну в іспанії вважають одним із викликів міжвоєнного часу.
ПригаДайте
1. Якими були характерні риси капі- талізму наприкінці XIX — на початку XX ст.? 2. Що таке лібералізм, націо- налізм і консерватизм? 3. Що таке тоталітаризм? 4. Покажіть на карті атласу країни, у яких у міжвоєнний пе- ріод встановилися тоталітарні режи- ми. 5. Що таке громадянська війна?

і

Портрет джона Мейнарда Кейнса на обкладинці журналу «тайм»

85

розділ III. держави світу у міжвоєнний період (1918—1939 рр.)

теОріЯ «еФеКтиВнОГО ПОПитУ» дЖ. М. КеЙнСА
Підвищує регулює

Теоретиками неолібералізму (нового лібералізму), або со- ціального лібералізму, стали англійські мислителі Дж. Гобсон, Т. Грін й Л. Гобхауз, британський економіст Дж. М. Кейнс, ні- мецькі економісти Ф. Репке, В. Ойкне, американські економісти Дж. Кроулі, Дж. Д’юї, Л. Ворд, італійський економіст Б. Кроче та ін. Неоліберали визнавали позитивну роль держави й ко- лективізму в житті суспільства. Вони виступали за зростання регулюючої ролі держави в економіці, щоб створити можливість для реалізації основних ліберальних прав і свобод. Саме вони висунули замість уявлення про «державу — нічного охоронця» нову теорію — про «державу добробуту». Провідне місце в цій неоліберальній концепції держави посідали визнання необхід- ності реалізувати програми соціальної допомоги незаможним верствам населення, хворим, інвалідам, безробітним, пенсії осо- бам похилого віку; державне сприяння функціонуванню освіти, медицини й житлового будівництва. Держава мала також за- безпечити вирішення конфліктів між працівниками і підпри- ємцями. Усе це, на думку неолібералів, сприяло стабільності західних демократій та уникненню революцій.
Саме принципи, сформульовані теоретиками неолібералізму, були покладені в основу програми «нового курсу» Ф. Рузвельта, за допомогою якої він долав наслідки кризи в США.

Документи роЗПоВіДають

уривок із праці Дж. м. кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.)

Вищевикладена теорія… вказує на життєву необхід- ність створення централізованого контролю в питаннях, які зараз в основному надані приватній ініціативі. дер- жава повинна буде надавати керівний вплив на мож- ливості споживання (населення — Авт.) частково шля- хом відповідної системи податків, частково фіксуванням норми відсотка і, можливо, іншими засобами…
…не повинні виключатися будь-які компроміси й засоби співробітництва держави з приватною ініці- ативою для досягнення повної зайнятості. Проте, крім цього, немає ніяких підстав для системи державного

соціалізму, яка охопила б більшість економічного жит- тя суспільства. Власність на знаряддя праці не важлива для держави. Якби держава могла визначати загальний обсяг ресурсів, призначених для збільшення виробни- цтва й основних ставок винагороди для власників цих ресурсів, цим було б досягнуто все, що потрібно. Окрім цього, необхідні заходи соціалізації можна запроваджу- вати поступово, не порушуючи суспільних традицій.

? Як, на думку дж. М. Кейнса, держава мала впливати на економічне життя суспільства?

86

§ 20—21. Виклики міжвоєнного часу

Суттєвих змін зазнав у міжвоєнний період консерватизм. Ра- ніше він орієнтувався на аристократію, великих підприємців і фінансистів, що прагнули впливати на державну владу. Тепер консерватизм звернув увагу на селян, дрібних і середніх підпри- ємців, стурбованих невизначеністю, яку несло їм майбутнє. Нові консерватори, не заперечуючи розвитку, вважали, що найкраще з минулого необхідно взяти в сьогодення й майбутнє.
Будь-яка суспільно-політична система, на їхню думку, може змінюватися в багатьох аспектах, але має зберігати наступни- цтво у своїй основі. Суспільно-історичний процес може бути успішним лише за умови поєднання творення нового й збере- ження спадковості з минулим. У міжвоєнний період консервато- ри у країнах Заходу прийняли чимало важливих ідей і принци- пів, які раніше вони заперечували. Зокрема, йдеться про вільні ринкові відносини, виборність органів влади, парламентаризм, конституціоналізм, політичну й ідеологічну багатоманітність.

