Ідеологізація суспільного життя
та репресії у радянській Україні.
Практичне заняття № 7

1. Чому комуністичний режим зумовив ідеологізацію суспільного життя
та міфологізацію світогляду
Прочитайте фрагменти зі щоденника громадського діяча та вченого Сергія
Єфремова. Які факти, на ваш погляд, дали підставу Єфремову характеризувати суспільно-політичний лад в УСРР у 1920-ті рр. як «систему, засновану на
брехні й провокації, на світовому дурисвітстві»?
Н
МЕ Т

«20 травня 1923 р. Заборонено друкувати мою “Коротку історію українського письменства”, бо “немарксівська трактовка явищ літератури цілком зайва”, як сказано в рецензії. Це вже друга заборона – в Харкові;
перша була в Києві.
2 березня 1924 р. Готуються люде до Шевченкових роковин. Одна українська
школа обернулася до “Політпросвіти” (є така установа з функціями, як і більшість тепер установ, жандармсько-шпигунськими) по костюми. Звідти вимагання – давайте програму шкільного свята. Дали. “Цього мало, – кажуть, – давайте
й самого “Кобзаря”: його треба почистити”. Понесли діти “Кобзаря”, почищено
його в “Політпросвіті”, а потім одіслано ще й до ГПУ на остаточне затвердження. Почистили і в ГПУ. Тепер Шевченко ще раз вичищений. Такі фрази, як:

1

Не вернеться козаччина,
Не встануть гетьмани –
викинуто, хоча совітським цензорам і пробували довести, що поет же каже: “не
вернеться, не встануть”; Бога також повикидано; всю “Катерину” перекреслено
“за шовінізм” (“кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями”!) і т. п. Гидотне фарисейство: з одного боку, понавішувано скрізь портретів Шевченка, а з другого –
нищать його твори способом далеко дурнішим, ніж царська цензура це робила.
Як скрізь, як у всьому, панує лицемірство й та безкрайня, невичерпана “пошлость”, якої нестерта печатка лежить на всіх совітських починаннях.
11 березня 1924 р. Офіційно – сьогодні Шевченкове свято. Навіть флаги повикидано. ВУЦВК видав спеціальне “посланіє” з приводу свята. А на медичних
курсах (колишня фельдшерська школа) хтось з розумників накинувся на Шевченка за вірш: “У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая
з своїм дитяточком малим”. Як! Ми заводимо дитячі притулки, ми дітей силкуємося одірвати од сім’ї, зробити з них комуністів, а Шевченко бачить ідеал у матері з дитиною на руках! Архібуржуазно!
15 травня 1924 р. В “червоному” арсеналі страйк робітників. Сподіваються,
що перекинеться й на інші заводи (розказує робітник з колишнього “Южнорусского” заводу). Причина – зменшення платні. На заводі Гретера побили робітники фабзавкома. Коли робітникам говорять, що, мовляв, проти себе самих
страйкуєте, бо це ж усе ваше, і власть ваша, робітницько-селянська – ті одповідають: “годі дурника клеїти та дурити. Самі понакрадалися, а нам ще гірше живеться, як за старого режиму”.
49–50. ІДЕОЛОГІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ ТА РЕПРЕСІЇ
У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ. Практичне заняття № 7
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

