§ 47—48. окупаційний режим у поневолених країнах. рух опору

За Цим Параграфом Ви Зможете: характеризувати нацистський «новий порядок» у Європі та окупаційну по- літику Японії; пояснювати причини розгортання руху Опору; визначати відмінності руху Опору в різних кра- їнах світу.
ПригаДайте
1. Які країни були окуповані німеч- чиною, Японією та їхніми союзника- ми в 1939—1942 рр.? 2. Якою була мета країн-агресорів у другій світовій війні?

колабораціонізм — співро- бітництво урядів, окремих осіб з окупаційною владою.
голокост (у перекладі з дав- ньогрецької — всеспален- ня) — планомірне й організо- ване знищення єврейського населення в роки другої сві- тової війни.

Документи роЗПоВіДають
а. гітлер про мету війни
Ми маємо знищити населен- ня — це належить до нашої місії охорони німецького населення. нам доведеться розвинути тех- ніку винищення населення. Якщо я посилаю цвіт німецької нації в пекло війни, то я маю право знищувати мільйони людей ниж- чої раси, що розмножуються, як черви… на Сході жорстокість є благом для майбутнього. ро- сіяни, поляки, українці, білоруси мають зникнути. їх слід викорис- тати на благо рейху.
? 1. Якою була мета нацистсько- го «нового порядку»? 2. Чим
виправдовує А. Гітлер свою людиноненависницьку полі- тику?

184

наЦиСтСький «ноВий ПоряДок» у єВроПі. окуПаЦійна Політика яПонії. Окупація значних територій у Європі, Азії, Африці супроводжувалася встановленням «нового порядку».
Він базувався на нещадному терорі й пограбуванні.
Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних терито- ріальних змін. На карті світу з’явилися нові держави: Словач- чина (1939 р.), Хорватія (1941 р.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Однак незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами. Такі держави, як Австрія, Че- хословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція були ліквідовані. У Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах, Франції до влади прийшли колабораціоністські уряди.
Держави — союзниці Німеччини, Італії та Японії отримали значні територіальні придбання. Так, Угорщина отримала Кар- патську Україну, Трансильванію, частину Словаччини та Юго- славії, Румунія — Трансністрію, Болгарія — південну частину Добруджі, Македонії, Фракії, Фінляндія повернула собі втрачені в 1940 р. території.
Окупаційна політика на території Східної Європи та СРСР проводилася згідно з планом «Ост». Окуповані радянські тери- торії було розділено на частини. Тилові райони німецьких груп армій передавали під управління військового коман- дування. Інші було підпорядковано «східному міністерству» на чолі з А. Розенбергом і поділено на два рейхскомісаріа- ти — «Остланд» (країни Балтії й більша частина Білорусії) та «Україна». Західноукраїнські землі було приєднано до польського генерал-губернаторства.
Нацистський уряд прагнув створити на завойованих терито- ріях «життєвий простір для німецької нації». Місцеве населен- ня мало бути перетворене на рабів або знищено. На окуповані території планувалося переселити близько 10 млн німців.
Основними засобами, якими нацисти користувалися в утвер- дженні свого панування, були нацьковування одних націй на інші й фізичне знищення. Повній ліквідації підлягали та- кож представники ромської громади та єврейське населення.
Важливим елементом у насадженні «нового порядку» були концентраційні табори, до яких відправляли всіх невдоволених і тих, кого нацисти вважали небезпечними для свого режи- му. У Європі таких таборів налічувалося близько 30. Найбіль- ші з них — Дахау, Бухенвальд, Майданек, Аушвіц-Біркенау (Освенцим).
Окупаційна політика Японії за формою була дещо іншою, але суть зберігалася така сама. Агресивні прагнення прихову- вали гаслами: «Створення процвітаючої Азії», «Звільнення Азії від білих колонізаторів». До утворюваних окупаційних адміні- страцій намагалися залучити лідерів національно-визвольних рухів поневолених народів. Така політика давала можливість здійснити загарбання колоніальних володінь європейських дер- жав без значного опору місцевого населення. Однак уже перші

§ 47—48. Окупаційний режим у поневолених країнах. рух Опору

місяці японської окупації довели, що відбулася лише зміна колонізаторів. Японія відверто грабувала захоплені території. Після запровадження «нових порядків» поневолені народи
Європи й Азії стали на боротьбу.

