Упровадження нової економічної
політики. Кампанія українізації в УСРР

Селянські протести проти розверстки й заборони ринку в зимові місяці
1920–1921 рр. набули масового характеру. До боротьби зі збройними загонами селян залучили найбоєздатніші частини Червоної армії. Проте сама армія
складалася переважно із селян і ставала ненадійною. За цих умов В. Ленін змушений був припинити виконання комуністичної програми і вдатися до нової
економічної політики (непу).
Нова економічна політика означала перехід від обов’язкової праці до системи
вільного наймання робочої сили, від розподілу продуктів за картками до ринкової торгівлі, від інфляційного «радзнаку» до стабільного червінця, а також децентралізацію управління підприємствами, переведення їх на госпрозрахунок,
свободу підприємницької діяльності тощо.
Однак не варто переоцінювати неп. Компартійно-радянське керівництво не
могло вдатися до справді ринкових методів господарювання в економіці.
Ринок – це добровільна угода між виробниками та споживачами або посередниками з обох сторін. Диктатура і ринок – поняття несумісні. В умовах диктатури
міг виникнути тільки штучний ринок. Запозичені від капіталістичного господарювання в роки непу зовнішні форми організації виробництва (трести, банки,
біржі тощо) слугували лише імітацією ринкових відносин.

1. Як відбувався перехід до нової економічної політики
Нова економічна політика була започаткована постановою Х з’їзду РКП(б) у
березні 1921 р. «Про заміну розверстки натуральним податком». Надзвичайна
сесія ВУЦВК ухвалила закон про заміну розверстки податком, а РНК УСРР
оприлюднила декрет про норми й розмір податку. Продподаток з урожаю

Березень 1921 р.
X з’їзд РКП(б) скасував
продрозверстку
і запровадив продовольчий податок

Серпень 1921 р.
РНК УСРР ухвалила
постанову про запровадження засад
нової економічної
політики

1921

1923
Жовтень 1921 р. Василя Липківського обрано митрополитом
Української автокефальної
православної церкви

162

Квітень 1923 р. ХІІ з’їзд
РКП(б) проголосив
коренізацію офіційною
політикою влади

Розділ 4. УТВЕРДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО
ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

Серпень 1923 р.
ВУЦВК і РНК УСРР
ухвалили постанови
про українізацію

1921 р. було визначено в розмірі 117 млн пудів замість установленої раніше розверстки в 160 млн пудів.
Нова економічна політика означала відмову радянської влади від спроб
створити економіку, цілком позбавлену товарно-грошових відносин.
Держава повертала товаровиробникам право на вільні купівлю і продаж
продукції.
У відносинах із селянством вона відмовлялася від реквізицій продукції,
а у відносинах з робітниками – від примусових мобілізацій.
Виробнича діяльність підприємств державного сектору переводилася на
госпрозрахунок.
Припиняючи запровадження в життя своєї доктрини (як наголошувалося – тимчасово), державна партія визнала за приватними підприємствами
право на існування і здійснила роздержавлення малих підприємств.
Ці заходи сприяли легалізації підприємницької діяльності. З’явилася так
звана нова буржуазія – орендарі, комісіонери, маклери, торговці-гуртовики,
промисловці. Їх назвали непманами. Діяльність непманів сприяла швидкому
подоланню економічного хаосу і розрухи.
У жовтні 1922 р. з’явилися забезпечені золотом банківські білети – червінці.
На початку 1924 р. грошова реформа успішно завершилася.
В Україні запровадження непу загальмувалося внаслідок голоду 1921–
1923 рр.

Радянський червінець
найбільшого номіналу –
25. 1922 р.
Серед наведених
тверджень про
причини переходу до нової економічної
політики в Україні оберіть два, які вважаєте найістотнішими. Свій вибір
обґрунтуйте конкретними
фактами. Які з причин
вважаєте суб’єктивними?
Чому?

ПРИЧИНИ
ПЕРЕХОДУ ДО НОВОЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ
ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

!