203

Імпотенція комунізму виявляється все більше. Робітничий рух не задоволений, і він обертається тепер проти влади, що зве себе робітничо-селянською.
Про задоволення селян і говорити нема чого.
26 червня 1924 р. Село – це кілька ворожих таборів. “Куркулів” викинуто з
громади, позбавлено права голосу, а між цими “багатіями” чимало таких, яким
кусати нічого. Але не краще і незаможникам (“комеза́” вимовляють дядьки оте
новітнє слово “комнезам”): голова ради та пара “комуністів” та міліцейський не
дають їм і слова мовити. “Мовчи та диш”. Задоволених нема. Усі нарікають,
ремствують, гризуться, кленуть і нишком ждуть… Петлюри! Справді, це легенда
найживучіша, і я її у всяких варіаціях чув, де тільки зійдеться два-три чоловіка.
“Дурні були – не піддержали. Тепер каємось. Ну, та прийде-таки!”
9 січня 1928 р. Колядки в Софії. Народу повнісенько, так що не те яблуку, гороху ніде впасти. Чудові мелодії лунають під високим склепінням і настроюють
зібраних на урочистий, піднесений тон. Концерти з колядок, що так чудово проходили колись у Кошиця, тепер заборонено, і в результаті повнісінька церква
людей, мабуть, для більшого тріумфу антирелігійної пропаганди: і знову важко
зрозуміти безглузду заборону, що призводить до цілком протилежних наслідків».
1. Прочитайте фрагмент документа. З’ясуйте, якій події часів Великого терору він присвячений, які явища тодішнього суспільного життя засвідчує.
2. Чи відповідає офіційно-діловому стилю протоколу партійних зборів
уживання слів та словосполучень «гадів-бандитів», «собакам собача смерть»? Чому?
Як ви можете пояснити появу таких висловів у тексті протоколу? 3. Чому такий
текст характеризують як маніпулятивний, тобто такий, що підштовхує учасників зібрання до наперед визначеного, цілком очевидного висновку? 4. Як ви гадаєте, чому
замість конкретних фактів правопорушень та імен правопорушників уживають слованаліпки «шпигуни», «диверсанти», «вороги народу» тощо? Спробуйте уявити, яка атмосфера панувала на тогочасних зборах. 5. Чому надуживання емоційно-експресивною лексикою, що містить негативну оцінку, вважають одним із проявів так званої
мови ненависті? 6. Чи стикалися ви особисто із застосуванням «мови ненависті» у
наш час? У чому, як на вас, криється небезпека її поширення?
Н
МЕ Т

З доповідної записки секретаря парторганізації швейної фабрики «Індпошив» до Вінницького міськкому КП(б)У: «12 червня 1937 р. проведено
мітинг на швейній фабриці “Індпошив” щодо зрадників народу Тухачевського, Якіра, Ейдемана, Уборевича та ін. Були присутні – 130 осіб…
Резолюція: заслухавши повідомлення Прокуратури Союзу РСР про шпигунську діяльність 8 гадів-бандитів у особі Тухачевського, Якіра, Уборевича, Корка,
Ейдемана та ін., загальні збори висловлюють повне задоволення про справедли-

2

ÇÀÓÂÀÆÒÅ
Справа «військово-фашистського заколоту» – судовий процес 1937 р. над
групою військовиків, очолюваною
першим заступником наркома оборони СРСР М. Тухачевським. Засуджених визнано організаторами військового заколоту, що мав призвести

204

до державного перевороту в СРСР.
Справу було використано для подальшого посилення репресій в армії та на
флоті. Лише за дев’ять днів після суду
над учасниками «військово-фашистського заколоту» було заарештовано
980 командирів і політпрацівників.

Розділ 4. УТВЕРДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО
ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

вість винесеного вироку Верховного Суду, собакам – собача смерть. Цей вирок – вирок усього Радянського народу своїм заклятим ворогам, викритим
пильним вартовим НКВС. Нехай знають усі шпигуни-диверсанти, що у Радянського народу, яким керує Велика партія Леніна – Сталіна, нікому не вдасться
відібрати завойованих прав. Наш колектив бере на себе обов’язок підвищити
продуктивність праці, покращити якість продукції, цим самим ще більше зміцнимо міць нашого Великого Радянського Союзу. Прийнято одноголосно загальними зборами швейфабрики “Індпошив”».
1. Порівняйте стиль тексту С. Єфремова
та протоколу зібрання працівників швейної фабрики. Який з документів містить
конкретні факти? Наскільки документи є упередженими? На підставі чого ви зробили цей висновок? 2. Якому з двох документів ви довіряєте
більше? Чому? 3. У чому найістотніша відмінність між джерелами інформації?

Виконайте завдання 1. На основі
фрагментів джерел
наведіть факти, що свідчать
про
прагнення
влади
нав’язати суспільству бажані
для неї погляди, спонукати до
певної поведінки.

2. Чому комуністичний режим застосував репресії проти української
інтелектуальної еліти 1920–1930-х рр.
1. Прочитайте джерело, з’ясуйте, про що в ньому йдеться; коли відбулися
описані події. Визначте, як автор ставиться до них. З’ясуйте значення подій
та явищ, про які йдеться в джерелі. Стисло викладіть своє ставлення до цих
подій. 2. Поміркуйте, чому автор обрав для своїх спогадів помірковану оповідну манеру – так, ніби йшлося не про перебування в таборах ГУЛАГу.
Н
МЕ Т

