§ 14. Франція

 Перша світова війна для Великої Британії стала одно- часно тріумфом перемоги та трагедією для економіки й населення.
 Внутрішньополітичний курс і методи вирішення проб- лем британськими урядами міжвоєнного періоду визна- чалися, як і раніше, їхньою партійною належністю.

 Зовнішньополітичний курс Великої Британії в міжво- єнний період відбивав її прагнення відігравати провідну роль у міжнародних відносинах.

1. Як і чому називали перші післявоєнні парла- ментські вибори? 2. Коли уряд д. Ллойд джор-
джа підписав угоду про створення незалежної ірландської держави? 3. Хто очолював британський уряд, що існу- вав у 1924—1929 рр.? 4. Коли Велику Британію охопила економічна криза? 5. У чому полягала династична криза 1936 р.? 6. Який британський прем’єр-міністр підписав Мюнхенську угоду 1938 р.?
7. У чому полягали здобутки і втрати післявоєн- ного становища Великої Британії? 8. Як відбував-
ся соціально-економічний і політичний розвиток країни в 1918—1929 рр.? 9. Охарактеризуйте розвиток Великої Британії в передвоєнне десятиліття. 10. Якого зовнішньо- політичного курсу дотримувалися і як його реалізували правлячі кола країни в міжвоєнний період?

11. Складіть таблицю «розвиток Великої Британії в міжвоєнний період».

Період Характерні риси
Внутрішня політика Зовнішня політика
1918—1929 рр.
1930—1939 рр

12. Підготуйте есе на тему «У чому полягали сильні й слабкі сторони британської цивілізаційної моделі
розвитку в міжвоєнні роки?».

§ан1ц4і.яфр
наСліДки ПерШої СВітоВої Війни Для франЦії. 11 листопада 1918 р. у Парижі 101 гарматний постріл сповістив населен-
ню країни, що Перша світова війна завершилася. Вона дорого коштувала країні: 1,315 млн французів загинули, 2,8 млн було поранено, із них 600 тис. осіб мали каліцтва. Десять найбільш розвинених північно-східних департаментів було спустошено бойовими діями. До цього додалася висока смертність серед мир- ного населення від невідомого раніше вірусу грипу («іспанка»), що уразив Європу в 1918—1919 рр. Усе це призвело до втрати понад 11 % працездатного населення.
Країна втратила половину торговельного флоту, було зруй- новано понад 10 тис. підприємств, 1500 мостів і 265 тис. житлових будинків. Витрати на війну становили 200 млрд франків. Борг союзникам досяг 60 млрд франків, із яких дві третини припадало на США. У результаті революцій у Росії, Туреччині та Австро-Угорщині було втрачено 40 % закордон- них інвестицій. Загальна сума збитків від війни становила
134 млрд франків, що складало чверть національного багат- ства Франції.
Складність ситуації обумовлювала популярність серед на- селення Франції закликів примусити Німеччину відшкодувати військові витрати. Рішення Паризької конференції певною мі- рою компенсували їх, хоча й недостатньо.

За Цим Параграфом Ви Зможете: з’ясувати основні риси становища Франції після Першої світової війни; аналізувати політичний та соціально- економічний розвиток країни в між- воєнний період; характеризувати
«народний фронт» і політику його урядів.
ПригаДайте
1. Якими були особливості соціально- економічного й політичного розвитку Франції на початку XX ст.? 2. Яку роль відіграла Франція в Першій світовій війні? 3. Якою була участь Франції в Паризькій мирній конфе- ренції та облаштуванні післявоєнно- го світу? 4. Покажіть на карті атла- су французькі колоніальні володіння й підмандатні території.

