§ 11. Міжнародні відносини в 1920-х рр.

Мирні договори, які утворювали Версальсько-Вашингтонську систему, навіть
за наявності значних недоліків і багатьох суперечностей між державами-переможницями сприяли стабілізації міжнародних відносин у повоєнному світі. Однак питання потребували ви- рішення. У 1920-х рр. країни намагалися вдосконалити Вер- сальсько-Вашингтонську систему договорів. Так, правлячі кола держав-переможниць переконалися, що спроби ізолювати ра- дянську Росію через прихильність її лідерів до ідей встанов- лення диктатури пролетаріату й здійснення світової революції успіху не мали й тільки дестабілізували міжнародні відноси- ни. Для вирішення проблем післявоєнної відбудови європей- ські держави схилялися до встановлення торговельних зв’язків із Росією. У 1920—1921 рр. радянська Росія уклала торговельні угоди з Великою Британією, Німеччиною та іншими країнами. У жовтні 1921 р. радянський уряд запропонував провідним державам світу скликати конференцію для обговорення проблем економічного співробітництва. При цьому він обіцяв за умови визнання радянської Росії піти на поступки в питанні царських боргів, узятих до 1914 р. У січні 1922 р. засідання Верховної Ради Антанти в Каннах, обговоривши цю пропозицію, ухвалило рішення скликати міжнародну конференцію з питань пошуку шляхів «економічного відродження Центральної та Східної Єв-
ропи» і запросити на неї радянську Росію.
10 квітня — 19 травня 1922 р. в місті Генуя (Італія) відбулася конференція, у якій брали участь делегації 29 держав і британ- ських домініонів. На ній уперше після завершення війни за сто- лом переговорів зустрілися представники країн Антанти, Цен- тральних держав та радянської Росії. США відмовилися взяти участь у її роботі, надіславши лише свого спостерігача. Метою Генуезької конференції, за задумом її організаторів, мало стати налагодження торговельних зв’язків та економічного співробіт- ництва для післявоєнної відбудови країн Європи й вироблення умов для нормалізації відносин із Росією й Центральними дер- жавами.
На конференції країни Антанти виступили зі спільною по- зицією щодо радянської Росії. Від неї вимагалося сплатити всі довоєнні й воєнні борги попередніх урядів (у тому числі О. Колча- ка, А. Денікіна тощо) на суму близько 18 млрд карбованців, по- вернути націоналізовану власність іноземних осіб і відшкодувати їхні збитки внаслідок революції, поновити екстериторіальний статус іноземних громадян у країні, скасувати державну моно- полію зовнішньої торгівлі й припинити комунізацію.
У відповідь радянська делегація вимагала сплати 39 млрд карбованців за збитки, завдані країнами Антанти в ході інтер- венції та громадянської війни, і відмовилася сплачувати борги Тимчасового уряду. Після цього стало зрозуміло, що сторони не зможуть домовитися, оскільки жодна з них не бажала йти на поступки.

За Цим Параграфом Ви Зможете: характеризувати Генуезьку та Гаазьку конференції; пояснювати, як відбува- лося становлення нової системи ко- лективної безпеки; характеризувати діяльність Ліги націй у 1920-х рр.; визначати основні джерела неста- більності у світі в цей період.
ПригаДайте
1. Чи брала участь у створенні Вер- сальсько-Вашингтонської системи ро- сія? Як, на вашу думку, це впливало на міжнародні відносини? 2. Що таке репарації? 3. Коли і як було засновано Лігу націй?

і

Учасники конференції в Генуї навесні 1922 р. д. Ллойд джордж — перший ліворуч унизу

Члени радянської делегації
М. Литвинов та В. Воровський на Гаазькій конференції 1922 р.