Зі спогадів професора Ю. Чиркова про ув’язнення на Соловках: «Культурно-виховна робота в Соловках була поставлена непогано. Драматичною
групою завідував (керував) режисер Лесь Курбас. Як розповідав Олександр Степанович (Лесь), йому і в голову не приходило, що захоплений прийом
глядачів, аплодисменти і квіти являться приводом для підозрінь, а те, що за куліси приходили українські емігранти… розцінять як “змову з петлюрівцями”. На
щастя, Курбаса заслали на Соловки, де були театр і прихильники його таланту.
Я бачив поставлені ним спектаклі: “Аристократів” Погодіна, “Інтервенцію” Славіна, “Весілля Кречинського” Сухово-Кобиліна… де колишні емігранти чудово
грали.
Українське земляцтво значно поповнилося в 1936 р. Крім соловецьких старожилів – академіка Рудницького, професора-історика Яворського, націоналістів різних відтінків, від колишніх комуністів, послідовників Скрипника і
Затонського до прихильників Петлюри й Коновальця, – в останній рік прибуло
багато української інтелігенції, в тому числі група неокласиків.
…На початку 30-х років у літературних колах Києва були добре відомі імена
неокласиків Зерова, Лебедя, Филиповича, Рильського. Найбільш маститим був
професор Зеров, чудовий латиніст і поет, який переклав українською “Енеїду”
Вергілія і безліч віршів Горація. Лебедь був вельми дотепним критиком і теоретиком українського літературознавства. Филипович був більшою мірою професором, ніж поетом, а Максим Рильський хоча і ходив в неокласиках, але писав у
різних жанрах, поєднуючи ліризм із соціальним замовленням.

3

49–50. ІДЕОЛОГІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ ТА РЕПРЕСІЇ
У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ. Практичне заняття № 7
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

205

У 1935 р. всіх неокласиків посадили, звинувативши в змові, тероризмі, спробі відторгнення України від СРСР і т. ін.
“Нам все відомо, – посміювалися слідчі. – Неокласики? У класики захотіли
за життя, а яка інстанція вам це дозволила? “Енеїду” перекладали, рабовласницький Рим пропагували, від Муссоліні завдання отримували?”
Першим став здавати молодший неокласик Максим Рильський. Він визнав,
що пропагував у своїх віршах буржуазний націоналізм, і уже готовий був погодитися на відторгнення України, призначення себе та інших неокласиків до
“уряду самостійної України”, як його викликав сам Балицький (нарком внутрішніх справ УСРР), запропонував ароматного чаю і повідомив про припинення справи відносно нього, негайне звільнення й направлення для відпочинку на
урядову дачу… Нарком висловив надію, що товариш поет і надалі буде писати
такі ж гарні вірші. На дачі все з’ясувалося: високопоставлений керівник української культури поздоровив з високою оцінкою, яку дав товариш Сталін його
останній книзі віршів, де був і присвячений йому вірш. Проглядаючи, як завжди
вночі, нові книги і прочитавши відмічений секретарем вірш про Великого Вождя, Йосип Віссаріонович наклав резолюцію: “Автора заохотити – можливо, із
нього, з часом, вийде новий класик української літератури”. Як відомо, прогностичні резолюції Сталіна виправдовувалися цілковито, і молодший неокласик
став не тільки класиком за життя, а й академіком, героєм, депутатом. А його колеги, які не здогадались присвятити вождю жодного вірша, отримали по 10 років, прибули на Соловки, де часто вечорами під монастирськими склепіннями
бриніла латина Вергілія і Горація. Їх реабілітували посмертно».
Про які історичні деталі з
життя відомих діячів культури ви дізналися з джерела? Як, за свідченням джерела,
уникнув сумної долі в’язнів ГУЛАГу
М. Рильський? Як ви ставитеся до
цієї обставини в біографії поета?

Як зрозуміти останні рядки документа «Їх реабілітували посмертно»?
Чому для характеристики репресивної політики комуністичного режиму, спрямованої на фізичне знищення національно свідомої української інтелігенції, використовують
поняття «Розстріляне відродження»?

Виконайте завдання 2. На основі наведеного уривка з джерела визначте причини репресій проти української інтелігенції. Чому у ГУЛАГу опинилися
представники різних галузей знань і різних культурних царин?