і

63

розділ III. держави світу у міжвоєнний період (1918—1939 рр.)
2 роокЗВит франЦії в 1919—1929 рр. У 1919 р. відбулися пер-

едуард ерріо

Вічний вогонь над могилою невідомого солдата на Єлисейських полях у Парижі. Сучасний вигляд

64

ші повоєнні парламентські вибори. Перемогу на них здобула правоцентристська коаліція «Національний блок», гаслом якої було «Єднання, праця, солідарність між класами, економічний лібералізм, умиротворення релігійних суперечок».
Головною проблемою для уряду «Національного блоку» ста- ла післявоєнна економічна криза, яка спричинила падіння ви- робництва на 55 %. Спроби уряду скоротити соціальні витрати й запровадити режим жорсткої економії викликали спалахи страйкового руху та протести. Основу політики подолання кри- зи становили ліквідація системи державного регулювання, що склалася в умовах війни, надання значних пільг фінансовим групам і монополістичним об’єднанням.
«Національний блок» підпорядкував зовнішню політику по- требам внутрішньої. На Генуезькій конференції французи рішу- че вимагали від радянської Росії повернення позичок, наданих російському уряду до війни. У 1923 р. несплата Німеччиною репараційних виплат спричинила окупацію Рурського вугільно- го басейну французькими військами. Проте «рурський конфлікт» нічого не змінив у становищі Франції.
Нездатність покращити ситуацію в країні призвела до па- діння популярності «Національним блоком» і його розпаду. Ра- дикали вийшли з нього й разом із соціалістами утворили нову коаліцію «Картель лівих», який очолив лідер радикалів едуард ерріо. На парламентських виборах 1924 р. «Картель лівих» пе- реміг, а новий уряд очолив Е. Ерріо. Він оголосив про зміну внутрішньої і зовнішньої політики Франції. У внутрішній по- літиці було розпочато широку демократизацію, що полягала в появі закону про політичну амністію, лібералізацію діяльності політичних партій. Було заборонено діяльність католицьких чернечих конгрегацій (братств). Проте вирішити економічні проблеми уряд не зміг.
У зовнішній політиці Франція відмовилася від жорсткого курсу стосовно Німеччини й приєдналася до «плану Дауеса». Було встановлено дипломатичні відносини із СРСР. Уособлен- ням нового курсу Франції в зовнішній політиці стала боротьба в Лізі Націй за відмову від війни як засобу політики.
У квітні 1925 р. провали в економічній політиці змусили уряд Е. Ерріо піти у відставку. Новий уряд, хоча формально й представляв «Картель лівих», поступово згортав його політич- ний курс. Замість відмови від війни як політичного засобу він розпочав колоніальні війни в Марокко та Сирії, що спричинило розпад «Картелю лівих».
У 1926 р. до влади повернулися правоцентристські сили
з коаліцією «Національне єднання». Уряд очолив Раймон Пуанка- ре. У внутрішній політиці його першочерговим завданням стало фінансове оздоровлення. Непопулярними заходами (збільшення податків на дрібних власників, скорочення державних службов- ців, девальвація франка) він подолав інфляцію й стабілізував фінансову систему. Завдяки Р. Пуанкаре, якого французи на- звали «рятівником франка», у країні припинилося зростання цін і вартості життя. Вагомими були соціальні перетворення

§ 14. Франція

уряду. У 1926 р. вперше у Франції запроваджено допомогу з безробіття, а через два роки — пенсії для низькооплачуваних працівників, допомогу в разі інвалідності й хвороби за рахунок підприємців. Розпочалася реалізація програми будівництва де- шевого житла.
Як політичний діяч Р. Пуанкаре відіграв значну роль у жит- ті Франції. Його відставка в липні 1929 р. через хворобу стала важкою подією для всієї Франції.
3 орокЗВит франЦії в 1930—1934 рр. Правоцентристські уря-

