розділ II. облаШтуВання ПоВоєнного СВіту
§ 8—9. Паризька мирна конференція 1919—1920 рр.

За Цим Параграфом Ви Зможете: порівнювати наміри головних дер- жав-переможниць у війні на кон- ференції; пояснювати особливості
«українського питання» на Паризькій мирній конференції; характеризува- ти головні положення Версальського договору з німеччиною; визначати особливості механізму створення, переваги й недоліки Ліги націй.
ПригаДайте
1. Яким було політичне становище Європи напередодні Першої світової війни? 2. Якими були територіаль- ні претензії провідних європейських держав напередодні війни?
і

«рада чотирьох»: голови урядів Великої Британії — девід Ллойд джордж, італії — Вітторіо Орландо, Франції — Жорж Клемансо та президент США Вудро Вільсон
у Версалі 29 травня 1919 р.

Паризька мирна конференція 1919—1920 рр. — міжнародна конференція, зібрана держава- ми-переможницями в Першій світовій війні для вироблення умов і підписання договорів із переможеними державами.
репарації — повне або част- кове відшкодування державою завданих нею збитків іншій або іншим державам у грошовій чи іншій формах. Виплата репара- цій передбачається в мирному договорі після закінчення війни.

32

наміри ДержаВ-ПереможниЦь у Війні на ПариЗькій конференЦії. Для розробки й підписання мирних догово-
рів із переможеними країнами держави-переможниці зібрали в Парижі міжнародну конференцію, що працювала з 18 січня 1919 до 21 січня 1920 р. (із перервами). У її роботі брали участь декілька тисяч делегатів від 27 держав і британських домініо- нів. Переможені держави вперше в історії дипломатії не були присутні на переговорах.
На конференцію не запросили також представників Росії, де точилася громадянська війна. Визначальну роль у виробленні рішень конференції відігравали «Рада чотирьох», у складі якої були голови урядів Великої Британії, Франції, США та Італії, і «Рада десяти» за участю голів урядів і міністрів закордонних справ Великої Британії, Франції, США, Італії та Японії. Од- нак фактично роботою Паризької мирної конференції керувала так звана «велика трійка» — прем’єр-міністр Великої Британії Девід ллойд Джордж, прем’єр-міністр Франції жорж клемансо і президент США Вудро Вільсон. Обговорення проектів мирних договорів із переможеними країнами, що формально розробля- лися на основі «14 пунктів» В. Вільсона, виявило значні супер- ечності між учасниками конференції, обумовлені цілями, яких намагалися досягти їхні держави.
Франція, на території якої велися бойові дії, найбільше по- страждала у війні. Ж. Клемансо мав намір реалізувати популярне серед французького населення гасло «Боші за все заплатять» (бо- шами в роки війни французи називали німців), позбавити Німеч- чину можливостей для реваншу в майбутньому й посилити вплив Франції у Європі. Для цього він наполягав на поверненні Франції Ельзасу та Лотарингії, отриманні Саарського вугільного басейну й відсуненні кордону з Німеччиною до Рейну. На землях уздовж лівого берега Рейна передбачалося створення буферних держав під німецьким впливом. Французькі політики прагнули економічно ослабити Німеччину величезними репараціями (500 млрд марок золотом) та отримати частину її колоній в Африці.
Вимоги Франції викликали заперечення у Великої Британії та США, які виступали за рівновагу між державами-суперни- цями на континенті й не підтримували як надмірне ослаблення Німеччини, так і посилення Франції. Крім цього, вони споді- валися в майбутньому перетворити Німеччину на форпост бо- ротьби з поширенням ідей комунізму.
Велика Британія до початку конференції вже отримала все, заради чого вела війну. Німеччина перестала бути її суперни- ком на морях і конкурентом на світових ринках. Британські домініони захопили німецькі колонії, а сама Велика Британія контролювала значну частину спадщини Османської імперії на Близькому Сході. Британський уряд прагнув лише утримати й закріпити досягнуте, зацікавленості в надмірному ослабленні Німеччини в нього не було. У визначенні кордонів післявоєнної

§ 8—9. Паризька мирна конференція 1919—1920 рр.

