§ 31—32. китай
За Цим Параграфом Ви Зможете: розповідати про національну рево- люцію в Китаї; давати оцінку діяль- ності Чан Кайші і Мао Цзедуна; визна- чати основні причини протистояння Гоміндану і КПК.
ПригаДайте
1. Які рішення щодо Китаю були ухва- лені на Вашингтонській конферен- ції? 2. Коли відбулася Сіньхайська революція? Якими були її наслідки?

і

126

наЦіонально-ВиЗВольна боротьба. «рух 4 траВня». Ки- тайці традиційно розглядали свою країну як центр Всес- віту, Піднебесну імперію, оточену васалами і варварами. Ки- тайська держава почала швидко розпадатися, імператорська влада й конфуціанська мораль виявилися дискредитованими. Серед китайців поширилась упевненість у необхідності змін ки- тайського суспільства, без яких було неможливим збереження
цілісності та незалежності Китаю.
У 1912 р. після Сіньхайської революції Китай було проголо- шено республікою. Виникла Національно-народна партія Гомін- дан, яка поставила собі за мету перетворити Китай на сильну національну державу у вигляді парламентської республіки. Ідейним керівником партії був Сунь ятсен, який сформулював мету партії у трьох народних принципах: націоналізм, демо- кратизм, процвітання.
Реальна влада після ліквідації імператорської влади пере- йшла до місцевих військових угруповань («мілітаристів»), які

§ 31—32. Китай

не підкорялися центральному уряду. Кожен місцевий прави- тель мав власну армію, їм належала вся влада. Китай розпався на окремі ворогуючі частини. Пекінський уряд на чолі з Дуань Цижуном контролював незначну частину території на півночі. Центральний Китай перебував під контролем маршала У Пей- фу. Південь утворював справжню мозаїку правителів. Тибет і Синьцзян фактично стали незалежними. До того ж країна залишалася поділеною між великими державами — Англією, Францією, Японією та США.
У 1919 р. на Паризькій мирній конференції було ухвале- но рішення про передачу Шаньдунського півострова Японії, війська якої захопили цю територію під час Першої світової війни. Таке рішення викликало в Китаї хвилю обурення й ста- ло приводом до розгортання антиімперіалістичної національ- но-визвольної боротьби. Боротьбу розпочали студенти Пекіна. 4 травня 1919 р. вони вийшли на мітинги з вимогами до уряду повернути півострів, усунути від влади прояпонських чиновни- ків та оголосити бойкот японських товарів. Поліція розігнала демонстрантів і заарештувала їхніх лідерів. Наступного дня до студентів приєдналися учні гімназій, ліцеїв, а згодом робіт- ники й ремісники Шанхая. «Рух 4 травня» підтримали китай- ські підприємці та промисловці. Він тривав понад два місяці. Урешті-решт уряд пішов на поступки: було знято з посад про- японських чиновників, звільнено студентів, китайська делега- ція не підписала Версальського миру.
У 1921 р. було створено Комуністичну партію Китаю (КПК), яка
вбачала в революції єдиний засіб відродження країни. Її заснов- ником був пекінський професор Лі Дачжао. Дуже швидко КПК стала впливовою силою в містах Китаю.

ПереДумоВи реВолюЦії. Визначною подією на шляху до відновлення національної єдності й суверенітету Китаю стали події 1925—1927 рр., значною мірою інспіровані (тобто
організовані, спровоковані) СРСР.
Напередодні цих подій у Китаї існували три впливові по- літичні сили, що боролися між собою: офіційний уряд у Пе- кіні, Гоміндан на чолі із Сунь Ятсеном і КПК. До того ж їм доводилося вести боротьбу з мілітаристськими угрупованнями (місцевими правителями, що узурпували владу), а також із ко- лонізаторами.
У 1921 р. Червона армія радянської Росії, протидіючи япон- ській агресії на Далекому Сході й борючись проти антибільшо- вицьких сил, оволоділа територією Зовнішньої Монголії. Тут було проголошено Монгольську Народну Республіку. Спалахнув кон- флікт із китайським урядом, який вважав цю територію своєю. У 1922 р. до Китаю відбула радянська дипломатична мі- сія. Вона мала узгодити питання відносин з офіційним урядом у Пекіні, а також одночасно підтримати Гоміндан у боротьбі за владу. Центр Гоміндану розміщувався в Кантоні (Гуанчжоу, південь Китаю). Радянське керівництво вважало Гоміндан саме такою силою, спираючись на яку можна реалізувати ідеї світо-
вої революції в Азії.
127

розділ V. держави Азії та Латинської Америки

Сунь Ятсен

нАЦіОнАЛьнА реВОЛЮЦіЯ В КитАї 1925—1927 рр.