голокоСт. Антисемітська політика, яку проводили нацисти після приходу до влади в Німеччині в 1933 р., після початку Другої світової війни набула ще більш жахливого вигляду. По- чалося планомірне й систематичне знищення нацистами та їх- німи пособниками єврейського населення Європи. Цей процес
отримав назву Голокост.
Жертвами Голокосту стали 6 млн євреїв (в Україні — 1,4 млн). Це становило близько 63 % європейського і 36 % сві- тового єврейського населення.
Одразу після загарбання Польщі, де проживала одна з най- більших єврейських громад, усе єврейське населення було пе- реселено в гетто, а їхню власність конфісковано. Створення гетто мало лише одну мету — подальше повне знищення їх мешканців.
Після нападу на СРСР нацисти взялися остаточно вирішити єврейське питання. Спочатку повному винищенню підлягали євреї, що проживали на території СРСР, а згодом і всієї Євро- пи (близько 11,5 млн). Уже перші місяці війни позначилися масовими знищеннями євреїв у Литві, Білорусії, Україні. Їх здійснювали спеціальні айнзатцгрупи. Уособленням цього про- цесу стала трагедія в Бабиному Яру (29—30 вересня 1941 р.). Айнзатцгрупи знищили близько 750 тис. євреїв.
Проте методи масових убивств були визнані неефективними. У січні 1942 р. нацистське керівництво прийняло рішення про створення на території Польщі шести таборів смерті, обладнаних газовими камерами та крематоріями (Треблінка, Хелмно, Со- бібор, Майданек, Аушвіц-Біркенау, Белжец). У таборах смерті не було бараків для ув’язнених, які існували в концентраційних таборах. Жертв, що прибували на залізничні станції, під при- водом гігієнічних процедур направляли в «душові». Потім туди подавали отруйний газ «Циклон Б», який за 5 хвилин знищував 2 тис. осіб. У таборі Аушвіц-Біркенау за добу вбивали до 12 тис. осіб. У таборах смерті загалом було ліквідовано 2,5 млн євреїв. Разом із тим масово винищувалося населення гетто. На те- риторії СРСР протягом 1941—1942 рр. були ліквідовані май- же всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або
знищено на місці.
Така політика нацистів викликала опір у єврейського на- селення. Перше збройне повстання відбулося у Вільнюському гетто, згодом у гетто Мінська, Каунаса, Тудіно, Мізачева, Кре- менця, Луцька, Бродів, Львова тощо. Найбільше повстання від- булось у Варшавському гетто (квітень—червень 1943 р.). Лише через три місяці нерівної боротьби повстання було придушено, у результаті чого загинуло 76 тис. осіб.

діти в концтаборі Аушвіц-Біркенау. 1940-ві рр.

3 ру.ух оПор У результаті перемог на фронтах військ анти-

гітлерівської коаліції значно посилився рух Опору проти

Олена Вітер

185

розділ Vіі. друга світова війна

депортація польських євреїв до концентраційного табору треблінка. 1942 р.

напис над входом у концтабір Аушвіц-Біркенау: «Праця звільняє». 1940-ві рр.

