§ 36—37. Країни Латинської Америки

1. Що стало поштовхом до національної революції в туреччині? Хто її очолював? 2. Коли тривала
греко-турецька війна? 3. Які реформи були проведені Ататюрком? 4. Які арабські держави виникли після Пер- шої світової війни? 5. Коли зародилася ідея створення єврейської держави? 6. Що проголошувала «декларація Бальфура»? 7. У чому полягає сутність палестинської проблеми? 8. Коли в ірані відбулася національна рево- люція? Хто її очолював? 9. У якому році в ірані встано- вилася династія Пехлеві?
10. Як відбувався процес створення національ- ної турецької держави? 11. Яким чином реза-
хан установив свою владу в ірані? 12. Як втілювалася в життя ідея створення єврейської держави? 13. Яке

значення для створення єврейської держави мала «де- кларація Бальфура»? 14. Який вплив мали події в росії на розвиток національно-визвольних рухів у туреччині, Афганістані, ірані? 15. Чому між великими державами тривала боротьба за вплив на іран?
16. дайте оцінку діяльності Ататюрка та реза-ха- на. 17. Складіть хронологію подій історії країн Близького й Середнього Сходу в 1914—1924 рр. 18. По- рівняйте внутрішню і зовнішню політику ірану до і після
приходу реза-хана до влади. Складіть таблицю.

19. Чому після Першої світової війни не вдалося створити єдину арабську державу? Складіть есе
за цим питанням.

§ 36—37. країни латинської америки
оСоблиВоСті економічних і Політичних ПроЦеСіВ у ре- гіоні. Латинська Америка — це та частина Північної, Цент- ральної та Південної Америки, що розташована на південь від кордону між США й Мексикою. Назву цей регіон отримав через панування там іспанської та португальської мов, які виникли на основі стародавньої латинської мови. Провідна роль у полі- тичному житті належала різним об’єднанням латифундистів — на- щадкам іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (переважно індіан- ців) та негрів-рабів (рабство в деяких країнах існувало до кінця
XIX ст.). Латифундії ставали центрами життя цих країн.
Після здобуття незалежності ці країни‚ крім Бразилії (не- тривалий час була монархією), були проголошені республіками. Повнота влади в них належала вождям, які спиралися на ар- мію і деякі об’єднання латифундистів. При цьому в країнах формально зберігалися конституції, представницькі органи, імітувалося проведення виборів.
Панування латифундій визначало переважно аграрний ха- рактер розвитку цих країн. Це неодмінно ставило їх у залеж- ність від промислово розвинених держав — спочатку Англії, а згодом — Німеччини та США. Вони забезпечували країни Ла- тинської Америки промисловими товарами, капіталами й були основними ринками збуту їхньої продукції. Сільське господар- ство країн мало монокультурний характер. В Аргентині пере- важало виробництво м’яса й зерна, у Бразилії та Колумбії — кави, на Кубі — цукру й тютюну, у центральноамериканських країнах — тропічних фруктів. Саме тому останні назвали «ба- нановими республіками».
Поєднання політичного суверенітету та економічної залеж- ності стало важливою особливістю розвитку країн цього регіону. Прагнення позбутися цієї залежності стало провідною тенденці- єю розвитку латиноамериканських держав у міжвоєнний період.

За Цим Параграфом Ви Зможете: характеризувати розвиток країн Ла- тинської Америки в 1920—1930-ті рр.
ПригаДайте
1. Якими були особливості еконо- мічного й політичного розвитку кра- їн Латинської Америки на початку XX ст.? 2. Укажіть хронологічні межі революції в Мексиці.
і

143

розділ V. держави Азії та Латинської Америки

Президент Аргентини іпполіто іригоєн

Президент Чилі Артуро Алессандрі

Президент Уругваю Хосе Батльє-і-Ордоньєс
144

Наприкінці XIX ст. у країнах Латинської Америки почала розвиватися промисловість, переважно гірничодобувна і з пе- реробки сільськогосподарської продукції. Проте вона була орі- єнтована на ринки Європи, США й залежала від іноземного капіталу.