Єдиним реальним результатом конференції стало те, що під час її роботи відбулося зближення Німеччини й радянської Ро- сії. 16 квітня 1922 р. у містечку Рапалло (Італія) вони підписали договір про відновлення дипломатичних і консульських від- носин, взаємну відмову від відшкодування військових витрат і претензій у зв’язку з націоналізацією німецької власності в Росії і розвиток взаємовигідної торгівлі на основі принципів найбільшого сприяння. Відповідно до нього Росія скасувала борг Німеччини в 10 млрд карбованців. Укладення Рапалльського договору суттєво вплинуло на міжнародні відносини в Європі. Дві «ображені» державами-переможницями країни уклали між собою фактично антиверсальську угоду, поставивши під загро- зу повоєнну систему безпеки. Наслідком договору стало також налагодження плідного економічного й військового радянсько- німецького співробітництва. Німеччина отримувала ринок збуту промислової продукції, джерело сировини та можливість омину- ти військові обмеження Версальського договору, СРСР — нові німецькі технології, необхідні для вдосконалення озброєнь, під- приємств військової промисловості й покращення підготовки командних кадрів.
15 червня — 20 липня 1922 р. у місті Гаага (Нідерланди) від- булася міжнародна конференція, яка стала продовженням Ге- нуезької. На ній делегації з промисловців і банкірів 26 держав (без Німеччини) намагалися виробити механізм повернення боргів і націоналізованої іноземної приватної власності в Ро- сії. Конференція знову завершилася безрезультатно. Під тиском США, що погрожували позбавити західноєвропейські країни американської допомоги в разі компромісу з радянською Ро- сією, згоди досягнуто не було. Конференція унаочнила зміни в настроях європейських політиків. Із 1924 р. розпочалася хвиля дипломатичного визнання СРСР країнами Заходу, зане- покоєними можливістю появи сильного радянсько-німецького антиверсальського блоку. Однак відносини Заходу із СРСР були нерівноправними. СРСР всіляко намагалися усунути від вирі- шення європейських справ.

СПроби ВиріШити Питання СПлати реПараЦій німеччи- ною. У 1919 р. репараційна комісія визначила загальну суму репарацій у розмірі 269 млрд марок золотом. Однак уже через місяць на вимогу Німеччини це питання знову було ви- несено на обговорення на конференції в місті Спа. Аргументи німецької сторони про неспроможність сплатити цю суму від- хилили й лише визначили частку участі держав-переможниць в отриманні репарацій. Так, Франція отримувала 52 % від їх загальної суми, Велика Британія — 22 %, Італія — 10 %, Бельгія — 8 %, Португалія — 0,75 %, Японія — 0,7 %, Гре- ція, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенців разом — 6,5 %. Паризька конференція 1921 р. скоротила загальну суму репарацій до 226 млрд марок, визначила схему їхньої виплати та встановила загальний термін у 42 роки. Однак Німеччина від- мовилася прийняти ці вимоги. Нарешті Лондонська конферен- ція 1921 р. схвалила й направила їй Лондонський ультиматум

§ 11. Міжнародні відносини в 1920-х рр.

від 5 травня 1921 р. За ним остаточна сума репарацій скоро- чувалася до 132 млрд марок золотом, які мали бути сплачені протягом 37 років. Однак в умовах погіршення економічної си- туації в країні німецький уряд у листопаді 1922 р. звернувся з проханням про встановлення п’ятирічного мораторію (призу- пинення) на виплату репарацій і надання кредиту для відбудо- ви економіки. Після відмови держав-переможниць Німеччина припинила виплату репарацій.
9 січня 1921 р. на засіданні Міжсоюзницької комісії держав Антанти Франція, Бельгія та Італія ухвалили рішення про еко- номічні й військові санкції проти Німеччини. Велика Британія виступила проти цього. Пропозицію Лондона про зменшення репарацій до 50 млрд марок золотом президент Франції Р. Пу- анкаре з обуренням відхилив.
Франція вирішила оволодіти основними продуктивними ресурсами — вугільними шахтами й сталеливарною промисло- вістю Рурської області, щоб примусити Німеччину сплачувати репарації. 11 січня 1923 р. франко-бельгійська армія окупувала Рур. У Німеччині «рурський конфлікт» спричинив величезний спа- лах інфляції, а в Рурі розпочався пасивний опір німецького населення загарбникам (невихід на роботу, відмова виконувати розпорядження тощо). Були також випадки збройного проти- стояння.
У 1924 р. в Лондоні було скликано міжнародну конферен- цію держав-переможниць та Німеччини для розв’язання склад- ної ситуації навколо репарацій Німеччини й окупації Руру. 16 серпня конференція затвердила «план Дауеса», розроблений міжнародним комітетом експертів, очолюваним американським банкіром чарльзом Дауесом. Відповідно до нього Німеччина мала в перші п’ять років сплачувати 1—1,75 млрд марок репарацій на рік, а далі — по 2,5 млрд марок на рік. Сума репарацій мо- гла бути збільшена пропорційно зростанню так званого «індексу добробуту Німеччини». Для підйому економіки й стабілізації марки вона отримувала значні позики, із яких 70 % були зі США. Загальна сума репарацій залишалася незмінною. Вста- новлювалися основні джерела репараційних платежів — надхо- дження до бюджету з податкових зборів, митні збори, податок на транспорт тощо. Окремим рішенням конференції стала угода Німеччини із Францією та Бельгією про евакуацію з Руру фран- ко-бельгійських військ. У 1924—1932 рр., за «планом Дауеса», Німеччина отримала кредитів на 32 млрд марок і сплатила ре- парацій на 11,5 млрд марок.
Один зі співавторів і виконавців «плану Дауеса» німецький банкір Я. Шахт, підбиваючи його підсумки, у 1929 р. зазначав, що «Німеччина за п’ять років отримала стільки ж іноземних позик, скільки їх отримала Америка за 40 років, що передували Першій світовій війні».
«План Дауеса» також відображав зацікавленість американ- ського уряду в отриманні боргів у сумі 10 млрд доларів від країн Антанти. Останні пов’язували їх сплату з надходженням німецьких репарацій. План засвідчив визнання американським урядом залежності між боргами союзників та репараціями.

