МОРФОЛОГІЯ

§ ЗО. Морфологія. Іменник як частина мови

Морфологія —розділ мовознавства, який вивчає слова як частини мови.

Частини мови — це класи слів, які характеризуються такими спільними ознаками:

• загальним значенням;

• морфологічними ознаками (граматичним значенням);

• синтаксичною роллю.

В українській мові десять частин мови:’

• шість самостійних (відповідають на питання, мають лексичне значення: називають предмети, ознаки, дії, кілкі кість, обставини, мають граматичне значення (тобто морфологічні ознаки: рід, число, відмінок та інші), виступають членами речення);

• три службових (не відповідають на питання, не мають лексичного значення, самі слугують граматичними засобами для вираження зв’язків між словами і реченнями, не виступають членами речення);

• десята частина мови — вигук (ой. гей, ура) ні до самостійних, ні до службових частин мови не належить.

Іменник — це самостійна частина мови, шо відповідає на питання хто? або що?, називає предмет і виражає його в іраматичних категоріях роду, числа та відмінка.

Предметом у морфології ваажають усе те, до чого можна поставити питання хто? або що? Іменники виступають назвами істот (дитина, горобець, жаба, лось), речей (стіл, шафа), рослин (троянда, дуб. кульбаба), явищ природи (буревій, райдуга), різних одиниць виміру (година, сантиметр), абстрактних понять — ознак (дитинство, радість), дії або стану (очікування, ходіння) тощо..

Іменники змінюються за числами і відмінками і належать до певного роду. У реченні іменники можуть виступати будь-якими членами: підметами, додатками, іменною частиною складеного іменного присудка й означеннями та обставинами.

Іменники бувають загальні та аласні.

Загальна назва це узагальнене найменування предмета, шо належить до певного класу подібних йому предметів (людей, тварин, речей, явищ, подій тощо). Наприклад: вчитель, вовк, ручка, сніг. революція.

Загальні іменники переважно називають предмети, що піддаються рахунку, тому їм властиві форми однини і множини: хлопець — хлопці, стілець — стільці. Загальні іменники, що не змінюються за числами, виділяються в окремі групи збірних, речовинних і абстрактних. У мові загальних іменників найбільше.

Власна назва — це індивідуальна назва окремої особи чи одиничного предмета. Наприклад: Карпати. Тарас Шевченко, Дніпро, Укроїна. Власна назва дає змогу розрізняти ті чи інші однотипні (однорідні) предмети: учень Петренко й учень Степанюк, річка Дніпро й річка Дністер, кіт Сніжок і кіт Мурчик тощо.

169

Власними назвами виступають.

• прізвища, імена, по батькові, прізвиська, псевдоніми людей: Іван Якович Франко, Леся Українка, Володимир Великий;

• кички тварин: Бровко, Тортілла, Зірка, Сніжок.

• імена персонажів казок байок, легенд, міфів: Іеасик-Телесик, Котигорашко, Вовк та Ягня,

Стрибог, Зевс. Ахілл;

• географічні та астрономічні назви: Україна, Львів, Сена, Монблан, Чумацький Шлях;

• назви релігійних понять, церковних книг: Бог, Богородиця, Син Божий, Біблія. Євангеліє;

• назви установ, організацій: Верховний Суд України, Верховна Рада України’,

• назви історичних подій, свят: Коліївщина, Великдень. Трійця. Новий рік;

• назви пам’яток історії, храмів, замків: Підгорецький замок, Кам’янець-Подільська фортеця, Софійський собор:

• назви окремих високих посад: Президент України;

• назви вулиць, площ, бульварів, парків: вулиця Володимира Великого, парк Перемоги, бульвар Тараса Шевченка, парк Національного відродження;

• назви автомобілів, літаків, кораблів, магазинів і виробів тощо: літак «Атланти, мотоцикл «Ява», корабель «Титанік». магазин «Каштан», цукерки «Білочка»:

• назви газет, журналів, художніх і музичних творів тощо: газета «Тернопіль вечірній», журнал «Ангелятко», роман «Чорна рада», опера «Запорожець за Дунаєм».

Власні і загальні назви розрізняються не лише за значенням, а й граматично. Загальні назви переважно мають форми однини і множини (весна — весни, стіл — столи), в власні вживаються або лише в однині (Василь, Рівне. Крим), або лише в множині (Горгани. Черкаси, Товтри).

Іменники можуть позначати назви істот і неістот

Іменники — назви істот відповідають на питання хто? До назв істот належать назви людей і тварин: жінка, юнак. вовк, сорока, комар, павук.

Іменники назви неістот відповідають на питання що? До назв неістот належать решта іменників — назви предметів, явищ, понять: портфель, веселка, Україна.