Колапс радянської економіки, зумовлений неможливістю
централізованого управління народним господарством
з одного центру на засадах «єдиної фабрики»

!

Розрив економічної «змички» міста й села внаслідок
руйнування радянською владою товарно-грошових
відносин

!

Війна селян проти влади, спричинена реквізиціями
селянської продукції та забороною вільної торгівлі

!

Невиправдані сподівання більшовиків на світову
революцію і невдача спроб «підштовхнути» її за
допомогою Червоної армії в 1919 і 1920 рр.

39–40. УПРОВАДЖЕННЯ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.
КАМПАНІЯ УКРАЇНІЗАЦІЇ В УСРР
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

163

2. Що змінив неп у господарському житті України
Одним із перших урядових декретів непівської доби було ліквідовано найзловісніший главк (головний комітет) «воєнного комунізму» – Головкомтруд з
мережею таборів для «дезертирів трудового фронту». Процедура наймання «від
воріт» і звільнення за бажанням знову стала нормальним методом формування
робітничих колективів.
Главки були скасовані, а підприємства – об’єднані в госпрозрахункові трести. Госпрозрахунок ґрунтувався на самоокупності трестів, що витлумачували як
досягнення беззбитковості виробництва та одержання додаткового продукту –
прибутку.
! Трести почали організовувати з осені 1921 р. Більшість великих шахт, де
на початок 1923 р. працювало близько 94 тис. робітників, об’єднав трест
«Донвугілля».
! У тресті «Південсталь» зосередилося 15 металургійних заводів (більшість
з них була законсервована) і чимало вугільних шахт.
! Усю залізорудну промисловість об’єднував Південнорудний трест (ПРТ).
У хімічній промисловості створили три трести: «Хімвугілля», «Склосода», «Коксобензол».
! З утворенням трестів на Українську раду народного господарства
(УРНГ) було покладене загальне керівництво державною промисловістю
України.

В одній з київських крамниць. 1926 р.
Про які явища доби нової економічної
політики свідчать ці фотографії?

Мітинг з нагоди пуску доменної
печі № 5 металургійного заводу. Сталіно
(нині – Донецьк). 1925 р.

Водночас формувався державний ринок засобів виробництва на основі синдикатів (організацій для закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів), гуртових ярмарків, товарних
бірж.
В оренду організаціям (кооперативам, комнезамам, артілям) і приватним
особам, включно з колишніми власниками, було передано 5200 малих підприємств.
У 1925/26 господарському році (господарські роки починалися з 1 жовтня і
закінчувалися 31 вересня наступного календарного року) довоєнний рівень

164

Розділ 4. УТВЕРДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО
ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

промислового виробництва було перевищено,
що дало підстави для спрямування певної частини капіталовкладень на новобудови.
Відразу постало питання: де взяти кошти на
новобудови? Будівництво Дніпровської ГЕС у
Запоріжжі, Краматорського заводу важкого машинобудування, Криворізького металургійного
заводу, десятків інших підприємств потребувало
мільйонів і мільярдів рублів. Джерело фінансування індустріалізації в радянської влади було
одне – сільське господарство.
Спираючись на текст, доведіть або спростуйте думку про те, що заходи більшовиків
у господарському житті були половинчастими й ґрунтувалися не на засадах економічного
розвитку, а на ідеологічних принципах та потребі
виживання.

Які слова на плакаті допомагають визначити час його
створення?

У 1923 р. у селянському користуванні було
понад 92 % земельного фонду республіки. Решта залишалася в розпорядженні держави і призначалася для промислового та
радгоспного будівництва, селянських переселень тощо.
Основний тягар податку перекладався на заможні верстви села. Щороку дедалі більшу кількість незаможників звільняли від сплати податків. У 1925/26
господарському році податок не сплачувала п’ята частина селянських господарств, тобто практично всі незаможники. Так партія створювала собі соціальну
опору для майбутніх перетворень на селі.
У квітні 1921 р. у республіці почала формуватися єдина система споживчої
кооперації.
! Майже одразу з цієї системи виокремилася сільськогосподарська кооперація.
! Набули розвитку спеціальні види сільгоспкооперації – машинно-тракторні, тваринницькі, насіннєві, меліоративні та інші товариства.