Пам’ятник заручникам, розстріляним французькими військами під час «рурського конфлікту» в дортмунді

Чарльз Гейтс дауес

Оуен Юнг
47

розділ II. Облаштування повоєнного світу

У 1929—1930 рр. у Гаазі відбулася міжнародна конференція, яка розглянула й прийняла другий репараційний план для Ні- меччини, розроблений комітетом фінансових експертів, очолю- ваних американським банкіром оуеном юнгом. Затверджений
«план Юнга» передбачав скорочення загальної суми репарацій
до 113,9 млрд марок, а щорічних виплат — до 2 млрд марок. Ліквідовувалися всі встановлені раніше механізми іноземно- го контролю над господарством і фінансами Німеччини, вста- новлювався термін виплати репарацій у 55 років. Для отри- мання й розподілу репарацій створювався Банк міжнародних розрахунків. Одним із важливих рішень Гаазької конференції 1929—1930 рр. стала угода про дострокове (на п’ять років рані- ше від терміну, встановленого Версальською угодою) виведення всіх окупаційних військ із Рурської області. «План Юнга» вико- нувався до червня 1931 р. й був скасований після проголошення президентом США Г. Гувером мораторію на репараційні виплати Німеччиною. Офіційно план визнали нечинним за рішеннями Лозаннської конференції 1932 р. Відповідно до нього стягування репарацій із Німеччини припинялося. За весь період вона ви- платила державам-переможницям 21,8 млрд марок золотом, на- томість отримала 39 млрд марок кредитів (переважно зі США).

СтаноВлення ноВої СиСтеми колектиВної беЗПеки.
Після «рурського конфлікту» серед європейських політи- ків збільшилася кількість прибічників ідеї історичного прими- рення з новою Німеччиною в контексті утвердження на конти- ненті більш рівноправних і партнерських відносин. Головними популяризаторами цієї ідеї стали міністри закордонних справ Франції арістід бріан та Німеччини — густав Штреземан.
5—16 жовтня 1925 р. у місті Локарно (Швейцарія) відбулася
міжнародна конференція міністрів закордонних справ Великої Британії, Франції, Бельгії, Німеччини, Італії, Чехословаччини та Польщі з обговорення нової системи колективної безпеки. Її учасники схвалили ряд угод, які гарантували недоторканність західних кордонів Німеччини та встановлювали систему арбі- тражів — механізму вирішення можливих прикордонних супе- речок із її державами-сусідами.
Укладений на Локарнській конференції Рейнський гарантій-
ний пакт став її головним результатом та основою нової системи колективної безпеки в Європі. Згідно з пактом, Франція, Бель- гія й Німеччина брали на себе зобов’язання поважати фран- ко-німецький і бельгійсько-німецький кордони, встановлені Версальським мирним договором, та статус Рейнської демілі- таризованої зони. Учасники пакту зобов’язувалися вирішувати всі можливі суперечки мирним шляхом. Пакт набував чинності після вступу Німеччини до Ліги Націй. Учасники конференції звернулися з проханням про це до Ліги Націй (її членом Ні- меччина стала в 1926 р.). Були також укладені франко-поль- ський і франко-чехословацький гарантійні договори, за якими Франція зобов’язувалася надавати цим країнам допомогу в разі

Міністр закордонних справ Франції Арістід Бріан
48

нападу на них Німеччини, якщо Ліга Націй не визнає за необ- хідне вжити інших колективних заходів.

§ 11. Міжнародні відносини в 1920-х рр.