3. Як боротьба з релігією сприяла утвердженню
комуністичної тоталітарної ідеології
Скориставшись документами, з’ясуйте, яку роль у суспільно-політичному
житті відігравала УАПЦ. Чому влада вдалася до її ліквідації? На підставі
уривків зробіть висновки про 1) причини антицерковної пропаганди; 2) методи антирелігійної агітації влади.
Н
МЕ Т

З інструктивного листа ЦК КП(б)У (1921): «На першому місці стоїть
державна пропаганда дією. Всі комуністи у порядку партійної дисципліни
і всі працівники у порядку дисципліни радянської зобов’язані чинити рішучу і безумовну протидію спробам… використати народне майно для церковної мети… Не враховуючи наперед, в яку форму виллється масова пропаганда

206

4

Розділ 4. УТВЕРДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО
ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

Які явища
тогочасного
повсякденного життя зафіксовано на світлинах?

дією, необхідно рішуче підтримувати її, прагнучи до викриття, дискредитації,
дезорганізації та економічного знесилення наших церковних противників.
Зіштовхуючи між собою різні напрямки, течії, секти, церкви, вірування, радянська влада прагне того, щоб у взаємній боротьбі вороги дискредитували та
топили одне одного. Прихильники української автокефалії попри весь свій зовнішній демократизм ніскільки не ближчі нам, а, навпаки, саме внаслідок своїх
спроб замирення з українськими масами шкідливі і небезпечні як провідники у
селянське середовище національно-демократичних буржуазних ідей».
Н
МЕ Т

З листа секретаря ЦК КП(б)У Дмитра Мануїльського (1922): «Ще задовго до вилучення цінностей у нас розпочалась боротьба Української автокефальної церкви проти російської екзархічної. Ця національна релігійна
боротьба не завершилась і нині. Розкладання церкви у нас повинне піти по двох
лініях: з одного боку, у загальнофедеративному масштабі щодо панівної російської екзархічної церкви шляхом виділення із неї обновленських елементів.
З другого боку, нам належить звернути особливу увагу на розкол самої оновленої автокефальної церкви, яка є політичною фортецею петлюрівщини. Ми повинні розпочати кампанію за виділення із останньої тих прошарків духовенства,
які засуджують петлюрівський рух і стоять на ґрунті визнання соціальних і політичних завоювань Жовтневої революції».

5

Н
МЕ Т

Митрополит Василь (Липківський) про становище УАПЦ: «Влада скоро
спостерегла, що Українська автокефальна православна церква виростає в
міцну і для влади небезпечну гору, вона проголосила себе “автокефальною”, незалежною від московського церковного руху, а незалежність церковна
криє в собі думку і про незалежність державну; вона дуже захоплює народ, а це
для протицерковної влади найгірше неприємно; вона нарешті є національна, виховує народ в національній свідомості, а радянська влада проти всякої національної свідомості, особливо української».

6

49–50. ІДЕОЛОГІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ ТА РЕПРЕСІЇ
У РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ. Практичне заняття № 7
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

207

1. Прочитайте фрагмент історичного документа. Наскільки можна довіряти
цьому джерелу? Що в ньому видається вам правдою, а що вигадкою? 2. Що
спонукало автора вдатися до таких заяв? 3. Чи можна розглядати ці заяви
підтвердженням діяльності репресивних органів влади щодо церковнослужителів?
Н
МЕ Т

«Єпископ української автокефальної православної церкви Марко Грушевський, зрікаючись сану (1931), заявив: “Я був… за одного з фундаторів і
активних діячів цієї церкви протягом 10 років. Я зазначаю, що УАПЦ
зорганізована тоді, коли радянська влада ущент розбила українську контрреволюцію. Це наперед визначило дальшу антирадянську діяльність УАПЦ, що була
тільки однією з форм контрреволюційної діяльності в умовах радвлади. Склад
керівників УАПЦ і її духівництва цілком відповідає завданню УАПЦ – боротьбі з радвладою під прикриттям церкви. Велика частина так званих священнодіячів УАПЦ складалась з антирадянських, політичних елементів. До організації
парафіян УАПЦ на периферії взялися елементи націоналістичні, контрреволюційні. Все наведене вище остаточно переконало мене, що так звана УАПЦ була і
є нічим іншим, як зручним знаряддям у руках української контрреволюції в її
боротьбі з радвладою та соціалістичною революцією. Разом з тим я переконався, що релігія взагалі перешкоджає культурному зростанню людності, що вона є
знаряддям темряви й контрреволюції. Я зрікаюсь свого сану єпископа й священнодіяча й пориваю назавжди з релігією, щоб стати громадянином СРСР».