Гасло-вимога до селян
про сплату продподатку

Здавання зерна за продподатком у с. Удачне на Донбасі. 1922 р.
39–40. УПРОВАДЖЕННЯ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.
КАМПАНІЯ УКРАЇНІЗАЦІЇ В УСРР
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

165

Проаналізуйте таблицю, у якій узагальнено явища і процеси, характерні для
соціально-економічної політики радянської влади в Україні за доби воєнного
комунізму та непу. Складіть перелік запитань, відповіді на які дадуть змогу
порівняти ці економічні курси.
Воєнний комунізм

Неп
Відмінне

! Централізований розподіл матеріаль-

! Заміна продрозверстки натуральним

них ресурсів
Націоналізація промисловості, транспорту, банків
Формування трудових армій і запровадження трудової повинності
Заборона приватної торгівлі в селах та
містах
Максимальна централізація управління виробництвом (главкізм)
Запровадження продовольчої розверстки на селянську продукцію
Заборона оренди і найманої праці
Спроба запровадження селянських
колективних господарств
Формування жорсткої вертикальної
системи управління промисловістю
Спроба замінити товарообіг продуктообміном
Розподіл продовольства за картками
Підготовка до заміни грошей тродами
(трудовими одиницями)

продовольчим податком
Відновлення грошово-фінансової системи, оздоровлення грошового обігу
Об’єднання державних підприємств у
госпрозрахункові трести
Часткова денаціоналізація (передача
малих підприємств в оренду громадським організаціям і приватним особам)
Система вільного найму робочої сили
Матеріальне стимулювання праці
Дозвіл приватного підприємництва
Посилення особистої зацiкавленостi у
результатах працi
Сприяння держави розвитку споживчої та сільськогосподарської кооперації

Спільне

! Декларування тієї самої мети – будівництва соціалістичного суспільства
! Перебування в державній власності підприємств великої промисловості, а також
шляхів сполучення, фінансово-банківської системи
! Збереження малих сільськогосподарських господарств
! Жорсткий однопартiйний режим. Партійний контроль за господарським життям

3. У чому полягала суть радянської політики коренізації
Одразу після створення СРСР керівництво РКП(б) поставило на порядок
денний чергового партійного з’їзду пункт про шляхи розв’язання національного
питання. ХІІ партійний з’їзд у квітні 1923 р. затвердив політику коренізації як
офіційну лінію. Український різновид цієї політики отримав назву українізації.
Її суть визначала така вимога: «Члени РКП на території України повинні на ділі

166

Розділ 4. УТВЕРДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО
ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

Олександр Шумський (1880–1946)
Член Центральної Ради, належав до лівого крила УПСР –
боротьбистів. У 1919 р. – народний комісар освіти УСРР.
Згодом вступив до КП(б)У, був членом її ЦК. Обіймав
посаду наркома освіти в 1924–1927 рр., був одним з натхненників і керівників політики українізації. У 1927 р.
звинувачений у «націоналістичному ухилі» (так званий
шумськізм). 1933 р. заарештований та засуджений за звинуваченням у націоналізмі. Загинув на засланні.