Європи, на думку Д. Ллойд Джорджа, необхідно було дотри- муватися принципів національної належності й права народів на самовизначення. Поряд із цим Велика Британія підтримува- ла повернення Франції Ельзасу та Лотарингії. Для забезпечення миру Велика Британія та США вважали за необхідне здійснити скорочення озброєнь і створити міжнародну організацію — Лігу Націй. Свої міркування щодо післявоєнного облаштування світу британська делегація виклала в документі, що отримав назву
«Послання з Камбре».
У Великої Британії також існували розбіжності в поглядах зі своїми союзниками. Так, вона виступала проти запропонова- ної в «14 пунктах» В. Вільсона свободи судноплавства й за під- тримки Франції та Японії наполягала на згортанні американ- ських програм будівництва військово-морського флоту. Завдяки цьому британське командування сподівалося зберегти свою пе- ревагу на морі. За роки війни Велика Британія, як і Франція, перетворилася з кредитора на боржника. Обидві держави спро- бували переконати американський уряд, що їхні борги США необхідно погасити за рахунок репарацій із Німеччини. Однак ця спроба провалилася.
США за підсумками війни суттєво змінили своє становище у світі. Із боржника вони перетворилися на кредитора. США позичили країнам Європи близько 10 млрд доларів. Їхній вало- вий національний продукт за роки війни збільшився більш ніж у 2 рази. Завдяки економічній могутності лідери США розрахо- вували зробити свою країну гарантом миру в Європі та лідером усього післявоєнного світу. Позиція американської делегації на конференції визначалася «14 пунктами» В. Вільсона. Чимало учасників конференції на словах підтримували ці пропозиції як такі, що мали створити більш справедливий і демократичний порядок у світі, що виключав би можливість повторення нової світової війни. Проте насправді вони сподівалися задовольнити власні інтереси за рахунок переможених країн.
Італія на конференції розраховувала на передачу територій, які їй пообіцяли за участь у війні на боці Антанти, а саме Пів- денного Тиролю, східного узбережжя Адріатичного моря й час- тини Малої Азії. Однак через незначний внесок Італії у війну
«велика трійка» не підтримала ці вимоги.
Румунія наполягала на передачі їй Трансильванії, Букови- ни та Банату з австро-угорської спадщини, обіцяних у 1916 р. До того ж вона окупувала Бессарабію, яка раніше належала Російській імперії. Лише за активну участь у придушенні Угор- ської революції вимоги Румунії були задоволені.
Японія претендувала на колишні німецькі колонії в Тихо- му океані й півострів Шаньдун у Східному Китаї, що до війни орендувала Німеччина. Усі ці території японці в роки війни захопили. Вимоги Японії підтримувала Велика Британія, споді- ваючись, що це допоможе їй ослабити зростання впливу США.

«українСьке Питання» на конференЦії. Народи, які не мали власної державності до 1914 р., покладали ве-

Президент США Вудро Вільсон — ініціатор створення Ліги націй.
Художник Гонсалес Гамарра. 1919 р.

ликі надії на справедливе вирішення національного питання
33

розділ II. Облаштування повоєнного світу

Генерал Антон денікін

демонстрація в Києві під гаслом
«Хай живе вільна Україна» у період Української революції 1917 р.

Санітарний кордон — по- няття, що використовується в геополітиці для визначення системи держав, об’єднаних для створення бар’єру між дер- жавами, взаємодія яких стано- вить небезпеку для інших.
«лінія керзона» — умов- на назва східного кордону Польщі, визнаного Антантою 8 грудня 1919 р. після завер- шення Першої світової війни й розпаду російської імперії. назва походить від імені ав- тора пропозиції британського дипломата дж. Керзона.