ноВе «обличчя» наЦіоналіЗму. Змінився в цей період і націоналізм. Суперечності між проголошуваним держава-
ми-переможницями правом націй на самовизначення та його реалізацією в Європі за принципами Версальської системи ста- ли передумовою для появи агресивного, шовіністичного і ксе- нофобського націоналізму. Ідеологічним обґрунтуванням для нього стали сформульовані в попередньому столітті расистські теорії Ж. А. де Гобіно та ідеологія інтегрального націоналізму, сформульована французькими громадськими діячами цієї доби Шарлем Моррасом та Морісом Барресом.
Ш. Моррас був керівником націоналістичної організації
«Французька дія», видавав журнал, де друкував свої праці з те- орії інтегрального націоналізму. Він вважав шкідливими для суспільства ідеали Французької революції кінця XVIII ст. —
«свобода, рівність, братерство». На першому місці, як ствер- джував Ш. Моррас, перебувають інтереси національної спіль- ноти, побудованої на «крові і ґрунті». За них мають боротися всі справжні французькі патріоти. Ш. Моррас виступав за від- новлення монархії у Франції, створення в країні, за прикладом Італії, корпоративної держави, беззаперечну прихильність като- лицизму, поєднання антинімецьких й антисемітських поглядів. У 1930-хрр. для реалізації цих ідей «Французька дія», за про- позицією Ш. Морраса, утворила озброєні загони «королівських молодиків», які влаштовували окремі силові акції, намагаючись залякати владу й збільшити кількість своїх прихильників.
М. Баррес вважав, що необхідно сприяти пробудженню наці- ональної енергії у французької молоді, яка зможе змінити кра- їну. За його переконаннями, особистий індивідуалізм французів має бути підпорядкований національним інтересам. У Франції інтегральний націоналізм став поєднанням націоналізму з мо- нархізмом. Основним твердженням його прибічників було, що лише монархія може задовольнити національні потреби фран- цузького народу й дати відповідь на виклики, із якими стика- ється держава. Французький інтегральний націоналізм перевів націоналізм на новий рівень розуміння. З одного боку, широке

Шарль Моррас

Моріс Баррес

інтегральний націоналізм — різновид націоналізму, при- бічники якого вважають лібе- ральні цінності застарілими, висувають на перше місце національні інтереси певної спільноти та виступають за рі- шучі й беззастережні дії для їх реалізації.

87

розділ III. держави світу у міжвоєнний період (1918—1939 рр.)

італійський фашистський пропагандистський плакат
88

розуміння терміна «інтегральний» вказувало на його всеохоплю- ючий характер, а з іншого, більш вузького, — звертало увагу на той соціальний і політичний устрій, який хотіли встановити інтегральні націоналісти.
Однією з основних ідей інтегрального націоналізму була національна солідарність, не протистояння, а співпраця всіх суспільно корисних верств через залучення своїх представни- ків до представницьких органів корпорацій. Одночасно із цим можливість існування інших за ідеологією партій категорично заперечувалася. Тобто передбачалися існування єдиної панівної ідеології та повна монополізація політичної влади лише прибіч- никами інтегрального націоналізму. Інтегральний націоналізм зароджується в боротьбі за незалежність і формується після її досягнення, коли поширюються думки, що для підтримання безпеки, порядку й життєздатності новоутвореної держави необ- хідний авторитарний правитель або мілітаризація суспільства. Успіхи в такому процесі призводять до виникнення почуття національної переваги, що, у свою чергу, може спричинити формування шовінізму. Держави інтегрального націоналізму, як правило, є тоталітарними — у більшості або в усіх сферах життя їхнього суспільства панівне становище посідає держава.

ПраВий та ліВий тоталітариЗм. Тоталітарні режими, що вста- новилися в тогочасних країнах Європи, поділяють на праві (Італія, Німеччина) та ліві (СРСР). Вони значно відрізнялися
один від одного, але мали певні спільні ознаки:
 зосередження державної влади в певної групи (найчастіше політичної партії), яка править монопольно;
 єдина всеохоплююча мета;
 панування однієї і єдиної партії нового типу;
 поєднання в єдине ціле партії, держави й суспільства;
 політизація всіх сфер життя суспільства;
 фізичний і моральний терор проти проявів будь-якого іна- кодумства;
 жорстке централізоване регулювання політики, економіки, засобів масової інформації, системи освіти і культури;
 наявність однієї, чітко сформульованої панівної ідеології, що є обов’язковою для всіх;
 поглинання особистості колективом і повне підпорядкування особистих інтересів суспільним (фактично інтересам держави);
 утримання контролю над суспільством за допомогою роз- галуженого репресивного апарату;
 культ особи лідера (вождя).
Фашизм із нацизмом та більшовизм стали відповідно правою та лівою альтернативою ліберальній демократії в політичній сфері та поміркованому реформаторству в соціально-економіч- ній сфері життя суспільства. Протягом короткого періоду вони перетворилися з маргінальних груп на впливові рухи, що змо- гли підкорити величезні маси населення. Виникнення правого й лівого тоталітаризму було спричинено кризовими явищами в суспільстві. Відмінні за сутністю, вони стали спробами подола- ти кризу й створити нове суспільство. Вони були революційними