ліберальний реформіЗм. У 1920-ті рр. у країнах Латин- ської Америки стало популярним гасло зміцнення націо- нальної незалежності та усунення впливу інших держав. Це спонукало уряди деяких країн до проведення реформ. Лібераль- ний реформізм у Латинській Америці формувався під впливом європейського і північноамериканського ліберального рефор- мізму, але він вирішував дещо ширше коло завдань. Так, по- ряд із реформами, які відбувалися в європейських державах у XIX ст., розв’язувалися завдання й національного харак- теру (націонал-реформізм): розвиток національних економік і послаблення залежності від провідних країн світу й транс- національних корпорацій. Найбільш радикальні реформи в пер- шій чверті XX ст. були проведені в Аргентині, Чилі, Уругваї
та Мексиці.
Так, в Аргентині президент іпполіто іригоєн (1916—1922, 1928—1930 рр.) підвищив заробітну плату, дозволив діяльність профспілок, запровадив 8-годинний робочий день і двотижневу оплачувану відпустку, пенсійне забезпечення. Було обмежено працю підлітків і дітей. Крім того, уряд наважився на проведен- ня земельної реформи, згідно з якою з державного фонду селя- нам було передано 7,6 млн га землі. Реформа також захищала права орендаторів. Прогресивний характер мали перетворення в галузі освіти: відкривалися школи в сільській місцевості, було проведено університетську реформу.
Схожу політику в 1920-ті рр. здійснював президент Чилі артуро алессандрі. Особливо вона торкалася робітничого законо- давства. Проте обмеженість президентських повноважень не да- вала йому вагомих важелів управління для більш активного просування реформ.
В Уругваї, який у XIX ст. пережив низку громадянських війн і втручань із боку сусідніх держав, основи ліберального реформіз- му були закладені ще на початку XX ст. президентом тхлоьсєе-ба
і-ордоньєсом. Своїми реформами він випередив ті проблеми, які могли виникнути в майбутньому. Його реформи продовжили на- ступники. Завдяки цим діям вдалося стабілізувати становище в країні й забезпечити сталий демократичний розвиток.
Так, за президента Х. Батльє-і-Ордоньєса та його наступ- ників було створено значний державний сектор економіки. Приватні підприємці мали відраховувати частину прибутків на соціальні потреби. Держава проводила протекціоністську політику. На виробництві було запроваджено 8-годинний ро- бочий день, встановлено офіційний мінімум заробітної плати, вводилися пенсійне забезпечення, допомога з безробіття, без- коштовна освіта на всіх рівнях. Розпочалося будівництво деше- вого житла, шкіл, медичних установ. Крім того, у країні було проведено демократичну реформу виборчої системи, обмежено

§ 36—37. Країни Латинської Америки

права президента, забезпечено права опозиції. Церква була від- ділена від держави, було скасовано смертну кару.
У Мексиці внаслідок революції 1910—1917 рр. до влади прийшла нова політична еліта. В умовах формального збере- ження демократичних свобод у країні було встановлено режим
«революційного каудилізму» (каудиліо — вождь).
У 1920 р. до влади в країні в результаті повстання й наступ- них президентських виборів прийшов альваро обрегон — ко- лишній революційний генерал. Президента Венуетіано Карранса було вбито. А. Обрегон пообіцяв реалізувати всі завоювання революції, які були закріплені в конституції країни. За від- сутності сформованої партійної структури та інститутів демо- кратії новий президент спирався на широкі верстви населення, які стали користуватися здобутками революції. Так, селянам передавали 700 тис. га поміщицьких земель. Було підвищено заробітну плату. Застосовувалися методи щодо дотримання під- приємцями положень конституції про 8-годинний робочий день, визнання профспілок й укладення колективних договорів, про виплати в разі виробничих травм. Заходи А. Обрегона забез- печили подальший розвиток Мексики.
У 1924 р. Мексика стала першою країною в Західній пів- кулі, яка визнала СРСР і встановила з ним дипломатичні від- носини.

латинСька америка В ПеріоД «СтабіліЗаЦії». антиолігар- хічні реВолюЦії 1920-х рр. Ліберальний реформізм початку 1920-х рр. наштовхнувся на опір правих сил, які були пред- ставлені земельною аристократією. Під їх тиском відбувався
деякий відхід від здобутих позицій.
В Аргентині президент марсело торквато де альвеар (1922— 1928 рр.) пішов на компроміс із правими силами, згорнувши ре- форми. Повернення на президентську посаду І. Іригоєна й нова хвиля реформ були перервані переворотом генерала хліокссеафе урибуру (1930—1932 рр.).
У Чилі діяльність президента А. Алессандрі в 1924 р. завер- шив воєнний переворот. Заколотники, виступаючи під гаслом створення сильної національної держави, припинили демокра- тичні реформи й жорстоко розправилися з робітничими орга- нізаціями. Натомість вони запровадили прогресивне робітниче законодавство: 8-годинний робочий день, пенсійне забезпечення, створення профспілок й укладення колективних договорів.
У 1925 р. в Чилі знову відбувся переворот, у результа- ті якого було відновлено конституційний порядок, прийнято нову конституцію, яка закріпила в країні президентську форму правління.
Незважаючи на відновлення демократичного правління,

