Тема 6. Григорій Сковорода (1722 — 1794)

Творчість видатного українського мислителя-гуманіста, письменника, просвітителя Г Сковороди є яскравою сторінкою у житті нашого народу. У його творах відобразилися світогляд, спосіб мислення, жива душа українців.

Біографічні відомості

З грудня 1722 р. ус. Чорнухи на Полтавщині народився Григорій Савич Сковорода.

Навчався у дяка-скрипаля.

У 16-річному віці, мандруючи із кобзарем, прямує до Києва.

До 1753 р. Сковорода — студент Києво-Могилянської академії.

3 19 років ~ співак Петербурзької придворної капели (мав чудовий бас); грав на флейті, бандурі, скрипці, цимбалах, сопілці; писав музику на власні вірші.

Мандрівний спосіб життя (Угорщина, Словаччина, Польща).

Викладання піїтики в Переяславському колегіумі.

Сковорода домашній учитель сина поміщика Томари у с. Коврай на Переяславщині.

Викладання синтаксису, грецької мови, етики у Харківському колегіумі.

З 1769 р. Г. Сковорода — мандрівний педагог-просвітитель.

Передбачив власну смерть («Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час»), яка настала 9 листопада 1794 р.

Огляд творчості:

Збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень» уміщує ЗО творів таких жанрів: пейзажні вірші («Весна люба, гей прийшла…», «В город не піду багатий у полях я буду жить…» та ін.); романси («Гей, поля, поля зелені», «Ой пташино жовтобока»), які увійшли до рукописних збірок народних пісень; панегірики («Іде, хоче нас лишити», «На день народження Василя Томари»), оди («Похвала бідності»), пісні («De Libertate» (« Про свободу») та Ін.);

книга «Байки харківські»;

— філософські трактати («Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу» та ін.);

— притчі.

У своїх творах Г. Сковорода оспівував природу України, працьовитих людей, висміював панівну верхівку, проголосив людину та її волю найвищою цінністю, розвинув ідеї демократизму та гуманізму, єднання людини з природою, вніс у літературу нові теми й образи. На думку письменника-філософа, джерело справжнього щастя — творча праця за природними нахилами; істинна сутність людини у працелюбстві, у пошуках шляху до «всенародного щастя».

Основні положення вчення Г. Сковороди (за трактатом «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу»):

«пізнати себе»;

— вибрати «сродну працю»;

—37

розвивати й удосконалювати свої творчі здібності шляхом освіти; дружити з людьми, близькими за інтересами й переконаннями.

«Всякому місту — звичай і права»

У вірші «Всякому місту — звичай і права» письменник виступає проти соціальної несправедливості, існуючої бюрократичної системи, що принижує людську гідність:

Панські Петро для чинів тре кутки,

ФедІр-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на людський манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Поезія відбиває історію тогочасного суспільства. Образом Петра автор розкриває психологію новонародженого лакузи, який морально вироджується. Він, замість того, щоб боротися за волю, свідомо спрямовує свою діяльність «для чинів».

Саме кріпосницький устрій зруйнував усталену мораль. На той час певна категорія людей плазувала та обтирала кутки панські, щоб мати «тепле місце».

Це створило психологію селянина: виробило такі негативні риси характеру, як прислужництво, холуйство, безпринципність, самозбереження ціною життя інших.

Твір є гострою сатирою на верхівку суспільства того часу: купців, чиновників, поміщиків, які задовольняли свої примхи:

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк…

Не оминув поет і юриста, який закони повертав так, як було вигідно йому: він збагачувався на хабарах.

Отже, Сковорода висміював корінні вади тогочасного суспільного життя. Це картина звичаїв другої половини XVIII ст.

Ця пісня є вершиною поезії Сковороди, бо, засуджуючи експлуататорське суспільство, відповідала настроям і почуванням народу.

Викриваючи експлуататорів, показуючи їх жорстокість, паразитизм, неуцтво, брутальність, лицемірство, письменник приходить до висновку, що сучасне йому суспільство — це жахливий світ виснажливої праці трудового люду і паразитизму експлуататорів.

«Бджола та Шершень»

Григорій Сковорода не лише талановитий поет-лірик, а й видатний байкар. На думку Сковороди;«Відтворити істину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ — таке завдання і призначення байки». Тому майже всі його байки — це зображення глибокої істини в простих життєвих сюжетах за допомогою сатири.