ди «Національного єднання», що перебували при владі до 1932 р., продовжували реалізацію програми коаліції. Діяли вони в інтересах великого капіталу, а для гальмування соці- ального невдоволення вважали доцільним обмежити консти- туційні свободи й запровадити «сильну владу». Їхня політика реалізувалася в умовах економічної кризи, яка розпочалася у Франції в 1930 р.
Найбільше постраждали легка промисловість і сільське господарство. Пік кризи припав на 1932 р., коли обсяги про- мислового виробництва стали нижчими, ніж у 1913 р. Одно- часно зростало безробіття, що досягло 466 тис. осіб у 1935 р. Свідченням політичної нестабільності в країні стало вбивство в 1931 р. президента Франції Поля Думера.
Зовнішньополітичний курс Франції також не був успіш- ним. Проєвропейські ідеї міністра закордонних справ А. Бріана значної підтримки в Європі не набули, а політика примирення з Німеччиною викликала невдоволення у Франції. При цьому ситуація в Європі загострювалася, що поширювало популяр- ність прихильників мілітаризації.
На виборах 1932 р. знову переміг відновлений «Картель лівих», і його уряд очолив Е. Ерріо. В економічній політи- ці він не зміг досягти політичних успіхів, продовживши по- літику бюджетної економії, і додав декілька нових податків. У зовнішній політиці другий уряд Е. Ерріо підтримав рішення Лозаннської конференції 1932 р. про припинення стягування репарацій із Німеччини й прийняте дещо пізніше в Женеві рішення про рівноправність країни у військово-політичних питаннях. У 1932 р. також було підписано радянсько-фран- цузький пакт про ненапад. Загалом діяльність другого уряду Е. Ерріо не була успішною. У грудні 1932 р. Е. Ерріо пішов у відставку, а «Картель лівих» розпався. За наступні півтора року до парламентських виборів у Франції змінилося шість урядів.
Економічна криза у Франції створила підґрунтя для зміц- нення праворадикальних сил національно-консервативного ха- рактеру, у яких деякі дослідники вбачають зародки фашист- ського руху. Його прибічники були із середовища колишніх військових, дрібних власників тощо, прихильних до ідей силь- ної влади і сильної Франції. Значної підтримки в країні вони не мали.
Однак цей рух не об’єднувався в партію. Його учасники виступали не за ліквідацію демократичних інститутів, а лише

Президент Франції раймон Пуанкаре

65

розділ III. держави світу у міжвоєнний період (1918—1939 рр.)

за обмеження для «ворогів нації» — євреїв, комуністів і соціа- лістів. Рух представляли окремі воєнізовані організації (ліги) —
«Вогняні хрести» (близько 60 тис. осіб), «Французька дія» (близь-
ко 60 тис. осіб), «Патріотична молодь» (до 90 тис. осіб), «Фесо» (до 60 тис. осіб) та ін. Вони влаштовували мітинги, «факельні ходи», погроми установ лівих партій тощо.
6 лютого 1934 р. представники праворадикальних сил націо- нально-консервативного характеру організували демонстрацію своїх загонів, протестуючи проти корупції у владі й виступаючи за запровадження сильної влади в країні. Рухаючись до парла- менту й обіцяючи взяти його штурмом, вони дорогою громили магазини, нищили автомобілі тощо. Поліція відкрила вогонь. Загинуло 17 осіб, 2 тис. було поранено. Уряд подав у відстав- ку. В умовах приходу до влади А. Гітлера в Німеччині цей ви- ступ став тривожним сигналом для суспільства і підштовхнув противників праворадикальних сил до об’єднання.
4 роокЗВит франЦії в 1935—1939 рр. Відповіддю на активі-

Леон Блюм

Моріс торез на плакаті Комуністичної партії Франції
66

зацію французьких праворадикальних сил національно-кон- сервативного характеру стала ідея лівих партій створити коалі- цію «Народний фронт». 14 липня 1935 р. партії, що об’єднувалися в цю коаліцію, провели спільну демонстрацію. Її очолювали леон блюм (соціаліст), моріс торез (комуніст) та едуард Даладьє (радикал). У січні 1936 р. було оприлюднено програму «На- родного фронту».
У квітні 1936 р. «Народний фронт» здобув перемогу на пар- ламентських виборах і сформував свій уряд, який очолив Л. Блюм. Упродовж літа 1936 р. парламент, де «Народний фронт» мав більшість, прийняв 133 закони, які загалом реа- лізували його програму. Зокрема, було заборонено воєнізовані ліги, запроваджено 40-годинний робочий тиждень, двотижневі оплачувані відпустки, право на колективні договори, підвище- но зарплати, пенсії і допомогу з безробіття. Було встановлено контроль держави над Національним банком і залізницями. Для покращення становища селян уряд затвердив вищі закупівельні ціни на їхню продукцію.
Після виконання програми «Народного фронту» виникло питання про подальший розвиток країни. Комуністи вимагали рішучих дій для повного викорінення праворадікальних сил на- ціонально-консервативного характеру й будівництва соціалізму. Л. Блюм не погоджувався й оголосив «перерву» в реформах. У середині 1937 р. економічна ситуація в країні погіршилася, і він став вимагати надзвичайних повноважень. Не знайшовши підтримки, Л. Блюм пішов у відставку.
Після відставки уряду Л. Блюма розпочалися згортання його соціальних програм і перехід до політики жорсткої економії. Це, а також зовнішньополітичний курс, призвели до розпаду
«Народного фронту». У зовнішній політиці уряд «Народного фронту» змушений був під тиском Великої Британії відмовити в підтримці іспанським республіканцям. Вони боролися проти генерала Ф. Франко, на боці якого відверто діяли Німеччина та Італія.