запроваджувати право трудящих мас навчатися й розмовляти в усіх радянських
установах рідною мовою». Українців намагалися переконати в тому, що радянська влада – не окупаційна, а їхня власна влада.
Радянська кампанія українізації не могла не зближуватися в певних своїх
напрямах з політикою українізації, яку здійснювали національні уряди, починаючи з Центральної Ради і створеного нею Генерального секретаріату. Завдання
українізації, що стояли перед національними урядами, полягали як у пропаганді
протилежних радянському способу життя демократичних цінностей, так і в елементарній дерусифікації культурного й громадсько-політичного життя. Ось ця
дерусифікація й була спільним знаменником для обох кампаній українізації –
національної та радянської.
Націонал-комуністи в керівництві КП(б)У (нечисленні більшовики українського походження і колишні боротьбисти) скористалися сприятливою політичною ситуацією в інтересах відродження української мови і культури.
Першорядну роль у цьому процесі відігравали наркоми освіти УСРР Олександр Шумський (1924–1927) та Микола Скрипник (1927–1933). Найбільшим
досягненням націонал-комуністів було перетворення української мови на фактичну державну мову в межах УСРР. Утім, українізація не зачіпала інтересів
російськомовного населення.
Українізація проводилася навіть за межами УСРР – у місцях компактного
проживання українців. Населення Кубані, дві третини якого становили українці, отримало можливість навчати дітей в українських школах, читати українські
газети і журнали, слухати передачі місцевого радіо рідною мовою. Політика коренізації провадилася і в районах України, компактно населених національними меншинами. У них працювали сотні шкіл з німецькою, болгарською,
єврейською, польською та іншими мовами навчання.
З 1923 по 1927 рр. кількість українців серед службовців державного апарату
зросла з 35 до 54 %. На українську мову навчання перейшло понад чверть інститутів, більш як половина технікумів, 4/5 загальноосвітніх шкіл. Понад половину книжок і газет почали видавати українською мовою.
Українці отримали перевагу під час чергових масових наборів у партію.
Якщо 1923 р. вони становили 23 % членів КП(б)У, то в 1927 р. – 52 %. Частка
українців у КП(б)У зросла з 20 % у 1920 р. до 52 % у 1927 р. Однак у ЦК КП(б)
У українців було не більш як чверть. Генеральними секретарями ЦК КП(б)У
ставали лише неукраїнці: нiмець Е. Квірінг, єврей Л. Каганович, а після відкликання останнього в Москву в 1928 р. – поляк С. Косіор.
39–40. УПРОВАДЖЕННЯ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.
КАМПАНІЯ УКРАЇНІЗАЦІЇ В УСРР
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

167

Микола Скрипник (1872–1933)
Один із засновників Комуністичної партії (більшовиків)
України. У грудні 1917 р. став членом першого уряду радянської України. Відтоді посідав різноманітні урядові
посади. 1927–1933 рр. керував роботою Народного комісаріату освіти, якому разом із навчальними закладами
підпорядковувались Академія наук і майже всі культурні
установи. М. Скрипник активно сприяв проведенню
українізації середньої та вищої школи, підготовці національних кадрів учителів і викладачів, надавав широку
підтримку становленню газетно-журнальної та книговидавничої справи українською мовою. У вересні 1928 р. затвердив новий український правопис (робота над ним
тривала понад три роки). Діяльність М. Скрипника на
освітянській ниві перервалася в лютому 1933 р. – його
призначено заступником голови Раднаркому УСРР і головою Держплану УСРР.
У червні 1933 р. сталінський намісник в Україні П. Постишев запропонував М. Скрипнику виступити з розгорнутою самокритикою своїх націоналістичних помилок, однак
усі варіанти заяви, написані Скрипником, визнавалися незадовільними. За пропозицією Постишева М. Скрипника вивели зі складу політбюро ЦК КП(б)У. Розуміючи безвихідь, у яку потрапив, Скрипник застрелився.

Прочитавши біографічну довідку, свідчення учасника подій, поміркуйте,
чому М. Скрипник прагнув отримати максимум можливого з офіційної політики українізації. У чому це виявлялося?
Н
МЕ Т

Панас Любченко – голова РНК УСРР у 1933 р. зазначав: «Наша вина полягає і в тому, що
ми Скрипника, який мав звання народного комісара освіти, зробили директором
ВУАМЛІНу (Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів, утворена
1932 року з Українського інституту марксизму), зробили його керівником Асоціації істориків,
секретарем фракції Академії наук, головним редактором УРЕ. Одне слово, розставляти людей він мав змогу, не меншу змогу мав пропагувати, усно й друковано, свої націоналістичні
погляди. Для цього потрібні були тільки бажання й наполегливість, а Скрипникові не можна
відмовити в наполегливості».