Причини революції
 напівколоніальна залежність Китаю
 роздробленість країни
 невирішеність аграрного питання
 Прагнення радянського керів- ництва й Комінтерну розпалу світової революції

Завдання революції
 Об’єднання Китаю
 Здійснення модернізації країни
 Звільнення від колоніального поневолення
 Вирішення аграрного питання

Документи роЗПоВіДають

Після провалу переговорів у Пекіні радянська місія виру- шила до Кантона, де підписала угоду із Сунь Ятсеном. Перед- бачалося створення незалежного Китаю, але під керівництвом Гоміндану та орієнтованого на Радянський Союз. Радянська Росія зобов’язувалася надавати фінансову та військову підтримку Го- міндану в боротьбі за владу. Із цією метою на допомогу Гоміндану було відряджено групу військових на чолі з В. Блюхером і пред- ставника Комінтерну М. Бородіна, який протягом декількох років відігравав ключову роль у відносинах між КПК і Гомінданом. Пекінський уряд погодився укласти угоду із СРСР про вза- ємне визнання та збереження контролю з боку Радянського Со- юзу над Китайсько-Східною залізницею (КСЗ) та Зовнішньою
Монголією.
У 1923 р. за рекомендацією Комінтерну в Гуанчжоу було утворено уряд із представників Гоміндану і КПК та спільну ар- мію. Очолив уряд Сунь Ятсен. Однак напередодні революційних подій 1925 р. він помер.

наЦіональна реВолюЦія 1925—1927 рр. об’єДнання ки- таю. Поштовхом до революційних подій став розстріл ан- глійськими поліцейськими мирної демонстрації текстильників у Шанхаї, яка проходила під гаслом вигнання з країни колоні- заторів. 30 травня 1925 р. на знак протесту в Шанхаї спалахнуло повстання, підтримане всіма верствами суспільства. Потужний страйковий «рух 30 травня», що охопив 500 тис. робітників міста, проходив під гаслом: «Проженемо заморських чортів!». Це було стихійне патріотичне піднесення, яке дало поштовх до почат- ку національної революції. Метою революції було відновлення суверенітету Китаю, ліквідація мілітаристських угруповань, об’єднання країни, проведення соціально-економічних пере-
творень для модернізації Китаю.
Особливістю революції стало те, що в ній переплелися бо- ротьба з імперіалістичними державами, гостра боротьба за вла- ду, виступи різних прошарків населення за свої права і селян- ська війна.
Скориставшись антиімперіалістичним піднесенням, уряд у Гуанчжоу оголосив себе національним і розпочав боротьбу за об’єднання Китаю. Головнокомандувачем армії Гоміндану став чан кайші. У жовтні—грудні 1925 р. війська під його ке- рівництвом оволоділи провінцією Гуандун, що укріпило базу

З інтерв’ю чан кайші шанхайській газеті (14 грудня 1927 р.)

тепер ми маємо твердо встановити напрямок на- ших зовнішніх відносин. нині консульства радянської росії повсюди є органами Комуністичної партії. Моя позиція зводиться ось до чого: на майбутнє до завер- шення успіхів національного руху необхідно розірвати дипломатичні відносини із СрСр і відновити їх лише після успіху нашої справи в Китаї… Якщо раніше ми стояли за союз із СрСр, то нині є противниками такого союзу. Моє переконання полягає в тому, що ми маємо

не тільки розірвати із СрСр, але й об’єднатися з іншими державами в боротьбі проти комуністичних партій… Гуандунський переворот — лише початок… Усі кола китайського суспільства мають об’єднатися для пова- лення комунізму.
? 1. Чим були викликані зміни в зовнішній політиці Чан Кайші? 2. на союз із якими державами він роз-
раховував?

128

§ 31—32. Китай

революційного руху. У липні 1926 р. його армія розпочала Північ- ний похід, план якого розробив радянський радник В. Блюхер. Унаслідок бойових дій війська Чан Кайші восени 1926 р. взяли Ухань, у лютому 1927 р. — Нанкін, у березні того ж року — Шанхай. Чан Кайші переніс столицю до Нанкіна та створив національний уряд, який підтримали деякі міліта- ристські об’єднання Півночі. Північний похід приніс честолюб- ному маршалу (із 1928 р. — генералісимус) світову славу. Він та його прихильники вважали, що мети досягнуто і слід узятися за реформи. Проте КПК наполягала на тому, що революцію треба продовжити і стати на шлях соціалістичного будівництва.
У революційному таборі стався розкол.
Чан Кайші, який мав авторитет, але був обтяжений від- носинами із КПК, що робило його маріонеткою СРСР, вдався до рішучих дій. У квітні 1927 р. він влаштував масові розстріли комуністів у Шанхаї, тобто здійснив переворот, установивши особисту владу.
Так Чан Кайші зміг об’єднати Китай під своєю зверхністю. Спроба комуністів підняти повстання (повстання «осіннього вро- жаю») в Наньгуні зазнала невдачі. Після цього дипломатичні зв’язки між СРСР і Китаєм було розірвано. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану. Спалахнула громадян- ська війна, яка з перервами тривала до початку 1950-х рр.