§ 14. Франція

У квітні 1938 р. французький уряд очолив радикал едуард Даладьє. Він, як і Л. Блюм, усвідомлював, що для подолання кризи необхідне державне резулювання економіки, але став ді- яти більш розважливо. Е. Даладьє заявив про створення «уряду національної оборони», закликав до співробітництва всі партії та отримав для цих цілей надзвичайні повноваження більшістю голосів парламенту.
У зовнішній політиці саме Е. Даладьє та британський прем’єр-міністр Н. Чемберлен підписали Мюнхенську угоду, схваливши цим розчленування А. Гітлером Чехословаччини. Після цього Е. Даладьє розпочав оздоровлення французької економіки й підготовку країни до майбутньої війни. Було встановлено трирічний спеціальний режим, упродовж якого тривалість робочого тижня могла перевищувати 40 годин, шес- тиденний робочий тиждень, значно збільшено всі податки, ско- рочено витрати на соціальні програми. Завдяки накопиченим коштам було утворено стабілізаційний фонд, із якого фінансу- валася «програма доозброєння». На військових підприємствах було встановлено досить жорсткий «особливий режим» праці. На воєнні програми було виділено 2 млрд франків.
З ініціативи Е. Даладьє з’явилася спеціальна програма ство- рення режиму керованої економіки, яка посилювала її подальше державне регулювання. Запроваджені заходи політики «дири- гентства», як її називали, мали позитивний вплив на розвиток господарства. У 1939 р. Франція вперше досягла докризового рівня розвитку виробництва. Однак початок Другої світової вій- ни зупинив економічні реформи Е. Даладьє.

едуард даладьє

«Диригентство» (від слова
«диригент») — назва, яку ви- користовували щодо політики державного регулювання еко- номіки на основі принципів кейнсіанства у Франції.

 Становище Франції після завершення Першої світової війни було дуже важким. Влада, використовуючи патріо- тизм французів, намагалася трансформувати наявне не- вдоволення людей у стан очікування кращих часів і споді- вань, віру в те, що всі проблеми буде вирішено за рахунок німеччини.

 У міжвоєнний період Францією керували правоцент- ристські та ліві уряди, які відповідно до своїх програмових засад намагалися сприяти розвитку країни.
 Загрозу руху праворадикальних сил національно-кон- сервативного характеру в країні було зупинено завдяки активній громадській протидії, а також через відсутність його значної підтримки в суспільстві.

1. Якою була загальна сума збитків Франції від ві- йни? 2. Яка коаліція здобула перемогу на перших післявоєнних парламентських виборах у 1919 р.? 3. Хто очолив уряд країни після парламентських виборів 1924 р.?
4. Якою була організаційна особливість руху правора- дикальних сил національно-консервативного характеру у Франції? 5. Які партії заснували коаліцію «народ- ний фронт»? 6. Хто очолив французький уряд у квітні 1938 р.?

7. Якими були особливості становища Франції після Першої світової війни? 8. Як відбувався соціаль-
но-економічний і політичний розвиток країни в 1919— 1929 рр.? 9. Що було характерним для розвитку Франції

в 1930—1934 рр.? 10. Які завдання і як саме вирішува- лися французькими урядами в 1935—1939 рр.? 11. По- рівняйте розвиток Великої Британії і Франції в міжвоєнний період.

12. Проведіть дискусію за проблемним питанням: яку роль відіграв «народний фронт» в історії Фран-
ції? 13. Складіть розгорнутий план на тему «розвиток Франції в міжвоєнний період».

14. Складіть історичний портрет е. даладьє.
15. Підготуйте повідомлення на тему «Як виник
і був зупинений рух праворадикальних сил національно- консервативного характеру у Франції».

67

розділ III. держави світу у міжвоєнний період (1918—1939 рр.)