1

Чому політика українізації спричиняла невдоволення державних чиновників
УСРР? Які факти у свідченнях С. Єфремова вказують на те, що більшовицька українізація була тимчасовим заходом? Чи стала влада внаслідок українізації ближчою до народу?
Н
МЕ Т

Зі «Щоденників» С. Єфремова: «24 жовтня 1924 р. Українізація… От справжня злоба дня.
Просто стогін і ґвалт стоїть по установах. Виданий був наказ, щоб усі службовці вміли
по-українському, але як ніхто із росіян і “тоже – малоросів” того всерйоз не брав, то
граматики і словники любенько собі спочивали під сподом. Аж тут почали іспити робити і,
хто не складе, – виганяти. От тут от і почалося. Дістається, звичайно, українцям, хоча в тому,
що робиться, вони як Богові Духа винні1…
15 червня 1926 р. З українізаційних курйозів. Приходить… до гастрономічної
крамниці:
“Прошу, дайте мені півфунта телячої копченої мови”. Друга пише
1 Невинні.
до завідувача господарством: “Шафа, що дали мені, попсована. Пришліть слюсаря, нехай зробить мені джерело (ключа)”».

168

2

Розділ 4. УТВЕРДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО
ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

4. Як було утворено Українську автокефальну православну церкву
Задовго до запровадження офіційної кампанії коренізації Москва дозволила
здійснити українізацію церкви. Створена у 1918 р. Всеукраїнська церковна рада
наполягала на утвердженні в Україні незалежної від російського патріархату,
тобто автокефальної, церкви. Підтримка автокефалії
радянською владою пояснювалася бажанням розколоти
й послабити Російську православну церкву.
У жовтні 1921 р. було скликано собор, який проти
волі патріарха обрав митрополитом священика Василя
Липківського. Так було покладено початок Українській автокефальній православній церкві (УАПЦ).
У 1924 р. нова церква вже мала понад тисячу парафій.
До неї почали приєднуватися українські парафії в Америці та Європі. Успіх став несподіванкою для влади,
яка дозволила утворення УАПЦ з огляду на загальний
занепад релігійного життя через церковні розколи.
З 1926 р. на українську церкву почався наступ. У січні

Василь
(Липків1930 р. вона була ліквідована. Самого ж Василя Липський) у митрополиківського у віці 73 років чекісти розстріляли.
чих ризах

1. Установіть хронологічну послідовність подій: Ухвалення ВУЦВК та РНК УСРР
постанови про українізацію Ліквідація Української автокефальної православної
церкви Ухвалення РНК УСРР постанови про запровадження засад нової економічної політики.
2. Складіть речення, використавши поняття та терміни: госпрозрахункові трести, непмани, червінці, коренізація, радянська українізація, автокефальна церква.
3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів залежно від їхньої ролі в подіях доби: О. Шумський, М. Скрипник, В. Липківський.
4. Проаналізуйте інформацію. Зробіть висновок про те, кого мала намір «українізувати» радянська влада.
За переписом населення 17 грудня 1926 р., в Україні мешкало понад 29 млн осіб.
З них українців – понад 23 млн, росіян – 2 млн 700 тис., євреїв – понад 1,5 млн осіб.
Українську мову визнали рідною понад 22 млн, російську – близько 4,5 млн осіб.
У містах України українську визнали рідною майже 2 млн осіб, у селах – понад
20 млн.
5. Розкрийте суть явища доби, про яке йдеться в уривку документа.
«Розверстка скасовується, і замість неї вводиться податок на продукти сільського господарства. Цей податок має бути меншим, ніж хлібна розверстка. Він повинен призначатися
ще до весняного посіву, щоб кожен селянин міг заздалегідь врахувати, яку частку урожаю
він повинен віддати державі та скільки залишиться в його повне розпорядження… Після
сплати податку надлишки, що залишилися в селянина, надходять у його повне розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти й інвентар, які доставлятиме в село держава з-за кордону та зі своїх фабрик і заводів; він може використовувати їх для обміну на
потрібні йому продукти через кооперативи й на місцевих ринках і базарах».