34

державами-учасницями Паризької конференції. У Париж, разом з іншими, прибула українська делегація, спільна від УНР та За- хідної області УНР (ЗО УНР). Українська делегація відповідно до отриманих інструкцій наполягала на визнанні незалежності УНР, виведенні з українських земель іноземних військ (Польщі, Румунії та Антанти), наданні Україні допомоги державами-пе- реможницями в боротьбі проти більшовицької Росії і Добро- вольчої армії генерала А. Денікіна. Навесні 1919 р. до Парижа прибула окрема делегація від Державного секретаріату ЗО УНР, яка поставила питання про припинення агресії Польщі проти ЗО УНР.
У ставленні до «українського питання» позиції делегацій держав-переможниць суттєво відрізнялися. При цьому на них значно впливала антиукраїнська кампанія польської делегації й міністрів колишнього Тимчасового уряду Росії. Вони зобра- жували делегатів України як колишніх німецько-австрійських союзників або пробільшовицьки налаштованих політиків. Після виступу керівника польської делегації, який вимагав відновлен- ня Польщі в кордонах 1772 р. і протестів української делегації, конференція надіслала спеціальну комісію до Варшави і Льво- ва, щоб розібратися в ситуації на місці й сприяти припиненню україно-польської війни 1918—1919 рр. Комісія запропонувала сторонам конфлікту умови перемир’я. Українська сторона на них не погодилася, не бажаючи втрачати Львів і Дрогобицький район. Американська делегація виступала за надання українству лише автономії у складі новоутворених держав. Серед учасників американської делегації були громадяни США, що походили з України, тому вони розуміли суть «українського питання». Ставлення французької делегації до «українського питання» було досить складним. Ж. Клемансо, заперечуючи можливість- визнання української державності, планував створити в після- воєнній Європі так званий санітарний кордон із держав, які мали стати союзниками Франції проти Німеччини та перешкодою для поширення більшовизму. Тому він підтримував намагання поль- ської, чехословацької і румунської делегацій включити якомога
більше українських земель до складу своїх держав.
Британська делегація посідала більш виважену позицію. Д. Ллойд Джордж категорично заперечував захоплення захід- ноукраїнських земель Польщею. У дискусіях щодо майбутніх кордонів Польщі із Ж. Клемансо він запропонував дотриму- ватися принципу «непольські території Польщі не віддавати». Щодо прагнення польського уряду отримати Галичину Д. Ллойд Джордж вважав, що «Польща не повинна поглинати населення, яке не є і не бажає бути польським».
8 грудня 1919 р. з ініціативи британської делегації було прийнято «Декларацію Верховної ради союзних і об’єднаних держав із приводу східного кордону Польщі», за якою її кор- дон на сході визначався за етнічним принципом («лінія Керзо- на»). Відповідно до нього Польській державі залишалися землі, заселені переважно польським народом, за винятком частини українських територій — Лемківщини, Посяння, Підляшшя й Холмщини.

§ 8—9. Паризька мирна конференція 1919—1920 рр.

Незважаючи на наявні розбіжності держав Антанти в «укра- їнському питанні», їх об’єднувало прагнення створити заслін наступу більшовицьких сил на Європу. Цьому, на їхню дум- ку, могли перешкодити держави зі значною територією. Саме із цією метою 25 червня 1919 р. конференція визнала за Поль- щею право на Галичину та запровадження там своєї адміні- страції, «щоб захистити цивільне населення від небезпеки біль- шовицьких банд». Однак Рада послів Антанти умовою дозволу на отримання Польщею Галичини визначила забезпечення ними автономії краю, політичної, релігійної та особистої свободи на- селення. Проте умова країн Антанти залишилася суто деклара- тивною та не була виконана польським урядом.
Долю Закарпаття й Буковини визначили договори з держа- вами-союзницями Німеччини. Відповідно до Сен-Жерменського договору з Австрією і Тріанонського з Угорщиною Чехосло- ваччині передали Закарпатську Україну, а Буковину отримала Румунія.