Командувач Армії крайової тадеуш Бур-Коморовський
186

окупантів у країнах Європи. У багатьох із них створюва- лися партизанські загони, підпільні організації. Рух Опору об’єднував усіх небайдужих до долі своєї Батьківщини. Од- нак були й такі, які йшли на співробітництво з окупаційною владою, стаючи колабораціоністами.
У Франції з нацистською окупацією і колабораціоністським урядом маршала А.-Ф. Петена боролися партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами й соціалістами. Створена Ш. де Голлем організація «Вільна Франція» в 1942— 1943 рр. встановила контроль над африканськими колоніями Франції.
Значного розмаху набув народно-визвольний рух у Юго- славії. Партизанський рух тут був представлений загонами емі- грантського уряду — четніки (командувач Д. Міхайлович) і На- родно-визвольною армією Югославії (НВАЮ) під керівництвом комуністів на чолі з Й. Броз Тіто. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії — Національний комітет визволення Югославії на чолі з Й. Броз Tіто. Партизанські армії формувалися також в Албанії, Греції та Болгарії. Значну роль у цьому процесі віді- гравали комуністи.
У Польщі емігрантський уряд та його представництво —
«делегура» — керували боротьбою загонів Армії крайової. Ко- муністи на противагу їм створили Армію людову.
У 1944 р. в ряді європейських країн відбулися антинацист- ські повстання. Поразкою завершилося повстання, організова- не 1 серпня у Варшаві Армією крайовою (командувач генерал Т. Бур-Коморовський). 29 серпня почалося Словацьке національ- не повстання за участю партизанів та словацької армії. Ціною великих зусиль німецьким військам вдалося придушити і його. У СРСР боротьба досягла особливо великого розмаху. Її очолював Центральний штаб партизанського руху. Основною партизанською базою була Білорусія. В Україні центр парти- занського руху було зосереджено в північних районах. Існу- вав постійний зв’язок між партизанськими базами і «Великою землею», звідки партизанам постачали зброю, спорядження‚ кваліфікованих військових спеціалістів. У 1942 р. радянські партизани налічували 125 тис. осіб, у 1943 р. — 250 тис. осіб. Боротьбу з нацистами вели також загони Української повстан-
ської армії (УПА).
Широкомасштабні диверсійні операції партизанів, винищу- вальні рейди зробили значний внесок у перемогу над нацистами. Масштабні операції провели партизанські з’єднання С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова, М. Наумова та ін. Усього на території СРСР діяло понад 6 тис. партизанських загонів, які знищили близько 1 млн німецьких військ.
Найбільш широкомасштабні диверсії були проведені вліт-
ку 1943 р. під час Курської битви під назвою «рейкова війна» та у вересні 1943 р. під назвою «Концерт». Німецькі війська змушені були для охорони своїх комунікацій від партизанів тримати в тилу значні сили.
Загалом у боротьбі з рухом Опору Німеччині та її союзникам довелося задіяти більше ніж 10 % своїх сил.

§ 47—48. Окупаційний режим у поневолених країнах. рух Опору

Японська окупація теж дала поштовх розгортанню руху Опору. Найбільшого розмаху він набув у Бірмі, Малайї та на Фі- ліппінах, де діяли цілі партизанські армії. Японські окупанти змушені були надати Бірмі формальну незалежність. У В’єтнамі та Індонезії на перших етапах війни переважали пасивні фор- ми боротьби, і лише на завершальному етапі рух Опору набув широкого розмаху. Зрештою лідери національно-визвольного руху проголосили незалежність цих держав.