39–40. УПРОВАДЖЕННЯ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.
КАМПАНІЯ УКРАЇНІЗАЦІЇ В УСРР
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

169

6. Що передбачала нова економічна політика в УСРР 1921–1928 рр.?
1. Заборону приватної торгівлі та ліквідацію товарно-грошових відносин.
2. Централізацію управління виробництвом і розподілом матеріальних ресурсів.
3. Запровадження продовольчої розверстки на селянську продукцію. 4. Об’єднання підприємств промисловості в госпрозрахункові трести. 5. Передачу малих
підприємств в оренду організаціям і приватним особам. 6. Формування трудових
армій і запровадження трудової повинності. 7. Оздоровлення грошового обігу.
8. Передачу підприємств великої промисловості в оренду приватним особам.
7. У яких твердженнях ідеться про М. Скрипника?
1. У 1919–1923 рр. очолював український радянський уряд. 2. Обіймав посаду
наркома освіти в 1924–1927 рр., був одним із натхненників і керівників політики
українізації. 3. Учасник установлення більшовицької влади в Україні, проте в
1933 р. звинувачений у «націоналістичному ухилі». 4. Сприяв українізації середньої та вищої школи, підготовці кадрів викладачів, розвиткові книговидання та періодики українською мовою. 5. У 1922–1928 рр. – віце-президент ВУАН, автор
низки досліджень з історії літератури та літературознавства. 6. Член ЦК КП(б)У,
обіймав відповідальні партійні та державні посади. У 1927–1933 рр. – нарком освіти
УСРР. 7. У 1933 р. заарештований і засуджений за звинуваченням у націоналізмі.
Загинув у засланні.
8. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність наведеного твердження.
«Розквіт громадсько-культурного життя… не був результатом національної політики партії,
відомої під назвою українізації… Не громадсько-культурний розквіт був наслідком українізації, а навпаки – натиск української національної стихії на партію був настільки сильним,
що вона змушена була піти на національну реформу під назвою українізації, намагаючись
дезорієнтувати населення» (український історик і археограф Я. Дашкевич).
9. Прочитайте фрагмент джерела. У чому відмінність мети політики радянської коренізації, як її витлумачували в Москві та Харкові? Чому плани М. Скрипника з
українізації Донбасу були неприйнятними для центрального партійного керівництва? Які факти у статті характеризують тогочасну мовну ситуацію в шахтарських районах Донбасу?
Зі статті М. Скрипника «Для чого потрібний трьохмісячник української культури у Донбасі?» (1929): «Колись багато товаришів гадало, що Донбас – це не Україна, а робітники
Донбасу здебільшого не українці. Виявляється тепер, що це цілком невірно: серед гірняків
майже 3/4, цебто біля 70 % робітників, українців. До нових заводів, копалень ідуть нові
тисячі, десятки й сотні тисяч робітників з села, треба, щоб основні кадри донбасівського
кваліфікованого пролетаріату оволоділи українською мовою, українською книжкою, українською культурою для того, щоб мати можливість впливати на ці нові робітничі шари.
Значна кількість донбасівських робітників говорить ламаною мовою, мовою українською,
але з домішками російських слів, з перекрученням мови взагалі, так що вони правильно
не говорять ні українською мовою, ні російською. Українська книжка, бібліотеки, український театр, українська газета допоможуть донбасівцям оволодіти українською мовою й
отримати знання української культури».