утВорення ліги наЦій. Президент США В. Вільсон, відпо- відно до своїх «14 пунктів», одразу після початку роботи Па- ризької конференції став наполягати на першочерговій розробці статуту Ліги Націй, який мав стати складовою всіх мирних до- говорів. Велика Британія, Франція, Італія та Японія виступили проти цього, побоюючись, що це перешкодить їм реалізувати свої територіальні й фінансові претензії до переможених країн. Д. Ллойд Джордж за підтримки французької, італійської, японської та деяких інших делегацій запропонував спочатку вирішити долю німецьких колоній і територій, які раніше на- лежали Османській імперії. В. Вільсон категорично заперечив проти негайного перерозподілу колоній, заявивши: «Світ скаже, що великі держави спочатку поділили беззахисні частини світу, а потім створили союз народів». Це викликало роздратуван- ня його опонентів. Однак В. Вільсон, який очолював комісію з розробки статуту Ліги Націй, через декілька днів подав його
на затвердження учасників конференції.
14 лютого 1919 р. Паризька конференція затвердила статут Ліги Націй. Організація мала сприяти розвитку співробітни- цтва між усіма народами, бути гарантом миру й безпеки. Її засновниками стали держави-переможниці й новостворені кра- їни Польща, Чехословаччина і Хіджаз (1916 р., зараз частина Саудівської Аравії). Головним органом Ліги Націй була що- річна Генеральна Асамблея (збори) і Рада Ліги, а місцем пере- бування її керівних органів — місто Женева. Рада Ліги мала складатися з п’яти постійних членів (США, Велика Британія, Франція, Італія, Японія) і п’яти непостійних членів. Однак американський сенат не ратифікував Версальський мирний до- говір із Німеччиною і включений до нього статут Ліги Націй. Тому США, хоча й були ініціатором створення цієї організації, не увійшли до неї. Текст статуту Ліги Націй був складовою всіх договорів із переможеними країнами. Проте самі вони, а також радянська Росія не увійшли до цієї міжнародної ор- ганізації.

Лорд джордж натаніел Керзон, міністр закордонних справ англійського уряду (1919—1924 рр.), у минулому — віце-король індії.
Художник джон Кук. 1914 р.

девід Ллойд джордж. Художник дуглас Волк. 1919 р.

ліга націй — перша між- народна міждержавна орга- нізація, заснована з метою розвитку співробітництва, до- сягнення безпеки й миру між народами на Паризькій конфе- ренції 1919—1920 рр. Проісну- вала до 1946 р.

35

розділ II. Облаштування повоєнного світу

Документи роЗПоВіДають
Витяг зі статуту ліги націй
Стаття 8. …скорочення національних збройних сил до мінімуму, необхідного для гарантування національної безпеки й виконання міжнародних зобов’язань.
Стаття 11. Ліга націй не може залишатися бездіяль- ною на випадок воєнних дій або загрози війни, спря- мованих проти одного із членів організації.
Стаття 12. …будь-які розбіжності між членами Ліги, що становлять загрозу миру, має розглядати арбітраж- ний суд.
Стаття 13. …члени організації зобов’язані визнавати й виконувати рішення, винесені цим судом
Стаття 16. …якщо один із членів Ліги вдасться до війни всупереч взятим на себе зобов’язанням, то

він… вважається агресором стосовно інших членів Ліги. Члени Ліги зобов’язані негайно припинити з ним усі торговельні й фінансові відносини, заборонити грома- дянам своїх держав вступати в контакти з громадяна- ми держави, що порушила договір… Член Ліги, який буде винний у порушенні… зобов’язань договору, може бути виключений з організації. рішення про виключення ухвалюється голосуванням усіх членів Ліги, представ- лених у раді.

? 1. Який механізм забезпечення миру передбачав ста- тут Ліги націй? 2. Чи був він дієвим? Укажіть його
слабкі й сильні сторони. Поясніть свою думку.

Ліга націй в особі кролика
і міжнародні сварки в особі змії. Кролик: «Мені загалом нічим оборонятися або нападати, тож я вражу її силою свого ока».
Карикатура 1920 р.

За сприяння Ліги Націй країни-переможниці здійснили перерозподіл колоній. Було запроваджено так звану мандатну систему, за якою окремим державам надавалося право на управ- ління територіями, які були колоніями держав, що зазнали по- разки у війні. Так, колишні німецькі колонії в Тихому океані, Південно-Західній і Південно-Східній Африці фактично стали належати країнам-власницям мандатів — Японії, Австралії, Новій Зеландії та Південно-Африканському Союзу. Велика Британія і Франція, отримавши мандати на колишні території Османської імперії (Сирія, Ірак, Палестина та ін.), мали право самостійно визначати їхню здатність до самоврядування і на- дати їм у зв’язку із цим незалежність.