Граматичне поняття істоти не цілком збігається з уявленням про живе у природі. Так, назви сукупності осіб (гурт, загін, натовп, полк, народ), назви мікроорганізмів (бактерія, мікроб) у граматиці відносять до назв неістот. Навпаки, до назв істот зараховують різні міфологічні назви (чорт, відьма. Перун), назви померлих (небіжчик, покійник, мрець), деякі назви іграшок (лялька, мотрійка) тощо.

Назви істот і неістот розрізняються граматично — збігом чи незбігом деяких відмінкових форм. У назвах осіб чоловічого роду (крім іменників на -а (-я); паша. ГІстя) збігаються форми знахідного і родового відмінків: бачу друга, друзів — немає друга, друзів; бачу брата, братів — немає брата, братів. У назвах осіб жіночого, середнього і спільного родів лише у множині знахідний і родовий відмінки формально однакові: побачив подруг, дівчаток, сиріт — немає подруг, дівчаток, сиріт. В однині вони різні: побачив подругу, дівчатко, сироту — немає подруги, дівчатка, сироти.

У назвах неістот збігаються у множині форми знахідного і називного відмінків: бачу будинки видніються будинки, бачу лампи — світяться лампи, згадую моря — згадуються моря. В іменниках чоловічого і середнього роду цей збіг простежується і у формах однини: бачу будинок — видніється будинок, згадую море — згадується море (але: бачу лампу — світиться лампа).

Рід іменників

У сучасній українській мові с три граматичні роди: чоловічий, жіночий і середній.

170

У назвах людей і тварин за допомогою роду розрізняється стать (чоловік — жінка: індик — індичка; лев — левиця), інколи і вік (вовк, вовчиця — вовченя).

Існує багато назв тварин, у яких розрізнення родових іменникових форм немає: шишкар, іволга, лящ, акула, жаба, гадюка.

Рід іменників, ужитих у множині, визначають за початковою формою: дерева (дерево) — середній рід. Іменники, що вживаються лише у множині, за родами не розрізняються: ворота, ножиці, Карпати.

Є іменники, що належать до чоловічого роду, проте можуть позначати осіб і чоловічої, і жіночої статі: директор, математик, ботанік. Іменники на зразок директорка, бібліотекарка належать до просторіччя На означення окремих професій існують форми чоловічого й жіночого родів: актор акторка; спортсмен — спортсменка, вихователь — вихователька.

Деякі іменники можуть означати осіб і чоловічої, і жіночої статі. Це іменники спільного роду: сирота, п ялиця, лежебока, невдаха, зануда, чистьоха; ябеда, заводіяка.

До іменників спільного роду належать переважно емоційно забарвлені іменники, які називають істоту чи певну особу і вказують на ознаку, притаманну цій істоті (особі). Найбільшу групу становлять іменники зі значенням чоловічого і жіночого роду: бідолаха, волоцюга, гуляка, заволока, заїка, ненажеро, собака, скотина, єхидна, заброда, замурза, підлиза, нездара, потвора, нероба, нехлюя, нікчема. роззява, а також сусіда, слуга, сирота, листоноша та ін. Такі іменники набувают ь рід тієї особи чи істоти, яку вони означають. На рід таких іменників вказує контекст (граматичний зв’язок у реченні із залежними від них словами — означеннями, присудками — дієсловами минулого часу, умовного способу): А дівчина-сиротина у наймах марніє… Заспіває та й згадає, що він сиротина… Отакий-то мій Ярема, сирота убогий! (Т. Шевченко).

Рід невідмінюваних іменників визначаємо так.

• назви осіб мають рід відповідно до статі: цей падре, цей Андре, ця фрау, ця Марі;

• назви т варин мають зазвичай чоловічий рід: цей шимпанзе, цей поні, цей какаду, цей колібрі, цей кенгуру (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кен-гуру. ця шимпанзе). Виняток: цеце (муха, ж. р.);

• назви неістот мають середній рід: це бюро, це кіно, це панно. Винятки: сироко івітер, ч. р.), салямі (ковбаса, ж. р.), кольрабі (капуста, ж. р.) та ін.;

• власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Кракатау (вулкан), цей Хонсю (острів), ця Міссісіпі (річка), ця Монако (країна), це Тбілісі (місто), це Онтаріо (озеро); порівняйте: каламутна Міссурі (річка), рівнинне Міссурі (плато), густонаселений Міссурі (штат у СІЛА);

• незмінювані склвдноскорочені слоав мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райвно (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба).

Число іменників

Іменники змінюються за числами і можуть уживатися в однині й множині

Іменник у формі однини вживається для позначення одного предмета, іменник у формі множини для позначення одного і більше предметів. Однина й множина іменників звичайно різняться між собою закніченнями: будинок — будинки, вікно-— вікна, дорога — дороги.