ВнутріШнє СтаноВище В німеччині, яПонії, Великій бри- танії, СШа та СрСр. Господарство воюючих країн переваж-
но працювало на потреби війни. Виробництво бойової техніки та спорядження стало пріоритетним. У Німеччині військової промисловості практично не було ще в 1932 р. Проте під час вій- ни щороку виробляли близько 25 тис. бойових літаків, 20 тис. танків, 50 тис. гармат і мінометів. Із 1935 р. Німеччина пе- ребудовувала свою економіку на військовий лад. Із початком Другої світової війни промисловість Третього рейху працювала на військові потреби на повну потужність, випускаючи танки, літаки, гармати, що вважалися одними з кращих у світі.
Починаючи з 1943 р. німецькі інженери активно розро- бляли «диво-зброю», яка б дала можливість Німеччині пере- ломити хід війни на свою користь. Напрацювання інженерів були втілені у виробництво, але в США та СРСР уже після Другої світової війни. Німецька промисловість першою у світі налагодила серійне виробництво реактивних літаків, балістич- них ракет тощо. Проте це не врятувало нацистський режим від краху.
Виробництво військової техніки та зброї стимулювало роз- виток важкої промисловості. Легка промисловість набагато від- ставала від неї. У сільському господарстві головними виробни- ками товарної продукції були великі землевласники й фермери (бауери). Проте вони не покривали потреб Німеччини та її армії в сільськогосподарській продукції.
Успіхи Німеччини на початковому етапі війни дали їй мож- ливість використовувати економічний потенціал завойованих країн. У 1930—1940-х рр. основою економіки Німеччини була військова промисловість. У 1939 р. її питома вага в загальній вартості валової продукції становила 80 %. Кількість населення, зайнятого в цьому виробництві протягом 1939—1943 рр., зросла вдвічі та становила 5 млн осіб. Дефіцит робочої сили Німеччина покривала за рахунок примусової праці військовополонених, мільйонів депортованих з окупованих країн.
Незважаючи на повну мілітаризацію, економіка Німеччи- ни була неспроможна повністю задовольнити потреби фронту. Із кінця 1943 р. країна переживала серйозні труднощі в усіх напрямках господарства. Порушувалися зв’язки між окремими економічними комплексами, головні виробництва відчували не- стачу сировини, палива, людських ресурсів, фінансових засобів. Із другої половини 1944 р. промислове виробництво різко знизи- лося. До цього призвели й масові стратегічні бомбардування со- юзників, що забрали життя 1 млн німецьких мирних громадян.
187

розділ Vіі. друга світова війна

Хлопчик за верстатом під час евакуації заводів на схід СрСр. 1940-ві рр.

динАМіКА ВирОБниЦтВА ЛітАКіВ і тАнКіВ У СрСр

Роки Літаки Танки
1942 21 700 24 400
1943 34 900 20 000
1944 40 900 29 000

Собор Св. Павла на тлі руїн Лондона під час «Бліцу» — німецьких бомбардувань британської столиці
в 1940—1941 рр.
188

Були повністю зруйновані Гамбург, Кельн, Дармштадт, Лейпциг та інші німецькі міста.
Унаслідок занепаду сільського господарства скоротилися посівні площі, зменшилися валовий збір зернових, поголів’я худоби. Різко знизилося споживання продуктів харчування. Де- фіцит бюджету уряд намагався ліквідувати шляхом інфляції. Різко впав добробут населення. Зрештою економіка Німеччини зазнала краху.
Не могла витримати тривалого суперництва з економікою Сполучених Штатів і військова економіка Японії. Частка важ- кої промисловості у виробництві значно збільшилася. Водночас війна призвела до погіршення становища населення: витрати на війну перевищували прибутки в 4 рази. Інфляція відчутним тягарем лягла на плечі населення. Рівень життя досяг найниж- чого рівня за історію країни. Після систематичних бомбардувань американської стратегічної авіації, втрати основних джерел си- ровини й продовольства економіка Японії занепала. Щоб мати можливість забезпечувати армію зброєю, японські інженери до- сягли майстерності в заміні дорогих матеріалів дешевими. Усю техніку випускали з найменшим набором необхідних приладів і деталей. Масово випускали одноразові літаки для солдатів- смертників — камікадзе.
Радянський Союз опинився у важкому становищі. Були втрачені важливі промислові й сільськогосподарські райони, що призвело до падіння виробництва. А фронт вимагав усе більше зброї. Завдяки героїчним зусиллям людей наприкінці 1941 р. становище вдалося виправити. За Уралом було створено потуж- ну промислову базу. Запрацювали 1360 евакуйованих підпри- ємств. У гіршому становищі перебувало сільське господарство. У 1942 р. було зібрано 1/3 зерна від довоєнного рівня. За допо- могою жорсткої регламентації та розподілу вдалося уникнути голоду й забезпечити продовольством армію. Із 1942 р. радян- ська економіка почала працювати не тільки на кількість, але й на якість.
Англії довелося пережити загрозу вторгнення. Масових по- вітряних бомбардувань зазнали Лондон, Бірмінгем, Ковентрі та інші міста. Німецькі кораблі блокували морські комунікації, було окуповано ряд колоній — Бірму, Сингапур, Малайю, втра- чено велику частину торговельного й військово-морського фло- ту. Промислове виробництво країни за роки війни скоротилося на 5 %. Різке зниження виробництва спостерігалось у вугільній промисловості — на 21 %, у легкій, зокрема бавовняній, більш ніж у 2 рази, вовняній — на 27 %. Витрати на війну становили 25 млрд фунтів стерлінгів.
Тягар війни в першу чергу позначився на добробуті насе- лення. Податки в розрахунку на одну особу зросли в 3 рази, вартість життя — на 72 %.
Війна й окупація завдали Франції значних збитків, що оцінювались у 1,44 трлн довоєнних франків. Людські жерт- ви становили 1,1 млн осіб. Промислове виробництво скороти- лося до 30 % щодо рівня 1938 р., продукція сільського гос- подарства — у 2 рази. Франція залишилася без військового