Президент Мексики Альваро Обрегон

Президент Аргентини Марсело торквато де Альвеар

лідер заколотників канаьрєлсос іб домігся перемоги на прези-

дентських виборах і в 1927—1931 рр. встановив свою особисту диктатуру. К. Ібаньєс у своїх діях наслідував політику Б. Мус- соліні в Італії.
У Мексиці наступником А. Обрегона став генерал Плу- тарко еліас кальєс (1924—1928 рр.). Він виступав під гаслом

Генерал Хосе Фелікс Урибуру

145

розділ V. держави Азії та Латинської Америки

Президент Чилі Карлос ібаньєс

Президент Мексики Плутарко еліас Кальєс

Аугусто Сандіно
146

«продовження революції». За час його президентства між селя- нами було додатково розподілено 3,2 млн га землі. Держава під гаслом захисту власного товаровиробника й боротьби з імперіа- лізмом пішла на конфлікт з американськими корпораціями, особливо з нафтодобувними. Щоб показати «революційність» свого уряду, П. Е. Кальєс наважився на конфлікт із католиць- кою церквою. Це ледь не розпочало в країні нову громадянську війну. У 1926—1927 рр. у країні діяли збройні загони крістерос — прихильників церкви, яких активно підтримувала земельна аристократія.
Зрозумівши, що подальша «революційність» може призвес- ти до нового внутрішнього конфлікту і втрати всіх здобутків революції, уряд П. Е. Кальєса поступово згорнув свої реформи й повернувся до «нормального» управління країною. Таким чи- ном, «революційний каудилізм» вичерпав себе, забезпечивши поступовий перехід від революції до стабільного життя.
Проте не всі країни Латинської Америки пережили період ліберального реформізму. Так, у Бразилії кавові плантатори не бажали поступатися владою і що-небудь змінювати. За та- ких умов ініціативу в боротьбі за демократизацію життя країни взяли на себе молоді офіцери — тенентисти (від порт. tenente — лейтенант). У 1922 р. вони здійснили заколот у Ріо-де-Жанейро, але він був жорстоко придушений. Не змирившись із поразкою, тенентисти в 1924 р. після декількох днів боїв захопили голо- вний промисловий центр країни Сан-Паулу. Проте не маючи програми змін і не залучивши населення, вони опинилися в ізо- ляції урядових військ. Прорвавши блокаду, тенентисти рушили в рейд країною. У цей час відбулося повстання у військових гарнізонах на півдні Бразилії, яке очолив луїс карлос Престес. Об’єднавшись із повстанцями із Сан-Паулу, Л. К. Престес повів
«непереможну колону» країною, завдаючи поразки урядовим військам. За два роки вона подолала 25 тис. км. Проте нечис- ленність «колони» (1,5—4 тис. бійців), маневрений характер боротьби не дозволяли тенентистам установити тісний зв’язок із населенням. Зрештою під тиском урядових військ «колона» була змушена відступити в Болівію, де була інтернована.
Незважаючи на поразку, рух тенентистів розхитав олігар- хічний режим і створив умови для його демократизації.
Ще одним прикладом боротьби із засиллям олігархів та аме- риканських компаній стала збройна боротьба в Нікарагуа під проводом аугусто Сандіно. У 1926 р. під час повстання, органі- зованого ліберальною партією проти земельних олігархів, він очолив один зі збройних загонів. У події втрутилися США, які окупували країну та примусили лібералів припинити виступи. Проте А. Сандіно відмовився скласти зброю і з 30 прихильни- ками розпочав боротьбу проти окупаційної влади. Незабаром його загін налічував декілька тисяч бійців. Повсталі проголо- сили своєю метою вигнання окупантів, відновлення справж- нього суверенітету країни, встановлення демократичної влади. Здійснивши рейди плантаціями американських компаній, по- всталі, підтримані народом, оточили столицю. Проамерикан- ський уряд був змушений піти на переговори. У 1933 р. з країни

§ 36—37. Країни Латинської Америки

були виведені американські війська, а А. Сандіно розпустив свою армію. Однак плантатори не бажали поступатися владою. А. Сандіно було підступно вбито, владу в країні захопила ро- дина Анастасіо Самоси. Він встановив диктаторський режим, що проіснував до 1979 р. і був повалений у результаті народної революції.
Збройні виступи в Бразилії та Нікарагуа можна характери- зувати як антиолігархічні революції.