7

Яку мету, на вашу думку, мала кампанія із закриття храмів і зняття церковних дзвонів? Як влада заохочувала людей до таких заходів? Навіщо? У чому
цінність наведеного джерела?
Н
МЕ Т

З матеріалів газети «Вісті ВУЦВК» від 5 січня 1930 р.: «У с. Варварівка
(Куп’янщина) загальні збори селян ухвалили зняти дзвони з церкви,
а саму церкву закрити. Те ж саме ухвалили зробити збори села М. Вовча,
Кругле та хутір Дьогтярний. В хут. Дьогтярному, крім того, селяни ухвалили
виселити з хутора попа. В с. Крива Коса (Буденівський р-н на Маріупольщині)
загальні збори селян ухвалили закрити церкву, а приміщення її передати під кінотеатр. Попа за його шкідницьку роботу селяни ухвалили виселити з села. За
останні три місяці минулого року на Першотравневщині знято й передано на
потреби індустріалізації церковні дзвони зі 145 церков. Найбільше дзвонів знято в селах Першотравневського, колишнього Богопільського району, де з
29 церков, що є по селах, дзвони змовкли в 23… За три місяці окрвиконком порушив перед ВУЦВК клопотання 18 сіл про закриття церков».

8

З якою метою було проголошено запровадження «безбожної п’ятирічки» та ліквідацію в СРСР до 1937 р. усіх релігійних
конфесій і будь-яких зовнішніх виявів
релігійності?

Виконайте завдання 3. Визначте
заходи, до яких вдалася влада,
щоб ліквідувати Українську
автокефальну православну церкву та інші
вияви релігійності. Навіщо влада це робила?

Про які конкретні вияви тоталітаризму довідалися з матеріалів
уроку? Які з цих виявів остаточно не подолані й досі? Чи справедлива, на вашу думку,
характеристика українського суспільства як посттоталітарного? Що, з вашого погляду,
сприятиме оздоровленню суспільної свідомості?

208

Розділ 4. УТВЕРДЖЕННЯ КОМУНІСТИЧНОГО
ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ
Право для безоплатного розміщення підручника в мережі Інтернет має
Міністерство освіти і науки України https://mon.gov.ua/
та Інститут модернізації змісту освіти https://imzo.gov.ua

51-52

Освіта, наука, література
та мистецтво в радянській Україні

Одним із основних для радянської влади було гасло культурної революції.
Газети щодня друкували короткі зведення про культурне будівництво, що
розглядали як фронт – не менш важливий, ніж продовольчий, вугільний, металургійний тощо. Проте назвати революційними культурні здобутки комуністичної доби було б помилковим. Передусім через сталінські репресії. Однією
рукою режим розгортав культурне будівництво, створював умови для розкриття народних талантів і розвитку масової культури. Підтримувана народом, ця
діяльність була справді революційною за масштабами. Проте другою рукою тоталітарна держава знищувала таланти. Від репресій особливо страждала культурна еліта.
Не менш важливим є і те, що комуністична влада ще з ленінських часів ставилася до культури вкрай прагматично. Вона цікавила її передусім як важіль
зміцнення політичної влади. Тому культурне життя набуло вкрай політизованих форм, а саму культуру розглядали як підґрунтя ідеології. Більшовицький
режим цілеспрямовано нищив надбання попередніх поколінь: руйнував старовинні будівлі, які нібито заважали реконструкції міст; за валюту на закордонних
ринках продавав націоналізовану культурну спадщину; вів боротьбу з митцями,
які прагнули зберегти національні традиції. Радянська держава, діючи методами
пропаганди й терору, намагалася обмежити внутрішній світ людини цінностями, які не суперечили комуністичній доктрині.

1. Якими були особливості культурно-освітнього процесу доби
Культурні пріоритети в державі визначали відповідно до ідеології виховання
мас у дусі комуністичних ідей. Партія контролювала зміст національно-культурного процесу й вимагала, щоб культурне життя було національним за формою і соціалістичним за змістом, тобто не суперечило комуністичній доктрині.
Політизація культурного процесу не приховувалася. Метою її було формування
в суспільній свідомості певних стереотипів, які зробили б поведінку широких
мас населення прогнозованою.
Партійні вожді часто заявляли, що народні маси слід долучити до культурних надбань усього людства. Однак із розмаїття загальнолюдської культури ретельно добирали тільки фрагменти, які були корисними для комуністичної
пропаганди.
До весни 1927 р. українізація залишалася апаратною кампанією. З приходом
у березні того року в Наркомат освіти УСРР М. Скрипника її було перенесено у
сферу освіти, науки і культури. Представники національної інтелігенції, які в
минулому будували демократичну державність свого народу, отримали можливість застосувати свої сили в радянській Україні.