ВерСальСький мирний ДогоВір. У квітні 1919 р. країни- переможниці узгодили текст мирного договору з Німеччи- ною й запросили її представників до Парижа. Спроби німецьких дипломатів внести зміни до цього документа відхилили, по- грожуючи відновленням воєнних дій. 28 червня 1919 р. пред- ставники Німеччини у Дзеркальній залі Версальського палацу підписали мирний договір. Версальський договір, як і інші угоди із союзниками Німеччини, укладені на Паризькій конференції,
розпочинався статутом Ліги Націй.
Німеччину було визнано винною в розв’язуванні війни і разом зі своїми союзниками відповідальною за її результати. Вона повертала Франції Ельзас та Лотарингію, Бельгії — окру- ги Ейпен, Мальмеді та Морне (після проведення там плебіс- циту про згоду на це місцевого населення), Данії — Шлезвіг (також після плебісциту). Німеччина визнавала незалежність Польщі й Чехословаччини. До останньої відходила частина те- риторії Силезії. Польща отримувала окремі райони Померанії, Познані, більшість Західної і частину Східної Пруссії та час- тину Верхньої Силезії. Місто Данциг (Гданськ) із прилеглою до нього територією перетворювалося на «вільне місто» під ке- рівництвом Ліги Націй. Однак воно включалося в митні кор- дони Польщі. Територія так званого «Данцизького коридору»

§ 8—9. Паризька мирна конференція 1919—1920 рр.

відокремлювала Східну Пруссію від Німеччини. У свою чергу, Німеччина зобов’язувалася поважати нейтралітет Бельгії, повну незалежність Люксембургу й Австрії.
Під управління Ліги Націй переходила Мемельська область, від прав на яку відмовлялася Німеччина. Її території на ліво- му й правому берегах Рейну вглиб на 50 км перетворювалися на демілітаризовану зону. Саарський вугільний басейн перехо- див у повну й необмежену власність Франції, а сама область на 15 років залишалася під управлінням Ліги Націй із подаль- шим проведенням плебісциту про її державну належність. У ці- лому Німеччина втрачала 1/4 своєї території та 1/12 населення. Німеччина, за Версальським договором, позбавлялася всіх колоній, які за допомогою мандатної системи були поділені між Францією, Японією, Бельгією, Португалією, Великою Брита- нією та її домініонами. При цьому розподіл німецьких колоній називали запровадженням над ними опіки, «священною місією цивілізації» для допомоги народам, «ще не здатним самостійно
керувати собою».
Договір передбачав роззброєння Німеччини. Її сухопутна армія скорочувалася до 100 тис. осіб. Скасовувалася загальна військова повинність і запроваджувалася система вільного най- му для комплектування армії. Значно скорочувався надводний військово-морський флот Німеччини, їй заборонялося мати під- водні човни, військову авіацію, танки, важку артилерію тощо. Німеччина зобов’язувалася сплатити репарації для відшко- дування «всіх втрат» союзників. Аванс становив 20 млрд ма- рок, а загальна сума мала бути визначена згодом. Окремі статті договору зводили Німеччину до становища залежної країни. Так, авіація держав-переможниць отримала право вільно літати і приземлятися на її території. Річки Ельба, Одер, Неман і Ду- най, а також Кільський канал оголошувалися відкритими для іноземних держав. Заборонялися будь-які обмеження щодо вве- зення до Німеччини товарів із країн-переможниць. Гарантією виконання Німеччиною договору, як передбачалося, мала стати окупація союзниками території на захід від Рейну терміном від
5 до 15 років.

мирні ДогоВори іЗ СоюЗниками німеччини. Договір із Німеччиною разом із тими, що були укладені з її союз- никами у війні — Австрією, Болгарією, Угорщиною і Туреч- чиною, — утворили Версальську систему мирних договорів. 10 ве- ресня 1919 р. у місті Сен-Жермен-ан-Ле поблизу Парижа було підписано мирний договір з Австрією. Він фактично узаконив розпад Австро-Угорської імперії та заснування на її уламках нових незалежних держав — Австрії, Угорщини, Чехословач- чини, Королівства сербів, хорватів і словенців. Це спричинило зміну державної належності західноукраїнських земель: Поль- ща отримала Галичину, Румунія — Буковину, Чехословаччи- на — Закарпаття. На Австрію, як і на Німеччину, накладалися військові обмеження. Кількісний склад її армії обмежувався 30 тис. осіб, скасовувалася загальна військова повинність, за- боронялося мати військово-морський флот, військову авіацію,

Карикатура «Соус із гусака» 1923 р. німецький гусак: «Ви хотіли яйце? ну ось вам. Візьміть або залиште». р. Пуанкаре: «Ви називаєте це яйцем?! Я називаю це образою!» дж. Керзон: «Я згоден, щось воно маленьке. тим не менш, птах усе ж таки почав нестися!»