§ 47—48. Окупаційний режим у поневолених країнах. рух Опору

й торговельного флотів. Закордонні капіталовкладення країни до 1945 р. зменшилися наполовину. До того ж Франція втра- тила свої колонії: Індокитай, Сирію, Ліван, які здобули неза- лежність.
США не брали участі на початковому етапі війни, але по- сідали антинімецькі позиції. Після вступу у війну проти Японії та Німеччини американський уряд був змушений переорієнту- вати господарство на військовий лад.
США, ще не вступивши у війну, надавали в позику або орен- ду озброєння, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство та інші матеріальні ресурси країнам-союзницям в антигітле- рівській коаліції за ленд-лізом. Він забезпечив масовий збут американських товарів на зовнішньому ринку, що сприяло під- триманню високого рівня виробництва в США. Американські витрати на проведення операцій за ленд-лізом перевищували 30,3 млрд доларів.
За роки війни в США були введені в дію нові промисло- ві підприємства військового призначення вартістю в 25 млрд доларів. США стали «арсеналом» антигітлерівської коаліції. За рік (1944 р.) американська промисловість випустила стільки літаків, як німецька за всі роки війни.
США були єдиною країною, де війна не погіршила добро- буту населення, а навпаки, підвищила його. Вдалося подолати безробіття.

Канадський військовий завод. Художник Льюїс Віндем. 1943 р.

 розпочинаючи другу світову війну, Центральні держави прагнули не лише розгромити противників, а встановити в світі «новий порядок», який мав триматися на насильстві.

 В окупованих країнах розгорнувся масовий рух Опору. Форми й методи боротьби були різними: від пасивного спротиву до збройних повстань.

ЗаПитання та ЗаВДання
1. Які країни Європи були окуповані нациста- ямкии?х к2р.аУїнах Європи нацисти створили
колабораціоністські уряди? 3. Що таке Голокост? 4. У якій країні Європи рух Опору набув найбільшого розвитку? Які країни самостійно звільнилися від нацистського понево- лення?
5. Що таке нацистський «новий порядок»? 6. Які причини зумовлювали появу такого явища, як
колабораціонізм? 7. Як нацисти намагалися остаточно вирішити єврейське питання? 8. Які чинники найбіль- ше впливали на розвиток руху Опору в європейських країнах? 9. Що зумовлювало розкол у русі Опору? Які політичні сили відіграли провідну роль у русі Опо- ру? 10. Який вплив справила війна на економічний роз- виток воюючих країн?

11. Якими були відмінності у внутрішньому стано- вищі країн-агресорів і країн антигітлерівської коа-
ліції? Складіть тези. 12. Порівняйте окупаційну політику нацистської німеччини і мілітаристської Японії. Відповідь подайте у вигляді таблиці. Питання для порівняння: 1) оку- повані країни; 2) мета окупаційної політики; 3) основні заходи окупаційної політики.
13. За роки війни радянська економіка випустила зброї у 2 рази більше, ніж німецька, хоча проми-
словий потенціал СрСр був у декілька разів меншим. Що сприяло перемозі економіки СрСр над економікою німеччини? дайте розгорнуту відповідь. 14. Чому США називали «арсеналом» країн антигітлерівської коаліції? Чи можлива була б перемога над країнами-агресорами без економічного потенціалу США? Викладіть свої думки у вигляді есе.