Рішення Локарнської конференції послабили позиції Фран- ції, яка змушена була відмовитися від системи військових союзів (зокрема Малої Антанти), створених нею на початку 1920-х рр. на сході Європи. Рейнський гарантійний пакт став першою післявоєнною мирною угодою, де Франція та Німеччи- на виступили як повністю рівноправні держави. Однак спроби французької делегації в Локарно домогтися недоторканності кордонів Німеччини не лише із західними, але й із її східними сусідами були відхилені як неприйнятні для Німеччини. Велика Британія, яка сподівалася завдяки цьому послабити Францію, одночасно закладала підґрунтя для територіальних претензій Німеччини проти її східних сусідів.
У середині 1920-х рр. однією з важливих міжнародних проблем стало роззброєння. Так, у 1925 р. було підписано Же- невську конвенцію про заборону використання хімічної зброї. Також були укладені конвенції про заборону використання варварських систем зброї (розривні кулі зі зміщеним центром тяжіння тощо) і про права військовополонених. Єдиною євро- пейською державою, що не підписала ці документи, став СРСР. Встановлення нової системи безпеки в Європі супроводжу- валося загостренням відносин із СРСР. Його звинувачували у втручанні у внутрішні справи Китаю під час революційної війни 1925—1927 рр. та Великої Британії («Лист Комінтерну», підтримка радянськими профспілками страйку британських шахтарів). У 1927 р. Велика Британія розірвала дипломатич- ні відносини й анулювала торговельну угоду із СРСР. Однак оскільки Франція й Німеччина не підтримали Велику Британію,
значного поширення цей конфлікт не набув.
У квітні 1927 р. міністр закордонних справ Франції А. Брі- ан запропонував державному секретарю США френку келлогу укласти двосторонній договір про «вічну дружбу» й оголошення війни поза законом. США підтримали цю ініціативу, але висло- вилися за укладення аналогічного багатостороннього договору. На основі американського проекту було розроблено договір про відмову від війни як засобу національної політики, що отримав назву «пакт Бріана—Келлога». 27 серпня 1928 р. у Парижі його під- писали представники 15 держав. Згодом до пакту приєдналися майже всі європейські держави, у тому числі СРСР.

ДіяльніСть ліги наЦій у 1920-ті рр. 15 листопада 1920 р. у Женеві урочисто відкрилася перша сесія асамблеї Ліги Націй. Серед найважливіших питань, які розглядала Ліга На- цій у 1921 р., були суперечка між Швецією та Фінляндією про належність Аланських островів, плебісцит у Верхній Силезії,
конфлікт між Литвою та Польщею навколо Вільнюса.
Досить помітним у діяльності Ліги Націй було «україн- ське питання». У 1920 р. заявку на вступ до Ліги Націй подав уряд УНР, але вона була відхилена. У 1921 р. за протестом Є. Петрушевича Ліга Націй визнала, що Галичина не належить Польщі, а лише перебуває під тимчасовою воєнною окупацією до остаточного вирішення її долі. Одночасно було визнано, що польська влада здійснює в краї політику утисків українського
49

розділ II. Облаштування повоєнного світу

населення. Однак 14 березня 1925 р. конференція послів своїм рішенням віддала Галичину Польщі.
Спеціально утворена Лігою Націй комісія («комісія Ф. Нан- сена») займалася допомогою біженцям із радянських республік й у тому числі з українських земель. Українські діячі з тери- торій, що перебували у складі Польщі, Румунії та Чехосло- ваччини, неодноразово зверталися з петиціями до Ліги Націй стосовно порушень владою прав українства. Для співпраці з Лігою Націй були створені Українське товариство для Ліги Націй (1921—1924 рр.) та Західноукраїнське товариство Ліги Націй. Більшість їхніх вимог залишалася поза увагою Ліги На- цій. Однак ці звернення сприяли поширенню інформації про
«українське питання» у міжнародних колах. Ліга Націй також розглядала питання допомоги потерпілим від голоду в Україні під час голоду 1921—1923 рр. та Голодомору 1932—1933 рр.
У 1925 р. Ліга Націй розпочала обговорення проблеми роз- зброєння. У грудні вона прийняла рішення про створення під- готовчої комісії до конференції з роззброєння. Упродовж де- кількох наступних років представники 21 держави, що входили до її складу, обговорювали питання про необхідність скорочення озброєнь і створення умов для здійснення в майбутньому повно- го роззброєння. Однак через непримиренні суперечності між основними учасниками дискусій реальних результатів у роботі підготовчої комісії досягнуто не було.
Успішною була діяльність економічної місії Ліги Націй із надання допомоги Австрії в подоланні післявоєнних еконо- мічних проблем. Вона організувала й здійснила масштабну ак- цію щодо повернення військовополонених із радянської Росії. У той самий час вона відмовила в наданні допомоги останній під час голоду 1921—1923 рр.
Під егідою Ліги Націй діяли спеціалізовані організації з міжнародного співробітництва — із засобів зв’язку та тран- спорту, із питань охорони здоров’я, продовольства, запобігання поширенню наркотиків, інтелектуального співробітництва тощо. Їй навіть вдалося організувати діалог французьких і німецьких істориків із суперечливих питань історії двох народів із метою усунення зі шкільних підручників шовіністичних стереотипів. Із Лігою Націй співпрацювало чимало тогочасних видатних представників інтелігенції: полярний дослідник Ф. Нансен, філософ А. Бергсон, фізик І. Жоліо-Кюрі, американська гро- мадська діячка А. Е. Рузвельт, письменник-фантаст Г. Веллс та ін. У складі Ліги Націй був спеціальний комітет із дослі- дження правового статусу жінок, який докладав багато зусиль для того, щоб з’ясувати, яким є становище жіноцтва у світі. У вересні 1929 р. із трибуни Ліги Націй французький мі- ністр закордонних справ А. Бріан уперше оприлюднив ідею створення «Єдиної Європи» («Пан-Європи»), об’єднавши провідні європейські держави та встановивши між ними «дещо на зразок федеративних зв’язків». Наступного року він запропонував кон- кретний план створення «Європейського федеративного союзу», за яким європейські держави, за винятком Туреччини та СРСР, мали поступово ліквідувати митні кордони з метою створення
50