Проте в іменниках середнього роду на-я (змагання, сузір’я) закінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників визначаємо, орієнтуючись на слова, що стоять при них: змагання триває — змагання тривають, далеке сузір ‘я — далекі сузір ‘я

Частина іменників вживається лише в однині.

Вони означають:

• назви речовин: залізо, віск, кров, молоко, чорнило;

• збірні назви: студентство, молодь, дітвора, рідня, морква, бурячиння, листя, проміння, каміння. волосся;

171

• назви дій, якостей, почуттів; молотьба, хооа, бджільниірпво, байоужіеть, поспішність, гнів, дружба;

• власні назви: Сергій, Ганна. Гринчииіин. Львів, Моринці.

Деякі з цих іменників можуть вживатися і в множині, щоправда, набуваючи при цьому трохи іншого значення: мінеральні води, добірні вина, леговані сталі, болі, радості, глибини, світи.

Незначна частина іменників вживається лише у множині Вони переважно означають; °

• назви предметів, парних за своєю будовою; ножиці, сани, ворота, штани, челюсті, груди:

• деякі збірні назви: люди, діти, кури, гуси, дрова, дріжджі, меблі, коноплі:

• назви сукупностей предметів: гроші, надра, хащі;

• назви дій, станів, почуттів (переважно b суфіксом -ощ-): лінощі, веселощі, мудрощі, заздрощі, пахощі, жнива:

• назви відрізків часу, свят, обрядів: канікули, вечорниці, іменини;

• деякі власні географічні назви: Черкаси, Суми, Карпати, Анди, Підгірці.

Множинні іменники реального значення однини або множини набувають за допомогою числівників: одні двері — двоє дверей, одні ножиці — троє ножиць.

Іменники, які позначають сукупність однакових аба подібних предметів, що сприймаються як єдине ціле, називають збірними; колосся, волосся, збіжжя. Вони мають форму однини: золоте колосся, біляве волосся.

Відмінки іменників

У реченні іменники пов’язуються з іншими словами. При цьому вони змінюють свою форму, тобто відмінюються. В українській мові сім відмінків:

НАЗИВНИЙ — хто? що? (мама, хлопчик);

РОДОВИЙ — кого? чого? (мами, хлопчика);

ДАВАЛЬНИЙ кому? чому? (мамі, хлопчикові);

ЗІ І АХ ІДИ И Й — кого? що? (маму, хюпчика);

ОРУДНИЙ — ким? чим? (мамою, хлопчиком);

МІСЦЕВИЙ на кому? на чому? (на мамі, на хлопчикові);

КЛИЧНИЙ — уживається при звертанні (мамо, хлопчику).

Називний відмінок — початкова форма іменника. Назиївний вщмінок — прямий, усі решта непрямі. Називний, як і кличний, відмінки завжди вживаються без прийменника (ненька, ненько), місцевий — завжди з прийменником (у лісі, на підлозі). Усі інші відмінки можуть уживатися як з прийменником, так і без них.

Відміни іменників

За особливостями відмінювання іменники поділяють на чотири відміни

Відміна

Рід

Закінчення

Приклади

1 відміна

чоловічий,

жіночий,

спільний

-а, -а

Микита, Микола, Ілля, машина, китиця, листоноша

II відміна

чоловічий,

середній

0 (нульове) або -о, -е, -я

шлях, Петро, відра, йоре, узбережжя

III відміна

жіночий

0 (нульове)

любов, кров, честь, а також іменник мати

IV відміна

середній

-а, -я із суфіксами -ат-(-ят-), -єн- при відмінюванні

хлоп’я (хлоп’яти), каченя (каченяти), дівча (дівчати), вим ‘я (вимені)

До жодної відміни не належать:

• іменники, які вживаються лише в множині (ножиці, Карпати);

172

• іменники, які перейшли із прикметників (поранений, учительська);

• незмінювані іменники (поні, метро}.

Розподіл імепників I ill відмін на групи

Іменники І та II відмін залежно від характеру кінцевої літери на позначення приголосного основи й відмінкових закінчень поділяють натри групи: тверду,м’яку і мішану.

Перша відміна

Тверда група М’яка група Мішана група

Іменники чоловічого, жіночого та спільною родів з основою на твердий нешиплячий приголосний та із закінченням -а

Іменники жіночого і спільного родів з основою на м’який приголосний та із закінченням -я та іменник ч. р. Ілля

Іменники жіночого і спільного родів з основою на шиплячий приголосний та із закінченням -а

Микола, лопата, дорога, мама, заїка, непосидо

клуня, нація, земля, суддя

миша, межа, ксаиа. проща, листоноша

Друга відміна

Тверда ірупа

М’яка група

Мішана група

Іменники чоловічого роду

з основою на твердий приголосний і нульовим закінченням або закінченням -о

з основою на м’який приголосний і нульовим закінченням; частина іменників на -ар, -ир