Демілітаризована зона — визначена міжнародною уго- дою територія, де заборонено тримати війська, озброєння, зберігати старі та споруджува- ти нові укріплення й військо- во-промислові підприємства.

Представники держав прибувають до тріанонського палацу, щоб укласти мирний договір 4 червня 1920 р.

Пам’ятник у місті Бекешчаба (Пів- денно-Східна Угорщина), відкритий 4 червня 2008 р. Він був першим із численних місцевих меморіалів, які виникли в містах та селах Угорщини напередодні 90-річчя
підписання тріанонського договору. Символічне зображення мирної угоди як гільйотини означає жорстокість поділу країни
38

танки й важку артилерію тощо. Австрія мала сплачувати репа- рації, хоча їх сума не визначалася. За рахунок репарацій вона передавала весь свій торговельний і рибальський флот пере- можцям. Окремою статтею, як і у Версальському договорі, за- боронялося об’єднання Австрії з Німеччиною.
27 листопада 1919 р. в передмісті Парижа Нейї-Сюр-Сен було
підписано мирний договір із Болгарією. Нейїський договір пе- редбачав територіальні поступки Болгарії на користь Греції, Румунії та Королівства сербів, хорватів і словенців. Унаслідок поступок Греції Болгарія фактично втратила вихід до Егейсько- го моря.
Кількісний склад болгарської армії обмежувався 20 тис. осіб, скасовувалася загальна військова повинність. Сума репа- рацій визначалася у 2,25 млрд франків золотом, що необхідно було сплатити протягом 37 років.
4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці держави-
переможниці підписали договір з Угорщиною. Він, як і Сен- Жерменський договір, припиняв існування Австро-Угорщи- ни й визнавав раніше встановлені кордони сусідніх держав. За Тріанонським договором, Угорщина змушена була погоди- тися на передачу ряду своїх територій Румунії, Чехословач- чині, Австрії та Королівству сербів, хорватів і словенців. Вона втрачала вихід до Адріатичного моря. Умови договору зменшу- вали територію Угорщини в 3 рази, а населення — у 2,5 разу порівняно з 1914 р. Кількісний склад угорської армії скорочу- вався до 35 тис. осіб, скасовувалася загальна військова пови- нність. Військово-морський флот, у тому числі кораблі Дунай- ської флотилії, передавали союзникам. Угорщині заборонялося мати на озброєнні авіацію, танки, важкі гармати тощо. Вона в односторонньому порядку надавала державам-переможницям режим найбільшого сприяння на транзит, ввезення та вивезення товарів. Сума репарацій визначалася у 200 млн крон золотом. 10 серпня 1920 р. у французькому місті Севр переможці під- писали мирний договір із Туреччиною, який узаконив розпад і розподіл Османської імперії. Він був фактично нав’язаний уря- ду країни в умовах окупації військами Антанти її стратегічно важливих регіонів — Стамбула, зони чорноморських проток і Смірни (Ізміра), а також наступу грецької армії проти турець- ких військ. За Севрським договором, Туреччина втрачала всі свої колоніальні володіння — Сирію, Ліван, Палестину, Месопо- тамію (Ірак), Аравійський півострів, Єгипет тощо. Вона визна- вала анексію острова Кіпр Великою Британією й незалежність Вірменії. Мармурове море і протока Босфор залишалися відкри- тими для всіх суден у мирний і воєнний час. Велика Британія отримала мандати на управління Палестиною, Трансйорданією та Іраном, Франція — Сирією та Ліваном. Частина її територій передавалася Греції та Італії. Кількісний склад турецької армії обмежувався 50 тис. осіб. На території Туреччини встановлював- ся режим капітуляції, що фактично надавало державам Антанти право втручатися у внутрішні справи Османської імперії. Однак перемога Національної революції 1920—1923 рр. стала на заваді
повній реалізації умов Севрського договору.