реформи 1930-х рр. боротьба За економічну неЗалеж- ніСть. Ще одним поштовхом до зміцнення курсу на позбав- лення залежності від європейських держав і США стала еконо- мічна криза 1929—1933 рр. Вона суттєво вплинула на економіку латиноамериканських країн. Відчутно знизилися надходження від експорту. На складах накопичилася значна кількість сіль- ськогосподарської продукції, яку доводилося знищувати, щоб хоч якось утримати ціни від різкого падіння. Ця криза показала всю небезпечність збереження економічної залежності. Поча- лося нове піднесення антиімперіалістичного руху (значною мірою антиамериканського та антианглійського). Це привело до збли- ження країн Латинської Америки з Німеччиною та Італією, які конкурували зі США та Англією. Проте головною метою урядів Латинської Америки був пошук виходу зі скрутного становища. Країни Латинської Америки розпочали індустріалізацію, яка, на їхню думку, мала компенсувати неспроможність ім- порту машин та обладнання. Для розвитку власної промисло- вості місцевому капіталу були надані всілякі пільги. Держава почала вкладати кошти в розвиток промисловості, що привело до виникнення державного сектору економіки. Робилися спроби змінити структуру експорту, щоб зменшити його залежність лише від одного виду продукції. Встановлювався контроль за ді- яльністю іноземного капіталу. В Аргентині, Мексиці, Болівії
було націоналізовано нафтодобувну промисловість.
Отже, у Латинській Америці, як і в країнах Заходу, кри- за привела до посилення державного регулювання економіки. Проте форми проведення перетворень були різними. У Бразилії з ініціативою проведення реформ виступив президент жетуліо Варгас (1930—1945, 1951—1954 рр.). Він отримав владу на хви- лі боротьби з традиційною олігархією, користуючись значною підтримкою населення.
За роки правління Ж. Варгаса у Бразилії було здійснено індустріалізацію, введено протекціоністські митні податки, розвідано й розпочато експлуатацію природних родовищ (бок- сити, залізна руда, нікель, золото). Освоювалися нові землі. У соціальній сфері було запроваджено страхування і трудове законодавство, введено 8-годинний робочий день, визначено розмір мінімальної заробітної плати, пенсій і відпусток тощо. Значні кошти спрямовувалися на розвиток освіти й культури. Проводилися соціальні реформи й одночасно придушувався ро- бітничий рух. У зовнішній політиці Ж. Варгас лавірував між США та Центральними державами. Зрештою Бразилія всту- пила в Другу світову війну на боці антигітлерівської коаліції.

Президент Куби Херардо Мачадо-і-Моралес

147

розділ V. держави Азії та Латинської Америки

Президент Бразилії Жетуліо Варгас

148

30-тисячний бразильський корпус брав участь у бойових діях в Італії.
В Аргентині курс на імпортозамінну індустріалізацію здій- снювався в умовах військової диктатури. Проте економічної не- залежності країни не вдалося досягти, хоча Аргентина й стала аграрно-індустріальною країною.
У Чилі схожі реформи провів уряд Народного фронту на чолі з президентом ПірердерСоеаргда .
Найбільш ґрунтовні перетворення здійснив у Мексиці прези- дент ласаро карденас (1934—1940 рр.). За часів його правління було покінчено з пануванням латифундій, націоналізовано за- лізниці та нафтову промисловість, утвердився демократичний устрій.
Важливою політичною подією 1930-х рр. стала революція
на Кубі, у результаті якої було повалено диктатуру Х. Мачадо- і-Моралеса й проведено демократичні та соціальні реформи (зо- крема, обмежено вплив іноземного капіталу), ініціатором яких був антоніно гітерас. Однак реформи не були завершені. У ре- зультаті перевороту сержанта Ф. Батісти владу в країні отрима- ли праві сили. Проте вони не наважилися скасувати завоювання революції. У 1940 р. на Кубі була прийнята нова демократична конституція, яка закріпила соціальні гарантії та необхідність проведення аграрної реформи.