§ 20—21. Виклики міжвоєнного часу

рухами, оскільки намагалися змінити існуючі системи насиль- ницькими переворотами.
Основні ідеологічні засади лівого й правого тоталітаризму були несумісними й заперечували одне одному. Прибічники фа- шизму і націонал-соціалізму на перше місце висували «держа- ву», «націю» і «расу», більшовики — «диктатуру пролетаріату» і «класи». Фашисти і нацисти були противниками матеріалізму, вважали містицизм, несвідоме основними мотивами в діяльності людини, розвитку суспільства, нації та держави. Більшовики, відповідно до марксистсько-ленінської ідеології, дотримували- ся матеріалістичного розуміння історичного процесу. Фашисти і нацисти визнавали приватну власність на засоби виробництва й ринкову економіку, що мали існувати під жорстким контр- олем держави. Більшовики виступали за ліквідацію приватної власності на засоби виробництва й створення планової держав- ної економіки.
У зовнішньополітичних доктринах фашистів і нацистів чіль- не місце посідало здобуття «життєвого простору» для розвитку двох народів. Більшовики, дотримуючись інтернаціоналізму, заявляли, що вони є авангардом у боротьбі робітництва за свої права в усьому світі, і під цими гаслами намагалися сприяти
«експорту революції» і перемозі комунізму в усьому світі.

громаДянСька Війна В іСПанії. Одним із викликів міжво- єнного часу в Європі стала громадянська війна в Іспанії, що охопила країну в 1936—1939 рр. Вона відбувалася між силами уряду республіки, що об’єднував партії іспанського «Народного фронту», і представниками лівих та правих сил, які підтримали заколотників генерала франсіско франко. Генералу Ф. Франко на його прохання надали допомогу А. Гітлер та Б. Муссоліні. У роки війни Німеччина відправила на допомогу франкістам 50 тис., Італія — 150 тис., Португалія — 20 тис. військових,
а також значну кількість техніки.
У 1936 р. в Лондоні було підписано Угоду про невтручання у справи Іспанії. До неї приєдналися Німеччина та СРСР, од- нак при цьому вони не припинили надавати допомогу учасни- кам конфлікту. Республіканський уряд Іспанії придбав у СРСР значну кількість військової техніки та озброєння. До його армії радянський уряд направив 3 тис. радників. Захищати республі- ку в Іспанії, за різними оцінками, приїхало від 35 до 42 тис. осіб із 54 країн, із яких було сформовано «Інтернаціональні бригади». У війні брали участь українці, причому з обох сто- рін. Республіканців підтримало близько 1 тис. осіб із Західної України, а на боці франкістів воювали колишні військові УНР. Війна завершилася перемогою франкістів. В Іспанії встано- вилася диктатура генерала Ф. Франко, що проіснувала до лис- топада 1975 р. Під час громадянської війни в Іспанії загинуло близько 1 млн осіб, 450 тис. осіб залишили країну в статусі бі- женців. Події війни дали можливість Німеччині, Італії та СРСР випробувати в бойових умовах нові зразки військової техніки (літаки, танки тощо) і показати всьому світу, що нова війна
буде якісно іншою порівняно з Першою світовою війною.

М’яка композиція з вареними бобами: передчуття громадянської війни. Художник Сальвадор далі. 1936 р.

диктатор іспанії генерал Франсіско Франко

89

розділ III. держави світу у міжвоєнний період (1918—1939 рр.)

 У міжвоєнний період з’явилося розуміння необхідності державного регулювання економічних процесів як важли- вого елементу будівництва «держави добробуту».
 тогочасні лібералізм, консерватизм і націоналізм зазна- ли значних змін порівняно з попереднім періодом.

 Фашизм, нацизм і більшовизм мали чимало спільного (як форми прояву тоталітаризму) і відмінного (як його лі- вий та правий напрямки).
 Громадянська війна в іспанії стала складним випро- буванням не лише для самої країни, а й для всієї Європи.

1. Якою була загальна кількість безробітних у кра- їнах Заходу в період світової економічної кризи 1929—1933 рр.? 2. Яким економістом у найбільш завер- шеній формі були сформульовані принципи неолібера- лізму в економіці? 3. Яким було розуміння історичного процесу більшовиками? 4. Як ставилися до приватної власності фашисти й нацисти? 5. Коли відбувалася гро- мадянська війна в іспанії? 6. Якою була кількість жертв
громадянської війни в іспанії?
7. Які зміни відбувалися в розвитку капіталізму в міжвоєнний період? 8. У чому полягало онов-
лення лібералізму і консерватизму в цей період? 9. Що нового з’явилося в цей період у націоналізмі? 10. Ви- значте спільне й відмінне в лівому та правому тоталіта- ризмі. 11. Чому громадянську війну в іспанії вважають одним із викликів міжвоєнного часу?

12. Складіть таблицю «Лібералізм, консерватизм і націоналізм у XIX та в першій половині XX ст.».

Течія Основні програмові засади
XIX ст. XX ст.
Лібералізм
Консерватизм
націоналізм
13. Проведіть дискусію за проблемним питанням: у чому полягають уроки громадянської війни в іспанії для країни та Європи?

14. Підготуйте есе на тему «Моє ставлення до нео- лібералізму».

Практичне заняття
тоталітарні режими: встановлення державного контролю над публічним життям і суспільною свідомістю

узагальнення знань
за розділом III «Провідні держави світу у міжвоєнний період (1918—1939 рр.)»

тестові завдання
для підготовки до тематичного контролю за розділом III
«Провідні держави світу у міжвоєнний період (1918—1939 рр.)»