§ 8—9. Паризька мирна конференція 1919—1920 рр.

Для врегулювання відносин із Туреччиною на більш комп- ромісній основі у місті Лозанна (Швейцарія) 20 листопада 1922 р. відкрилася мирна конференція, що тривала з перерва- ми до 23 липня 1923 р. У переговорах із Туреччиною брали участь делегації Великої Британії, Франції, Італії, Японії, Гре- ції, Румунії, Королівства сербів, хорватів і словенців, Болгарії та радянських республік (Росії, України, Грузії).
23 липня 1923 р. було підписано Лозаннський мирний договір,
який визначав нові кордони Туреччини. Їй поверталися тери- торії, передані раніше Греції та Вірменії. Скасовувалися всі об- меження щодо кількісного складу турецької армії, видів та об- сягу озброєнь, країна звільнялася від виплати репарацій. Під час конференції було укладено окрему конвенцію про режим чорноморських проток, що передбачала у випадку нейтралітету Туреччини вільний прохід через Босфор і Дарданелли військо- вих суден будь-яких країн як у мирний, так і у воєнний час. Учасники конференції визнали незалежність Туреччини й ска- сували режим капітуляції щодо неї.

Підписання Лозаннського договору

 Значні розбіжності між державами-переможницями в баченні шляхів розбудови післявоєнного світу й свого місця в ньому обумовили гостру боротьбу на конференції.
 Усупереч запевненням держав-переможниць про праг- нення справедливого вирішення міжнародних проблем розв’язання ними «українського питання» мало тенден- ційний і суперечливий характер. У результаті цього укра- їнські землі на тривалий час були розділені кордонами чотирьох держав.
 Створення Ліги націй стало першим кроком на шля- ху формування міжнародного правового простору та

принципово нової філософії міжнародних відносин у піс- лявоєнному світі. разом із цим під егідою цієї організації було оформлено світовий порядок, що відповідав інтере- сам держав-переможниць. У першу чергу це знайшло відображення в мандатній системі.
 Версальський договір став основою післявоєнної сис- теми мирного врегулювання. Однак умови договору, зачі- паючи суверенітет німеччини як держави, мали небезпеку поширення ідей реваншу в майбутньому. не менш важки- ми за своїми умовами були мирні договори із союзниками німеччини, а рівновага між державами — надзвичайно нестійкою.

1. Укажіть дату роботи Паризької конференції.
2. Що таке репарації? 3. Що таке «лінія Керзона»? т4ь. нгоалзовівний керівний орган Ліги націй. 5. Який кількісний склад німецької армії було встановлено згідно з Версальським договором? 6. Яку назву мали мирні до- говори, укладені з Австрією, Болгарією, Угорщиною й ту- реччиною в 1919—1920 рр.?
7. Охарактеризуйте позиції держав-переможниць у війні на Паризькій конференції. 8. Яку роль
у післявоєнному світі відводили організації Ліга на- цій? 9. Які обмеження накладалися на німеччину умо- вами Версальського договору? 10. Якими були основні положення мирних договорів із союзниками німеччи- ни? 11. Чи можна вважати мирні угоди із союзниками німеччини справедливими? Обґрунтуйте свою відповідь.
12. Простежте за картою атласу, які територіаль- ні зміни відбулися за Версальським договором та

угодами, укладеними із союзниками німеччини. 13. За допомогою пошукових систем інтернету знайдіть інфор- мацію про структуру Ліги націй та її мандатної системи. Складіть схему. 14. Об’єднайтеся в малі групи й обгово- ріть питання: чи могла Версальська система договорів за- безпечити тривалий мир у Європі? 15. Складіть таблицю
«Мирні договори, укладені державами-переможницями чзчниінмоею та її союзниками».

Договір, дата укладення, країна, із якою підписаний
Територіальні питання
Військові обмеження
Інші умови

16. Підготуйте есе на тему «Переможені й пере- можці в Першій світовій війні: узгодження позицій».