Г. Сковорода завжди вважав, що кожна людина повинна працювати за своїми здібностями, наголошував, що нема нічого гіршого, ніж хворіти думками. А найкращими ліками проти цієї хвороби є «сродна праця». Мислитель закликає людей пізнавати самих себе, адже шлях до щастя лежить через самопізнання своїх здібностей і нахилів до певного виду діяльності. Ці погляди він висловив у байці «Бджола і Шершень», де Бджола це мудра людина, «що у своєму ділі працює». Вона збирає мед, бо, власне, народжена для цього. Для неї саме збирання меду — «незрівнянно більша радість від споживання його». Цього ніяк не може збагнути Шершень. І тому відразу можна зрозуміти, що Шершень — це уособлення паразитів, які звикли жити за рахунок інших.

Ідея байки: праця повинна стати природною потребою для кожного.

Важливим є положення Сковороди про корисність і почесність будь-якої праці, професії, головне, щоб вона відповідала покликанню людини і приносила користь суспільству. Успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й такими якостями^ як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, бадьорість духу, а також гуманізм та милосердя.

Г.С. Сковорода писав: «Ми створимо світ кращий. В майбутній Україні бачу все нове: нових людей, нове творіння і нову славу».

—— — — — 38 —

Тест JMs 7

1. Укажіть, до якого жанру українського бароко належить творчість Г. Сковороди.

Л Емблематична література; В історико-мемуарна проза;

Б полемічна література; Г шкільна драма.

2. У літературній творчості Г. Сковороди переважають:

А драматичні твори; В поеми та оди;

Б вірші та байки; Г пісні.

3. Яке ідейне поняття розкривається в байці Г. Сковороди «Бджола та Шершень»?

А Свобода; В дружба;

Б «сродна праця»; Г розум і обмеженість. Q

4. Про який поетичний твір Григорія Сковороди Олекса Мишанич сказав: «Та широка картина “світу” і його мерзот, яка є У філософських трактатах, у цій пісні зібрана немов в один фокус»?

А «Гей поля, поля зелені»; В «De Libretate»;

Б «Всякому місту — звичай і права»; Г «Ой ти, пташко жовтобока…». □

5, У пісні «Всякому місту — звичай і права…» морально-етичним ідеалом Г. Сковороди є: А «сродна праця»; В гармонія людини й суспільства;

Б духовна краса; Г свобода особистості. □

6. Ідея «сродної праці» звучить в афоризмі Г. Сковороди:

А Не змагай до того, що не дано від природи.

Б Бери вершину і матимеш середину.

В Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.

Г Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.

Д Тінь яблуні не заважає.

7. Збірка байок Григорія Сковороди має назву.

А «Байки полтавські»;

Б «Байки харківські»;

В «Байки християнські»;

Г «Байки діда Грицька»;

Д «Байки, розказані Григорієм».

8. Найсуттєвішою ознакою літератури бароко є:

А повчальне спрямування творів;

Б зосередження на переживаннях героя;

В зображення нетипового героя в надзвичайних обставинах;

Г викривальне спрямування творів;

Д часте використання метафор, символів, алегорій.

9. Визначте жанр твору Григорія Сковороди, фрагмент якого наведено.

Гей, поля, поля зелені,

Зелом, квітом оздоблені!..

Жайворонок над полями!..

Соловейко над садами…

А Байка із збірки «Байки харківські»;

Б поезія зі збірки «Сад божественних пісень»;

В притча;

Г філософський трактат;

Д ода.

10. Що засуджує Г. Сковорода в пісні «Всякому місту — звичай і права»? А Існуючу бюрократичну систему;

Б фізичне насильство;

В братовбивчу війну;

Г зраду;

Д відсутність у людини естетичного смаку.

39

11. Установіть відповідність між назвою твору Г. Сковороди і його жанром:

1

«Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу»

А

Б

поезія

філософський трактат

1

2

«Зозуля та Дрізд»

В

байка

2

3

«Вбогий жайворонок»

Г

притча

3

4

5

«На день народження Василя Томари» «Ой пташино жовтобока»

Д

панегірик

4

5

12. Розмістіть етапи життя і творчості Г. Сковороди в правильному хронологічному порядку.