ВнутріШня і ЗоВніШня Політика гомінДану. Наприкінці 1928 р. Центральний виконавчий комітет Гоміндану при- йняв офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції та початок політичних перетворень. Центром своєї соціально- економічної політики він зробив подальше зміцнення держав- ного сектору економіки. Уряд узяв під свій контроль фінансову систему країни — банки‚ страхові товариства‚ податкові та митні надходження‚ створив механізм державного контролю над сис- темою планування економічного розвитку. Водночас держава підтримувала приватні інвестиції. Домінуючим залишався дер- жавний сектор. Така економічна політика, орієнтована на обме- ження привілеїв іноземного капіталу, сприяла розвитку місцевого
капіталу і, відповідно‚ зменшенню залежності Китаю.
Керівники Гоміндану прийняли закони про працю‚ створи- ли систему офіційних державних профспілок‚ установили міні- мальний рівень заробітної плати. Було прийнято й низку інших законів‚ які гарантували певні права громадян‚ а особливо права власності‚ що сприяло розвитку приватного підприємництва. У 1930 р. було прийнято аграрний закон. Він обмежував роз- міри орендної плати‚ встановлював межі земельних володінь‚ захищав права орендарів. Цей закон був покликаний загасити соціальні конфлікти на селі. Значного ефекту реформи не мали‚ хоч і забезпечили відносну стабільність.
За часів Гоміндану в Китаї домінувала традиційна китайська система управління господарством‚ за якої держава виступала верховним власником і вищим суб’єктом влади.
Головною метою зовнішньої політики Гоміндан вважав скасування нерівноправних угод із великими державами. Уже

Чан Кайші. Плакат 1930 р.

129

розділ V. держави Азії та Латинської Америки

Мао Цзедун під час «Великого походу»

«Шматочок за шматочком». Карикатура на японський мілітаризм та експансію. 1937 р.
130

в 1928 р. уряд Нанкіна оголосив про відновлення митної автоно- мії. У той самий час було ліквідовано внутрішні митні кордони. Завдяки переговорам Китаю було передано 20 із 33 концесій. Однак усі спроби отримати закордонні позики для реконструкції країни закінчилися провалом.
Зовнішньополітичне становище Китаю погіршилося після агресії Японії в Маньчжурії. Усі зусилля китайського керів- ництва отримати допомогу від держав Заходу в боротьбі проти Японії успіху не мали. Тоді Чан Кайші в 1935—1936 рр. знову звернувся по допомогу до СРСР.

ПротиСтояння між кПк і гомінДаном. Після погрому 1927 р. комуністи зберегли свій вплив у багатьох регіонах країни, утворивши радянські райони й здійснюючи в них екс- перименти з побудови комуністичного суспільства. Завдяки цьо- му вдалося сформувати провідні ідеї китайських комуністів: революція в Китаї буде переважно селянською та матиме форму
партизанської боротьби.
У 1930—1934 рр. армія Чан Кайші здійснила п’ять похо- дів проти радянських районів, утворених комуністами, і роз- громила їх. Радником армії Гоміндану під час цих операцій був німецький генерал. Рух за встановлення радянської влади в Китаї зазнав поразки, але не був знищений.
У 1931 р. КПК очолив Мао Цзедун, який усунув від керівни-
цтва пекінських інтелектуалів. Він мав селянське походження, і тому був більш зрозумілим для народу. Мао говорив прості речі: треба дати землю селянам; усі, хто його підтримають, бу- дуть нагороджені, а злочинці й зрадники покарані. Під його керівництвом у 1934—1935 рр. 100-тисячна партизанська армія здійснила «Великий похід» (пройшла з боями 12 тис. км). Вона пе- ребазувалася до Північного Китаю — ближче до СРСР і фронту, який утворився після окупації Японією Маньчжурії. Тут було утворено Особливий прикордонний район, який став базою для подальшого відновлення й розгортання комуністичного руху.
Агресія Японії та тиск СРСР змусили КПК і Гоміндан у квітні 1937 р. знову об’єднати сили.
Проте дії китайської армії не можна було назвати успішни- ми. До 1939 р. весь Східний Китай — від Маньчжурії до в’єт- намського кордону — окупувала Японія. Чан Кайші при цьому кожного слушного моменту намагався завдати удару своєму «со- юзнику» — комуністам, у яких він убачав головних суперників у боротьбі за владу. Невдачі Гоміндану підвищувати автори- тет комуністів, які досить послідовно та успішно вели бороть- бу проти японців у контрольованих ними районах Північного Китаю. До того ж ці райони стали своєрідним полігоном для здійснення перетворень, спрямованих на покращення життя селян, які були основною соціальною базою КПК. У той самий час на контрольованій Гомінданом території селянство зазна- вало всіляких утисків від землевласників.
Наприкінці війни КПК стала масовою селянською партією, яка мала значні військові сили. Це дало їй змогу розпочати боротьбу за владу, що завершилася її перемогою.