СШа та латинСька америка. Із кінця XIX ст., особли- во після американо-іспанської війни 1898 р., щодо країн Латинської Америки США застосовували політику «великого дрючка», «дипломатію канонерок» та «дипломатію долара». Амери- канські війська неодноразово здійснювали збройні агресії проти країн регіону. У 1915 р. вони вторглися на Гаїті, у 1916 р. — у Домініканську Республіку, у 1916—1917 рр. — у Мексику, у 1917 р. — на Кубу, у 1918 р. — у Панаму, у 1919 р. — у Гон- дурас та Коста-Рику, у 1920 р. — у Гватемалу, у 1924 р. — знову
в Гондурас, а в 1927 р. — у Нікарагуа.
Американські монополії грабували природні ресурси (нафта, мідь, олово, деревина тощо). У деяких країнах політичне життя оберталося навколо представництва якоїсь могутньої американ- ської компанії. Так, «Юнайтед фрут» повністю панувала в Цен- тральній Америці. Кубу й Пуерто-Рико США взагалі фактично перетворили на свої колонії.
Посилення антизахідних, особливо антиамериканських, на- строїв у країнах регіону змусило США скоригувати свою полі- тику в Латинській Америці. Президент Т. Рузвельт заявив, що США проводитимуть політику «доброго сусіда» і не здійснювати- муть інтервенції (у 1933 р. США вивели свої війська з Нікара- гуа). США стали покладатися на розвиток міжамериканського співробітництва на основі рівності. Така політика сприяла по- слабленню впливу Німеччини та Італії в Латинській Америці, створила умови для участі країн Латинської Америки в Другій світовій війні на боці антигітлерівської коаліції (19 країн регіо- ну оголосили війну Японії, Італії, Німеччині та стали членами ООН). Реально взяли участь у війні Бразилія та Мексика.

§ 36—37. Країни Латинської Америки

 Перша світова війна мала позитивний вплив на розви- ток економіки країн Латинської Америки.
 Формування широких соціальних груп підприємців і робітників зумовило їх вихід на політичну арену та роз- гортання боротьби за демократичні й соціальні реформи, проти засилля земельної олігархії. У деяких країнах (Ар- гентина, Чилі, Мексика, Уругвай) ця боротьба вилилась у політику ліберального реформізму, а в Бразилії та ні- карагуа — у збройне протистояння.
 Завдяки реформам вдалося вирішити деякі нагальні проблеми регіону.
 економічна криза 1930-х рр. дала новий поштовх до боротьби між прихильниками ліберальних реформ

і консервативних сил. Подолання залежності вбачалося у здійсненні імпортозамінної індустріалізації (Аргенти- на, Чилі, Бразилія тощо). Криза вплинула і на політичне становище: у деяких країнах установилися диктаторські режими. Єдиною країною, яка послідовно розвивалася демократичним шляхом, була Мексика.
 США розглядали країни Латинської Америки, а особли- во Центральної Америки, як свою виняткову зону впливу. Проте їх надмірне втручання у внутрішні справи наприкін- ці 1920-х рр. призвело до наростання антиамериканських настроїв у регіоні. Щоб подолати такі настрої, США стали проводити політику «доброго сусіда».

1. Якими були наслідки Першої світової війни для країн Латинської Америки? 2. Що таке лібе- ральний реформізм? 3. Які реформи було проведено в 1920-ті рр. у Мексиці, Аргентині, Чилі, Уругваї? 4. Хто такі тенентисти? У якій країні вони діяли, за що виступа- ли? 5. Які реформи було проведено в 1930-ті рр. у Мек- сиці, Бразилії та Аргентині? 6. Події в якій країні змусили переглянути політику США щодо країн регіону на початку
1930-х рр.?

7. У чому полягає сутність реформ, проведених у країнах Латинської Америки в цей період?
8. Чому в країнах Латинської Америки неодноразово від- бувалися збройні виступи, воєнні перевороти? 9. Чи був

ліберальний реформізм закономірним явищем? Свою думку обґрунтуйте. 10. Як складалися відносини між США і кра- їнами Латинської Америки? Чому США скоригували свою політику щодо країн регіону в 1930-ті рр.? 11. назвіть причини економічної відсталості країн Латинської Америки. Якими шляхами її намагалися подолати в 1920—1930-ті рр.?
12. Порівняйте реформи 1920-х і 1930-х рр. у кра- їнах Латинської Америки. Відповідь подайте у ви-
гляді таблиці. 13. Об’єднайтеся в групи та обговоріть, що було спільного й відмінного між ліберальним рефор- мізмом і «революційним каудилізмом»?
14. Складіть історичний портрет одного з видатних діячів регіону цього періоду.

Практичне заняття

америка: протиборство демократичних сил і диктаторських

узагальнення знань
за розділом V «Держави азії та латинської америки»

тестові завдання
для підготовки до тематичного контролю за розділом V
«Держави азії та латинської америки»