А Викладання піїтики в Переяславському колегіумі Б Навчання в дяка-скрипаля Б Мандрівна академія

Г «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час»

Д Спів у Петербурзькій придворній капелі

Теоретико-літературні поняття

Тема художнього твору (від грец. «основа, положення») основний предмет розповіді, те, про що йдеться у творі.

Мотив у художньому творі (від італ. «привід, спонукання») — тема ліричного твору (іноді другорядні теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.

Ідея твору (від грец. «вигляд, первообраз») ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору (Ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій твір).

Конфлікт (від грец. «суперечка, сутичка») — суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між персонажами і зумовлює розвиток подій у творі (сюжет).

Проблематика сукупність проблем, порушених у творі.

Композиція (від грец. «складання, поєднання, створення, побудова») зумовлена змістом побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів. (Упорядковане розміщення логічно зв’язаних складових частин художнього твору.)

Складові частини композиції портрет (змалювання зовнішнього вигляду персонажа); монологи, діалоги (розмови й роздуми героїв); сюжет (система подій у творі); пейзаж (опис природи);

інтер’єр (опис обстановки, в якій діють персонажі в приміщенні);

— екстер’єр (поза приміщенням);

авторські відступи (висловлення автором у прямій формі свого ставлення до зображуваного);

заголовок; присвята; епіграф; вставні епізоди.

Сюжет (від франц. «тема, предмет») це художньо осмислена конкретна система пов’язаних між собою подій, у яких розкриваються характери персонажів і зміст твору. (Сюжет ще визначають як конфлікт, що рухається, розвивається.)

~ — — — 40 : — — —

Сюжетні елементи:

Експозиція (від лат. «виклад, опис, пояснення») місце у творі, де читач знайомиться з часом, місцем подій, персонажами ще до початку конфлікту; введення в ситуацію, в якій розкривається конфлікт.

Види експозиції: пряма (на початку твору);

— затримана (у середині твору);

— зворотна (у кінці твору);

— розпорошена (фрагментарна) — подається фрагментами протягом твору.

Зав’язка подія, з якої виростає, розпочинається основний конфлікт твору.

Розвиток дій (перипетії) — кілька подій, що змінюють одна одну і в яких розгортається

конфлікт, виявляються характери персонажів.

Кульмінація (від лат. «вершина») — найвища точка у розвитку конфлікту, вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу.

Іноді трапляється передку льмінація.

Розв’язка логічне завершення подій, що зазнали докорінного перелому в кульмінації.

Сюжетне обрамлення

Пролог (передслово, передмова) окремий розділ твору, в якому автор знайомить читача з фактами, що мали місце задовго до початку змальованих подій, або створює загальний настрій, готує читача до сприймання твору.

Епілог (післяслово, післямова) заключна частина твору, в якій розповідається про долю героїв після розв’язки.

Позасюжетні елементи:

вставні епізоди (не пов’язані з основним ходом подій у творі);

авторські відступи (форми розкриття й передачі почуттів та думок письменника з приводу зображеного, які виражають ставлення автора до персонажів, переживання, роздуми над долею героїв чи повідомляють про задум і завдання, пояснюють тему, позицію);

ліричні відступи (уводяться в текст з метою надання зображеному схвильованості, задушевності тощо);

публіцистичні відступи (міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми епохи, сучасником якої є письменник);

філософські відступи (філософські міркування з приводу зображуваного); історичні відступи (розповіді про події минулого);

художнє обрамлення (сцени, котрими починається і закінчується твір, що доповнюють його, надаючи додаткового смислу);

присвята (короткий напис, окремий ліричний твір або лірична мініатюра в прозі, які присвячуються певним особам);

епіграф (афоризм або цитата, уміщена перед текстом усього твору чи його розділів); заголовок (стисла, глибоко змістовна і виразна назва твору, у якій завжди виражена тема або ідея).

Тропи — художньо-виражальні засоби

Епітет (від грец. «додаток, прикладка») — художнє означення, яке образно чи емоційно розкриває ознаки певного явища.

Постійні епітети епітети, що часто стоять при тих самих словах (найчастіше трапляються у фольклорних творах, наприклад: битий шлях, козак молоденький, ясні зорі).

Порівняння — троп, що пояснює ознаки одного явища чи предмета за допомогою іншого.

Метафора (від грец. «перенесення») — троп, у якому ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю між ними.