§ 11. Міжнародні відносини в 1920-х рр.

«спільного ринку» і закріпити гарантії миру, прийняті на Ло- карнській конференції 1925 р. Проект «батька Європи», як зго- дом стали називати А. Бріана, отримав критичні оцінки з боку правлячих кіл Великої Британії, США, Італії та інших держав. Навіть Німеччина, на підтримку якої він сподівався, зажадала попередньо повністю ліквідувати в Європі Версальську систему.
Фактично проект «Єдиної Європи» А. Бріана був передчасним і не відповідав реаліям міжнародних відносин на континенті.

еннуаезГькій конференції не було прийнято вагомих рішень через небажання її учасників іти на компроміс. для радянської росії конференція й укладений під час неї рапалльський договір стали проривом її дипломатичної ізоляції.
 Участь радянської росії в Генуезькій та Гаазькій конфе- ренціях означала її фактичне визнання західноєвропей- ськими державами.

 нездатність німеччини сплачувати репарації примуси- ла держави-переможниці знизити їх загальну суму та на- дати кредити для відбудови її економіки.
 У другій половині 1920-х рр. розпочалося формуван- ня нової системи колективної безпеки, у якій німеччину вперше в післявоєнний період стали розглядати як рівно- правного партнера.

1. Коли відбулася Генуезька конференція? 2. Які держави уклали рапалльський договір? 3. Яку за-
гальну суму репарацій, стягуваних із німеччини, встанов- лював «план Юнга»? 4. на якій міжнародній конференції було укладено рейнський гарантійний пакт? 5. Що таке
«пакт Бріана—Келлога»? 6. Хто і коли вперше висунув план створення «Європейського федеративного союзу»?
7. Охарактеризуйте хід і підсумки Генуезької та Га- азької конференцій. 8. Як відбувалося вирішення
проблеми виплати німеччиною репарацій? 9. Яких захо- дів було вжито для створення нової системи колективної безпеки? на яких засадах вона формувалася? 10. роз- крийте роль Ліги націй у тогочасних міжнародних відно- синах. 11. Яку роль у діяльності Ліги націй відігравало
«українське питання»?

12. Об’єднайтесь у малі групи й обговоріть питан- ня: у чому полягали особливості міжнародних від-
носин у 1920-х рр.? 13. Складіть таблицю «Міжнародні конференції в 1920-х рр.».

Дата й місце проведення Мета проведення Рішення
і результати

14. Чи мав рацію, на вашу думку, міністр закордон- них справ Франції А. Бріан, який, висуваючи проект
«Європейського федеративного союзу», стверджував, що справа об’єднання Європи відповідає нагальним життєвим потребам європейців? Обґрунтуйте свою точку зору.

Практичне заняття
Вогнища напруженості в міжнародних відносинах: причини, сторони, перебіг та наслідки протистояння

узагальнення знань
за розділом II «облаштування повоєнного світу»

тестові завдання
для підготовки до тематичного контролю за розділом II
«облаштування повоєнного світу»