з основою на шиплячий приголосний і нульовим закінченням; деякі іменники на -яр

ряд, син, вітер, дядько, відро

вінець, олень, гай. лікар, козир

книш, комиш, пляж, школяр

Іменники середнього роду

із закінченням -о

із закінченням -е, -я (без суфіксів -аг-(-ят-), -єн- при відмінюванні)

із закінченням -е з основою на шиплячий приголосний

м’ясо, чоло, болото

море, обличчя

урвище, зеалище

Розподіл на групи іменників чоловічого роду II відміни на -р

Т верда група

М’яка група

Мішана група

Більшість іменників на -р; усі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур та слова з постійно наголошеними суфіксами -ар(-яр), -нр

Двоскладові та багатоскладові слова із суфіксами -ар, -ир

Назви людей за професією або діяльністю з наголошеним суфіксом -нр

мир. сир. комар, пластир, снігур: інженер, папір, доктор, абажур: футляр, базар, санітар, касир

кобзар, токар, слюсар, рицар.

богатир, друкар, пухир Також: Ігор, якір, лобур, кучер, сгер

каменяр. газетяр, школяр, скляр, бетоняр

173

Відмінювання іменників І відміни

Однина

М’яка група

Мішана група

Н. в-

AOXWpflj

ме.жщ

Р. в.

мамУ

армі

межі

Д.в.

армі

меж$

3. в.

Maujfj

арм^оj

меж$

0. в-

мам<^

армгрщ

меж^гкі

М. в.

мал%

армі

межЦ

Кл. в.

мал^

арм\

меж^

Множина

Н- в.

М’яка група

армії

Мішана група

меощ

Р.в.

мам^

армії

меж$

Д.В

мал^аМ

CAUiUwl

меж|а.н{

3. в.

ма\{і/.

армії

меж$

0. в.

махнім и|

арм^імі^

межам її

М. в.

(на) малки\

(в) арм^ял\

(на) межірлі

Кл. в.

Mox^Uj

армі’І

меж$

Особливості відмінювання ‘іменників 1 відміни

1. Іменники таердої групи в орудному відмінку однини мають закінчення -ою (мамою, книжкою), іменники м’якої й мішаної груп — закінчення -ею{-ею) (картоплею, армією, ношею).

2. У давальному й місцевому відмінку однини перед закінченням -і кінцеві приголосні основи (г|, (к], (х] чергуються з (з’Ь |u’|, Jc’j: книга —книзі, сумка — сущі, муха — мусі.

3. Іменники м’якої і мішаної груп у кличному відмінку однини зазвичай мають закінчення -е (-е): пене, земле, круче, націє, а іменники твердої групи мають закінчення -о: книго. Микито. Деякі іменники з пестливим значенням мають закінчення -ю: бабусю. Галю, Женю.

4. Іменники І відміни всіх трьох родів у родовому відмінку множини мають нульове закінчення: книг0. наііій0, круч0, легень0 (легенів), гу60 (губів) або закінчення -ей, -їв: мишей, свиней, суддів.

5. Якщо іменники в назнаному відмінку однини мають збіг приголосних, у родовому відмінку множини між ними можуть з’являтися вставні о або е: книжка — книжок, миска — мисок, дочка — дочок, шабля — шабель. У родовому відмінку множини іменники жіночого роду пишемо з м’яким знаком: земля — земель, крапля — крапель, вишня — вишень-, але: буря — бур. зоря — зір.

б- Іменники І відміни в місцевому відмінку множини мають закінчення -ах для твердої та мішаної груп (книжках, площах) і закінчення -ях для м’якої групи (арміях, полицях).

174

Відмінювання ‘іменників 11 відміни

Однина

Тверда група

М’яка група

Мішана і руна

Н. в.

СІ/Н^

учитель^

тка’)0[

Р. в.

учите щ

тка^

Д-В.

синМ (-М)

учите ^рві\ (раді)

ткач\ев^ (-у)

3. в.

см«^

учите.^

/лко’^У

О. в.

син{а.м|

учите’/\ejuj

М. в.

(на) сшіоеі Г-ІИ)

(на) учитеп|ев^ (Ц -ю{)

(на) тка^ееІ\ ([^)

Кп. в.

учителію)

ткач\Д

Множина

Тверда група

М’яка група Мішана група

Н. в.

сини

учителі

/якочд

Р. в.

cuwj/ej

учитеп|м|

ткач|/б|

Д- в.

сш)рм\

учите^ро^

/ях'<з’/|ал|

3. в.

CUfifej

учител^

тка<^

0. в.

CUI^LMl^

учите^рімі^

М. в-

(на)

(на) учитепW

(на) тка^и^

Кл. в.

cuajijj

учите

ткач0

Українська мова. Комплексна підготовка до ЗНО, 2015, Зовнішнє Незалежне Оцінювання