(Метафора ніби приховане порівняння. АЛЕ: тут не порівнюються два явища, а ознаки одного переносяться на інше.)

Персоніфікація — надання тваринам, предметам, явищам та поняттям властивостей людини, олюднення їх.

Алегорія (від грец. «інший» та «говорю») — інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.

— — ~ ~ ——: 41 — —

Метонімія (від грец, «перейменування») — троп, для якого характерне перенесення назви з одного явища на інше, що перебуває з ним у певному зв’язку, наприклад; увесь Київ вийшов на демонстрацію (місто замість людей, які в ньому живуть), з’їв три тарілки.

Синекдоха (від грец. «співвіднесення») троп, заснований на вживанні однини замість множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового і навпаки, наприклад: сто разів вам казав)

Гіпербола (від грец. «перебільшення») художнє перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ з метою показати їхню велич, розмах, виявити до них захоплення або презирство, наприклад: Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра).

Оксиморон (оксюморон) (від грец. «дотепно-безглузде», «нісенітниця») свідоме поєднання різко протилежних понять, які логічно ніби виключають одне одного, але насправді разом дають нове уявлення, наприклад: живий труп; На нашій не своїй землі (Т. Шевченко).

Символ (від грец. «знак, натяк») предметний або словесний знак, який опосередковано. умовно виражає сутність певного явища, наприклад: весна символ життя, молодості та ін.

III. Нова українська література

Загальний огляд

Історичне підґрунтя розвитку української літератури 1764 р. — скасування гетьманства;

1773 р. — скасування Запорозької Січі; запровадження кріпацтва;

— масове закриття народних шкіл; ліквідація друкарства; занепад освіти;

— прийняття законів, указів, що забороняли поширення української мови в Україні (Указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних (1720), наказ Петра II про переклад в Україні державних постанов та розпоряджень з української російською (1729), Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії (1763), заборона українських театральних вистав., перекладів українською мовою тощо).

Але у відповідь на кріпосницький і національний гніт посилюється опір народних мас. активізується культурно-громадське життя: вибухи народних повстань;

організація Кирило-Мефодіїнського братства (Т. Шевченко, М. Гулак, П. Куліш, М. Костомаров та ін.);

вихід «Книги буття українського народу» М. Костомарова, у якій автор обурюється з приводу підневільного становища України, закликає до національного відродження; відкриття гімназій, ліцеїв, університетів;

вихід першої граматики української мови Олексія Павловського;

поява перших газет, журналів, альманахів («Молодик», «Ластівка», «Український альманах»);

відкриття Харківської публічної бібліотеки, поява науково-літературних гуртків; вихід трьох збірок українських народних пісень за редакцією М. Максимовича; зародження нового українського театру (перші професійні театри — у Харкові, Києві, Полтаві);

розвиток української музики і живопису (видатні кобзарі: Остап Вересай, Андрій Шут; композитори: М. Маркевич, С. Гулак-Артемовський; художники: Д. Левицький, В. Боро-виковський, Т. Шевченко).

1798 р. — вихід перших трьох частин «Енеїди» І. Котляревського, що знаменувало початок нового етапу в історії української літератури, зародження нової української літератури з живою народною мовою.

— — : 42 — — —— — —

Розмовною мовою були написані драматичні твори І. Котляревського «Наталка Полтавка*, « Москаль-чарівник *.

Процес становлення нової української літератури завершується виходом у світ «Кобзаря* Т. Шевченка (1840).

Розрізняють три періоди розвитку нової української літератури:

1) перші десятиліття XIX ст.;

2) 40 60-ті роки XIX ст.;

3) 70 — 90-ті роки XIX ст.

Характерні ознаки нової української літератури:

розвиток шляхом народності;

вплив сентименталізму й романтизму — літературних течій, що прийшли із Заходу;

на першому плані протест народу проти соціального й національного гноблення;

— поява нових тем соціальної та національної неволі, спільної боротьби трудящих проти царату, запроданства частини козацької старшини;

поява нових образів народних месників, жінки-страдниці, сатиричні образи царів, панів-лібералів;

— поява нових жанрів: ліро-епічна поема, віршована байка, балада, соціальна та історич-ва повісті, реалістична драма, громадянська та інтимна лірика.

Літературний процес кінця XVIII — перших десятиліть XIX ст.

Українська література 9-10, готуємося до зовнішнього незалежного оцінювання